Чинники регіоналізації глобального розвитку.

Якщо розуміти глобалізацію як формування світової капіталістичної системи, яка охоплює всі регіони і країни, змітаючи штучні бар’єри, але не ліквідуючи місцевих відмінностей, то розквіт регіоналізму не суперечить глобалізації. Але якщо розуміти її як відкритий світовий ринок, у кожному національному сегменті якого продається рівно стільки, скільки вносить дана країна до світового виробництва, а решта попиту задовольняється пропозицією, створеною деінде, то регіоналізм справді може стояти на її шляху. У такій системі регіоналізм перестав би бути своєрідним двигуном глобалізації, перетворюючись на свого роду греблю перед нею або сховок для національної самобутності й захисту слабших від сильних. Сучасний регіоналізм є скоріше локомотивом, який приводить у рух поїзд глобалізації, ніж бар’єром на її шляху. Або оборонним щитом від неї. Глобалізація супроводжується регіоналізацією світових економік, в основі якої лежить міжнародна економ інтеграція, яка активізується глобалізацією.

Основні моменти:

1. у регіональних об’єднаннях створюються єдиний екон простір без митних кордонів та обмежень на шляху руху капіталу, технологій, робочої сили.

2. як і в глобалізації, регіональні об’єднання формують спільні наднаціональні органи

3. активно йдуть процеси виробничого кооперування;

4. спільна валютна система

5. в основі утворення лежить принцип “доповненості”, що означає багаторівневу систему прийняття рішень;

6. регіоналізація стимулює розвиток міжнародних ек зв’язків усередині об’єднання (як наслідок-високі темпи зростання взаємної торгівлі)

7. регіональні зв’язки мають тенденцію до організаційної трансформації

Можна спрогнозувати, що в майбутньому відбудеться злиття усі окремих регіональних угрупувань в соціальну глобальну інтеграційну систему.

Серед чинників регіоналізації варто передусім звернути увагу на глобальний процес сьогодення – перехід від централізації до децентралізації. Дж. Нейсбіт трактує його як один із мегатрендів, що визначилися у 80-х роках минулого століття. Йдеться про перебудову суспільних, у тому числі і економічних відносин за принципом “згори вниз”. На думку вченого, індустріальна система виробництва вимагає централізації управління, існування потужних ієрархічних структур. Натомість перехід до постіндустріального або інформаційного суспільства супроводжується децентралізацією. І це стосується не лише механізмів прийняття політичних рішень, а й засад функціонування економіки. Все це позначається і на соціальних відносинах, поліпшуючи їх стан. Не випадково Дж. Нейсбіт розглядає децентралізацію як “могутній двигун” соціальних змін”. Ще однією причиною економічної регіоналізації є зростання масштабів економіки та ускладнення господарського життя. Розширення бізнесового простору, зростання кількості економічних агентів, збільшення числа та різноманіття трансакцій, стрімке наростання обсягів інформації – все це утруднює економічну координацію, прийняття раціональних господарських рішень. Управління економічним розвитком із боку центральних галузевих установ виявляється все більше неефективним. П. Кругман і М. Обстфельд взагалі вважають, що “країни не є економічними утвореннями”, їх такими роблять лише політичні кордони. С аме під впливом економічної глобалізації активізувалося формування регіональних економік, їх інтернаціоналізація. “Відродження регіонів” – це по-суті новітній процес. Американський науковець Е. Блейклі (Е. Blakeli) зазначає, що в США міста та регіони до 1974 року слабо залежали від процесів у світовій економіці і мало цікавилися подіями, що відбуваються за межами країни. Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Суттєво посилився вплив та значення зовнішніх чинників, що спонукало регіони до самостійного інтегрування у світову економічну систему: “окремі регіони держави стали структурними елементами цієї системи” З розвитком регіонів зміюється архітектоніка світової економіки. Якщо раніше вона розглядалася як сукупність національних економік, пов’язаних між собою міжнародним поділом праці та світовими ринками, то сьогодні її структурною одиницею стає економічний регіон.

 

1. «Економічне диво» (цивілізаційний досвід країн Південно-Східної Азії).

2. «Полюси економічного розвитку»: національний і регіональний аспекти.

3. Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

4. Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку: макроекономічні складові.

5. Варіативність міжнародних стратегій економічного розвитку.

6. Варіативність планетарної стратегії сталого розвитку.

7. Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.

8. Варіативність стратегії глобалізації і економічної уніфікації світового простору.

9. Варіативність стратегій розвитку транзитивних країн.

10. Варіативність сучасних макроекономічних політик і стратегій економічного розвитку.

11. Вестернізація як стратегічний проект. Стратегія «Золотого мільярда».

12. Взаємозалежність глобальних і національних стратегій економічного розвитку.

13. Види, рівні, суб'єкти та об'єкти міжнародних економічних стратегій.

14. Виміри цивілізацій як об’єктивної реальності як об’єктивна реальність.

15. Вплив глобалізації на стратегії економічного розвитку країн.

16. Вплив наднаціональних регулюючих світових та регіональних економічних інституцій на реформи в Україні.

17. Глобалізація економіки як чинник формування нових геостратегічних концепцій розвитку.

18. Глобалізація і механізми реалізації стратегій розвитку

19. Глобалізація і нове індустріальне суспільство: трансформація стратегій економічного розвитку.

20. Глобалізація як закономірність розвитку світового господарства і як західний проект.

21. Глобалізація як західний проект.

22. Глобалізація як об’єктивний процес розвитку економіки.

23. Глобалізація як стратегія і як основа транснаціоналізації світової економіки.

24. Глобалізм і національна економіка: інтеграція і протистояння.

25. Глобальні економічні проблеми сучасності і їхнє відображення у міжнародних стратегіях економічного розвитку.

26. Глобальні проблеми сучасності та антикризові стратегії економічного розвитку.

27. Державна економічна внутрішня та зовнішня політика і міжнародні економічні стратегії.

28. Досвід і реалізація стратегій економічного розвитку у провідних країнах світу.

29. Еволюція стратегій Європейського Союзу.

30. Еволюція стратегій розвитку економіки України.

31. Економічна допомога країн-лідерів країнам з перехідною економікою як інструмент управління трансформаційними процесами у цих країнах.

32. Економічна інтеграція як напрям світового економічного розвитку.

33. Економічна політика України в контексті діяльності СНД.

34. Економічна політика України в контексті розширення ЄС.

35. Економічне середовище, види й суб'єкти міжнародних економічних стратегій.

36. Економічний глобалізм і економічний антиглобалізм у геостратегічному контексті.

37. Економічний націоналізм – стратегія захисту національних економік в умовах глобалізації.

38. Економічні аспекти зіткнення та взаємодії цивілізацій.

39. Економічні інтереси і міжнародні стратегії економічного розвитку.

40. Економічні механізми підтримки екологічної рівноваги.

41. Експансіоністські складові стратегій світового економічного домінування.

42. Етапи еволюції світового господарства і світових економічних стратегій.

43. Етапи кардинальних змін у міжнародних економічних стратегіях.

44. Європейський союз у контексті цивілізаційної взаємодії.

45. ЄЕС: стратегія і принципи формування.

46. Загальнонаціональні і індивідуальні приватні економічні інтереси та їхній вплив на параметри міжнародних стратегій економічного розвитку країни.

47. Засади стратегії економічного розвитку України шляхом європейської інтеграції.

48. Засади стратегій економічного розвитку в країнах, що розвиваються.

49. Зовнішньоторговельна політика як чинник стратегії соціально-економічного розвитку.

50. Інноваційні, інформаційно-технологічні, фінансово-економічні, інституціональні й соціальні засади трансформації світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

51. Інноваційні, фінансово-економічні й соціальні основи забезпечення сталого економічного розвитку.

52. Інтеграційний вибір України: стратегія економічного розвитку

53. Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).

54. Класифікація економічних стратегій країн за цивілізаційною приналежністю.

55. Класифікація стратегій економічного розвитку за ознаками (домінуючих країн, транзитивних економік, та країн, що розвиваються).

56. Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові сталого розвитку глобальної економіки.

57. Концептуальні засади економічної глобалізації.

58. Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку країни.

59. Концептуальні засади сучасних реформаторських стратегій розвитку постсоціалістичних країн.

60. Концептуальні основи трансформації міжнародних економічних стратегій в умовах глобалізації.

61. Координація розвитку глобальної економіки Міжнародним валютним фондом та Світовим банком.

62. Країни як суб'єкти і об'єкти глобальних економічних стратегій домінуючих країн.

63. Країни як суб'єкти світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

64. Країни-лідери і наднаціональні економічні регулюючі інституції.

65. Критерії сталого розвитку країн у глобальному середовищі.

66. Макроекономічні важелі закритості національних економік в контексті стратегії відкритості.

67. Макроекономічні регулятори інноваційних процесів як основа стратегії сталого розвитку.

68. Механізм імплементації стратегій ЄС.

69. Механізми та інструменти конвергенції України та ЄС.

70. Міжнародна мобільність факторів виробництва і проблема вибору національних стратегій міжнародної економічної поведінки.

71. Міжнародні стратегії економічних трансформацій на пострадянському просторі.

72. Міжнародні урядові установи ООН і економічна доцільність координуючого впливу на окремі сфери національних економік.

73. Мобілізаційні моделі як форма реалізації наступальних стратегій розвитку.

74. Моделі розвитку національних економік і диверсифікація світових економічних стратегій.

75. Моделі та стратегії розвитку країн, що розвиваються.

76. Наднаціональна координація процесів сталого розвитку.

77. Наднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій.

78. Наздоганяльні стратегії національного економічного розвитку

79. Наслідки економічних реформ в Китаї.

80. Наслідки міжнародного економічного домінування.

81. Національна економіка в глобальному середовищі: стратегія автаркії і наслідки її реалізації.

82. Національна економіка в глобальному середовищі: стратегія відкритості і наслідки її реалізації.

83. Національна стратегія сталого розвитку України.

84. Національні економічні стратегії розвитку країн-лідерів

85. Національні інтереси України в процесі створення ЄЕП.

86. Національні переваги і національні пріоритети України як основа стратегічної моделі розвитку.

87. Основні стратегічні засади взаємодії України і МВФ.

88. Основні цивілізаційні розбіжності у принципах економічної організації суспільств.

89. Особливості еволюції міжнародних стратегій економічного розвитку.

90. Особливості інтеграційних стратегій країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону.

91. Особливості інтеграційних стратегій країн ЦСЄ.

92. Особливості координації економічного розвитку країн-учасниць ЄЕП.

93. Особливості формування постіндустріальних стратегій.

94. Переваги і суперечності економічних стратегій у глобальному середовищі.

95. Переваги та недоліки стратегії відкритості.

96. Передумови й фактори формування, примноження та диверсифікації світових економічних стратегій.

97. Причини зіткнення цивілізацій та характеристика їх конфлікту.

98. Пріоритетні напрямки реалізації стратегії «Європа 2020».

99. Проблема формування Україною національної стратегії розвитку у контексті варіації світових економічних стратегій.

100. Проблеми вибору стратегії економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів: синтез і цивілізаційна ідентичність.

101. Проблеми домінування та інтеграції.

102. Проблеми економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів.

103. Проблеми формування планетарної стратегії сталого розвитку і економічні інтереси країн-лідерів.

104. Процеси глобалізації і економічний націоналізм.

105. Реалізація стратегії економічного прориву (випереджальної) як прагнення домінування

106. Регіоналізація як реакція на виклики глобалізації.

107. Регіоналізація як цивілізаційне явище.

108. Ринкова економіка, економічна демократія і стратегії міжнародного економічного розвитку країн з ринковою економікою.

109. Світові «центри тяжіння» і інтеграційні процеси: варіативність міжнародних економічних стратегій.

110. Світові економічні ресурси як база реалізації стратегій соціально-економічного розвитку.

111. Світові макрорегіональні угрупування і варіативність міжнародних економічних стратегій.

112. Світові фінансово-економічні кризи у контексті глобалізації і антикризові стратегії розвинутих країн.

113. Середовище та фактори формування міжнародних стратегій економічного розвитку.

114. Система міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі та їхні стратегічні цілі.

115. Специфіка стратегії автаркії домінуючих, транзитивних країн та країн, що розвиваються.

