Національні економічні стратегії розвитку країн-лідерів

1.Американська (лiберальна) модель у чистому виглядi реалiзується в США i виходить з iдеї максимiзацiї свободи економiчної дiяльностi. Вона передбачає участь держави в регулюваннi за "залишковим принципом": втручання в аспекти, якi не в змозi регулювати ринок; держава створює максимально сприятливi умови для функцiонування приватного капiталу.США вiдомi жорстким кредитно-фiнансовим регулюванням. Податкова система зорiєнтована на стимулювання приватних iнвестицiй. Для економiки США характерна невисока частка держвласностi, державнi iнвестицiї спрямовуються здебiльшого у капiталомiсткi галузi i такi, що не викликають iнтересу у приватного капiталу. Практикується створення пiдприємств з наступною передачею їх до приватного сектора. Важливими специфiчними рисами економiчної моделi США є федеративний державний устрiй i зумовлена ним багатополюснiсть економiчної системи. З одного боку, це сприяє пiдвищенню економiчної безпеки країни, з iншого - вимагає проведення особливої полiтики з координацiї впливових регiональних iнтересiв. Таким чином, американська модель спирається i розраховує на економiчну активнiсть громадян, скеровуючи їхній iнтерес до максимiзацiї прибутку у суспiльно вигiдне рiчище. 2.Німецька модель (неоліберальна модель). З 1948 року втілювалася урядом Ерхарда у процесі післявоєнної реконструкції Німеччини. Офіційно ця модель була проголошена, як модель соціального ринкового господарства. Основні засади моделі: а). Побудова підприємств трудові відносини на яких основані на соціальному порядку. Корисність співробітників оцінювалася не лише з економічної точки зору. б). Створення досконалого конкурентного середовища. Забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та безпеки робітників на максимально можливому рівні. в). Сворення міцного середнього прошарку населення. Врівноваження і стабілізація доходів населення не через адміністративні, а через ринкові економічні заходи. г). Встановлення мінімальних доходів, гарантій та заробітної плати. д). Встановлення міцної системи соціального забезпечення і соціального страхування, які знаходяться під контролем та гарантуються державою. Виконання цієї умови забезпечується через чітку систему оподаткування, високих ставок податку. е). Мінімальне пряме втручання держави в економічні реформи та валютну політику. Недоліком такої системи є виникнення певного прошарку людей, який існує за рахунок системи соціального забезпечення і не приймає адекватногї участі у створення ВВП. 3. Європейсько-кейнсіанська модель - спирається на тезу про необхідність підтримки і стимулювання сукупного попиту в економіці (Великобританія, Франція, Італія). Економічна політика, що спирається на дану модель, характеризується наступними рисами: А). Сукупний попит легше піддається контролю, коли державний сектор або державна власність відіграються значну роль у структурі виробництва. Б). Бюджет та фіскальна політика використовуються як ключовий інструмент впливу на сукупний попит і напрямки розвитку економіки. В). Узгодження рівня доходів в економіці між урядом, підприємствами та профспілками. Г).Наявність індикативного планування в економіці. (Державі відводиться роль контролера та спостерігача на відміну від імперативного планування, коли державні рішення мають дерективний характер). Ця модель може створювати неефективних виробників і є негнучкою до фундаментальних змін. Вона панувала в Великобританії до середини 80-х. З приходом до влади М. Тетчер почався процес зниження ролі державного сектора у сукупному виробництві, роздержавлення і приватизація. 4. Шведська, Скандинавська модель (соціально-демократична). Скандинавські країни, Португалія, Греція, Іспанія. Характерними ознаками цієї моделі є: Досягнення максимального рівня зайнятості; Підтримка постійно високих темпів економічного зростання за державної підтримки; Справедливий розподіл добробуту, створення міцного суспільного сектора, що охоплює сфери побуту, освіти, житлового будівництва, охорони здоров’я та пенсійного забезпечення. Активна участь держави у розробці та реалізації соціальних программ; Встановлення і підтримка високих стандартів життя і доходів населення; Створення міцної системи місцевого самоврядування; Скоординована політика уряду, підприємців та профспілок у забезпеченні максимального рівня зайнятості і високих стандартів оплати праці; Високі податки та висока податкова база. Державна підтримка зовнішньої торгівлі і забезпеченні рівноваги платіжного балансу. 5. Значнi специфiчнi риси має модель Японiї. Основним суб'єктом у японськiй моделi виступають корпорацiї та їх об'єднання у фiнансово-промисловi групи - "кейрецу". Незважаючи на незначну частку держвласностi (на 1983 р. - близько 20 % нацiонального багатства), економiка країни має досить високий ступiнь керованостi завдяки iснуванню позадержавних об'єднань i рад, особливiй ролi кредитно-банкiвських установ, а також об'єднанню функцiй управлiння в рамках Мiнiстерства зовнiшньої торгiвлi та промисловостi. Лише у 80-тi роки тут було здiйснено фiнансову лiбералiзацiю, за повоєннi роки набуто величезної практики проведення промислової полiтики. Специфiчними особливостями моделi є полiтика вирiвнювання доходiв, особлива полiтика робочої сили, ефективне використання нацiонального менталiтету. В Японiї успiшно iнтегровано державні i приватні iнтереси iз застосуванням низки позаекономiчних важелiв.

