Стратегії виживання (інерційні стратегії) економічного розвитку

Стратегія виживання або стратегія інерційного розвитку – це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.

Інерційно-ринкова стратегія ґрунтується на ідеології неолібералізму та ринкового фундаменталізму,покладається на всемогутність ринку при пасивній ролі держави, яка відмовилися від виконання своєї стратегічно-інноваційної функції, на подальше відкриття економіки для ТНК, які використовують країну як джерело енерго-сировинних ресурсів і ринок збуту своєї продукції. Наслідком такої стратегії буде відкочування країни на периферію світового науково-технологічного і економічного прогресу, подальша втрата конкурентоспроможності економіки та її підпорядкування домінуючим країнам і ТНК, нові лиха для більшості населення, виснаженого попередніми експериментами, зростаюча загроза втрати самостійності країни, посилиться загроза соціальних конфліктів і політичних потрясінь.

Інерційно-ринкова стратегія виходить з наступних основних положень.
1. Вирішальна роль ринку в соціально-економічному розвитку країни, оскільки тільки ринкові механізми, вільна конкуренція здатні відібрати найбільш конкурентоспроможні
товари і послуги, життєздатні підприємницькі сили.
Тому необхідно продовжити курс на витіснення держави
з економіки, скорочення його соціальної функції.
2. Довгостроковими орієнтирами у розвитку економіки є зниження інфляції всіма можливими засобами, подальша приватизація державної власності, зменшення частки держбюджету в ВВП, скорочення державної підтримки інвестицій та інновацій, науки, освіти та культури, малозабезпечених верств населення.
3. Збільшення відкритості економіки, створення сприятливих умов для діяльності іноземного капіталу в національній економіці, орієнтація на Захід у зовнішньоекономічних зв'язках, усунення перешкод для підпорядкування ТНК і компрадорської капіталу ряду галузей економіки в розрахунку на те, що це підвищить їх конкурентоспроможність.
4. Відмова від стратегії прориву через побоювання, що це може спричинити помилки і зажадає підвищення активності держави, надія на еволюцію, відторгнення стратегічного й індикативного планування.

Неминучим наслідком такої стратегії будуть невисокі темпи економічного зростання і деградація структури економіки, згортання науково-технічного та інноваційного потенціалу.

Стратегії виживання і периферійність економічного розвитку.

Стратегія виживання або стратегія інерційного розвитку – це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.

Інерційно-ринкова стратегія ґрунтується на ідеології неолібералізму та ринкового фундаменталізму,покладається на всемогутність ринку при пасивній ролі держави, яка відмовилися від виконання своєї стратегічно-інноваційної функції, на подальше відкриття економіки для ТНК, які використовують країну як джерело енерго-сировинних ресурсів і ринок збуту своєї продукції. Наслідком такої стратегії буде відкочування країни на периферію світового науково-технологічного і економічного прогресу, подальша втрата конкурентоспроможності економіки та її підпорядкування домінуючим країнам і ТНК, нові лиха для більшості населення, виснаженого попередніми експериментами, зростаюча загроза втрати самостійності країни, посилиться загроза соціальних конфліктів і політичних потрясінь.

Інерційно-ринкова стратегія виходить з наступних основних положень.

1. Вирішальна роль ринку в соціально-економічному розвитку країни, оскільки тільки ринкові механізми, вільна конкуренція здатні відібрати найбільш конкурентоспроможні
товари і послуги, життєздатні підприємницькі сили. Тому необхідно продовжити курс на витіснення держави з економіки, скорочення його соціальної функції.

2. Довгостроковими орієнтирами у розвитку економіки є зниження інфляції всіма можливими засобами, подальша приватизація державної власності, зменшення частки держбюджету в ВВП, скорочення державної підтримки інвестицій та інновацій, науки, освіти та культури, малозабезпечених верств населення.

3. Збільшення відкритості економіки, створення сприятливих умов для діяльності іноземного капіталу в національній економіці, орієнтація на Захід у зовнішньоекономічних зв'язках, усунення перешкод для підпорядкування ТНК і компрадорської капіталу ряду галузей економіки в розрахунку на те, що це підвищить їх конкурентоспроможність.

4. Відмова від стратегії прориву через побоювання, що це може спричинити помилки і зажадає підвищення активності держави, надія на еволюцію, відторгнення стратегічного й індикативного планування. Неминучим наслідком такої стратегії будуть невисокі темпи економічного зростання і деградація структури економіки, згортання науково-технічного та інноваційного потенціалу.

 

Стратегії економічного зростання і державне регулювання ринкової економіки.

Сьогодні у світі широко визнано, що сучасні економічні стратегії економічного зростання характеризуються такими специфічними рисами, як:

· рівна важливість ролі усіх видів активів як складових національного багатства: фізичного, фінансового, природного та людського капіталу, що впливають на загальну продуктивність факторів виробництва, а отже, потребують інвестицій;

· акцент на розподільчих аспектах зростання та рівному розподілі можливостей доступу до освіти, охорони здоров’я, культурних заходів тощо;

· акцент на інститути, які забезпечують ефективне управління, запобігання захопленню інститутів корпоративними інтересами еліт.

Стратегія економічного розвитку характер-ся системою принципів, що дозволяє, за умови їх правильного використання, визначити та досягнути бажаного результату(економічного розвитку) оптимальним шляхом.

Сучасна ринкова економіка є продуктом тривалої еволюції товарно-грошових відносин та держави як одного з найважливіших інститутів регулювання суспільних відносин. Тривалий час розвиток економічних систем, які базувалися в основному на приватній власності на засоби виробництва та загальному характері товарного виробництва, регулювалися, за образним висловом А. Сміта, "незримою рукою" ринкових сил. Йдеться про такі складові ринкового механізму регулювання економіки, як конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція і таке інше.

Необхідність державного регулювання економіки зумовлена неспроможністю ринкового саморегулювання розв'язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи.

Державне регулювання економіки - це продукт розвитку людської цивілізації та гуманізації суспільних відносин, коли за допомогою держави пом'якшуються негативні наслідки розвитку і функціонування ринкової економіки.

За своєю суттю державне регулювання ринкової економіки являє собою сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток продуктивних сил. техніко-економічних. організаційно-економічних і соціально-економічних відносин для стабілізації суспільного виробництва та пристосування до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

Держава за допомогою наявного арсеналу засобів та методів регулювання економіки, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати плавність та поступовість структурних зрушень, протидіяти катастрофічному розвитку економічної системи. Державне втручання у розвиток економічної системи має певні межі, які визначаються тим, щоб воно не звело нанівець мотивацію до творчої, ініціативної праці та підприємницької діяльності з елементами розумного ризику.