Охарактеризуйте регіональну економічну політику України та напрями її реалізації.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Охарактеризуйте регіональну економічну політику України та напрями її реалізації.



ДРЕП-сукупність організаційно-правових та економічних за-ходів спрямованих на стимулювання еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього природного середовища, вдосконале-ння територіальної організації суспільства.

Основними цілями є:1) Стоврення необхдних правових та економічних ум-ов з метою забезпечення кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-економ. Розви-тку, екологічної безпеки, задовоелння матеріальних і культурних потреб населення;

2) Примноження нац. Багатства України на основі еф-ективного використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни.

В економічній сфері-ефективний розвиток і раціональне роз-міщення ПС, використання переваг територіального поділу праці та економічного кооперування в-ва, розвиток міжрегі-ональних економічних _в’язків. У соціальній сфері- підви-щення добробуту і забезпечення необхідних умов життєдія-льності населення, реалізації права всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці. В екологічній сфері – досягнення приро-дно-господарської збалансованості регіонів, охорона навко-лишнього середовища та відтворення природних ресурсів.

Прешочергові завдання: 1)Створення нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів;

2)Забезпечення раціональної системи природокорис-туваня у регіонах;

3)Розроблення та реалізація державних програ соц.-економ. розвитку окремих регіонів;

4)Сприяння формуванню регіональних ринків, ство-ренню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах;

5)Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжна-родного співробітництва регіонів, насамперед з державами - колишніми республіками СРСР.

Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих народів), яке повертається на місця традиційного проживання.

 

илює наукову обґрунтованість визначення території загальних ек. районів.

 

67. Визначити особливості функціонування вільних економічних зон України. В умовах придбання політичної й економічної незалежності збільшення відкритості економіки України є об'єктивною необхідністю, але здійснюється воно може поступово, з урахуванням реальних умов і збереження економічної безпеки. Значну роль у цьому може зіграти створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ/ВЕЗ).

Ві́льнаекономі́чназо́на (ВЕЗ) — частина територіїкраїни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.

У своєму життєвому циклі ВЕЗ проходять 3 фази:

  • Розвиток – зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.
  • Зрілість – приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.
  • Спад – приплив іноземних інвестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії.

Для ВЕЗ характерний розвиток міжнародного економічного співробітництва практично у всіх можливих формах, що дає імпульс не тільки до постійного добудовування необхідних для даного рівня розвитку частин інфраструктури в ВЕЗ, але і до відсікання (ліквідації) омертвілих управлінських ланок, технологічних ланцюгів і т. д. Розглядаючи ВЕЗ з погляду розміщення продуктивних сил, варто мати на увазі, що, визначаючи ту чи іншу частину території країни в якості вільної економічної зони для досягнення конкретної цілі, держава досягає її, розвиваючи там конкретні галузі виробництва. Для ВЕЗ характерні особливі, у порівнянні з усією країною, економічні відносини виробництва і розподілу необхідного і додаткового продукту, виробленого на його території. Необхідно підкреслити, що на перше місце варто ставити відносини розподілу, а не виробництва, оскільки саме вони характерні для усіх без винятку типів вільних економічних зон.

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристське - рекреаційні, страхові, банківські тощо.
Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
Загальновідомо, що на початку ринкових і структурних перетворень у народному господарстві України ініціатива щодо створення нових те­риторіальних формувань у вигляді СЕЗ належала Закарпатській, Одеській, Чернівецькій, Харківській, Дніпропетровській областям та Автономній Республіці Крим. Але на першому етапі створення таких зон відкладалося через відсутність відповідної законодавчої бази, за­твердженої концепції державної регіональної політики та програми роз­будови в Україні спеціальних (вільних) економічних зон. Вільні економічні зони підприємництва, які створюються та діють на Україні, регулюються Законом України "Про загальні засади створення i функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ).