85. Національні інтереси України в процесі створення ЄЕП. З метою оптимізації економічної співпраці, як заявили керівники України, Росії, Казахстану і Білорусі, постала необхідність утворення Єдиного економічного простору (23 лютого 2003 p.), першою сходинкою якого передбачається вільна економічна зона. Для реалізації проекту подальшої розбудови ЄЕП було створено Групу високого рівня (ГВР), що складається з віце-прем'єрів урядів країн-учасниць, міністрів ключових міністерств та їхніх заступників. Основною метою майбутньої інтеграції в рамках ЄЕП, як передбачалося, мало стати досягнення Росією, Білоруссю, Україною і Казахстаном так званих чотирьох свобод (за прикладом Європейського Союзу): вільного переміщення товарів, вільного переміщення капіталів, вільного переміщення трудових ресурсів і послуг, проведення уніфікації ставок митного тарифу. Досягнення цих параметрів стане основою для утворення зони вільної торгівлі. Для першого етапу інтеграції, на переконання сторін, є всі передумови. Росія, Білорусь, Україна і Казахстан разом забезпечують до 94 % загального ВВП країн СНД і 88 % їхнього товарообігу. Кожну зі сторін-учасниць проект ЄЕП чимось приваблює. Для України є вигідним безмитний режим з учасниками ЄЕП, особливо з Росією. Однак Росія обмежує постачання українських труб, арматури, оцинкованого прокату, крохмалю й цукру, підвищує ціни на енергоносії, а Україна квотує імпорт російських автомобілів, цементу, добрив та ін. Відомо, що 80 % товарів і послуг, які вивозяться з України, можна безстроково збувати тільки на ринку СНД. Для України є важливим виробити критерії своєї участі в проектах СНД, отримати гарантії рівних умов співпраці, прийнятних для всіх учасників співтовариства, намагатися змінити на свою користь деякі чинні норми в його рамках (такі, як право вето, право головуючого тощо). На державному рівні фахівці та експерти міжнародного права, досвідчені юристи, економісти, враховуючи сучасний стан української економіки, розробляють чітку аргументацію, яка дасть Україні обґрунтовані висновки щодо можливих наслідків її участі в проектах СНД.

86.Національні переваги і національні пріоритети України як основа стратегічної моделі розвитку. Національні переваги-це сукупність факторів, які надають країні конкурентні переваги на міжнародному просторі. Національні пріоритети в більшості випадків тісно взаємозв’язані з національними перевагами, оскільки для свого стійкого розвитку пріоритетними напрямками діяльності вибираються ті, в яких країна має певну силу(переваги).

Варіація національних(конкурентних) перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах (тобто конкурентоздатною ціною),а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту). Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою, капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією. Основні національні пріоритети, які лежать в основі стратегії розвитку економіки України:1)Забезпечення сталого економічного зростання 2)Утвердження інноваційної моделі розвитку 3)Соціальна переорієнтація економічної політики 4)Забезпечення належного рівня зовнішньоекономічної безпеки держави.

