Міжнародна мобільність факторів виробництва і проблема вибору національних стратегій міжнародної економічної поведінки.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міжнародна мобільність факторів виробництва і проблема вибору національних стратегій міжнародної економічної поведінки.



Міжнародне переміщення чинників виробництва включає:

· переміщення трудових ресурсів, тобто міграцію робочої сили, викликану різницею у рівні доходів, кращими перспективами соціального просування або зайнятості та ін.;

· переміщення капітала, суть якого полягає у вилученні з обігу частини національного капітала і включенні його у виробничий процес або інший обіг в інших країнах.

Міжнародна мобільність трудових ресурсів — найбільш проста для розуміння форма руху чинників виробництва. Дійсно, коли ми говоримо про міжнародну мобільність праці, то мова йде про проблеми, пов'язані з фізичним переміщенням робочої сили з однієї країни в іншу. Більш складною формою є міжнародне переміщення капіталу, оскільки вона не тотожна переміщенню машин, устаткування, споруд і т. ін. Засоби виробництва фізично переміщу­ються між країнами як товари виробничого призначення.

Термін "міжнародний рух капіталу" означає потоки фінансових ресурсів за кордон, головним чином у вигляді: а) міжнародного кредиту та б) прямих зарубіжних інвестицій. Інакше кажучи, це передача грошей кредиторами позичальникам в інших країнах або власниками підприємств за рубежем своїм філіям або дочірні підприємствам.

Міжнародні потоки капіталу підрозділяються на приватні та державні. Приватні вкладення капіталу можуть бути довгострокові (облігації, акції, використання патентів або авторських прав) і короткостроковими (кредитні векселя тощо, строком до одного року і менше). Довгострокові вкладення капіталу здійснюються у вигляді: а) прямих інвестицій і б) портфельних інвестицій. Прямі інвестиції — це кредитування або придбання акцій в зарубіжному підприємстві, котре у значній мірі знаходиться у влас­ті інвестора або під його контролем.

Портфельні інвестиції — це кредитування або придбання акцій зарубіжному підприємстві, що не належить або непідконтрольне інвестору.

Причини міжнародного переміщення чинників виробництва за о суттю не відрізняються від причин міжнародної торгівлі. кожного разу, коли між країнами виникають істотні відмінності у забезпеченості чинниками виробництва, з'являється прагнення перемістити надлишкові чинники виробництва в країни, де існує дефіцит, заради отримання більшого прибутку.

 

71. Міжнародні стратегії економічних трансформацій на пострадянському просторі.

 

Складність реформування пострадянської економіки полягає в тому, що старі інструментити адмін.-командного механізму управління в осн. вже демонтовані, а нові, відп. перехідній економіці, ще далеко не задіяні.

Економічні трансформації у колишніх соціалістичних країнах почалися в 90-х роках, після розпаду політичної й економічної системи соціалізму. Стратегічною метою реформувань ставилося досягнення рівня економічного розвитку провідних країн світу, механізмом досягнення мети визначено перехід до ринкових економічних відносин. Тобто ринок виступає не самоціллю, а засобом. З»явилося два шляхи: рішуча ламка соціалістичних економічних відносин і перехід до ринкового механізму якнайшвидше («шокова терапія») – цей шлях обрали більшість країн; поступовий, еволюційний метод формування, що зберігає сильні позиції державної адміністрації, - таким чином здійснювалися реформи в Китаї, в Білорусі.

Польща була однією з перших серед країн пострадянського простору, що стала на шлях глибоких ринкових перетворень та застосувала з цією метою «шокову терапію». Відбулося різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни; лібералізація цін і зовнішньої торгівлі; впровадження конвертованості національної грошової одиниці; швидка структурна перебудова економіки проведенням прискореної приватизації; прийняття нового економічного законодавства; відкриття національної економіки для іноземних інвесторів. Шоковий метод супроводжувався болісними соціальними явищами, падінням виробництва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, зростанням безробіття, зниженням рівня життя населення, погіршенням становища його мало захищених верств. Через декілька років становище вирівнялося, й реформи проявили свій позитивний результат.