68. Висвітлити місце регіональної економіки в системі економічних наук. РЕ не єдина наука, яка вивчає досліджує територіальні відмінності соц.-екр-ку країни.
Деякі з цих аспектів вивчались раніше в курсі соц.-екон географії у ВНЗ екон профілю. Пізніше на зміну їй був введений курс РПС, який вже включав значні теоретико-методологічні доповнення до ек географії: закономірності, принципи і фактори РПС, завдання та механізми Рег. Політики. Але ці науки слабо були пов’язані з мікро- та макроекономікою, тому на зміну їм прийшла РЕ як нормат дисципліна на всіх екон спеціальностях.
Сьогодні РЕ визначена як самостійна і надзвичайно важлива галузь знань. Вона вивч. Закономірності терит. Організації суспільного виробництва та механізм їх дії.
Важливою особл цієї науки є те, що вона належить одночасно і до економічних наук і до наук про регіони. Серед комплексу знань про регіони виділяють також регіонознавство, регіонологію та регіоналістику.
Справедливо зауважити, що РЕ торкається також інших наук про регіони: економічних аспектів регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство, а також геології, біології,екології.

Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук, в основу яких покладені результати наукових досліджень природничих, географічних, геологічних і технічних наук. Результати досліджень останніх безпосередньо впливають на характер розміщення промислових об'єктів, сільськогосподарського виробництва, транспорту тощо. Разом з тим, розвиток науки про розміщення продуктивних сил ґрунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає і визначає економічна теорія. Вона широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік: фінансів, економіки праці, економіки природокористування, історії народного господарства, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії тощо.

Вище наведені дисципліни в основному забезпечують науку про розміщення продуктивних сил. В першу чергу - інформацією, методами досліджень, показниками, які характеризують параметри економічного процесу. В свою чергу розміщення продуктивних сил збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука і практика розміщення продуктивних сил мають першочергове значення для територіального планування і формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.

69. Охарактеризувати регіон як важливу ланку територіального членування України. Територія — одне з найабстрактніших понять, яке визначає земельний, підземний, повітряний, космічний або водний (акваторія) простір з певними межами, наприклад, територія міста, регіону, країни, територіальні води тощо. Тобто територія — це певний площинний або об'ємний простір, заповнений різноманітними об'єктами.

Регіон (від лат. regio — область): 1) те саме, що район; 2) територія, акваторія, часто велика за розмірами, яка не обов'язково пов'язана з таксономічними одиницями виміру у системі будь-якого територіального членування, наприклад, Азіатський регіон, південний регіон.

70. Розкрити основні цілі регіональної економіки. Завдання регіональної економіки — зближення регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку і подолання дезінтеграційних тенденцій, створення рівних соціально-економічних і екологічних умов розвитку регіонів з метою становлення в них постіндустріального розвиненого суспільства, підвищення рівня життя усіх громадян. Це є довготерміновою (стратегічною) метою. Короткотермінова мета — подолання кризових явищ і підняття рівня економіки у проблемних (відсталих) регіонах.

Прикладним завданням регіональної економіки України у кінцевому результаті е:

— активне включення всіх регіонів у загальноукраїнський ринок з урахуванням їх інтересів;

— зміцнення економічної бази відсталих регіонів;

— підвищення доходів, здоров'я і рівня освіти населення;

— оздоровлення навколишнього середовища;

— зменшення рівня злиденності;

— збагачення культурного життя.

Досягнення таких не зовсім економічних цілей не можливе без урахування базових проблем економічного розвитку регіонів.

Завданням навчальної дисципліни "регіональна економіка" є формування у студентів необхідних професійних знань і практичних навичок з метою поліпшення регіонального розвитку України в умовах кожної конкретної ситуації у її регіонах.

71. Охарактеризувати основні показники рівня розвитку регіонів України. Рівень розвитку регіонів оцінюють за багатьма видами показників, які умовно можна поділити на економічні, соціальні й політичні. Рівень соціально-екологічної безпеки характеризується екологічними показниками.

Рівні регіонального розвитку визначають шляхом порівняння регіональних показників (індикаторів розвитку) із середніми по країні або з аналогічними показниками інших регіонів (деколи з показниками інших країн).