116. Специфіка стратегій по лінії Схід-Захід.

117. Співвідношення національних, регіональних та глобальних стратегій економічного розвитку.

118. Сприяння з боку наднаціональних інституцій адаптації реформаторських моделей у транзитивних країнах як напрям координуючого впливу.

119. Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.

120. Стратегії виживання (інерційні стратегії) економічного розвитку

121. Стратегії виживання і периферійність економічного розвитку.

122. Стратегії економічного зростання і державне регулювання ринкової економіки.

123. Стратегії ЄБРР і Україна: основні засади взаємодії.

124. Стратегії ЄБРР: мета і наслідки реалізації в постсоціалістичних країнах.

125. Стратегії загальноамериканської інтеграції: NAFTA, FTAA.

126. Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на формування національних стратегій.

127. Стратегії постсоціалістичних країн у світовому середовищі.

128. Стратегії ринкових реформ в Україні в контексті світового досвіду.

129. Стратегії розвитку України у глобальному середовищі.

130. Стратегії Світового банку і Україна: основні засади взаємодії.

131. Стратегії Світового банку: мета і реальні наслідки.

132. Стратегії ТНК і національні стратегії міжнародного економічного розвитку.

133. Стратегії ТНК і їхній вплив на формування національних економічних стратегій.

134. Стратегії ТНК у контексті стратегій домінування країн-лідерів.

135. Стратегічна мета та цивілізаційні чинники формування світових економічних співтовариств.

136. Стратегічні завдання СОТ у регулюванні міжнародної торгівлі та світового економічного розвитку.

137. Стратегія «рейганоміки»: переваги та недоліки.

138. Стратегія «тетчеризму»: переваги та недоліки.

139. Стратегія автаркії експансії («автаркії великих просторів»)

140. Стратегія відкритості і проблеми забезпечення сталого розвитку світової економіки.

141. Стратегія домінування і концепція «полюсів розвитку».

142. Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр.

143. Стратегія ЄС «Європа 2020»: причини ухвалення та основні цілі.

144. Стратегія Світового банку та умови її реалізації

145. Стратегія сталого розвитку ООН і економічна допомога країнам, що розвиваються.

146. Сучасний глобалізм і антиглобалізм у геостратегічному контексті.

147. Сучасні антикризові стратегії країн-лідерів.

148. Сучасні геополітичні стратегії світового розвитку: «геополітичні розломи».

149. Сучасні світові інноваційні економічні стратегії

150. Україна – ЄЕП у контексті міжнародних економічних стратегій.

151. Україна в міжнародному конкурентному середовищі: вибір стратегії розвитку.

152. Україна і ЄБРР: основні засади та наслідки стратегічного партнерства.

153. Україна і стратегії регіоналізації.

154. Умови реалізації стратегії економічного прориву («економічне диво»).

155. Умови та наслідки реалізації стратегії МВФ.

156. Характеристика зовнішньополітичних зовнішньоекономічних орієнтацій України: євразійська, євроатлантична; чорноморська.

157. Характеристика світових концепцій національного економічного розвитку.

158. Характеристика стратегій відкритості та протекціонізму.

159. Цивілізаційна диверсифікація і постсоціалістичні країни.

160. Цивілізаційна складова трансформацій світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

161. Цивілізаційна специфіка і міжнародні стратегії економічного розвитку країн Заходу.

162. Цивілізаційна специфіка міжнародних економічних стратегій країн Ісламу.

163. Цивілізаційна специфіка ринкових трансформацій в Україні.

164. Цивілізаційна специфіка стратегій країн Ісламу.

165. Цивілізаційна специфіка стратегій ринкових трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи.

166. Цивілізаційний чинник розвитку національних економік.

167. Цивілізаційні виміри стратегій економічного розвитку.

168. Цивілізаційні витоки економічного націоналізму.

169. Цивілізаційні детермінанти формування міжнародних стратегій економічного розвитку.

170. Цілі та завдання стратегії ЄС «Європа 2020».

171. Чинники зміцнення економіки ЄС і основні напрями їх реалізації (Програма «Європа 2020»).

172. Чинники національного розвитку України у контексті моделі економічного прориву.

173. Чинники регіоналізації глобального розвитку.