Глобалізація і механізми реалізації стратегій розвитку

Модель глобалізації світового економічного простору, у відповідності з якою усі національні економіки повинні включатися до нього на основі формування єдиних інституційних основ – відкритості, саморегульованості, конкурентності, приватного (індивідуалістичного) інтересу. Результатом реалізації такої ідеології є подальше поглиблення економічної (політичної, соціальної, ментальної, інших) диференціації країн, їхнього поділу на домінуючі та залежні, розвинені та відстаючі.

Глобалізай процес є суперечливим і має неоднозначні прояви та наслідки. глобалізація –система, що характеризується прискоренням темпів розвитку усіх сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, державної). В основі глобалізації лежить революція в інформаційних технологіях, економічна революція,. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії і взаємозалежності в сучасному суспільстві. Проявами глобалізації також є прискорення зростання фінансової сфери в МЕД, формування системи міжнародних організацій, які разом з ТНК утворюють наднаціональний механізм управління світовою економікою, збільшення числа суб’єктів міжнародного життя, посилення відкритості національних економік, прискорення взаємодії культур.

Ці характерні прояви глобалізації слід враховувати при розробці стратегій економічного розвитку.

Стратегію розвитку країни розробляють та втілюють у життя керівні органи держави і впливові суспільні організації.Глобалізація дає змогу реалізовувати наднаціональні економічні стратегії через впливові міжнародні організації, ТНК, ТНБ.

19. Глобалізація і нове індустріальне суспільство: трансформація стратегій економічного розвитку.

В новому індустріальному суспільстві виробництво набуває комп­лексного характеру, тобто охоплює усі підсистеми господарства. Таким чином, вона поширюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер. Саме завдяки глобалізації здійснюються головні умови збалансованого еко­номічного розвитку: реалізація в матеріально-речовій та вартісній формах усіх частин валового національного продукту, піднесення якості людського розвитку тощо. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компен­суються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробниц­тва й обігу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи і суб'єкти світового господарства в єдине ціле. Тому вона є одним із системоутворювальних факторів світового господарства. З по­глибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність. Використовуються різні показники, що визначають якісні та кількісні аспекти інтернаціоналізації господарського життя. Серед них рівень міжнародної спеціалізації та кооперування вироб­ництва, обсяги міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фі­нансового капіталу, спільної підприємницької діяльності, міграції робочої сили тощо.

Переваги глобалізації полягають у більш ефективному розподілі та використанні факторів виробництва, а отже – в істотному підвищенні можливостей для виробництва та споживання.

20. Глобалізація як закономірність розвитку світового господарства і як західний проект.

Захід, який дав товчок розвитку глобальної стихії, відгородився від її негативів подвійним захисним стандартом. До себе цю ринкову дозволеність західні країни фактично не застосовували.

Захід довів, що його власні інтереси виконуються однозначно. Але безграничний лібералізм та повна відкритість, які вигідні Заходу в зовнішньому аспекті, почали все в більшій мірі перетворювати слаборозвинені країни і країни перехідного періоду в глобальні жертви. Черезмірним виявилося перекачування багатства на користь Заходу на основі зростаючої нееквівалентності та глобальної несправедливості. Стало ясно, що цей катастрофічний для країн, що розвиваються та країн, що трансформуються результат є наслідком влади ринкової глобальної стихії.

Загроза зі сторони Заходу для нових країн в тому і є, що сам Захід не має розумної довгострокової стратегії і часто його політика непередбачена. Відомі західні моделі саморегулювання суспільства не підтвердили своєї абсолютної ефективності. Захід своєю політикою не сприяє гармонізації світових господарських відносин і не підтягує мир до власного економічного розвитку. За благочинною його місією приховані механізми небувалої перекачки ресурсів країн, що розвиваються на користь високо розвинутих країн.Багато дослідників дійшли висновку, що в основі стратегії Заходу відносно України лежить економічна агресія і концепція довгострокової “економічної війни”. Але разом з тим “нова стратегія” Заходу на відчуження та ізоляцію більшості постсоціалістичних країн приречена на історичний крах.

Отже,Захід послідовно просуває і реалізує свою ідеологію і стратегію «нового глобалізму» як систему інтегрованого світ.товариства і як уніфіковану систему глоб.світ.порядку

Вже десятиріччями Захід методично і послідовно просуває і реалізує свою ідеологію і стратегію «нового глобалізму» як систему інтегрованого світ.товариства і як уніфіковану систему глоб.світ.порядку. Цей новий глоб.суспільний порядок повинен, за їх замислами, працювати виключно на Захід. Називаючи світу свої уніфіковані стандарти, правила торгівлі, умови інтеграції, Захід захищає свої високі конкурентні переваги і міжн.конкурентноздатність. Таке нерівнопрв»я та несправедливість викликають негативну реакцію менш конкурентноздатних країн і викликає процеси які є протилежними інтеграції, веде до дезінтеграції і цивілізаційним конфліктам.

Неврівноваженість світ.економіки посилюється на геоеконом.рівні під впливом цивілізації Заходу, що намагається підірвати відносну стабільність і підчинити собі контроль над розвитком. Захищаючи свої глоб.інтереси західна цивілізація утворює і розвиває відповідні інтеграційні альянси.