Економічні показники

Головними економічними показниками є валовий внутрішній продукт (ВВП) або валовий суспільний продукт (ВСП), валовий національний продукт (ВНП) і валова додана вартість (ВДВ) або національний дохід (НД) на одну особу. Рівень економічного розвитку і особливості формування господарського комплексу характеризуються також показниками галузевої структури (співвідношення промисловості, сільського господарства, інфраструктури), фінансово-інвестиційними (загальні й галузеві обсяги інвестицій, у т. ч. на одну особу), розвитку НТП (частка прогресивних галузей, рівень розвитку науково-освітнього сектору, обсяги впровадження інновацій) та ін. Значну роль відіграють показники "ввезення — вивезення" (у т. ч. експорту-імпорту) продукції, оскільки вони характеризують спеціалізацію регіону, ступінь самозабезпечення окремими видами продукції, особливості територіальної організації господарства, міжнародні інтеграційні процеси. Важливими є також показники темпів зростання виробництва, інституційних зрушень (змін форм власності, реструктуризації та ін.).

Соціальні показники

Це показники якості, рівня життя населення. До них належать показники сукупних доходів на одну особу (заробітної плати з урахуванням паритету купівельної спроможності — вартості споживчого кошика; соціальних виплат; грошових заощаджень населення та ін.), злиденності (рівні бідності, безробіття, інфляції тощо), харчування людей (харчова модель та рівень споживання основних продуктів харчування), охорони здоров'я, рівня освіти, забезпеченості різними матеріальними благами (наприклад, житлом, засобами зв'язку, власними автомобілями, інформаційними засобами), а також деякі демографічні показники (тривалості життя, природного приросту, дитячої смертності, частка людей похилого віку щодо загальної чисельності населення, міграційний баланс).

Зростають вимоги до показників рівня розвитку інфраструктури, яка нині є одним із найважливіших критеріїв оцінювання загального рівня розвитку країн і регіонів. Стан її розвитку визначається показниками забезпеченості регіональних і місцевих бюджетів коштами для забезпечення соціальних потреб населення, об'єктами комунально-обслуговуючого призначення (водопостачання, каналізація, транспорт і зв'язок, основні фонди невиробничого призначення на одну особу та ін.), платними послугами, роздрібною торговельною інфраструктурою та ін.

Рівень розвитку регіонів характеризується також показниками стану ринку праці: рівні офіційно зареєстрованого і прихованого безробіття, середня його тривалість, співвідношення кількості безробітних та робочих вакансій тощо.

Екологічні показники

Сукупністю екологічних показників характеризується рівень екологічної безпеки регіонів. Це обсяги забруднення, наявність екологічно небезпечних виробництв і ареалів "екологічного лиха", обсяг і клас небезпечності захоронення відходів на території регіонів, рівень зруйнованості природних комплексів, обсяги еколого-економічних збитків та ін.

Політичні показники

Такими показниками є наявність політичних і релігійних свобод у суспільстві, різноманіття політичних партій та громадських організацій, рівень корумпованості влади тощо. Вони використовуються зазвичай для оцінювання рівнів розвитку країн. Проте у випадках, коли в країні є значні внутрішні регіональні політичні та міжконфесійні суперечності, ці показники виступають найважливішими критеріями оцінювання регіонального соціально-економічного розвитку. В Україні досвід використання політичних показників незначний, поки що їх практично не застосовують для визначення рівнів розвитку регіонів.

72. Висвітлити динаміку регіонального розвитку України. Динаміка економічного розвитку регіонів протягом останніх 14 років визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.

Тенденції економічного зростання, що сформувалися в державі впродовж кількох останніх років, реалізуються через активізацію економічного життя регіонів. Проведений аналіз свідчить про зростання у 2001-2004 роках практично в усіх регіонах обсягів промислового виробництва, обсягів інвестицій в основний капітал, рівня реальної заробітної плати тощо. При цьому спостерігається позитивна тенденція більш високих темпів економічного зростання у менш розвинених регіонах. Протягом 2003-2004 рр. промисловий сектор економіки України забезпечував доволі високі темпи розвитку – обсяг промислового виробництва Структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 реґіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей – металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей – машинобудування, для Луганської та Полтавської областей – виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та м. Севастополь – виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва.

