Міжнародна економічна діяльність

Навчальні завдання:

- дати визначення міжнародної економічної діяльності;

- визначити важливіші риси сучасної міжнародної економічної діяльності (МЕД);

- охарактеризувати методологічну базу дослідження міжнародної економіки;

- розглянути статистичні показники розвитку МЕВ;

- проаналізувати динаміку розвитку МЕД;

- оцінити відмінності між національними економіками та визначити їх місце в системі світового господарства;

- з’ясувати роль економічних інтересів у міжнародному співробітництві;

- довести об’єктивний характер економічних законів сучасної міжнародної економічної діяльності.

Основні риси розвитку та методологічна база дослідження міжнародної економічної діяльності

Сучасній міжнародній економічній діяльності (МЕД) властиві наступні риси:

- глибокий ступінь міжнародного поділу праці у СГ;

- зростання масштабів і якісні зміни характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією, яка з чисто комерційної перетворилася в засіб обслуговування національних виробництв;

- розширення масштабів міграції капіталу;

- швидкий обмін науково-технічними знаннями, розвиток сфери науково-технічних послуг;

- помітне зростання масштабів міграції РС;

- виникнення проблем, що одержали назву «глобальних» у силу загального характеру і необхідності координації зусиль різних країн для їхнього рішення;

- трансформація суспільства індустріального типу в постіндустріальне інформаційне суспільство, де інформаційні потоки і технології носять інтернаціональний характер і стають часткою глобального інформаційного простору (Інтернет, телебачення, система інформаційних агентств, ін.);

- створення гігантських транспортних структур і мереж, що забезпечують переміщення на величезні відстані великих мас людей, сировини і товарів;

- інтернаціоналізація сфери послуг, зокрема, розвиток міжнародного туризму, науковий і освітній обміни, тощо;

- швидке поширення на багато країн стандартів споживання і способу життя, що генеруються країнами-лідерами економічного розвитку;

- виникнення спільних міжнародних норм і стандартів соціального життя (тривалість трудового дня, відпусток, система соціального страхування, стандарти освіти та ін.);

- цілеспрямована діяльність держав щодо міжнародного узгодження правил і процедур переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів, технологій і інших факторів виробництва;

- створення міжнародних міжурядових організацій з передачею їм частини повноважень з управління процесами інтеграції господарського життя.

Методологічна база дослідження міжнародної економіки зумовлюється специфікою об'єкта дослідження. У процесі еволюції свого розвитку економічна наука накопичила значний арсенал методів дослідження економічних явищ, узагальнена класифікація яких представлена на рис. 3.1.

 

Методи економічних досліджень

Повсякденне економічне знання

Ненаукові

Ідеологічне економічне знання

Релігійне й містичне економічне знання

 

 

 

 

Наукові

Формально-логічні

Неформалізовані

Суміжні

 

 

Рисунок 3.1 – Методи економічних досліджень

 

Наукові методи пізнання явищ світової економіки поділяють на три основні групи: формально-логічні, неформалізовані та суміжні.

До формально-логічних методів належать методи, застосування яких засновано на формалізації та математизації, використанні логічної інтерпретації, аналогій, логічного обґрунтування й доказу. Нове економічне знання можна отримати шляхом застосування відповідних методів формалізованої обробки вихідної інформації. Виділяють кількісні (математичні та статистичні) та якісні методи (передбачають словесний опис, інтерпретацію, тлумачення, пояснення властивостей економічного об'єкта, котрий вивчається). Метою їх застосування є виявлення змісту й сутності економічних явищ.

До неформалізованих методів економічних дослідженьналежать методи спостереження, експерименту, застосування інтуїції як позалогічного способу пізнання, а також еволюційний та історичний методи дослідження світової економіки.

Еволюційний метод – метод досліджень, що передбачає:

1) розгляд логіки розвитку певного економічного явища, зумовленої об'єктивними обставинами, за виключенням дії суб'єктивних, випадкових чинників;

2) використання у якості основних способів пояснення напрямків соціально-економічної еволюції принципу боротьби за існування та принципу виживання найсильніших.

Історичний метод – метод економічних досліджень, що базується на вивченні економічних процесів у ході їх історичного розвитку, на основі аналізу конкретних економічних подій та фактів, зосередженні уваги на зумовленості економічних явищ специфікою попереднього розвитку.

Суміжні методи дослідження явищ світового економічного життя передбачають використання одночасно елементів як формалізованих, так неформалізованих методів аналізу. Їх можна поділити на методи, засновані на використанні економічної аналогії, системні, методи структурно-функціональні, інституціонального аналізу систем, соціально-економічного моделювання та компаративні.

Структура, динаміка розвитку й інші характеристики міжнародної економічної діяльності знаходять висвітлення в різних кількісних статистичних показниках.