Глобалізм як нова ідеологія і стратегія розвитку Заходу відмінює в односторонньому напрямку класичний принцип міжн.права – принцип невтручання у внутрішні справи націй та держав. Головні країни – глобалізатори, мотивуючи свіої дії відстоюванням екон.демократії і прав людини, пішли на відкрите втручання і вторгнення у країни, що розвив.з масовим застосув.воєнної сили. Вони породжують глобальний державний тероризм. При цьому державам – націям, їх суверенітету не залишається місця і ролі більшої, ніж роль підконтрольних місцевих адміністрацій.

Єдино направленість і корисливість зах.доктрин і стратегії глоб.інтеграції стало вел.загрозою для суверенітету і економ.безпекибагатох країн, у тому числі країн перех.періоду, таких як Україна і ін

 

21. Глобалізація як західний проект.

Найважливішим, найвпливовішим процесом у середовищі фо­рмування стратегій розвитку нині є глобалізація. Західні дослідники в галузі економіки, соціології й політології пов'язують з глобаліза­цією принципово новий етап у розвитку людства, що якісно від­різняється від попередніх історичних формацій. Зокрема, в еко­номічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. Якщо так, то стратегії економічного розвитку країн, що знаходяться ще на аграрній або індустріальній стадіях, повинні бути націлені са­ме на постіндустріальні перспективи. З глобалізацією одні фахів­ці пов'язують надії на поширення соціального прогресу в масш­табах усього людства, а інші виступають з песимістичними про­гнозами щодо майбутнього розвитку світового суспільства. Така суперечливість у поглядах на глобалізацію має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.

Глобалізація розглядяється як західний проект тому, що вперше використання терміну та вивчення було здійснено саме західними економістами.

Уперше термін «глобалізація» з'явився в науковому обігу два десятиліття тому, в 1983 р., в статті Т. Левіта, опуГлікованій у журналі «Гарвард бізнес рев'ю». Ним він так назвав феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляли багатонаціона­льні корпорації. З того часу поняття глобалізації значно розши­рилося й збагатилося дефініціями. Одне з найбільш розширених, але точних за основною ідеєю тлумачень глобалізації належить У.Т. Андерсону. В книзі «Все тепер пов'язано. Життя в першій глобальній цивілізації» він розглядає глобалізацію як «систему систем», що прискорено змінюється. Ця система охоплює не тільки економіку, але й політику, культуру і навіть біосферу¹.

Аналогічне тлумачення глобалізації надає американський до­слідник Р. Кеохане, який розглядає її як «стан світу, для якого характерні мережі взаємозалежності, що простягаються на транс­континентальні відстані. Складовими частинами цих мереж мо­жуть бути оух і вплив потоків капіталу й товарів, інформацій та ідей, людей і насильства, а також пов'язані з екологією біологіч­но ефективні субстанції». Відповідно до цього відокремлюються чотири виміри глобалізації: економічна, військова, екологічна і соціально-культурна.

22. Глобалізація як об’єктивний процес розвитку економіки.

Глобалізація розвитку економіки на даний час проявляється через системні зрушення у динаміці світової економічної системи. Якщо раніше успіх підприємництва залежав від класичної комбінації факторів виробництва, то сьогодні це визначається складною комбінацією елементів знань, інтеграцією цих факторів і технологій, об'єднанням капіталу, інформаційних та інтелектуальних ресурсів.

Таким чином, на початок третього тисячоліття розвиток світу відбувається в рамках глобальної економічної системи. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економічні системи. У новій міжнародній економіці існує менше можливостей для автономної національної економіки. Глобалізація економіки призводить практично до нездатності регулювання функціонування ринку й системи виробництва на національному рівні в окремо взятій країні у відриві від світових господарських процесів й стану міжнародної кон’юнктури. Глобалізація диктує усім країнам правила щодо взаємного існування та взаємодії на міжнародному рівні, необхідні для досягнення однієї конкретно визначеної мети – створення єдиної світової глобальної економічної та політичної системи.

23. Глобалізація як стратегія і як основа транснаціоналізації світової економіки.

На сьогоднішній день глобалізація відіграє важливу роль у процесі транс націоналізації світової економіки та має значний вплив на розвиток дільності ТНК в різних країнах.

Саме завдяки глобалізації збільшується кількість ТНК, що дає змогу економікам країн переплітатися та розвиватися.

Саме на етапі транснаціоналізації інтернаціоналізованих процесів виникають виробничі комплекси, національна приналежність яких починає долати державні кордони. Ці комплекси інтегруються в могутню торгово-індустріальну транснаціональну систему, в якій лідируюча роль переходить від торгового і промислового капіталу до фінансового капіталу. Отримуючи прибуток з всіх країн світу, ТНК досить швидко нагромадили резерви валют, які сьогодні в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої стали, наприклад, в 1998 р. багато які азіатські країни.

 

24. Глобалізм і національна економіка: інтеграція і протистояння.

Позитиви глобалізму: можливість глобального регулювання екологічної ситуації на планеті, убезпечення людства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремо взятої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані відсталі країни до рівня просунутих, світова координація боротьби зі СНІД, наркоманією, тероризмом тощо. Щоправда вирівнювання економічного розвитку – це тільки задекларований «позитив», у дійсності спостерігається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації.

Негативи глобалізму:

1. збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між економічно розвинутими країнами

2. зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деґрадація довкілля в бідних країнах

3. економічне і політичне послаблення національних держав, пригнічення внутрішніх національних ринків, національних економік, що веде до практичного усунення націй-держав з конкурентного середовища

4. зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю націй-держав. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції

5. конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями націй-держав (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).