Стратегія сталого розвитку оон і економічна допомога країнам, що розвиваються.

Суть стратегії сталого розвитку полягає у забезпеченні такого госпо­дарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини лю­дина—природа (довкілля) та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь. Як бачимо, дана концепція має справді всеосяжний планетарний характер, хоча у стислому викладі є надто загальною і лише окреслює рамки еко­номічного розвитку з відчутним акцентом у бік довкілля як фун­даментального середовища господарської й суспільної діяльності людини.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

- Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

- Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

- Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

- Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

- Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

 

Програма розвитку ООН (ПРООН). Утворена в 1965 р. Головна мета ПРООН - надання допомоги країнам, що розвиваються, для прискорення їх економічного зростання. Програма фінансується за рахунок добровільних внесків; найбільші донори - розвинуті країни (США, Японія, Нідерланди, Данія, Швеція, Німеччина, Норвегія).

До основних функцій ПРООН належать: ♦ розроблення проектів і програм розвитку; ♦ розподіл коштів на втілення проектів; ♦ технічна допомога; ♦ консультативні й експертні послуги; ♦ організація семінарів і навчання фахівців за кордоном; ♦ підготовка національних управлінських кадрів; ♦ сприяння здійсненню реформ; ♦ надання допомоги в надзвичайних ситуациях.

Головні сфери діяльності ПРООН: боротьба із зли-денністю; розвиток управлінської діяльності; технічне співробітництво між країнами, що розвиваються; навколишнє середовище; раціональне використання природних ресурсів; участь жінок у соціальному управлінні.

Структурно до ПРООН входять такі блоки: ♦ програма “Добровольці ООН”; ♦ Глобальний екологічний фонд; ♦ Фонд ООН для розвитку в інтересах жіноцтва; ♦ Фонд капітального розвитку ООН.

 

Сучасний глобалізм та антиглобалізм у геостратегічному контексті.

Економічна глобалізація являє собою особливу стадію інтеграції суспільного виробництва та інтернаціоналізацію господарського життя, що охоплює практично всі країни світу. Економічна глобалізація – це поступове перетворення світового простору в єдину систему, в якому без перешкод здійснюється переміщення капіталу, товарів та послуг, інформації, вільно розповсюджуються ідеї та переміщаються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних міжнародних інститутів та відшліфовуючи механізми їх взаємодії. На сьогодні в різній літературі існують різні підходи до сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв’язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі. Розбіжності торкаються ж тих чинників, котрі є визначальними в процесі економічної глобалізації, та наслідків цього явища. Серед теоретиків вирізняють дві групи вчених: оптимістів і песимістів в оцінці впливу глобальних процесів на долю людства. Перша група покладає особливі надії на глобалізацію у створенні динамічної ринкової економіки, яка буде ґрунтуватися на значному підвищенні продуктивності праці, що дозволить поєднати більш швидкі темпи росту з низькою інфляцією і з меншим безробіттям. Антиглобалісти у свою чергу стверджують, що глобальна економіка – це економіка соціального абсурду, вона породжує глобальну бідність людей у світі.

 

Сучасні антикризові стратегії країн-лідерів.

Впродовж 2007-2010 рр. світ пережив першу значну кризу в цьому тисячолітті, наслідки якої ще тривалий час створюватимуть значні проблеми, для подальшого розвитку світової економіки. Швидке подолання наслідків кризи та зниження імовірності повторення таких процесів в майбутньому, неможливе без використання низки антикризових заходів. При цьому, для ефективної реалізації важливо враховувати сучасні умови функціонування світової економічної системи.
Видатні економісти Дж. М. Кейнс, А. Сміт, К. Маркс продемонстрували світу унікальні підходи та інструменти управління економікою, використання яких дозволяє вирішити значну кількість проблем економічної системи. Але, світова економіка зазнає невпинних змін. Через це, економічний інструментарій потребує постійного удосконалення і розвитку. На макроекономічному рівні важливою складовою виходу з кризи є злагодженість антикризових дій. Для кожної країни необхідно розробити стратегічний план заходів виходу з кризи, а також план заходів недопущення кризових явищ в майбутньому, чи їх пом’якшення.

Антикризові стратегії:

1. Заходи попередження кризи: створення стратегічного плану попередження кризових явищ; із врахуванням таких заходів: контроль професійних якостей осіб, що займаються вирішенням економічних питань; оптимізація економічних процесів.

2. Заходи виходу з кризи: створення сприятливого підприємницького середовища; соціальний захист населення; зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств; міжнародна співпраця.

 

Сучасні геополітичні стратегії світового розвитку: «геополітичні розломи».

Сучасний процес глобалізації супроводжується поглибленням нерівномірності економічного розвитку між різними групами країн. Розвинені держави збільшують свій відрив від бідних країн, зростає контраст між високорозвиненим центром, у якому мешкає менше 1/6 населення, і периферією, в якій зосереджена основна маса населення планети. Згідно даних світового банку 2,8 млрд людей живе менше ніж за 2 дол. на день, а 1,2 млрд – менше ніж за 1 дол. Середні доходи в 20 найбагатших країнах у 37 разів перевищують середні доходи в 20 найбідніших країнах. Розвинені країни концентрують багатства, не тільки створені власними силами, але й перерозподілені за рахунок світових ресурсів. На країни «золотого мільярду» припадає 80 % використання природних ресурсів світу. Саме обмеженість ресурсів планети створює велику проблему для світового економічного розвитку, в тому числі в контексті ліквідації розриву в економічних рівнях. Хоча в умовах двополярного світу в малорозвинених країнах вперше з’явилася можливість розвиватися, і це саме завдяки глобалізації, адже іноземні інвестиції супроводяться впровадженням передових технологій в економіку країн, що розвиваються ТНК переносять туди великі потужності трудомістких і матеріаломістких виробництв. Глобалізація становить різні завдання перед урядами країн неоднакового рівня розвитку в розроблені економічних стратегій. Розвинені країни завдяки глобалізації зміцнили свої позиції у світовій економіці і їх головна мета полягає у збережені цих позицій. Інші країни є представниками «доганяючої» економіки, перед ними постають інші проблеми: структурна перебудова економіки, визначення оптимального режиму відкритості економіки, оптимізація відносин з міжнародними економічними організаціями.