Для визначення рівня економічного розвитку країни, що обумовлює її місце в системі світогосподарських зв'язків, використовується Система національних рахунків (СНР), як система взаємозалежних показників розвитку економіки на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції і визначення припускають, що описувана з її допомогою економіка функціонує на основі ринкових механізмів й інструментів. У сучасному світі СНР являє собою універсальну економіко-статистичну мову, на якій спілкуються між собою економісти всіх шкіл і напрямів, державні діячі і політики, статистики і соціологи, фінансисти і банкіри. Важливе місце СНР займає в діяльності міжнародних економічних організацій – ООН, МВФ, Світового банку й ін., які не тільки використовують дані СНР у своїх аналітичних звітах і прогнозах, але й поширюють порівняні в міжнародному плані дані про найважливіші показники світової економіки.

Серед показників СНР розрізняють:

1)первинні показники результатів економічної діяльності, розраховані на валовій основі: валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний доход (ВНД), наявний валовий національний доход (НВНД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) використовується як показник для зіставлення рівнів економічного розвитку окремих країн за визначений період часу та представляє собою ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених резидентами даної країни за визначений період часу у цінах кінцевого покупця. ВВП підраховується за територіальним принципом, тобто враховує сукупність вартості продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. Методи розрахунку ВВП:

1) метод обчислення ВВП за потоком витрат:

ВВП = C + G + I + NX, (3.1)

де С – споживчі витрати;

G – державні закупки;

І – валові приватні інвестиції;

NX – чистий експорт.

2) метод обчислення ВВП за потоком доходів:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (Т_н – ТР_в), (3.2)

де ЗП – зарплата найманих працівників;

ВКП – валовий корпоративний прибуток;

ЗД – змішаний доход;

Т_н – податкові надходження від непрямих податків;

ТР_В – виробничі трансферти (субсидії).

3) метод обчислення ВВП за доданою вартістю:

ВВП = åДВ = (åBB –åПС) +(Т_ПРОД – ТРв), (3.3)

де åДВ – сумарна додана вартість в економіці;

ВВ – валовий випуск;

ПС – проміжне споживання (матеріальні витрати);

Т_прод – податкові надходження від продуктових податків на бізнес та імпорт.

Методологія підрахунку ВВП говорить про те, що цей індикатор виражає загальну економічну активність у світі й окремих країнах. Зростання регіонального ВВП (у постійних цінах) розглядається як показник економічного розвитку.

Другий найважливіший макроекономічний показник – валовий національний доход (ВНД), – враховує вартість всього обсягу продукції й послуг у національній економіці, незалежно від місцезнаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном) та розраховується за формулою:

ВНД = ВВП + (ЗПФД_о – ЗПФД_с), (3.4)

де ЗПФД_о,с – зовнішні первинні факторні доходи відповідно одержані та сплачені.

Наявний валовий національний доход розраховується за формулою:

НВНД = ВНД + (ЗТР_о × ЗТР_с), (3.5)

де ЗТР_о,с – зовнішні трансферти відповідно одержані та сплачені.

З метою визначення місця країни у світовій економіці порівнюють показники ВВП для різних країн, виражені в доларах США. Для того, щоб оцінити темпи економічного росту країни, тобто якість економічних процесів, що відбуваються в національній економіці, необхідно визначити зміну ВВП у поточному році порівняно з попереднім роком або за визначений період, тобто визначити збільшення або зниження показника (у %). Розвинуті країни традиційно мають щорічні темпи росту 2-3% у період економічного підйому (табл. 3.1), 1-1,5% – у період незначних економічних криз.

Таблиця 3.1 –Середні темпи росту ВВП п'ятірки ведучих промислово розвинутих держав (млрд. дол., %)

Країна	1990 р.	2000 р.	2010 р.	Середні темпи росту
США	6045,8	7616,4	8607,0	2,60
Великобританія	986,4	1254,7	1618,5	2,60
Японія	2952,3	5109,7	6644,5	2,50
Німеччина	1575,2	1936,8	2382,3	2,10
Франція	881,7	1475,4	1814,7	2,10

 

Країни, що розвиваються, мають більш високі показники економічного росту за рахунок низького вихідного рівня економічного розвитку – близько 6% на рік. Нові індустріальні країни мають ще більш високі темпи економічного росту – 9-12% у рік за рахунок погожденої економічної політики й економічної кон'юнктури. Найвищий показник економічного росту зафіксований у 1996 р. у Китаї – 20%, найглибше економічне падіння було зафіксовано в постсоціалістичних країнах у 1991 р., зокрема в Росії – 10-15% на рік.