87. Основні стратегічні засади взаємодії України і МВФ. Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогоспо-дарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна 'рунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій"). Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу, згідно з Статутом МВФ. Україна, як повноправний член МВФ, здійснює щорічні консультації щодо стану валютного регулювання за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної допомоги. Отримувачами кредитів МВФ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.За роки співробітництва України з МВФ (1994 – 2011 рр.) отримано близько 12,259 млрд. СПЗ, що складає близько 18,28 млрд. дол. США кредитних ресурсів. Співпраця з Міжнародним валютним фондом є важливою з огляду на необхідність збереження належного іміджу країни, що сприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшенню відсоткових ставок по кредитах, дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів. Кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удосконаленню банківської та грошово-кредитної системи держави, надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгівлі. Питання про співпрацю з МВФ знаходиться скоріше в політичній площині, і його вплив на економіку України буде мати лише опосередкований характер, так само, як і рішення щодо надання чергового траншу кредиту знаходиться в прямій залежності від політичної волі керівництва країни. Відносини України з МВФ мають сприяти вирішенню проблем, які можуть виникнути перед Україною у короткостроковому періоді, а також проведенню реформ, що є необхідними для забезпечення стійкого відновлення економіки країни в середньостроковій перспективі. Швидше за все, співпраця України з Фондом продовжиться. Принаймні, МВФ у цьому має свій інтерес. Основні держави-донори фонду повинні будуть знаходити засоби для нейтралізації надлишкової ліквідності, якою інтенсивно накачували свої економіки у рамках антикризових програм з підтримки споживчого попиту. Глобальна криза повільно відступатиме, споживання та кредитування відновлюватиметься, а зайві кошти на внутрішніх ринках загрожують розвинутим країнам зростанням інфляції. Український ринок міг би легко абсорбувати частину надлишкового євродоларового потоку. Разом з тим, Україна досі дуже залежна від зовнішньої допомоги для вирішення проблем платіжного балансу. МВФ надає Україні довгострокові, порівняно дешеві кредити, які сприяють вирішенню проблем платіжного балансу, з вимогою виконання деяких умов. Але Україна не виконує всі вимоги МВФ, що обумовлює затримання подальшого кредитування.

88. Основні цивілізаційні розбіжності у принципах економічної організації суспільств. Взагалі головними цінностями провідної цивілізації сучас­ності виступають: домінанта ринкового господарства; пріоритетність раціонального знання, формування на базі нього науки, ідей, інститутів і технологій; принцип законності та захисту прав людини. Головними ж засадами традиційних цивілізацій виступають принципи: співпадання суб'єктів влади та власн; переваги глибинн, традицреліг знання; відсутність незалежн окремої людської особистості, домінанти прав індивіду над суспільними.

Основні нові індустріальні країни (НІК) – Японія, Південна Корея, Сінгапур і Тайвань – за повоєнні роки перейшли від відсталої, напівфеодальної суспільно-економічної системи до сучасної високотехнологічної конкурентоспроможної економіки.. Такестрімкеекономічнезростаннядозволяєсьогодніговорити про досягненняцимикраїнаминаціональногоекономічногоуспіху. Чинникицьогоуспіхуслідшукати в особливостяхекономічнихстратегій, що дозволили поєднати потреби ефективноговключення до світовоїекономічноїсистеми та збереженнясвоєрідностінаціональнихсуспільно-економічних систем. Значнийпроривпоказуєіндійськацивілізація.

Щодомусульманськоїрегіональноїцивілізації, то, перш за все, звертаєтьсяувага на значнийпотенціалцієїкультури, щомаєглобальнийвплив. Самецей фактор використовуєтьсянині Заходом для протистояння з іншимирегіональнимицивілізаціями. Водночасмусульманськацивілізація не маєявнихлідерів, здатнихвзяти на себе відповідальність за спрямованістьглобальнихпроцесів.

Росія як регіональнацивілізаціямаєвсінеобхідніпередумови для зміниспрямованостіглобальних

процесів. Однакподібна точка зору у більшостівипадків не сприймаєтьсясвітовимспівтовариством. Іззанепадомвійськовогопромислового комплексу колишнього СРСР Росіяназавждивтратилапотенційнуможливість на світовелідерство. З точки зоруросійськихдослідників, динамікасвітових і локальнихцивілізацій є взаємопов'язаною, хоча й неоднозначною. В станізанепадуопиниласяафриканська (на південьвід Сахари) цивілізація. Власнийцивілізаційнийрівень тут настількивідрізняєтьсявідєвропейського, щоспробимодернізаціїззовні привели до соціокультурноїдеградації. Зараз доля Африки багато в чомузалежитьвід того, наскількиефективнудопомогуїйнадастьрозвинутийсвіт. Порівняномолодіцивілізації – північноамериканська, латиноамериканська – знаходяться у фазірозквіту. Євразійськацивілізація, щознаходилась в другійполовині XX ст. середлідерів, очолюваласвітову систему соціалізму, сьогоднізазнала крах, увійшла до фазирозпаду. Глибокополяризованою є океанічнацивілізація: в їїскладііснують і таківисокорозвинутідержави, як Австралії Нова Зеландія, і біднікраїниМікронезії, Полінезії і Меланезії.