У країнах СНД реформи проходили важче й позитивний ефект дали пізніше. Така ситуація склалася через невдале застосування методів «шокової терапії», для якої тут умови були менш сприятливими ніж у країн Східної Європи.

Держава мала монополію у всіх сферах виробництва. Приватний сектор ще не склався. Ціноутворення жорстко регламентувалося. Суб’єкти економічної діяльності не мали досвіду праці в ринкових умовах. Основними напрямками реформування стали роздержавлення власності й лібералізація цін. Основною формою власності стала колективна, а згодом збільшився приватний сектор.

Лібералізація цін призвела до інфляції нечуваних розмірів. Лише в 2 половині 90-х вдалося ввести національні валюти, приборкавши інфляцію та здійснивши грошову реформу. З 2 половини 90-х років реформи набувають більш системного та послідовного характеру. Було завершено грошову реформу, більш-менш упорядковано законодавство, поступово почав зростати приплив іноземних інвестицій. У 19996-1999 рр. спостерігається посилення державного протекціонізму в економіці. Все це підготувало підґрунтя для припинення падіння, а потім і для економічного зростання.

На сьогодні незадовільною лишається галузева структура економіки країн Східної Європи. Вкрай повільно відбувається технологічна перебудова економіки, витрати на науково-дослідні роботи недостатні. Рівень життя основної маси населення поки що значно поступається країнам Західної Європи.

Отже, стратегічною метою на сьогодні є прискорення темпів розвитку економіки й технологічна перебудова промисловості. В зовнішньоекономічному плані – активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільної ніші для своїх товарів та послуг

У процесі ринкової трансформації в суч. умовах не можна обійтись без допомоги МВФО (СБ, МВФ і т.д.), але гол. акцент слід робити на форм. власного нац. капіталу, концентрація якого не повинна відб. хаотично, а тому країни пострад.простору нерідко приход. до співр-ва з МВФО з метою отрим. дод.фінанс. ресурсів до своєї економіки.

Поряд з поглибленням диференціації на пострад. просторі починають розгортатися й інтеграційні процеси різних рівнів. На рівні СНД міждерж. стосунки в тих формах, в яких вони відб-ся, поки що малоефективні й багато в чому неперспективні. Найбільш себе виправдовують двосторонні міжд. зв'язки. Проте останнім часом виникають і багатосторонні інтеграц. процеси, що стосуються об'єднань кількох груп держав (типу “митного союзу”, ЄЕП, ГУАМ та ін.).

 

72. Міжнародні урядові установи ООН і економічна доцільність координуючого впливу на окремі сфери національних економік.

 

Згідно зі статутом ООН метою діяльності організації в екон. сфері є здійсн.багатостороннього співр-ва в розв'язанні міжн. проблем екон. х-ру. Таке багатостороннє співр-во реалізується за допомогою таких органів ООН:

– Генеральна Асамблея;

– Економічна і Соціальна Рада;

– Секретаріат ООН;

– спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов'язані з нею.

У стр-рі цих органів регулюванням міжн. екон., у т.ч. й торг.–екон. відносин, займ-ся:

- Генеральна Асамблея;

– Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

– Програма розвитку ООН (ПРООН);

– Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку;

– Консультативний комітет з науки і техніки в цілях розвитку;

– Підготовчий комітет повного складу для спеціальних сесій Генеральної Асамблеї, присвячених міжнародному економічному співробітництву;

– Всесвітня продовольча рада;

– Світова продовольча програма;

– Комітет з політики та програм продовольчої допомоги;

– Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР):

– Комісія з транснаціональних корпорацій;

– Регіональні комісії ООН.

Секретаріат ООН:

– Управління Генерального директора з питань розвитку та міжнародного економічного співробітництва;

– Департамент з міжнародних економічних і соціальних питань;

– Департамент з технічного співробітництва в цілях розвитку;

– Центр ООН з ТНК;

– Міжнародний торговельний центр.

Серед цих органів найб. вплив на розвиток міжн. торгівлі мають ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ та Міжнародний торговельний центр. Осн. мета ЮНКТАД — сприяння міжн. торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх екон. розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торг. політики, здійсн. рішення міжурядових органів, технічне співр-во, обмінюється інф-цією і проводить консультації.

