Розвиток класичної теорії та умови торгівлі

Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних переваг, котрими володіє та чи інша країна. У першій половині XX ст. шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекшера-Оліна (Неkсhеr-Оulin theоrу), яка стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіталу зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно й експортувати. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме пояснюються тим, що: 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях; і 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера-Оліна стверджує, що кожна країна буде прагнути до спеціалізації й експорту тієї продукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак більш дешеві чинники виробництва, а, отже, і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через відносну їхню рідкісність, в цій країні є дорогими.

Теорія різної відносної забезпеченості факторами виробництва у 40-ті рр. ХХ ст. була доповнена П. Семюельсоном, який дав їй математичний доказ, у результаті чого вона одержала назву теореми вирівнювання цін на фактори виробництва (the factor price equalization theorem), або теореми Хекшера-Оліна-Семюельсона. Її сутність зводиться до того, що вирівнювання в результаті торгівлі відносних цін на товари приводить до вирівнювання відносних цін і на фактори виробництва, за допомогою яких ці товари були вироблені.

Теорема Столпера-Семюельсона (Stolper-Samuelson theorem) показує, як розподіляються доходи від зовнішньої торгівлі між власниками факторів виробництва. Послідовний вплив взаємопов'язаних економічних ефектів є таким: зростання світових цін на експортний товар зумовлює збільшення його пропозиції на зовнішньому ринку, це стимулює виробництво. Зростання ж обсягів готової продукції потребує більшого залучення ресурсів; на внутрішньому ринку підвищується попит на ресурсоінтенсивний фактор, а разом з тим і ціни на нього. Така ситуація веде до збільшення доходів власників відповідного (ресурсоінтенсивнго фактора) і одночасно зменшує доходи власників інших факторів виробництва. Отже, підвищення світових цін створює переваги у доходах власників інтенсивних факторів виробництва і, навпаки, погіршує стан власників інших факторів виробництва.

Визначальне положення теореми, виведеної В. Столпером і П. Семюельсоном можна сформулювати так: якщо відсутнє спільне виробництво, а економіка характеризується досконалою конкуренцією (тобто ціна кінцевого продукту дорівнює сумі цін факторів виробництва), то ціна продукту змінюється на стільки, наскільки в середньому змінюється ціна факторів виробництва. За умов здійснення зовнішньої торгівлі, наприклад, праценадлишковою країною, ціна праці має зростати більшою мірою порівняно з ціною товару для того, щоб було компенсовано зменшення ціни капіталу. Таке випереджальне збільшення ціни праці у зіставленні з ціною товару, що реалізується на зовнішньому ринку, має назву ефект підсилення (magnification effect).

У 50-х рр. XX ст. В. Леонтьєв з'ясував, що існуюча структура міжнародної торгівлі не підтверджує висновок теорії Хекшера-Оліна, зокрема, їй не відповідає структура експорту та імпорту США, Японії, Індії та Канади. Це відкриття отримало назву «Парадокс Леонтьєва» (Leontief paradox). Так, згідно з теорією Хекшера-Оліна, в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті – трудомісткі, оскільки в США, порівняно з іншими країнами, дуже багато капіталу відносно праці. Проте з’ясувалось, що якраз експорт, а не імпорт США був трудомістким, що прямо суперечило висновкам Хекшера-Оліна. Ряд економістів спробували цей парадокс пояснити. Одне з можливих рішень було запропоноване самим В. Леонтьєвим: в США праця більш продуктивна, ніж у їх торгівельних партнерів, що не враховувалось при підрахунку кількості праці, вміщеної в експорті та імпорті. Інше пояснення більш переконливе: В. Леонтьєв помилково не врахував, що істотну кількість капіталу вже було вкладено в робочу силу у вигляді освіти і підготовки. Пітер Кенен довів, що правильно визначена величина капіталу, вже вкладеного в робочу силу, призводить до зняття парадокса. Отже, парадокс Леонтьєва був наслідком обчислювальної помилки, а не неправильності теорії Хекшера-Оліна.

Теорія життєвого циклу товару (product cycle theory) – це теорія, яка пояснює мотиви і спрямування зовнішньої торгівлі, зумовлені невідповідністю фаз життєвого циклу товарів у різних країнах. Автором теорії життєвого циклу товару є Р. Вернон. Він спрямував наукові дослідження на з'ясування конкурентних переваг національних фірм в умовах розриву різних країн, викликаних існуючими умовами виробництва. Р. Вернон розрив в умовах виробництва пов'язав з місцеположенням товару у точці проходження ним фази розвитку виробництва.

Переміщення товару з внутрішнього ринку на зовнішній виникає мірою досягнення фази зростання та особливо зрілості. Підставою для цього слугує те, що національні ринки освоюють різні цикли виробництва неодночасно, тобто має місце розбіжність фаз життєвого циклу в окремих країнах. Це дозволяє, по-перше, одержувати на зовнішньому ринку монополістичний прибуток; по-друге, подовжувати життя товару в найбільш продуктивній фазі, яка дає фірмі найбільшу масу прибутку, якщо товар буде експортуватися.

