Національні економіки та їх взаємодія

Навчальні завдання:

- дати визначення середовища, в якому здійснюються МЕВ;

- визначити складові політико-правового середовища МЕВ;

- навести принципи систематизації країн у міжнародному економічному середовищі;

- розглянути методику класифікації країн, розроблену ООН;

- з’ясувати особливості класифікаційної системи країн, розробленої Світовим банком;

- надати систематизацію країн відповідно специфіці діяльності ОЕСР;

- навести систематизації країн, розроблені Б. Гаврилишиним та М. Портером.

- дослідити напрями реалізації системних ринкових перетворень перехідних суспільств;

- оцінити виплив факторів соціально-культурного середовища на розвиток МЕВ;

- проаналізувати важливість впливу складових інфраструктурного середовище на умови існування МЕВ.

 

Середовище МЕВ та характеристика факторів

Політико-правовому середовища

 

Під середовищем міжнародних економічних відносин розуміються зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови реалізації форм МЕВ на різних рівнях.

Особливостями середовища МЕВ є:

- взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища;

- складність та різноманітність, які обумовлені, зокрема, різністю форм політичного правління, економічних систем, цінностями, які превалюють у суспільствах;

- відносна невизначеність, що потребує інформованості, аналізу та розуміння від суб’єктів МЕВ з подальшим прийняттям рішення щодо можливості впливу на чинники середовища або необхідності пристосування до них;

- динамічне протиріччя – з одного боку, середовищу МЕВ притаманна стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та соціально-культурною інерційністю країн, а з іншого – динамічність та рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних систем тощо).

Середовище, в якому реалізуються МЕВ, обумовлюють такі чинники (рис. 2.1).

 

Міжнародні економічні відносини

Політико-правове середовище - Адміністративні методи регулювання - Рівень політичної стабільності - Політико-правові форми управління в країні - Сучасні правові системи - Рівень політичного ризику

Інфраструктурне середовище - Енергетичне забезпечення країни - Інформаційне забезпечення країни - Транспортне забезпечення країни

Соціально-культурне середовище - Релігія - Відношення до праці - Відношення до кар'єри - Структура населення - Відношення до навколишнього середовища

Економічне середовище - Географічні та природно-кліматичні чинники - Економічні чинники: · Рівень розвитку галузей економіки · Економічні традиції, життєвий рівень населення · Рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків · Рівень розвитку НТП

Рисунок 2.1 – Середовище розвитку МЕВ

 

У політико-правовому середовищі проявляється взаємозв’язок політики та економіки у сфері МЕВ. За політичних мотивів держави можуть, з одного боку, надавати одна одній преференції, інтегруватися, а з іншого – використовувати торговельні бар’єри. Використання таких заходів можливо на всіх рівнях – національному, міжнародному, глобальному. Значущою характеристикою політичного середовища МЕВ є сумісність (або несумісність) політичних устроїв (моделей правління) країн: демократичних (пряма та представницька демократія, конституційна монархія) та недемократичних (автократія, диктатура, неконституційна монархія).

В узагальненому вигляді виділяють три форми політичного управління:

1) влада типу противаги (боротьба за владу), двопартійна система – ця форма правління ґрунтується на індивідуалістсько-конкурентних цінностях та передбачає наявність однієї партії при владі й однієї або декількох партій в опозиції. Концепція влади припускає, що людина може помилятися і схильна до несумлінності, а завдання опозиції полягає в запобіганні зловживань через контроль використання влади. Влада розподіляється на законодавчу, виконавчу й судову;

2) колегіальна влада (співробітництво привладі) – є більш демократичною формою влади, оскільки механізм її здійснення припускає прийняття рішень і пропорційне делегування повноважень представниками різних соціальних верств населення. Відповідно, управлінський процес припускає узгодження різних поглядів і прийняття відповідальності за їхні наслідки;

3) унітарна влада (абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура) ґрунтується на концентрації влади на вершині соціальної піраміди, відсутності офіційної опозиції або противаги.

Своє юридичне закріплення ідеологічні й політичні інститути знаходять у правових системах,як сукупності правових норм, що регулюють соціальні відносини в суспільстві (рис. 2.2).

 

Єврейське (іудейське) право

Мусульманське (ісламське) право

Релігійні правові системи

Нерелігійні правові системи

Канонічне (католицьке) право

Сучасні правові системи

Індуїстське (хінду) право

Західне право

Квазізахідне право

Незахідне право

Азіатське право

Скандинавське (північне цивільне) право

Соціалістичне право

Африкан-ське право

Романо-германське (цивільне) право

 

 

 

Англо-американське (загальне) право

Латиноамериканське право

 

 

Рисунок 2.2 – Класифікація правових систем сучасності

Найбільш поширеними в світі є наступні правові системи:

- звичайного (загального) права (англо-американська) – базується на традиції, прецеденті, вдачах та звичаях. Найважливіша роль у тлумаченні закону належить судам;

- цивільного, континентального права (романо-германськакодифікована система) (більше ніж 70 країн світу, в т.ч. Німеччина, Франція, Росія, Україна) – базується на докладно розробленому комплексі законів, які об’єднані у кодекси. Кодекси є основою тлумачення подій;

- теократичне право (перш за все мусульманські країни, біля 27 країн світу) – компіляція релігійних догматів із системою звичайного та цивільного права.

Об'єктивними критеріями правової держави в західному праві є:

1. Економічні – мінімальне втручання держави в ринкові відносини; свобода договору; свобода підприємництва; недоторканність приватної власності.

2. Свобода громадян – свобода слова; свобода вибору місця проживання; недоторканість особи громадянина і його жител; свобода пересування; свобода віросповідання.

3. Законодавче забезпечення свободи: рівність громадян перед законом; невід'ємність прав людини; верховенство закону; незалежність судової влади від політичної влади; верховенство закону парламенту над указом президента; конституціоналізм (механізм конституційного нагляду над законами парламенту й указами президента).

4. Політична демократія: політичний плюралізм; республіканське правління, конституційна монархія; поділ влади; виборність органів державної влади на основі альтернативних виборів.

Економічні інститути закріплюють способи взаємодії господарських суб'єктів у процесі відтворювальної діяльності. Вони є продовженням і проявом ідеологічних та політичних інститутів у господарській сфері. Базисними економічними інститутами є приватна або суспільна власність, приватні або державні гроші, службова або наймана праця, координація або конкуренція, редистрибуція або обмін (купівля – продаж), пропорційність або прибуток.

Компонентами національного права в Україні, що визначають його специфіку, є:

- державні органи (законодавчі, виконавчі, судові);

- загальна теорія права;

- методологія права;

- джерела права (обов'язкові (нормативні) і необов'язкові (ненормативні) документи, що виступають підставою для прийняття судових рішень);

- процесуальне право (цивільний, карний, адміністративний, арбітражний, приватний арбітражний процеси; право доказів);

- матеріальне право (публічне; змішане; цивільне, комерційне й міжнародне приватне право); міжнародне право;

- інфраструктура права (відношення до кодифікації права, структура юридичної професії, система юридичної освіти й підготовки юристів).

За сучасних умов важлива політична стабільність (глобальна, регіональна, груп країн, окремих країн), проте досягнення абсолютної політичної стабільності об’єктивно неможливо. Тому суб’єкти МЕВ стикаються з різними політичними ризиками: експропріації, конфіскації, націоналізації, загальної нестабільності та ін. Для мінімізації політичних ризиків розробляються та реалізуються різноманітні способи: страхування, розділ ризику з місцевими партнерами, інвестування в неосновні галузі економіки країни та ін.