Ксенофонта, Платона та Аристотеля.

В історії розвитку Греції виділяють такі періоди:1)крито-мікенський; 2)Гомерівський; 3)Архаїчний; 4)Класичний. В період VIII-VІ ст.. до н.е. (Архаїчний період) економічний розвиток Стародавньої Греції характеризувався значними змінами в господарському житті, що призводить до створення нової економічної системи. Греція в своєї економ. обігнала сусідні країни. С\г виробництво набуло значного характеру,перейшли до вирощування садівних культур(маслин,виноградів). Почав розвиватись товарно-грошовий обіг. В цей період здійснюється велика грецька колонізація. Виділяють ІІІ значні напрямки колонізації: 1)Західний – Сицилія, Італія – найбільш потужний; 2) Північно-Східний; 3) Південний і Південно-Східний – слабкий розвиток з-за морських торгівельних шляхів. В архаїчний період відбувається формування античних міст держав –полісів. В основі поліса лежить антична форма власності, яка являє собою поєднання приватної та державної форм власності. Тільки громадянин полісу мав права на землі. Головним економічним принципом була ідея авторкий(в перекладі «самозабезпечення»), яка була основою економічної свободи. В історії виділяють ІІ види полісів: І. аграрний – з абсолютним переважанням с\г, слабким розвитком торгівлі, ремесел і товарно-грошових відносин зі значною часткою праці залежних виробників, з олігархічним ладом(сварта); ІІ торгівельно-ремісничий – з великою часткою ремесел, торгівлі, втілення рабської праці у виробництво. Найбільш розвинутим в економічному плані були Афіни, в яких закони Драконта оформили право приватної форми власності. Головним виробничим осередком стала велика земельна ділянка. Власником ділянки міг бути лише громадянин міста. Палким прихильником економічного устрою давньої Спар­ти, законів Лікурга, був Ксенофонт («Домострой»)

1)філософ вважає природнім поділ праці на фізичну і розумову, а людей на вільних та рабів

2) природнім є переважний розвиток землеробства у порівняні з ремеслом і торгівлею

3) продуктивно може використовуватись більш проста праця

4)Ступінь поділу праці обумовлена розмірами ринку збуту

5)Говорить про споживчу і мінову вартість товару

6)заперечує лихварство

7)гроші - засіб обміну

Платон ( «Держава» та «Закони»)

1)нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна лю­дина має одержувати свою частку відповідно до власних здібнос­тей

2)усе вільне населення в ідеальній дер­жаві він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філо­софів, воїнів та чернь (землероби, ремісники, торговці). Раби є тільки знаряддям праці. Філософи і воїни не повинні володіти власністю та займатися господарством, бо їхнє матеріальне забезпечення (за зрівняльним принципом) має стати суспільною турботою. Унаслідок поділу праці, на думку вченого, з'являються ринок, торгівля і гроші.

3)в процесі обміну відбувається зрівнювання всіх то­варів і вони стають порівнянними, хоч і є різними споживними вартостями.

4)Гроші потрібні для забезпечення обміну товарів. Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.

5)можливість пе­редачі землі у спадок тощо.

Арістотель («Політика» і «Нікомахова етика»)

1) поділ праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи».

2)Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в держав­ному володінні, а друга — у приватному. 3)Аристотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей і багатство як нагромадження грошей.

4)розрізняв і два види діяльності: економіку і хрематистику. Під економікою він розумів господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вар­тостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Аристотель називав мистецтво наживати багатство, роби­ти гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відно­сив велику торгівлю і лихварство. Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння по­двійного значення блага, тобто до нового відкриття двох сторін товару (споживної вартості й мінової).

 

Особливості господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Закони XII Таблиць. Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму у працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли.

Республыканський період: земля частково належить родовитим людям – патриціям, частково простим землевласникам – плебеям, значна частина земельналежить містам-деражвам. Закріплення влади рабовласників над рабами. Здійснено перехід до розвинених форм рабства, рабство з патріархального перетворилось в класичне(раби стали осн виробничою силобю, понизився їх соц статус,зросла чисельність рабів,рабів утримували в казармах). Головною галуззю господарства залишалося с/г. В 2-1 ст.до.н.е підйом с/г.Встановлюється зв'язок між містами і селами. Домінуючим типом господарства стає – вілла.Утворюються латифундії(великі землеволодіння). Існували дрібні селянські господарства(1-2 раби). Розвиток торгівлі(переважала внутрішня). Спеціалізація госп і ремесла. Виникає горошова система(спочатку грецькі монети, а згодом власні:динарії, сестерції). Розвивається обмінна справа і поширюються кредитні операції. Розвивається лихварство, але воно обмежується за допомогою кредитних ставок. Вже у період між економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й економічних відносин головного міста з імперською периферією. Не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам.

Закони XII таблиць

1)зафіксували відносини особистої власності.

2) санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв.

3)обмеження лих­варського відсотка

4)поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. 5)Внутрішній ринок обслуговували ва­гові гроші, а в зовнішній торгівлі перева­жали етруські та грецькі монети.

Вілли та латифундії. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки. Склалося кілька типів латифундій: 1)централізована рабська; 2)децентралізована з колонами; 3)змішана. Латифундія розподілялась на дві частини, одну з яких обробляли раби, другу подрібнювали і надавали колонам (земельні відносини – основні питання в житті Риму).

Катон старший («Землеробство»)

1)Працю в с/г розглядав, як найбільш почеснішуі вигідну, не заперечував корисності інших галузей

2)перевагу надає госп середнього розміру

3)у період зростання цін пропонував більше виробляти і менше споживати

4)прибуток – честь і слава господаря

5)працю характеризував як таку, що ммає бути найбільш продуктивною

6)до рабів пропонував застосовувати жорсткі заходи(за лінощі і провину)

Варрон (праця «Про с/г»)

1)розглядає напрямки раціоналізації та інтенсифікації с/г

2)Аналізує розвиток товарного виробництва

3)Критерієм прибутковості латифундії вважає вигідний вивіз продукції у сусідні регіони та закупівлю там необхідних товарів

4) Дав класифікацію с/г знарядь: рідні,воля, раби

5)Вважав, що до найманої та рабської праці слід застосовувати принцип матеріальної зацікавленості

Колумелла (трактат «Про с/г»).

Пропонує інтенсифікувати с/г за такими напрямами:

1)Впровадити в с/г науку і збільшувати витрати на неї

2)збільшення обсягів товарного виробництва

3)метріальне заохочення рабів

4)раціональне розміщення рабів на їх робочих місцях

5)звільнення найбільш старанних рабів

6)передача землі колоннам та вільним селянам.