До завдань ЮНСІТРАЛ: сприяння узгодженню та уніфікації права міжн. торгівлі; координація роботи МО, сферою діяльності яких є право міжн. торгівлі; сприяння ширшій участі держав в існуючих міжн. конвенціях і розробка нових міжн. конвенцій та ін. документів щодо права міжн. торгівлі; підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжн. торгівлі країнам, що розвиваються.

Осн. ф-іями Міжнародного торговельного центру є: розвиток стр-ри заохочення торгівлі і стимулювання Е в держ. та приватному секторах; збір, обробка та розповсюдження інф-ції щодо ринкових можливостей для традиційних і нетрадиційних експортних товарів; удосконалення імпортних операцій з метою оптимального викор-ня дефіцитних ресурсів іноз. валюти шляхом застос. ефективних методів управління в сфері І; навчання держ. службовців, предс-в ділових кіл і викладачів технології експортно–імпортних операцій, проведення досліджень і вдосконалення навчально–методичних матеріалів з питань зовн. торгівлі.

Глобальне регулювання в сучасних умовах є результатом своєрідної взаємодії національних, міжнародних та наднаціональних форм і методів. У результаті світової фінансової кризи 1997-1999р., яка виявила дисбаланс між розвитком глобальної економічної діяльності ТНК та ефектом від глобального регулювання економічних процесів у рамках світового господарства, було взято курс на прискорення розвитку міжнародних інститутів та проведення радикальних реформ у вже існуючих інститутах з метою приведення їх у відповідність до о’єктивних вимого світової економіки.

Мета координаційного впливу наднаціональних інститутів – забезпечення безпеки світового співтовариства за такими напрямками:

· комплексна лібералізація та вироблення міжнародних правил для регулювання міжнародної торгівлі товарами та послугами

· регулювання міжнародних валютних відносин, платіжних балансів та міжнародної заборгованості( МВФ, Банк міжнародних розрахунків, Паризький та Лондонський клуби кредиторів)

· забезпечення структурних реформ у світовій еконосіці(ЮНІДО, СБ)

· стабілізація кон’юктури на світовому ринку сировини та продовольства

· регіональна міжнародна економічна інтеграція зі створенням наднаціональних структур регулювання економіки(ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР)

 

73. Мобілізаційні моделі як форма реалізації наступальних стратегій розвитку.

 

Мобілізаційна модель базується на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного розвитку країни у глобальному середовищі.

Використання внутрішнього потенціалу (перший етап) зводиться до формування раціональної, життєздатної структури виробництва (на основі відносної закритості). Кінцевим показником ефективності такої структури є досягнення певного рівню стійкості та конкурентоспроможності у глобальному просторі, високий рівень добробуту нації[1].

Використання зовнішнього потенціалу (другий етап) свідчить про економічну самодостатність і стійке місце у глобальному економічному просторі (ідентифікується з економічною безпекою країни), незалежність від інших економік та прорив (експансія) на зовнішній ринок завдяки використанню набутих економічних переваг. Воно полягає у залученні світових ресурсів.

 

Мобілізаційна модель - стратегія економічного прориву. М.м. базується на використ. внутр. потенціалу і на високому рівні організації процесу внутр. розвитку. (модель Сталіна, Гітлера, Мусоліні, Рузвельта...)

Спільні риси мобілізаційних моделей:

- інституціональність, яка виводить цю модель за межі самовирішення ек проблем, тобто така модель є виразом певної політ волі;

- синергетизм- використання однієї з інституціональних складових розвитку суспільства в якості провідної, базової в цій моделі (політика, ідеологія, особистість[2], або інш.);

- комунітарність (спільні інтереси важливіші за власні);

- конфронтаційність (с-во трактується як таке, що протистоїть глоб сер.щу);

- автарктичність - закритість формується за допомогою провідних макроекономічних форм(рівень доходів та рівномірність їхнього розподілу тощо);

- експансивність;

- стратегічне регулювання.