Існує велика різниця у інвестиційній привабливості регіонів для іноземних інвестицій. Найвищий інвестиційний рейтинг має м. Київ (його частка становить понад третину всіх іноземних інвестицій), а також Дніпропетровська, Київська, Запорізька, Донецька, Одеська області. Водночас питома вага у загальному обсязі іноземних інвестицій 6 регіонів становить менше 1 %.

73. Типізація економічних районів України за рівнем їх розвитку. Аналіз рівня економічного розвитку областей України, економічних районів свідчить про істотні відмінності між ними.

У першу чергу треба зазначити, що за величиною території області можуть відрізнятися у чотири рази (Одеська область має площу 33,3 тис. км2, а Чернівецька — 8,1 тис. км2), за чисельністю населення — в п'ять разів (Донецька — 4,5 млн осіб, а Чернівецька % 0,9 млн осіб). Впродовж XX століття економічний потенціал регіонів України формувався під впливом багатьох чинників, серед яких домінуючими була наявність і обсяги природних ресурсів. Зосередження в Донбасі та Придніпров'ї значних запасів руд і палива було основою формування металургійних центрів гірничодобувної промисловості. Власне індустрія Донецького і Придніпровського економічних районів є основою економічного потенціалу всієї України.

Визначення рівня економічного розвитку можна проводити за різними показниками. Однак найбільш суттєвим показником є обсяги ВВП на одну особу за областями.

До інших показників, що диференціюють області України за рівнем економічного розвитку, належить середня заробітна плата в регіоні, споживання продовольств, обсяг послуг на одну особу, протяжність транспортних комунікацій на 1000 км2 території, показники розвитку освіти і охорони здоров'я.

74. Визначити місце і спеціалізацію економічних районів в системі територіального поділу праці. Територіальна спеціалізація - результат раціонального використання можливостей ефективного виробництва масової, як правило, дешевої продукції, що може мати міжнародне і загальнодержавне значення. Спеціалізація регіонів на виробництві окремих видів продукції є одним із чинників підвищення ефективності суспільного виробництва. В окремих випадках це є прямим наслідком природних умов, а в інших - результатом цілеспрямованої діяльності людини і визначається сукупністю природних, історичних та екологічних чинників. Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Основою характеристики регіональної спеціалізації є високий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва в регіоні, активна участь у загальнодержавному поділі праці. Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві відповідних видів продукції та послуг на основі розвиненого обміну з іншими країнами.

75. Розкрити сутність основних суспільно-територіальні властивостей регіону. У найбільш узагальненому трактуванні районування – це загальнонауковий метод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. У той же час, згідно зі змістом цієї категорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.
Кожен економічний район відзначається своїми суспільно-територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка б виходила із загальнодержавних цілей та можливостей, і ресурсів відповідної території.

Суспільно-територіальні властивості регіонів: геополітичне положення, демографічну ситуацію, інтегральний потенціал, рівні економічного і соціального розвитку, структуру і зовнішню функцію виробництва, екологічну ситуацію, якість життя населення тощо.

76. Висвітлити методичні підходи до визначення фінансової стійкості регіону.Здатність регіональних соціо-еколого-економічних систем ефективнофункціонувати та стійко розвиватися залежить від рівня фінансової спроможності

регіонів, які на сьогоднішній день різняться суттєвою галузевою, територіальною тафункціональною диференціацією. Тому регіони України повинні неодмінно контролюватирівень своєї фінансової спроможності, а для цього необхідні систематичні оцінки її рівнів. Це вимагає ідентифікації тих аспектів фінансової спроможності, які є найважливішимидля удосконалення функціонування економіки регіону та стимулювання економічногозростання. Таким чином, для управління економічними, соціальними й екологічнимипроцесами на регіональному рівні важливим є визначення рівня фінансової спроможностірегіону. З одного боку, фінансоваспроможність – це конкретний стан соціально-економічної системи, за якого воназадовольняє економічні, соціальні й екологічні потреби та задовольнятиме їх умайбутньому, а з іншого боку, фінансова спроможність – це передумова виникнення нових можливостей розвитку, забезпечення конкурентоспроможності. Так, фінансова спроможність регіону передбачає його здатність забезпечувати гідніумови для розвитку, які базуються на можливості суб’єктів регіональних відносин спільноформувати та реалізовувати фінансову стратегію забезпечення сталого регіональногорозвитку, залучати до цього процесу наявні та потенційні фінансові ресурси регіону в даномуперіоді для фінансування економічних, соціальних і екологічних програм розвитку,