M. Портер в теорії конкурентних переваг (Porter's competitive advantage theory)поєднав макроекономічний аналіз конкурентних переваг країни з дослідженням відмінностей розвитку фірм, що застосовують зовнішньоекономічні стратегії. За М. Портером, наявність в країні природних ресурсів не може стати конкурентною перевагою нації. Навпаки, країни з багатими природними ресурсами можуть відставати в економічному розвитку, а ті країни, які відчувають нестачу природних ресурсів, - активно розвиватися. Такий розвиток пов'язаний із набутими перевагами, але не з факторами виробництва або з використанням природних ресурсів. М. Портер довів, що успіхи країн з багатою експортною складовою зумовлені сучасними конкурентними перевагами фірм, які ґрунтуються на постійно здійснюваних інноваціях та оновленні технологій.

У своїй теорії М. Портер виділив чотири детермінанти («ромб національних переваг») - складові успіху, які визначають стан середовища, всередині якого формуються конкурентні переваги галузей і фірм, а саме: параметри факторів виробництва, насамперед пов'язаних з науково-технічним прогресом; стратегія фірми, яка має відповідати становищу фірми у галузі і стану ринку; параметри попиту та споріднені і підтримуючі галузі, що забезпечують експортні галузі необхідними матеріалами, комплектуючими виробами, інформацією. М. Портер підкреслював, що на світовому ринку існує конкуренція фірми, а не урядів. Уряди можуть лише сприяти успіху конкурентної боротьби вітчизняних виробників. Держава може посилити фактори успіху фірми шляхом виваженої економічної політики, підтримки інноваційного процесу і стимулювання експорту.

В розглянутих теоріях причини торгівлі, її структура, напрямки товарних потоків пояснювались відмінностями у пропозиції факторів виробництва країн. Реально ж існуюча торговельна практика не вписується повністю в теоретичні моделі порівняльних переваг, які пояснюють в основному торгівлю первинними товарами (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами тощо). Торгівля готовими товарами, особливо новими, у значній мірі залежить від споживчих переваг і доходів населення. Нині більша частина торгівлі відбувається між явно схожими (подібними) промислово розвинутими країнами, розташованими у помірному кліматі, які мають населення з високим рівнем освіти, доходів і схожими споживчими перевагами. А відтак подальший розвиток і поглиблення теорії міжнародної торгівлі пов'язані з включенням у вихідну модель чинника попиту.

Відмінності у перевагах споживачів пояснюють торгівлю між подібними країнами. Теорія подібності країн або теорія перехресного попиту С. Ліндера (overlapping demand theory)пояснює причину великої і зростаючої частки обсягу торгівлі готовими виробами між промислово розвинутими країнами тим, що в цих країнах є схожі сегменти ринка (споживчі переваги) внаслідок близькості рівнів доходів населення, культурної схожості, історичних зв'язків тощо. На відміну від концепції Хекшера-Оліна, яка засновується на аналізі пропозиції товарів на світовому ринку, концепція С. Ліндера ґрунтується на аналізі попиту. Зокрема, С. Ліндер враховує фактор «смаки і переваги споживача» і стверджує, що вони значною мірою обумовлюються доходами людей, а отже, для окремо взятої країни середній дохід у розрахунку на душу населення зумовлює специфіковану для кожної країни структуру попиту. У свою чергу, унікальна структура попиту кореспондується зі структурою виробництва товарів і товарний асортимент у підсумку визначає експорт країни. Коли країни (кожна зі своєю специфікою внутрішнього споживання) вступають у відносини товарного обміну, то до його сфери потрапляють ті товари, які споживаються у обох країнах, тобто на які існує перехресний попит (overlapping demand).

Наукова ідея Т. Рибчинського представлена, як обґрунтована ним теорема на основі аналізу зовнішньоторговельної моделі загальної рівноваги. Зміст теореми Рибчинського (Rybczynski theorem) полягає у тому, що збільшення одного фактора виробництва (наприклад, капіталу) повинно зумовити абсолютне розширення виробництва того товару, випуск якого пов'язаний з відносно інтенсивнішим використанням саме цього фактора (порівняно з іншим, наприклад, працею) і до скорочення виробництва іншого товару, випуск якого засновується на посиленому використанні іншого фактора (тобто праці). Т. Рибчинський, досліджуючи результати впливу зовнішньої торгівлі на розвиток внутрішнього ринку і формування його структури, висловив думку, що за незмінності цін на товари і фактори виробництва, збільшення одного виду виробництва завдяки успішному експорту зумовить скорочення випуску і частку інших галузей. Така ситуація найбільш показова для малих країн – Голландії (так звана голландська хвороба), Великої Британії, Норвегії та інших країн, в яких унаслідок інтенсивної розробки родовищ корисних копалин відбулось прискорене перетікання ресурсів із галузі в галузь. Теорема Т. Рибчинського заклала основу теорії деіндустріалізації, у рамках якої досліджується ефект руйнівного економічного зростання.

