Класифікація стратегій економічного розвитку за ознаками (домінуючих країн, транзитивних економік, та країн, що розвиваються).

Як ми знаємо, за рівнем розвитку країни поділяються на: 1) промислово розвинуті країни (Японія, США); 2) країни, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країни з перехідною економікою (Польща, УкраїнаЯкщо розглядати стратегії домінуючих країн, то тут можна виділити наступні стратегії: 1) Стратегії домінування та підпорядкування. (Німеччина, Великобританія, Франція тощо (США, Росія). проводять лише наймогутніші країни світу, які користуючись перевагами глобалізації та застосовуючи «право сильного», прагнуть здійснювати свій диктат у світовому геополітичному просторі Стратегія «Золотого мільярда» - стратегія експансії країн «зони прогресу», що захищають особливі інтереси, національне багатство і монопольні доходи шляхом створення спеціальної інфраструктури і режимів влади в відповідних країнах2) Стратегії поступального (сталого) розвитку, або як її називають в Європі «еко-орієнтована стратегія». Ці стратегії використовують лише розвинуті країни світу, такі як Данія, Швеція, Голландія, Німеччина, Франція. Ця стратегія передбачає одночасне задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення, забезпечення раціонального та екологобезпечного 3) Стратегія соціалізації розвитку: такий напрям світ.розвитку і такий екон.порядок, карті забезпечували б стабільність світ.економ.системи і справедливий розподіл світ.ресурсів і світ.доходу (скандинавські країни). 4) інноваційні стратегії (наприклад, Фінляндія), які формуються на основі економіки знань, впровадженні нових технологій, позитивному ставленні до змін, готовності населення до активного використання передових продуктів НТП тощо. Стосовно стратегій країн, що розвиваються, то тут необхідно виділити наступні найпоширеніші стратегії: 1) Стратегії наздоганального розвитку: виходять із необхідності, по-перше, активного запозичення здобутків зарубіжного науково-технологічного Стрижнем наздоганяючої модернізації (є освоєння технологічних і економічних механізмів, вже створених країнами і фірмами — лідерами.2) Стратегії економічного прориву. Являє собою мобілізаційну модель розвитку. (зараз активно впроваджується НІК – азійськими тиграми).3) Стратегії виживання. Характерні для найменш розвинутих країн світу. Це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.

Стратегії країн з перехідною економікою можна розділити на три великі групи. 1. Трансформаційна стратегія, яку, як правило, реалізують шляхом індустріалізації. Загалом ця модель на практиці може набувати двох основних форм — експортної орієнтації та імпортозаміщення. 2. Модель економічної реконструкції. 3. Стратегія структурної перебудови і фін.стабілізації, направлена на силову адаптацію економіки окремих країн до потреб глобального ринку в рамках його північноцентриської конфігурації.

Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові сталого розвитку глобальної економіки.

Одним з головних завдань економічної політики держав в умовах стійкого розвитку глобальної економіки є створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національних економік. Ці умови поєднуються в одне поняття конкурентного середовища, в якому компанії можуть вільно здійснювати свою діяльність, утримувати та нарощувати частку ринку, забезпечуючи всесторонній розвиток економіки країни в цілому. Для цього насамперед необхідно активізувати внутрішні ресурси країни. Основою конкурентоспроможності країни є конкурентні переваги, оскільки визначаючи свою конкурентну стратегію стійкого розвитку, пріоритетними напрямками діяльності вибираються ті, в яких країна має певну силу(переваги).Конкурента перевага країни – це такий стан при якому всі ресурси країни використовуються настільки плідно, що вона виявляється більш прибутковим, ніж її головні конкуренти. Це свідчить про те, що країна має міцне положення на ринку товарів та послуг, його продукція конкурентоспроможна та користується постійним попитом. Крім цього, країна має стійке фінансове положення. При цьому потреби в фінансових ресурсах для поточного стратегічного та перспективного розвитку задовольняються за рахунок власних коштів, що дозволяє крані своєчасно забезпечувати себе й іншими ресурсами: технічними, технологічними, кадровими, інформаційними та іншими

Концептуальні засади економічної глобалізації.

Термін «економічна глобалізація» означає процес дедалі більшої всесвітньої економічної інтеграції, головними рушійними силами якого є: лібералізаціяміжнародної торгівлі та руху капіталів;зростання темпів технологічного прогресу та формування інформаційного суспільства;дерегулювання.

Ці три чинники посилюють один одного: технологічний прогрес стимулює міжнародну торгівлю, а можливість торгувати по всьому світу сприяє поширенню технологічного прогресу. Водночас дерегулювання стимулює розвиток нових технологій та усуває перешкоди для торгівлі Таким чином, економічна глобалізація – процес, що вивільнює рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили від національних перепон; правова і економічна основа міжнародного бізнесу. Головна мета міжнародної економічної глобалізації – встановлення стійких всебічних торгово-економічних зв’язків між національними господарствами, зрощення національних процесів відтворення, зближення соціальних та інституційних структур різних країн. Найбільший рівень стиглості економічної глобалізації – на економічному просторі європейського континенту. Економічна глобалізація має сукупність економічних правил, що базуються на дерегуляції, та приватизації національних економік з метою укріплення їх конкурентоспроможності і збільшення їх привабливості для іноземного капіталу

58. Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку країни. Згідно з теорією стратегія — це детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави). Місія держави зумовлена самою її сутністю, чітко визначеною метою її існування.З метою втілення стратегічних, тактичних і оперативних цілей, а також визначення шляхів і способів їхньої реалізації має форму- ватися концепція соціально-економічного розвитку. Визначення пріоритетних напрямів здійснюється за експертними методами на підставі певних критеріїв (факторів). Основними критеріями є: соціально-економічна ефективність; швидкість одержання позитивних результатів; мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого і т. п.Розробка кон- цепції є необхідною умовою послідовної та спадкоємної економічної політики. Вона повинна розроблятися на довго-, середньо- і короткострокову перспективу. Концепція ґрунтується на трьох основних елементах: аналізі стану економіки, аналізі цілей і виборі інструментів державного регулювання.З аналізу стану економіки починається раціональна економічна політика. Він має базуватися на показниках динаміки, структури, ефективності, міжнародних порівняннях, охоплювати весь спектр проблем функціонування економіки. Змістовний аналіз — необхідна передумова прогнозування.

Метою аналізу цілей і пріоритетів є зіставлення стратегічних, тактичних і оперативних цілей із можливостями економіки. Результатом такого зіставлення є коригування цілей, які підлягатимуть реалізації через макроекономічні плани (програми) на довго-, середньо- і короткостроковий періоди.

Відбір інструментів державного регулювання здійснюється з метою з’ясування необхідності та можливості їхнього застосування для досягнення відповідних цілей.

Найважливішими засобами формування і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, а також ДРЕ є прогнозування, макроекономічне планування та державне програмування.