встановлювати максимальні та раціональні напрямки їх розподілу та використання. Оцінка фінансової спроможності регіону передбачає кількісне та якісне її вимірювання. Кількісне вимірювання можна здійснювати шляхом використання статистичнихданих щодо фінансового потенціалу, фінансової дієздатності та фінансової стійкостірегіону. За допомогою такого вимірювання можна дослідити напрями й розміри коштів, що спрямовуються на розвиток регіону, а такожнайбільш загальні тенденції йогозабезпечення. Перспективним підходом оцінювання фінансової спроможності є використанняметодики обчислення інтегрального індексу. Дана методика передбачає можливістьрозрахунку інтегрального показника фінансової спроможності регіону в цілому та заокремими критеріальними характеристиками і виявлення процесів і тенденцій в основнихпідсистемах фінансової регіональної системи.

77. Охарактеризувати податкоспроможність областей України. Розглядаючи проблему оподаткування з позицій регіонального розвитку, необхідно справедливо розподіляти податковий тягар між усіма регіонами, враховуючи їх податко­спроможність, що означає вилучення податкових надходжень з регіонів відповідно до їх можливостей з урахування потреб соціально-економічного розвитку при використанні усіх регіональних ресурсів, а також розширення бази оподаткування. Диференціація регіонів України обумовлена їх різним рівнем економічного розвитку, передусім у промисловому плані. Більшість першої групи – менш дотаційних областей -- складають адміністративно-територіальні одиниці Сходу України. На Східний економічний макрорайон припадає 65 % виробництва промислової та 33 % сільськогосподарської продукції, 51,8 % експорту України. На противагу йому стоїть розвиток Західного економічного макрорайону, питома вага якого в товарній продукції промисловості України набагато нижча від зазначених вище показників і складає близько 37 %, сільського господарства, навпаки, вища – 52 % Податкоспроможність є ключовою у фінансовому плані категорією, кількісні виміри якої відображають можливості регіону щодо виділення в бюджет країни грошових ресурсів після задоволення потреб власних відтворювальних процесів. Оскільки для економічного зростання регіону і країни в цілому необхідно не просте, а розширене відтворення для нарощування національного багатства та всіх процесів життєдіяльності суспільства, формалізовано податкоспроможність можна відобразити таким чином:

П = ВВП – Пв,

де П – податкоспроможність області;

ВВП – валовий внутрішній продукт області;

Пв – потреби на відтворювальні процеси в області.

Під середньою по областях податкоспроможністю треба розуміти обсяг доходів в межах України, що може бути об’єктом оподаткування закріпленими за громадами податками і припадає на одиницю адміністративно- територіального утворення (одну область). Ті громади, що мають доходи, нижчі рівня середньої податкоспроможності, потребуватимуть фінансової допомоги для надання послуг на відповідному рівні. Інша група громад матиме надлишок власних фінансових ресурсів для цих потреб і повинна їхню частину передати державі

78. Надати характеристику інвестиційному процесу в регіонах України.Інвестиції – один з найбільш важливих і дефіцитних ресурсів економіки регіону, ефективне використання якого в національних умовах ускладнюється процесом

трансформації економічних відносин і радикальних змін принципів інвестування.Наявні диспропорції в економічному розвитку регіонів України небезпідставно пояснюються відсутністю або недостатніми обсягами інвестиційних надходжень. Натомість не завжди залучені в економіку регіону інвестиції призводять до позитивних зрушень в окремих галузях чи господарствірегіону в цілому. Причина цього криється у недосконалості управлінськихзаходів у сфері регіонального інвестування, і, як наслідок, неефективностіпроцесів використання обмежуваних обсягів інвестицій. на ризик проекту.Для виробничого потенціалу регіону потреба в інвестуванні зумовлена багатьма причинами, основними серед яких є передовсім поновлення абозаміна діючої матеріально-технічної бази виробництва, її вдосконалення або

модернізація, необхідність нарощування і введення у дію принципово новихвиробничих потужностей як результат збільшення обсягів виробництва і освоєння нових видів діяльності. За цих умов саме комплексний підхід до інвестиційних процесів у регіоні впливатиме не тільки на розвиток окремих галузей, а й на регіональнуекономіку в цілому. Своєчасна та збалансована реалізація інвестиційнихпрограм у територіально-галузевому розрізі (як міжрегіональних, так і транскордонних) здійснює стабілізуючий та стимулювальний вплив на удосконалення територіальної організації окремих галузей. І навпаки, надмірно розтягнута в часі, роз'єднана територіально безсистемна реалізація інвестиційного процесу створює диспропорції в органічно взаємопов'язаному господарському комплексі країни.

79. Визначити процесу регіоналізації соціально-економічного розвитку України. Соціально-економічна регіоналізація є процедурою структуризації суспільної діяльності людини за її найважливішими ознаками і властивостями, які враховуються в принципах, критеріях і показниках.

До принципів регіоналізації належать:

об'єктивна суспільна цілісність території, що грунтується на взаємопов'язаності всіх її компонентів;

перспективність діяльності людини, що дає можливість пов'язувати інтереси регіону з державними інтересами;

ефективна міжнародна спеціалізація, що характеризується вигідними зовнішніми зв'язками;

комплексно-пропорційний розвиток на основі внутрішніх зв'язків;

єдність соціально-економічної регіоналізації та адміністративно-територіального устрою;

соціальна та екологічна ефективність процесу життєдіяльності населення.

Критеріями процесу регіоналізації мають бути: наявність вузлової проблеми як єдності природи, виробництва і людей; відтворюваність процесів господарської діяльності, їхня ефективність і просторова локалізація;

урахування регіоноутворюючого значення міст як ядер господарських

вузлів, центрів і пунктів;

рівень сформованості та інтенсивності зв'язків;

імовірність новобудов, освоєння природних ресурсів з урахуванням вимог екологічної безпеки;

рівень життя населення.

В останнє десятиріччя багато вчених (Ф.Д. Заставний, В.А. Поповкін, Б.Я. Панасюк та ін.) зробили спроби розробити варіанти схем поділу України на економічні регіони. Вони суттєво відрізняються за чисельністю, межами та назвами регіонів. У сучасних умовах назріла потреба не обмежуватись економічним районуванням. Оскільки зв'язки між економічними і соціальними процесами безпосередні й нерозривні, потрібна соціально-економічна регіоналізація, придатна для застосування багатьох сфер суспільної діяльності.

Однією з найбільш вдалих спроб соціально-економічної регіоналізації є схема, запропонована О.І. Шаблієм. Він виділяє в Україні шість соціально-економічних регіонів. їхні ядра — найбільші міські агломерації. Проте розробники альтернативної схеми вважають, що вона має певні вади: невдалі назви окремих регіонів, недоцільність віднесення Хмельницької області до Західного регіону.

Група вчених Національної академії наук (М. Долішній, М. Паламарчук, О. Паламарчук) на основі дослідження природи, населення і господарства України, вивчення спроб соціально-економічної регіоналізації інших авторів прийшли до висновку, що макрорегіонів на території України можна виділити шість: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський

80. Визначити основні принципи регіональної політики. Державна регіональна економічна політика спрямована на забезпечення однакових умов функціонування регіональних господарських комплексів та збереження територіальної цілісності Української держави. Вона ґрунтується на таких основних принципах:

— правове забезпечення подальшого посилення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, зміцнення їх фінансово-економічної бази та підвищення відповідальності у вирішенні завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

— дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни в цілому;

— врахування вимог екологічної безпеки під час реформування структури господарських комплексів регіону і розміщення нових підприємств.