Оскільки на практиці категорії «продукт» і «дохід» часто вживаються як еквіваленти, зручним для міжкраїнових зіставлень є показник ВВП на душу населення, який називається також «доходом на душу населення» або «душовим доходом». ВВП на душу населення – це співвідношення ВВП до чисельності населення країни у відсотках. Він дає представлення про кількість вироблених товарів і послуг, що припадають в середньому на одного жителя країни (обчислювальних у доларах США). На сьогоднішній день він особливо контрастний між багатими і бідними країнами.

2) показники результатів економічної діяльності, розраховані на чистій основі:

- чистий внутрішній продукт (ЧВП):

ЧВП = ВВП – А, (3.6)

де А – амортизаційні відрахування;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

- чистий національний доход (ЧНД):

ЧНД = ВНД – А, (3.7)

де: ВНД – валовий національний доход.

3) показники перерозподілу результатів економічної діяльності:

- національний доход (НД):

НД = ЧНД – (Т_Н – ТР_В). (3.8)

- особистий доход (ОД):

ОД = ЗП – ВСС + Р + Ч% + Д + ЗД + åТР_с, (3.9)

де ВСС – відрахування на соціальне страхування;

Р – рента, що належить домогосподарствам;

Ч% – чисті проценти за капітал домогосподарств;

Д – дивіденди;

åТР_с – сума зовнішніх та внутрішніх соціальних трансфертів.

- доход кінцевого використання (ДКВ):

ДКВ = ОД – Т_Інд (3.10)

де Т_ІНД – індивідуальні податки.

Вичерпну характеристику життєвого рівня населення допомагають визначити показники: номінальної і реальної заробітної плати; номінальних і реальних доходів населення; величини і структури витрат населення і його заощаджень; зайнятості і безробіття; споживання населенням найважливіших товарів продовольчого і непродовольчого виду; умов праці; забезпеченості населення житлом і продуктами тривалого користування; рівня утворення, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, туризму і відпочинку та ін. Ці параметри враховує відносно новий специфічний показник – індекс суспільного розвитку країни, що включає в себе все різноманіття соціально-економічних показників та дає картину «світової табелі про ранги».

Основою для загальної характеристики положення і ролі країни у світовій економіці є дослідження конкурентоспроможності, як основної рушійної сили світового економічного розвитку. Конкурентоспроможність країни означає певний рівень її продуктивності, який визначає відповідний рівень добробуту населення, прибутків від інвестицій, характеризує потенціал зростання економіки у довгостроковій перспективі. Дослідження, що є одним з найважливіших напрямів діяльності щорічного Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), який проводиться в Давосі (Швейцарія), охоплюють широке коло питань: виявлення і аналіз чинників найбільшого впливу на конкурентоспроможність, проведення порівняльного аналізу відповідних показників по більшості країн світу, розробка рекомендацій щодо механізмів покращення конкурентоспроможності окремих країн, регіонів, тощо.

Рейтинг глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Report) побудований на основі Глобального індексу конкурентоспроможності (ГІК) – (Global Competitiveness Index – GCI), який був розроблений для ВЕФ професором К. Сала-і-Мартіном та вперше представлений на Форумі у січні 2005 р. ГІК представляє собою дуже широкий індекс для оцінки національної конкурентоспроможності, який бере до уваги мікроекономічні і макроекономічні основи національної конкурентоспроможності.

Для аналізу використовуються загальнодоступні статистичні дані та результати опитування керівників компаній у країнах, охоплених дослідженням, за 12 групами чинників, а саме: державні інститути, інфраструктура, макроекономічні умови, охорона здоров'я та початкова освіта, вища освіта та професійна підготовка, ефективність товарних ринків, ефективність ринку праці, розвиток фінансових ринків, технологічна готовність, обсяг ринку, рівень розвитку бізнесу, інновації. Крім того, дослідження враховує стадію економічного розвитку країни – базового розвитку (1), керованої ефективності (2), інноваційного розвитку (3) або перехідний етап (від 1 до 2 та від 2 до 3). На конкурентоспроможність певної групи країн визначальний вплив має відповідна група факторів, для якої розраховується свій субіндекс. Зокрема, за класифікацією Всесвітнього економічного форуму, Україна відноситься до країн перехідного типу від 1 до 2 етапу разом з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Єгиптом, Венесуелою та ін. Росію віднесено до групи країн керованої ефективності (2), як і Китай, Аргентину, Бразилію, Південну Африку та ін. Крім загального рейтингу конкурентоспроможності країни визначаються також рейтинги по кожній групі факторів впливу на конкурентоспроможність. Результати відповідного дослідження Всесвітнього економічного форуму дозволяють виявити перешкоди на шляху підвищення конкурентоспроможності з метою вироблення керівниками бізнесу та політичними лідерами країн ефективних стратегій для їх подолання і забезпечення сталого зростання.