Економічний розвиток Японії в 50-70-ті рр. . Хх ст. Економ зрост. Інституціональної теорії.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала не­втішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску про­мислової продукції (у 1945 р. — 28,5 % від рівня 1935—1937 рр.); руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Япо­нії гостро постала проблема браку природних ресурсів для від­новлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив економічне диво.

Першою реформою була реорганізація монополії (дзайбацу) 1945 року.

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники:

-низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу);

-низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).

Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища. Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у національному доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.

67. Інтернаціоналізація та глобалізація світового гос-ва останньої третини ХХ-почат.ХХІст. та її відображення в економічній думці.

Складовою глобалізаційних процесів, а також характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва підприємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює до перетворення великих сучасних компаній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У пій задіяний значно ширший набір товарів та послуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фінансових потоків та рух капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до «електронних грошей», які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому.Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва інових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до «міжнарод­них стандартів». Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризувалися порівняно високим рівнем незалежності національних еко­номік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізованій міжнародній економіці залишається дедалі менше можливостей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлінні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як «рівень державних витрат». Глобалізація економіки практично унеможливлює регулювання ринку і системи вироб­ництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, або про світове виробництво загалом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рів-' новажного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Глобалізація,, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб'єктивна оцінка у зв'язці «кредит—застава» — реальність. Цінність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центру і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки процента. Тут відносини «дикого капіталізму», а Дж. Сорос називає його «бандитським капіталізмом».Для сучасного періоду розвитку світового господарства характерним також с посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод.Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолі­дації у світовому господарстві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники, які, поряд із традиційними, стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах.Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб'єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це:-міжнародні організації — Міжнародний валютний фонд
(МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організаціяОб'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП),
Світова організація торгівлі (СОТ);

Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х рр та їх відображення в посткейсіанстві. Особливості роз-ку гос-ва Великобританії та США та їх відображення в англійському та американському посткейнсіанстві.

Новими економічними явищами функціонування світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були:

1) подальше розгортання НТР,

2) посилення інтелектуалізації економічних відносин;

3) перехід виробництва до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій та їх модернізація;

4) загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвине­них країн.

5) посилювалася роль екологічної складової економ. прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища.

6) поєднання глобальних проблем із поглибленням економічних суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економічні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз.

Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало та­ке нове економічне явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція.

Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації засад кейнсіанства. У друг. пол. 20 ст. розвивається поеткейнсіанство (Сраффа, Модельяні), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії.

Виділяють дві основ­ні течії у структурі посткейнсіанства:

1) американська течія посткейнсіанства м(монетарне)

2) англійська

Як нове теоретичне відгалу­ження кейнсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса

2) методологічні за­сади теорії вартості Рікардо (представник. англ. посткейнс. (П. Сраффа);

3)використання англійськими посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму економічної теорії, враховуючи у влас­них дослідженнях існування і взаємодію соціальноекономічних та політичних інституцій;

4)використ. наук. ідей макроекономічної теорії й теорії розподілу національного доходу,

Модельяні: