Теорії відносних (А.Сміт) і абсолютних (Д.Рікардо) переваг в зовнішніх економічних відносинах країн Європейської цивілізації та їх сучасне значення.

Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) обґрунтував, що основою багатства є поділ праці, спеціалізація всіх економічних структур, а для держави – міжнародний поділ праці. Адам Сміт довів, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами.

Він виступав за широкий розвиток міжнародної торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг.

Абсолютні переваги визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн). Його загальне правило зводиться до наступних фраз: «Не потрібно вагатись, купуючи за кордоном усе те, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні».

Сміт доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, то кожна країна почне спеціалізуватись на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи, збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.

Можливості виробництва, на думку А. Сміта, сприятливі умови для його здійснення визначаються природними факторами. Переваги у наділеності цими факторами спричиняють ведення того чи іншого виробництва, зокрема, й для продажу за кордоном.

 

Для ілюстрації своєї концепції Адам Сміт запропонував абстрактний приклад, який ґрунтується на таких припущеннях:

1) світ складається з двох країн – Англії та Португалії;

2) сукупний світовий продукт складається з двох товарів – вина та сукна, які можуть вироблятись в обох країнах;

3) передбачається внутрішня мобільність праці у межах однієї країни;

4) немобільність факторів виробництва між країнами;

5) передбачається існування ринків з досконалою конкуренцією;

6) вважається, що закони, які регулюють світогосподарську взаємодію, носять гармонійний характер;

7) ігноруються транспортні витрати при перевезеннях

Згідно з вищенаведеними даними, Англія, витрачаючи три трудоодиниці, виробляє одну одиницю вина і одну одиницю сукна. Португалія може виробити одну одиницю вина та одну одиницю сукна, витрачаючи чотири трудоодиниці. Тобто, за умов відсутності міжнародної торгівлі на виробництво двох одиниць вина і двох одиниць сукна у світі витрачається сім трудоодиниць.

У прикладі Адама Сміта виробництво вина в Португалії характеризується більш високою продуктивністю, ніж в Англії, а виробництво сукна є більш продуктивним в Англії, ніж у Португалії. За цих умов було б нерозумним виготовляти вино в Англії, якщо набагато дешевше привезти його з Португалії.

Коли Англія буде спеціалізуватись на виробництві сукна, вона, відмовившись від виробництва вина, зможе видати додатково дві одиниці сукна. Португалія, спеціалізуючись винятково на вині, виробить додатково три одиниці вина.

Тобто – розвиток міжнародної спеціалізації спричинив зростання світового сукупного продукту: витрачаючи ті ж самі сім трудоодиниць, у світі виробляється на одну одиницю сукна і на дві одиниці вина більше.

 

Положення А. Сміта одержують свій розвиток, якщо враховувати не тільки природні, а й набуті переваги, пов’язані з використанням нових технологій.

Д. Рікардо пішов далі А. Сміта, заклавши дуже важливі теоретичні підвалини багатьох наступних концепцій світової торгівлі.

Вважаючи положення А. Сміта правильним, але окремим випадком він сформулював ідею про порівняльні переваги, які, як і А. Сміт, визначав як різницю у витратах, але не абсолютними, а відносними розмірами.

Він запропонував правило: кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на такому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість.

Рікардо доводить свою теорію на прикладі, що схожий на приклад А. Сміта з виробництвом вина і сукна в Англії та Португалії.

Припущення Д. Рікардо такі ж, як і в Адама Сміта:

За А. Смітом, Португалія мала б виготовляти обидва продукти, а Англія, не виготовляючи цих продуктів за відсутності абсолютних переваг, повинна існувати тільки на португальському вині та сукні, що практично є неможливим.

Якщо спеціалізуватись таким чином, щоб:

1) Португалія виробляла продукт, у якому має найбільшу перевагу – вино;

2) Англія виробляла продукт, у якому має найменшу слабкість – сукно, то виграють обидві країни, зокрема, і вся світова економіка загалом.

Доведення

1. Португалія витрачатиме на виробництво вина для себе і Англії 160 (80 + 80) трудоодиниць, а не 170 (80 + 90), якщо б вона виробляла обидва продукти сама.

2. Англія витрачатиме на виробництво сукна для себе і для Португалії 200 трудоодиниць (100 + 100), а не 220 (120 + 200), за умови відсутності спеціалізації.

3. Англія, і Португалія мали б економію в ресурсах, що можуть використовувати для збільшення виробництва.

4. Світова економіка також має економію в 30 (390 - 360) трудоодиниць.

Теорія порівняльних переваг стверджує, що доти, доки за відсутності торгівлі у співвідношеннях цін між країнами зберігаються хоч найменші відмінності, кожна країна матиме порівняльні переваги, тобто у кожної з них знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим за існуючим співвідношенням витрат, ніж виробництво інших товарів.

Теорія порівняльних переваг – ідеальна схема, яка потребує уточнень за такими напрямами:

1) модель передбачає крайній ступінь міжнародної спеціалізації, чого немає в реальній дійсності;

2) модель не бере до уваги вплив торгівлі на розподіл доходів всередині країни, тобто передбачає, що від торгівлі виграють країни, які беруть у ній участь, в цілому;

3) модель не приділяє уваги різниці в ресурсному забезпеченні країн як причині торгівлі;

4) у рікардіанській моделі немає місця такій причині торгівлі, як економія на масштабі виробництва, що не дозволяє пояснити обсяги торгівлі між країнами, практично однаковими за всіма показниками.

 

38. Господарський розвиток німецьких земель та його відображення в національній системі політичної економії. Історична школа: причини виникнення, сутність, етапи розвитку.

У 1815р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних німецьких держав. Між ними не бу­ло єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної гро­шової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повин­на була об'єднатися держава, прусський король проводив по­літичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політи­ків залишити Німеччину.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинається промислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія.

У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між більшістю німе­цьких держав з населенням 25 млн жителів. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно промисловий переворот охопив, перш за усе, тек­стильну промисловість. Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбіль­шим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський про­мисловий район. Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво.

Наступному етапу промислової революції (1850—1860 рр.) передувала буржуазно-демократична революція 1848 р. її резуль­татом стало об'єднання Німеччини навколо Прусії, більшість на­селення якої були німці.

І все ж після революції 1848 р. промисловий переворот відбу­вався більш швидкими темпами, що було зумовлено рядом чин­ників. У 1850 р. був прийнятий закон, за яким селянин ставав власником ділянки землі, яку він обробляв у поміщика. Було здійснено перехід від мануфактурного до заводсько-фабричного виробництва.

Політичною передумовою третього етапу промислової рево­люції ( 70-ті роки XIX ст.) стала франко-прусська війна (1870— 1871), яка завершилась перемогою Німеччини та її політичним об'єднанням у Німецьку імперію (1871).

 

Реалїї ринкового розвитку на новому етапі досліджувалися представниками історичної школи.

До причини виникнення історичної школи віносять:

1)Економічна відсталість країни

2)Нерозвиненість індустрії

3)Збереження залишків феодалізму

4) Промисловий переворот відбувся у Німеччині на півстоліття пізніше, ніж Англії та Франції

5) Загальмованість соціально-економічного розвитку країни була зумовлена слабкістю національної буржуазії, економічним та політичним пануванням великих земельних власників

6) Економічно-територіальна роздробленість країни

7) Відсутність єдиного внутрішнього ринку, єдиної грошової одиниці, нерозвиненість системи транспорту, зв'язку

Усі ці фактори засвідчували непридатність для практичного застосування в Німеччині рекомендацій класичної політичної економії, зорієнтованої на свободу зовнішньоекономічної діяльності і фритредерство. У пошуках альтернативи класичній політ економії виникла Німецька історична школа

На своєму шляху становлення та розвитку пройшла 2 етапи: стара (Рошер, Гільденбранд, Кніс), нова (Шмоллер, Бюхер, Брентано).

Попередником історичного напрямку був Ф.Ліст

Представниками старої історичної школи є Рошер і Кніс:

1) Виступали проти космополітичної політекономії Рікардо

2) Економіка окремих країн розвивається за власними законами, спираючись на почуття патріотизму, яке є більш щедрим, ніж егоїстичний індивідуалізм

3) Захищали приватну власність; поділ суспільства на робітників і керівництво; тільки еволюційний шлях розвитку вважали законним

4) Рошер підтримав теорію 3 факторів виробництва Сея

5) Вартість товару зводиться до його корисності

 

Нова історична школа (Шмоллер, Британо)

1) Виступили проти марксизму

2)З аперечували роль наукових абстракцій

3) Вважали, що господарське життя визначається природними, технічними та моральними факторами

4) Пропонували класовий мир, основою якого вважали профспілковий рух

5) Представники соціальної школи створили школу, в основі якої лежить етико-правових підхід до економічних явищ

6) Вихід з протиріч капіталізму вбачали в державному монополістичному регулюванні

7) Підтримували теорію цінності, причиною якої є корисність

8) На цінність впливає праця та інші фактори виробництва

 

Отже, Політична економія Німеччини тієї доби була пронизана ідеями національної єдності, характерними для всіх аспектів суспільного життя. Досягненням історичної школи було те, що вчені цієї шко­ли широко користувалися історичним та статистичним матеріалом, а також висновками конкретних економічних досліджень.