Складові м.м.:

- наявність страт. Розвитку;

- наявність пол. сили (лідера), здатної реалізувати цю стратегію, сформувавши ідеологію;

- необхідна визначальна роль держ власності;

- планування, уніфікація;

- активна кумулятивна роль держави;

- жорсткий сусп контроль за діяльністю держави і підприємців (демократизація у суч розумінні - формування потужних інституцій, здатних здійснювати такий контроль).

 

 

74. Моделі розвитку національних економік і диверсифікація світових економічних стратегій.

 

1) модель саморозвитку;

2) модель керованого розвитку

а) соціально-ринкове гос-во

б) планове гос-во

в) ринкове гос-во

3) некирований капітилізм.

Чистих моделей не буває.

Активність уряду, глибина втручання владних держави в економіку залежить від різних стратегічних моделей. Найбільш відомі дві: кейнсіанська –активне, монетаристська/ліберальна – загальне регулювання на макрорівні. Хоча існують і інші проміжні моделі.

Серед різноманітних нац. моделей ринкових економік вирізняють: американську (саморозвитку) , скандинавську, саксонську, японську.

Американська модель – це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х рр, коли лідерство в екон. зростанні перейшло до США. Ця модель будується на сис-мі сприяння усякому заохочуванню підпр-кої активності, збагаченню найб. активної частини нас-ня, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних вир-в. Цю модель характеризують високий рівень прод-сті праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. Вплив держави спрямований на підтримку стабільної кон’юнктури і екон. рівноваги.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - колективістсько-універсалістська модель соціально-екон. розвитку на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох ін. моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соц. політикою. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передб. викор-ня результатів приватнокапіталістичного підприємництва й екон. зростання на соц. вирівнювання, а також установлення виробн. демократії. Це означає широке держ. втручання в економік.

Саксонська (німецька) модель – модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам гос-ва (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. При цьому особлива увага приділяється розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Стимулювання конкуренції пов'язується зі створенням особливої інфр-ри, яка стримує негативний вплив ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб’єктів соц. політики.

Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму. Ця модель будується на дуже високому рівні розвитку нац. самосвідомості, переважанні інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекон., так і макроекон. рівнях. Держава забезпечує ств.сприятливих умов для госп. діяльності, стимулює динамічний розвиток найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Прискорення пром-го зростання, висока конкур-сть корпорацій на світовому ринку в ті часи забезпечувалися також за рахунок імпортування нових технологій, нарощування обсягів праці і капіталу, що застосовувалися, відносно низьких витрат на вир-во продукції. Рівень з/п, а, відповідно, і рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці.

За підходом вітчизняних вчених існує 7 моделей:

1.Китайська модель (Китай, В’єтнам, Монголія). Трансформація ек-ки і перехід на ринкові засади передбачається в надрах старої командно-адміністр системи. Процес трансформ визначено як поступовий, тривалий, поетапний. Система держ управління й планув не ліквідується, а пристос до нових умов.

2. Угорська модель – також означає поступовий перехід до ринк відносин; ринк середовище почало формув ще в надрах командно-адм системи. Проте, на відміну від кит моделі, ком сист не зберігається, а поступово демонтується.

3. Польська модель «шокової терапії» – швидке руйнування адміністр системи управл, прискорена приватизація, максим відкритість економіки для іноземних товарів і капіталу.

4. Чеська-Словацька модель. Ек реформи спир на старі традиції ринк культури. Роздержавлення власності здійснюється м’якими, цивілізованими метод, шляхом акціонування й корпоралізації.

5. Прибалтійська модель (Естонія, Латвія, Литва). Специф її полягає в незначних масштабах нар господ й ефективного використ факторів зовн допомоги для стабілізації виробництва, споживання і фінансово-грошової системи.

6. Російська модель – ґрунтується на приватизації, роздержавленні, внаслідок чого утворюються великі ТНК олігархічного типу. Державна бюрократія зберігає сильні позиції.

7. Українська модель – де в чому подібна до російської. Специфічною рисою є досить тривалий час (практично перші десять років незалежності) пошуку оптимального стратегічн напряму, визначення стратегічної мети.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.015 с.)