Інтеграція Європи та особливості економічного роз-ку в її умовах.

Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбу­ваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція — це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювально-го процесу в інтернаціональних масштабах».. Це не лише масш­таби міжнародної торгівлі - - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік.Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) єдиний, або спільний ринок;

4) економічний союз:

5) економічніш та валют­ний {монетарний) союз, чи повніш економічніш союз.

Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реаль­но пройшла перші чотири із зазначених етапів -— Європейський Союз. Саме прикладом міждержавного регіонального об'єднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європей­ське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідер­ланди та Люксембург), то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірлан­дія, у 1981 р. - - Греція, а в 1986 р. - - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.

Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної ін­теграції має завершитися формуванням справді єдиного економіч­ного союзу(ЕС).В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої си­ли було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за стислий термін, до початку 1999 року.У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН — вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із голов­них центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 сві­тового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також пе­ревищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.

Становлення господарської системи радянського типу та теоретичне осмислення її засад в працях українських економістів. Основні етапи розвитку радянської господарської системи. (1917-1991).

Ревоолюційний уряд здійснив низку радикальних заходів,спрямованих на посилення державного управління економікою. Пректично це означало відмову від ринкових відносин і перехід до воєнного комунізму.

Економічно політика воєнного комунізму означала воєнну диктатуру із широким застосуванням примусових заходів у господарстві й мала такі складові:

націоналізація всіх підприємств

запровадження продовольчої диктатури

заборона свободи торгівлі

запровадження карткової системи розподілу продуктів

запровадження загальної трудової повинності

мілітаризація н/г, встановлення державного контролю за виробництвом

Впровадження політики більшовиків здійснювалась за рахунок реформ практично у всіх галузях народного господарства.

Один з українських вчених Туган-Барановський у своїх працях глибоко аналізує централістської системи соціалізму і попереджує про небезпечність її негайного запровадження. Він звертає увагу на вади надмірної централізації,що можуть призвести до обмеження особистої свободи й ініціативи, панування примусовості тощо.

Негативно ставилися до економічної програми більшовиків В.Косинський,В. Левитський,К. Волбий. Вони звертали увагу на негативних майбутніх соціальних та економічних наслідках,до яких може призвести реалізація аграрної частини цієї програми.

Негативні наслідки адміністративного впливу на ціни як такого,що викликає кризові потрясіння в економіці, глибоко аналізували М.Соболєв,Я.Діманштейн,Л.Діц.Довільне формування цін на продукти с/г,попереджували вони,може призвести лише до розриву звязків між цими галузями господарства.

 

77/ Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.

На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.

Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.

Франсуа Кене

У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті. Він проголосив ідею “ природного порядку ”, котрий панує як у природі, так і в суспільстві.

Основою природного порядку в Кене є право власності. Кене визнає, що розвиток суспільства відбувається за об'єктивними законами. У цьому — велика заслуга фізіократів. Проте вони ототожнювали закони природи й закони суспільства, а під “природним порядком” фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи його як вічне, незмінне.

Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну за умов природного порядку

Якщо обмін є еквівалентним, то він, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства. А прибуток, який одержує торговець, не є прибутком держави.

Чистий продукт. За Кене “Чистий продукт” — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над витратами виробництва. Створюється лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм.

“чистий продукт ” у Кене має натуральну форму, він є даром природи. Це означало, що Кене, як і всі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживної вартості. Також оцінюючи величину “чистого продукту”, він стверджує, що вона є точно визначеною і залежить від витрат виробництва, тобто витрат на сировину, матеріали й заробітну плату. Заробітну плата — це мінімум засобів існування. Витрати на сировину і матеріали — це витрати капіталу. “ чистий продукт ” — це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.

“ Чистий продукт ” у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним — поземельним.

Продуктивна й непродуктивна праця. Фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непродуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює “чистий продукт”, тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці вони оголошували “безплідними”. Відповідно до цього Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний клас, власники й непродуктивний клас.

До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тих, хто створює “чистий продукт”. До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок “чистого продукту”, який йому виплачує продуктивний клас. Призначення цього класу полягає у привласненні, споживанні “чистого продукту”. Непродуктивний “безплідний” клас складається з громадян, які зайняті всіма іншими видами праці.

Капітал. Капітал у Кене — не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Кене вперше розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати (насіння, засоби існування робітників), або “ щорічні аванси”, і витрати на кілька років (сільськогосподарський інвентар, худоба) — “первісні аванси”. Це розмежування він узалежнює від способу перенесення вартості на готовий продукт різними частинами капіталу. У витрати виробництва “щорічні аванси” входять повністю, а “первісні аванси” — частково. Тим самим Кене закладає основи теоретичної розробки основного й оборотного капіталу.

Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутності грошей. Виступаючи проти меркантилістів, які ставили гроші в центр усіх економічних програм, фізіократи досить зневажливо ставляться до цієї економічної категорії. Гроші в Кене — лише засіб, що полегшує обмін, а тому Кене виступає проти нагромадження грошей, оскільки це — безплідне багатство.

Анна Робера Жака Тюрго -автор «Роздумів про утворення і роз­поділ багатств». Поділяючи основні ідеї фізіократів, він розвиває їх далі, зокре­ма, підрозділяючи класи суспільства на розряди найманих робітників і підприємців. У чистому продукті він розрізняє прибу­ток, відсоток і ренту. Заробітна плата в нього встановлюється як ре­зультат конкуренції робітників на ринку праці.

Обмін — це порівняння обопільної потреби товаровласників у продуктах один одного. Цінність кожної речі визначається її при­датністю для задоволення потреб, і вона тим більша, чим більша необхідність цієї речі для споживача.

Своїми міркуваннями Тюрго за сто років передбачив появу те­орії граничної користі, яка пояснює ціни суб'єктивними оцінками сторін, які обмінюються.77.

 

 

78. Застійні явища в економіці СРСР, Горбачов