89. Особливості еволюції міжнародних стратегій економічного розвитку. Важливою категорією міжн ек-ки є світове госп— сукупність нац-х ек-к, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності. Етапи еволюції світового господарства чітко прив’язані до осн. історичних віх та зрушень в розвитку світ. ек-ки. Але періодизацію можна здійснити за різними критеріями. Загальноприйнятною є наступна:1)Великі географ. відкриття XV-XVI ст. до промисл. революції XVIII-XIX ст. 2)сама пром. Революція 3)кінець XIX - поч. XX ст. 60 рр. (деколонізація) 4)60-ті рр - нинішній час - глобалізація. Разом зі зміною етапів та форм світового господарства змінювались та еволюціонували і стратегії економічного розвитку:1 етап - стихійно-натур. гос.ва (стих. ринкового) - епоха утилітаризму, індивідуалізму, індивідуумоцентризму. 2 етап - етап збагачення за рах ек методів - етап експансії XV-XVI ст., колон. війни, утворюються світ. імперії, які визнач. світ стратегії. 3 етап - зародження капіталу, колон. війни нової якості, рух товарів доповнюється рухом капіталу, ек завоювання світу.4 етап - етап монополізації і формування ТНК, змінюється якість ек завоювання світу. 5 етап - поділ світу на полярні системи. 6 етап - 60-ті рр. - розпад колоніальної системи - вивільнення цивіліз. с.ми цінностей, нац оформлення ментально-поведінк. мотивацій. Особливо загострюється нац. самоідентифікація - розпад кол. с.ми у повоєнний період. 7 етап - виникнення і становлення МО, покликаних урегулювати світ. ек процеси та формув. світ. стратегії ек розвитку.8 етап - глобалізація і глобальні стратегії. Глоб. стратегії формуються глоб. гравцями. Стратегія уніфікації світ. ек простору - принцип лібералізації зовн.-ек. зв’язків, розвитку процесів транснаціоналізації; втрач.ся колишня роль світ. орг.цій, їх роль і функції відходять до країн Великої сімки. Основою суч. геоек. та геополіт. стратегій є глобалізація, заснована на лібералізмі. Глобалізація набуває рис транснаціоналізації, а світ. ек стратегії носять характер однонаправлений і мають на меті підпорядкування світ ек-ки. Кінець XX сторіччя відзначився низкою якісно нових чинників розвитку суспільно-економічних систем. Відбувається відхід від односпрямованої, орієнтованої на технологічно-економічну ефективність, до багатоцільової соціально-гуманістичної моделі. Науково-технiчний прогрес, змiна мiсця людини у виробництвi й зростання частки розумової працi, яка потребує пiдвищення освiтнього рiвня та збільшення iндивiдуальної свободи, зростання загальної ефективностi суспiльного виробництва й певне послаблення безпосередньої залежностi людства вiд природних умов існування привели останнiми десятирiччями до пiдвищення ролi позаекономiчних чинникiв суспiльно-економiчного прогресу. Серед них - соціальні, політико-правові, морально-психологічні, культурно-етичні, природно-демографічні чинники. Наростання суперечностей між суспільством і індивідом об’єктивно зумовило посилення гуманістичної спрямованості суспільних систем

90. Особливості інтеграційних стратегій країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону.

Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону історично орієнтувалися на експорт готових виробів, тому ці країни перетворились на найбільших світових постачальників ринку взуття, одягу, текстильних виробів, побутової техніки та комп’ютерної техніки. В цілому процеси розвитку продуктивних сил в АТР свідчать про господарське зближення країн і територій регіону. При цьому, за підрахунками спеціалістів, з другої половини 80-х років ці процеси стали більш інтенсивними і почали набувати інтеграційних рис.Основним інтеграційним угрупуванням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) створене в 1989 р. з метою підтримання зростання і розвитку країн-учасниць. До складу входить 21 країна. АТЕС було створено для того щоб протистояти таким інтеграційним угруповування як НАФТА та ЄС. Організація має сприяти зростаючій економічній взаємозалежності держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) у сфері послуг, капіталу, технологій; зміцненню відкритої багатосторонньої торгової системи; підвищенню ступеня лібералізації торгівлі та інвестицій в АТР; зміцненню і стимулюванню розвитку приватного сектора; використанню принципів вільного ринку для збільшення переваг регіонального співробітництва. Іншою організацією є АСЕАН — Асоціація держав Південно-східної Азії, створена ще в 1967 році. ДО складу організації входить 10 країн-членів, серед яких найбільшими є Сінгапур, Малайзія, Індонезія, В’єтнам. В 1992 році в межах АСЕАН була підписана угода про створення зони вільної торгівлі.Важливим фактором посилення інтеграційних тенденцій в Східній Азії виступає зростання економічної взаємозалежності в рамках регіону, передусім в трикутнику НІК — АСЕАН — Китай, що включає основні країни з новими ринками.У країнах цього трикутника у 80-ті роки — першу половину 90-х pp. суттєво зросла питома вага взаємних торговельних і інвестиційних зв´язків і дещо ослабла залежність від торгівлі з провідними індустріально розвинутими країнами, від припливу інвестицій звідти. Така тенденція стала прямим наслідком зростання виробничого та інвестиційного потенціалів країн трикутника, розширення її внутрішніх ринків, поглиблення внутрішньорегіонального розподілу праці. Особливо помітним стало падіння частки Японії, як в торгівлі, так і в інвестиціях. Послаблення її позицій в регіоні — наслідок структурних вад японської економіки, зокрема багаточисельних нетарифних бар´єрів для імпорту і пасивності основної маси фірм в іноземному інвестуванні. Разом з тим для Японії частка Східної Азії в торгівлі помітно зростає.Другим головним фактором зростання інтеграційних тенденцій є все більша серйозна заклопотаність тим, що за темпами і глибиною інтеграції Східна Азія суттєво відстає від двох інших центрів, і це може негативно позначитись на її економічних перспективах.Третій фактор східноазіатської інтеграції — стрімке посилення економічних позицій КитаюВ регіоні буде формуватися мережа багатосторонніх та двосторонніх зон вільної торгівлі. На більш тривалу перспективу можливе створення східноазіатського економічного співтовариства зі своєю інституціональною структурою. Формування єдиного ареалу здійснить стимулюючий вплив на економіку країн регіону і суттєво вплине на співвідношення сил у світовій економіці. Про масштаби ареалу говорить й те, що його населення складає 2 млрд. чолові