Теорія митного союзу (theory of Customs Union) є найбільш розвиненим у сучасній науковій літературі спрямуванням досліджень інтеграційних процесів. Митний союз є одним з п'яти етапів інтеграції. Згідно з критерієм ускладнення організаційної форми об'єднання місце митного союзу визначається так: преференційні угоди, зони вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз. Одним із засновників теорії митного союзу є Дж. Вінер, який визначив два ефекти – ефект розширення торгівлі (trade creation) та ефект згортання торгівлі (trade diversion).

Виникнення ефекту розширення торгівлі пов'язано з тим, що за умов інтеграційного об'єднання внаслідок лібералізації відносин між членами такого угруповання збільшуються внутрішні товаропотоки. Такий ефект виявляється тоді, коли економічно обґрунтованим (з огляду на більш ефективне використання ресурсів та нижчі витрати виробництва) є надходження певного товару з інших країн інтеграційного об'єднання, ніж виготовлення такого продукту у межах національної системи господарювання. За зазначених умов дія ефекту розширення торгівлі – позитивна.

Виникнення ефекту згортання торгівлі зумовлено тим, що практика протекціонізму, яка застосовується країнами-членами інтеграційного об'єднання, зменшує торгівлю з третіми країнами. Такий ефект виникає у разі, якщо витрати на виробництво певного товару у третіх країнах нижчі, ніж у країнах-постачальниках, які є членами інтеграційного об'єднання. За таких умов для національної економіки окремо взятої країни – члена угруповання, імпорт товарів із третіх країн був би більш вигідним, ніж його ввіз з якоїсь з країн об'єднання. Це означає, що дія ефекту згортання торгівлі – негативна.

Обидва ефекти діють разом, тому загальний результат участі певної країни в інтеграційному процесі визначається через зіставлення приросту / зниження добробуту країни, а саме, в абсолютному вимірі ефект розширення торгівлі має перевищувати ефект згортання торгівлі.

На світовому та внутрішньому ринках, попит і пропозиція спільно визначають як обмін і структуру експортованих та імпортованих товарів, так і ціни на них. Рівень світових цін є важливим чинником, що визначає, які саме товари і куди експортуватимуться тією чи іншою країною та які і звідки – імпортуватимуться, бо від співвідношення світових цін прямо залежить розподіл між партнерами виграшу від світової торгівлі. Таким чином, сформовані умови торгівлі – цевідношення експортних цін даної країни до її імпортних цін.

На світовому ринку обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту – обсягами надлишкового попиту на товари. Факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на світовому ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівноважні ціни на однакові товари у різних країнах. Ціна,за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі. З одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з іншого – зміна кількості експортованих та імпортованих товарів приводить до зміни світової ціни.

Отже, в умовах вільної торгівлі між країнами напрямок зовнішньоторговельних потоків буде визначатися різницею в співвідношеннях витрат виробництва: країни експортують ті товари, які виробляють із меншими витратами (альтернативна ціна даних товарів нижче, ніж у країнах-партнерах) і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (альтернативна ціна даних товарів нижче в країнах-партнерах, чим у розглянутих країнах). Щоб торгівля була взаємовигідної, ціна якого-небудь товару на зовнішньому ринку повинна бути вище, ніж внутрішня ціна рівноваги на той же товар у країні-експортері, і нижче, ніж у країні-імпортері. Згідно даного твердження, межі, у яких повинне встановлюватися співвідношення світової ціни на товар і між країною 1 і країною 2 (в умовах вільної торгівлі) визначаються нерівністю:

Р_{оі (експ)} < P_wi < Р_{оі (імп)}, (4.3)

де Р_wi – світова ціна товару і,

P_oi(експ) – відносна (альтернативна) ціна товару і у країні-експортері даного товару;

Р_оі(імп) – відносна (альтернативна) ціна товару і у країні-імпортері даного товару.

У випадку, якщо задані обсяги виробництва товарів на одиницю витрат, відносна (альтернативна) ціна одиниці товару 1, виражена через вартість товару 2 складе:

(4.4)

де V₁ й V₂ – відповідно можливий максимальний обсяг виробництва товару 1 на одиницю витрат і можливий максимальний обсяг виробництва товару 2 на аналогічну одиницю витрат у розглянутій країні.

Коефіцієнт обміну (або умови торгівлі) дуже важливий тим, що від його фактичного значення залежить розподіл вигоди міжнародної торгівлі між країнами. Зростання цього показника звичайно називають «поліпшенням» умов торгівлі.