Метою державної регіональної економічної політики є:

— збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;

— послідовне здійснення заходів щодо поступового вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення ефективності територіального поділу праці, раціоналізації системи розселення, врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення місцевих економічних реформ;

81. Розкрити сутність поняття “територіальна справедливість оподаткування”.Розглядаючи проблему оподаткування з позицій регіонального розвитку, необхідно справедливо розподіляти податковий тягар між усіма регіонами, враховуючи їх податко­спроможність, що означає вилучення податкових надходжень з регіонів відповідно до їх можливостей з урахування потреб соціально-економічного розвитку при використанні усіх регіональних ресурсів, а також розширення бази оподаткування.

“податкоспроможність територіальної громади” – це обсяг доходів, який потенційно може бути об’єктом оподаткування комунальними податками на душу населення в межах конкретного територіального колективу.

Необхідно зазначити, що податкоспроможність регіону можна розглядати по-різному. Щодо її змісту, то його можна трактувати у вузькому і широкому тлумаченні цього терміна. У вузькому розумінні дана категорія відноситься лише до сфери оподаткування і характеризує певним чином можливості регіону щодо наповнення бюджетів та його внеску в процес перерозподілу ВВП. Але навіть при цьому вона певною мірою відбиває співвідношення інтересів країни і регіону, тобто має значно ширший статус, ніж регіо­нальний. У широкому розумінні сутності цієї категорії податкоспроможність, з одного боку, визначає можливість (чи неможливість) регіону одночасно зі сплатою податків реалізувати розширене виробництво на своїй території, а значить – реалізувати і економічне зростання. З іншого – податкоспроможність виступає “інтегрованим” чинни­ком (якому “делегували” свої позитивні імпульси росту всі суспільно-природні власти­вості і характеристики регіону) покращання макроекономічної ситуації в країні, її інвести­ційного клімату, підвищення рівня її фінансової стійкості тощо.

Якщо розглядати зазначену категорію стосовно певного часового інтервалу та ступеня реалізації можливостей регіону щодо сплати податків, то можна виділяти потенційну та (чи) реальну податкоспроможність. Тобто можливі досить різні підходи до визначення цієї категорії залежно від реального чи потенційного її значення. На нашу думку, реальна податкоспроможність відбиває фактичні можливості податкових вилучень у платників податків, які знаходяться на території певного регіону для забезпечення дохідної частини бюджетів різних рівнів у даний історичний час, при певному рівні розвитку продуктивних сил, при існуючому законодавстві.

82. Висвітлити основні принципи регіональної податкової політики.Регіональна фіскальна (податкова) політика є складовою державної фіскальної політики, яка спрямована на формування обсягів випуску продукції (послуг) та доходів шляхом зміни податків і державних витрат. Регіональна податкова політика є важливим інструментом впливу на розміщення інноваційного та інтелектуального потенціалу, економічний розвиток депресивних регіонів. Вона має проводитись з урахуванням загальнодержавних принципів і підходів до реалізації оподаткування, а також враховувати особливості розвитку регіонів, відмінності в їх природнокліматичних і соціально-економічних умовах, наявність просторових диспропорцій у розвитку виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, а також історично сформовану специфіку виробничого розвитку.

До принципів регіональної податкової політики належать:

— стимулювання науково-технічного прогресу;

— стимулювання соціально-економічного розвитку та інвестиційної активності регіонів;

— соціальна справедливість;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— єдиний підхід;

— стабільність системи оподаткування для регіонів усіх територіальних рівнів;

— компетентність;

— економічна обґрунтованість;

— доступність;

— рівність сплати.

83. Розкрити напрями вдосконалення регіональної податкової політики.Для досягнення цієї мети необхідне реформування податкової політики, а саме перетворення її з суто фіскального інструменту на ефективний засіб соціально – економічної стратегії держави. Податкова система має стимулювати інноваційну та інвестиційну діяльність, що потребує зменшення податкового тиску, посилення захисту платників податків, максимальне спрощення процедури оподаткування .



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.223.227 (0.025 с.)