91. Особливості інтеграційних стратегій країн ЦСЄ Геополітичне розташування країн Центрально-Східної Європи (далі ЦСЄ), є дуже складним. З одного боку на них "давить" промислово розвинена Європа з її енергопотребами, з іншого боку Близький Схід і Росія, які на сьогодні є одними з основних постачальників енергоресурсів до ЄС. Очевидно, що за такого серединного положення ці країни довго не могли б балансувати між двома потужними центрами сили. Тому їх "вихід" із складу більш слабкого утворення, яким виявилась соціалістична співдружність, і приєднання до сильнішого - Європейського Союзу - явище закономірне. А євроінтеграція для країн ЦСЄ є способом приєднання до процесів глобалізації як складової частини потужного геополітичного гравця - Європейського Союзу. Про це свідчить той факт, що наприкінці 90-х рр. ХХ ст. 14 держав ЦСЄ та середземноморського простору (далі держав ЦСЄ) змінили вектор своєї зовнішньоекономічної політики і заявили про бажання інтегруватися до ЄС. Зі свого боку, і Європейське Співтовариство визнало їх офіційними кандидатами на вступ і почало переговорний процес про приєднання, який закінчився отриманням повноправного членства десятьма в травні 2004 р. (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина та Чеська Республіка), а потім ще двома з 2007 р. (Болгарія і Румунія) з цих країн. Ховатія нещодавно успішно завершила переговори щодо вступу до ЄС і планується її приєднання в 2013 році. Македонія та Черногорія залишаються офіційними кандидатами на членство. Варто зазначити, що протягом 7 років, що пройшли з приєднання перших країн ЦСЄ, відбувалося постійне зростання ВВП як в реальних цінах, так і ВВП на душу населення, а також ВВП виміряного за ПКС, тобто має місце поступове зростання добробуту населення країн ЦСЄ і наближення їхніх показників до показників „країн ядра” (ЄС-15). Це підкріплюється високими темпами економічного зростання країн ЦСЄ, які у переважної більшості нових членів у 2-3 рази перевищують відповідний показник країн „старого” ЄС. І навіть не зважаючи на те, що Центральна та Східна Європа є регіоном, який найбільше постраждав від кризи, вона в цілому уникла обвалу валюти, систематичних банкрутств банків і різкої інфляції, що було характерно для попередніх криз.Стратегічним пріоритетом інтеграції країн ЦСЄ до ЄС визначається „входження до західного співтовариства добробуту і безпеки”. Нові члени після вступу до ЄС в основному подолали замкнутість свого економічного простору та увійшли до динамічно зростаючого ринку з обґрунтованими нормами та стандартами. Прийняття до ЄС та пов’язане з цим скорочення тарифних і нетарифних торговельних обмежень додатково стимулювало зовнішню торгівлю та збільшувало ринок збуту. З іншого боку, це робить можливим розширення внутрішнього виробництва та використання ефектів зниження витрат. Завдяки вступу до ЄС „новачки” отримали доступ не лише до вільного обігу товарів з іншими державами Євросоюзу без внутрішнього митного тарифу, але й мають зиск з права вільного обігу послуг, капіталів та платіжних засобів, а також необмеженого права створювати філії і права на роботу в усіх країнах ЄС. Активізація прямих інвестиції з ЄС сприятимуть, завдяки імпорту капіталу, сучасних технологій та управлінських “ноу-хау”, модернізації економіки, зростанню конкурентоспроможності „нових” членів, а також позитивно впливатимуть на зайнятість.Проте від прийняття до ЄС отримали користь не лише країни ЦСЄ, а й тодішні члени ЄС внаслідок значно нижчих витрат праці та енергії в цих державах. Для „старих” членів виникає можливість купувати якісні напівфабрикати та послуги за набагато менших витрат і завдяки цьому здобувати порівняльні переваги відносно США та Японії.Варто зазначити, що зараз перед країнами ЦСЄ стоїть необхідність провести величезну кількість економічних й правових реформ, серед яких: утвердження права власності та створення законодавчої бази підприємництва, розвиток ринку фінансових і банківських послуг, приватизація основних державних компаній та створення ринку цінних паперів. Для закладання основ успішного економічного зростання, країни ЦСЄ мусять докорінно перебудувати застарілу інфраструктуру, розпочати широкомасштабний процес модернізації в промисловості й сільському господарстві, залучити іноземні інвестиції та знайти нові ринки збуту товарів. Так, основна причина успіху тих країн ЦСЄ, які вже увійшли до ЄС, полягає у тому, що національні інституції держав-претендентів спиралися на стандарти ЄС і запроваджували позитивний досвід у реалізації своїх програм.

92.Особливості координації економічного розвитку країн-учасниць ЄЕП. Формування Єдиного економічного простору являє собою програму заходів щодо формування Єдиного економічного простору Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України (далі – держави-учасниці) з метою поглиблення багатостороннього економічного співробітництва.

Метою формування ЄЕП є створення умов для стабільного й ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення. Основними принципами функціонування ЄЕП є забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили через кордони держав-учасниць. ЄЕП формується поступово, шляхом підвищення рівня інтеграції, через синхронізацію здійснюваних державами-учасницями перетворень в економіці, спільних заходів з проведення узгодженої економічної політики, гармонізацію та уніфікацію законодавства у галузі економіки, торгівлі та в інших напрямах, з урахуванням загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, а також досвіду і законодавства Європейського Союзу.Координація процесів формування ЄЕП здійснюється відповідними органами, які створюються на основі окремих міжнародних договорів. Структура органів формується з урахуванням рівнів інтеграції.Органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень держав-учасниць єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значущості останнього.Здійснення координації й управління формуванням ЄЕП на міждержавному рівні забезпечується Радою глав держав-учасни