Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Автаркія (від грец. autarkeia - самозабезпечення). Політика господарського відокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Приклад прямування до автаркії – економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії, де в процесі підготовки до війни ставилося завдання досягти самозабезпечення стратегічними ресурсами. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

Види с. автаркії:

- абсолютна автаркія: будується закрита тоталітарна економіка.

- автаркія експансії (або автаркія нац переваг): вибираються певні напрямки економіки, всі зусилля спрямовуються на розвиток цих напрямків.

- автаркія структурна (визнач ряд галузей, які мають підтримку держави і забезп країні прорив на ринок).

автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку. Стратегією закритості можуть скористатися тільки потужні країни.

Механізми становлення відкритості у межах моделі автаркії.

Керована ек.ка є закритою.

Економічна відкритість в межах цієї моделі - це не скасування кордонів, а застосування механізмів, які не суперечать глобальним стратегіям.

Більшість розвинених країн застосовують різноманітні механізми стосовно закритості.

 

Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку: макроекономічні складові.

На початку третього тисячоліття різко загострилися проблеми соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збльшення кількості населення планети. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства і визначає стратегії економічного розвитку.

 

3. Варіативність планетарної стратегії стійкого розвитку.

Низка фундаментальних принципів формування ефективної економічної стратегії держав в планетарному масштабі.

1. Обгрунтованість - підтримка кожного з положень науковими розрахунками. Ефективна стратегія повинна мати концептуальну визначеність і реагувати на не передбачувані та невідомі чинники.

2. Прозорість - чіткий виклад стратегії, доведення її мети, напрямів та завдань до вертикалі виконавчої влади, громадян, суб’єктів господарювання, іноземних інвесторів і кредиторів та суворе слідування ним

3. Легітимність – сприйняття стратегії переважною більшістю суспільства, політичних та економічних сил. Потрібно створити умови для спрямування діяльності незалежних економічних суб'єктів, кожний з яких керується насамперед власними економічними інтересами, у русло реалізації стратегічної програми.

4. Адекватність - врахування комплексу характеристик поточного стану економічної системи, досягнутих результатів та використання її особливостей як рушіїв економічного оновлення.

5. Контрольованість - наявність визначених критеріїв успішності заходів програми, відстеження своєчасності, повноти їхнього досягнення, орієнтирів оперативного коригування. Індикаторами ефективності трансформаційної стратегії повинні стати ті, що мають комплексний характер та характеризують дійсно довгострокові тенденції. Такими індикаторами є: конкурентоспроможність, вектор структурних зрушень, розвиток підприємництва, зростання зайнятості, зростання доходів підприємств та населення тощо.

6. Логічність - встановлення обмеженої кількості ключових завдань, визначення шляхів їх послідовної реалізації, які б ураховували: сучасний стан проблеми, цілі, засоби реалізації, потенційні загрози реалізації та критерії виконання.

7. Структурна довершеність. Згідно з теорією менеджменту, будь-яка ефективна стратегія повинна містити три складові: основні цілі (завдання діяльності), основні елементи політики, послідовність основних дій.

8. Врахування зовнішніх впливів. Слід відмовитися від спроб будувати економічну стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому геоекономічні фактори і процеси глобалізації.

 

Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.

Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.

Економічна самодостатність - сподівання на власні сили й засоби. Прикладом можуть бути країни Західної Європи, які не залежать від сировинної бази та світової економічної політики. Автаркія експансії – економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії, де в процесі підготовки до війни ставилося завдання досягти самозабезпечення стратегічними ресурсами. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом. Структурна закритість спостерігається в Росії і до нещодавна -Білорусії.

Визначаючи економічну самодостатність як «здатність країни забезпечувати процес суспільного відтворення на базі максимальної мобілізації внутрішніх джерел та ресурсів у поєднанні з ефективним залученням та використанням потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків», А. Поручник застосовує діалектичний підхід до визначення співвідношення національної самодостатності та глобальної інтеграції, що виводить дослідження цієї економічної категорії на новий науковий рівень.

Концепція самодостатності передбачає вирішення методологічної дилеми щодо співвідношення ендогенних та екзогенних чинників розвитку на основі визнання глобалізаційної природи ключових компонент національних економічних моделей. Національні суспільства потребують нового комплексного формування можливостей щодо забезпечення їх самодостатності в умовах глобалізації, яке заперечує автаркію як таку. Природним станом сучасної світової економічної системи є відкритість, проте задля досягнення певних цілей розвитку країни доцільним є запровадження елементів протекціонізму. Між тим діалектика розвитку ключових компонент полягає у постійному русі від автаркії до глобалізму та навпаки.

Структурна автаркія – нова форма закритості, широко використовується розвиненими країнами і полягає в створенні особливих (монопольних) умов функціонування для галузей, виробництв, наукових досліджень, які мають стратегічне значення для розвитку національної економіки та знаходяться у стадії формування. Такі умови забезпечують цим напрямкам виключне положення в економіці, підривають основи приватної економічної зацікавленості (мотивацій вигоди), що відвертає від них надмірну увагу і перешкоджає трактувати їх як закриті. Головна з них – посилений інтерес до цього напрямку з боку держави. Ці умови відміняються з набуттям галуззю (виробництвом) певного рівню конкурентоспроможності.

 

Суб’єкти міжнародних економічних стратегій

- Національні інститути та організації

- Над регіональні інститути та організації

- Наднаціональні регіональні уряди

- Національні уряди

- Менеджери ТНК

- Власники підприємств

 

У 2010 році Китай мав другу за величиною економіку світу, був найбільшим експортером товарів, другим за величиною імпортером товарів та другим за величиною одержувачем прямих іноземних інвестицій (ПІІ), і найбільшим власником валютних резервів. Це можна побачити на Рис. 1, як саме відобразилося прийняття реформ на економічному зростанні Китаю, як саме зростав ВВП в період після прийнятих реформ.

ВВП Китаю в 2010 році була Intelligence Unit (EIU) в 5,8 трильйона доларів, що трохи вище, ніж у Японії і близько 40% обсягу ВВП на душу населення США.

 

Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).

За рівнем розвитку: 1) стратегії домінуючих країн (Японія, США); 2) країн, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країн з перехідною економікою (Китай, Україна).

За цивілізаційною приналежністю вирізняють наступні види стратегій: західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, південноазійська, східноазійська. За параметрами середовища розвитку розрізняють стратегію відкритості, протекціонізму або автаркії, наступальні стратегії або стратегії лідерства, стратегії „наздоганяючого розвитку”, стратегія поступального розвитку, стратегія виживання, антикризові стратегії тощо.

За галузевою структурою економіки: переферійно-сировинна, переферійно-аграрна, індустріальна, постіндустріальна.

За інституційною ознакою:

- Національні стратегії, які являють собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку.

- Регіональні стратегії вимагають примирення і узгодження економічних інтересів суб’єктів, які представляють певне економічне угрупування або регіон світу, але передбачає протиставлення регіональних економічних інтересів інтересам глобальним і подекуди національним (загальна мета – зміцнення і поєднання сил для протистояння агресивному середовищу).

- Стратегії наднаціональних інституцій (ООН, ЄБРР, СБ, МВФ)

- Стратегії двостороннього, або багатостороннього розвитку (знаходять свій відбиток в угодах про партнерство)

- Стратегії ТНК і підприємств, що самостійно виходять на ринок, які мають на меті реалізацію вузько корпоративних інтересів.

- Глобальні стратегії економічного розвитку розуміють під собою міжкраїновий рівень економічних відносин, який вимагає стратегії примирення і узгодження економічних інтересів суб’єктів усіх рівнів.

 

Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Автаркія (від грец. autarkeia - самозабезпечення). Політика господарського відокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Приклад прямування до автаркії – економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії, де в процесі підготовки до війни ставилося завдання досягти самозабезпечення стратегічними ресурсами. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

Види с. автаркії:

- абсолютна автаркія: будується закрита тоталітарна економіка.

- автаркія експансії (або автаркія нац переваг): вибираються певні напрямки економіки, всі зусилля спрямовуються на розвиток цих напрямків.

- автаркія структурна (визнач ряд галузей, які мають підтримку держави і забезп країні прорив на ринок).

автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку. Стратегією закритості можуть скористатися тільки потужні країни.

Механізми становлення відкритості у межах моделі автаркії.

Керована ек.ка є закритою.

Економічна відкритість в межах цієї моделі - це не скасування кордонів, а застосування механізмів, які не суперечать глобальним стратегіям.

Більшість розвинених країн застосовують різноманітні механізми стосовно закритості.