Механізм імплементації стратегій ЄС.

Передумови прийняття нової стратегіїПротягом двох років, що передують 2010 Європа, як і весь світ зіткнулися з важким економічною кризою з часів Великої депресії. В результаті цієї кризи Європа сповільнила свій економічний розвиток. Головними проблемами європейських країн стали: високий рівень безробіття, повільне економічне зростання, зростаючий рівень зовнішнього боргу.Незважаючи на деяке поліпшення економічної ситуації в цілому вона залишається нестабільною. Лідери країн-членів ЄС в процесі обговорення проблем економічного розвитку Європи прийшли до висновку про необхідність консолідації зусиль виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку.Розроблена стратегія «Європа 2020» дає відповідь на питання про шляхи виходу з кризи та створення умов для стійкого і всеосяжного росту і розвитку. Для досягнення необхідних результатів Європі знадобиться посилення управління економікою.

Цілі і основні фактори зміцнення економіки у відповідності зі стратегією Європа 2020.«Європа 2020» встановлює три основні фактори зміцнення економіки:

· Розумне зростання: розвиток економіки, засноване на знаннях та інноваціях.

· Стійке зростання: створення економіки, заснованої на доцільному використанні ресурсів, екології та конкуренції.

· Всеосяжний зростання: сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціального і територіального згоди.

У відповідності зі стратегією ставляться такі основні цілі, яких Європа збирається досягти до 2020 року:

· 75% населення у віці від 20 років до 64 років повинні бути працевлаштовані.

· 3% ВВП ЄС має бути інвестовано в дослідження і розробки.

· Досягнення цілей енергетичної політики і політики з приводу зміни клімату (включаючи 30%-ве зниження забруднення навколишнього середовища).

· Частка учнів, що кинули школи, не повинна перевищувати 10%. Не менше 40% молоді повинні мати вищу освіту.

· Скорочення числа людей, що знаходяться в небезпеці опинитися за межею бідності, на 20 млн.

Пріоритетні напрямки діяльності в рамках стратегії. Для досягнення поставлених цілей в якості пріоритетних висунуті наступні сім напрямки діяльності:

1. «Інноваційний Союз». Об'єднання зусиль для створення і впровадження інновацій, що дозволить використовувати інноваційні ідеї у виробництві товарів і послуг. Це сприятиме створенню нових робочих місць та зростання економіки.

2. «Рух Молоді». Підвищення якості освіти. Залучення молодих людей на ринок праці.

3. «Розвиток цифрових технологій в Європі». Прискорення повсюдного використання високошвидкісного інтернету і надання можливостей участі фізичних та юридичних осіб в загальному цифровому комерційному просторі.

4. «Доцільне використання ресурсів в Європі». Розумне використання джерел енергії, перехід на економіку з низьким споживанням вуглеводневої сировини. Збільшення використання джерел відновлюваної енергії. Модернізація транспортного сектора. Зниження залежність зростання економіки від кількості споживаних ресурсів.

5. «Індустріальна політика, спрямована на глобалізацію». Покращення умов для підприємництва, у першу чергу для малого та середнього бізнесу. Розвиток потужної і стійкої промислової бази для повсюдної глобалізації.

6. План з розвитку нових здібностей і збільшенню кількості робочих місць. Модернізація ринків праці. Підвищення мобільності трудових ресурсів. Надання можливостей для здобуття нових знань і навичок, щоб збільшити можливості для працевлаштування.

7. «Європейська політика проти бідності». Зниження рівня бідності в ЄС за рахунок розширення взаємодії на всій території Європейського Союзу. За рахунок економічного розвитку та підвищення зайнятості знизити рівень бідності на всій території Європейського Союзу.

 

Механізми та інструменти конвергенції України та ЄС.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як представник головуючої в ЄС країни, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Політика України щодо розбудови відносин з Європейським Союзомвпроваджується на основі Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Відповідно до статті 11 Закону однією з основоположних засад зовнішньої політики України є «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС».

Разом з цим, намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції був проголошений набагато раніше. Так, у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України». Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У документі закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна підпише Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації».

У подальшому стратегічний курс України на європейську інтеграцію був підтверджений та розвинутий у Стратегії інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 11 червня 1998 року, та Програмі інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 14 вересня 2000 року. Зокрема, у Стратегії набуття повноправного членства в ЄС проголошено довготерміновою стратегічною метою європейської інтеграції України.

Підтримка курсу на інтеграцію до ЄС традиційно надається й на рівні Верховної Ради України, зокрема відповідні положення містяться в Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про співробітництво України та ЄС, ухваленій 28 листопада 2002 року, Заяві Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року з приводу підготовки до початку переговорів щодо нової угоди між Україною та ЄС, Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про стан та перспективи розвитку економічних відносин України з ЄС та Митним союзом, ухваленій 19 травня 2011 року, а також в Постанові Верховної Ради України від 20 березня 2012 року.

Переговори щодо нового базового договору між Україною та ЄС на заміну чинної Угоди про партнерство та співробітництво були започатковані у березні 2007 року (у 2008 році сторони узгодили назву майбутньої угоди – Угода про асоціацію). 11 листопада 2011 року у Брюсселі відбувся завершальний двадцять перший раунд переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію, у ході якого були узгоджені всі положення тексту Угоди.

Під час ході П’ятнадцятого Саміту Україна-ЄС (19 грудня 2011 р., м.Київ) лідери України та ЄС офіційно заявили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію. 30 березня 2012 року у Брюсселі глави переговорних делегацій парафували Угоду.

Угода про асоціацію покликана забезпечити якісно новий, поглиблений формат відносин між Україною та ЄС. Вона стане унікальним двостороннім документом, який виходитиме далеко за рамки подібних угод, укладених ЄС свого часу з країнами Центральної та Східної Європи. Угода не лише закладе якісно нову правову основу для подальших взаємин між Україною та ЄС, але й слугуватиме стратегічним орієнтиром для проведення системних соціально-економічних реформ в Україні, широкомасштабної адаптації законодавства України до норм і правил ЄС.

З укладенням Угоди відносини між Україною та ЄС будуть переведені на новий рівень – від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції. Важливим елементом Угоди є положення про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі. Україна розглядає Угоду про асоціацію як важливий крок на шляху наближення в перспективі до наступного етапу – підготовки до вступу в ЄС.