Тема 2.4. Фактори сталого розвитку продуктивних сил 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 2.4. Фактори сталого розвитку продуктивних сил



Мета цієї теми є – розглянути нову парадигму розвитку українського суспільства, узгодженого з більшістю країн світу, є парадигма сталого розвитку, яку доцільно розуміти на лише в контексті стосунків людини і природи для розширення можливостей економічного зростання, а як скоординовану глобальну стратегію виживання людини, орієнтовану на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.

З’ясувати такі питання:

- сутність сталого розвитку продуктивних сил;

- концепція сталого розвитку;

- завдання сталого розвитку в Україні;

- стратегія сталого розвитку;

- фактори сталого розвитку.

Для самостійного опрацювання основних питань теми рекомендується такі джерела.

1. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України. / за наук.ред. Л.Г.Чернюк. Навч.посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 728с.

2. Лишеленко В.І. Регіональна економіка: К.: Центр учб.літ., 2011. – 384с.

3. Регіональна економіка: навч.посібник./ За ред.. Я.Б.Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2008. – 444с.

4. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін., За заг. Ред..д-ра екон.наук проф., ч-л., кор. НАН України С.І.Дорогунцова. – К.:КНЕУ, 2008., 992с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / О.М.Петрига. – К.: ДП «Вид.дім «Персонал», 2009. – 302с.

6. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. В.В.Ковалевський. О.Л.Михайлик, В.Ф.Семенов та ін. – К.: Знання. 2005. – 350с.

8. Україна у цифрах у 2012 році: Короткий статистичний довідник. – К.: Держвидав.України, 2013. – 264с.

9. Щербіна Н.М., Попова І.В. Розміщення продуктивних сил. – Донецьк: ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2002. – 189с.

10. Щербіна Н.М., Маслова Л.Я. «Організаційно-економічний механізм комплексного природокористуванняв умовах сталого розвитку». В зб.Вісник. ДІСО. Серія «Географія». – Донецьк: ДІСО. 2010р

11. Щербіна Н.М., Скомаровська К.А. «Регіональна економіка». Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2013 р. – 107с.

 

Сталий розвиток продуктивних сил як одна з закономірностей розміщення ПС визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Ідея сталого розвитку була прийнята з політичним та соціальним звучанням на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Була розроблена Концепція „Сталого розвитку”, в якої підкреслена її міжнародна і економічна складова, акцентована увага на соціальному аспекті розвитку. У результаті сталий розвиток став найбільш важливою парадигмою кінця ХХ століття.

Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обґрунтування економічно доцільного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об’єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовувати програми безпечного проживання на територіях з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.

Основними факторами сталого розвитку є:

- історико-економічний фактор розвитку країни;

- природно географічний фактор;

- водний фактор;

- демографічний фактор;

- соціальний фактор;

- виробничий потенціал країни;

- екологічний фактор;

- та інші.

Питання для самоконтролю.

1. Сутність концепції „Сталого розвитку”.

2. Сутність закономірності сталого розвитку продуктивних сил.

3. Основні напрямки екологізації продуктивних сил.

4. Основні особливості Програми використання і охорони природно-ресурсного потенціалу України.

Тлумачний словник

Агломерація міських поселень— зосередження функціонально взаємопов'язаних міських поселень, ядром яких є значене місто, що швидко зростає. Розглядається як локальна система вищого рівня, яка відзначається зближенням і навіть територіальним зрощуванням поселень, що мають стійкі й інтенсивні виробничі, трудові, транспортні та культурно-побутові зв'язки. Термін «агломерація» широко використовують при вивченні процесів урбанізації та розміщення продуктивних сил. За своєю структурою агломерації бувають моноцентричними, біцентричними та поліцентричними. Моноцентричні формуються під впливом значних регіональних центрів обробної промисловості, науки, освіти, культури, охорони здоров'я та транспортних вузлів (на Україні — Київ, Харків, Одеса, Львів). Біцентричні та поліцентричні агломерації виникли в районах інтенсивного розвитку галузей важкої промисловості, зокрема у Донбасі та промисловому Придніпров'ї (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська).

Агропромисловий комплекс (АПК)— сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробництв, підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство, промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільського господарства та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції, виробниче обслуговування комплексу (ремонт машин, будівництво тощо).

Валова продукція— продукція підприємства, галузі господарства, вироблена за певний час (місяць, рік) у грошовому вираженні.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — макропоказник економіки, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей виробничої сфери і сфери послуг, вироблена на території країни, у т.ч. і тих підприємств, які належать іноземним власникам.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального місцезнаходження. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП мала.

Депопуляція— зменшення абсолютної кількості населення будь-якої країни чи території внаслідок звуженого його відтворення, при якому чисельність наступних поколінь є меншою від попередніх.

Екологічна політика— політика, спрямована на охорону 1 оздоровлення довкілля, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, що забезпечує нормальну життєдіяльність і екологічну безпеку людини.

Економічно активне населення— частина населення, зайнята у виробничій діяльності і сфері послуг.

Екстенсивний шлях розвитку господарства— збільшення обсягів виробництва шляхом будівництва нових підприємств або освоєння нових земель у сільському, лісовому та рибному господарстві.

Інфраструктура виробнича— сукупність галузей, що надають послуги виробничого характеру; частина загальної інфраструктури народного господарства. До складу виробничої інфраструктури відносять вантажний транспорт, що надає послуги матеріальному виробництву; матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробничі підприємства; торгівлю, в тій частині, в якій вона продовжує виробничий процес і надає деякі послуги виробничим підприємствам; заготівлі; інженерні комунікації виробничого призначення (електро-, водо-, газо-, теплопостачання, іригаційні споруди); інформаційне обслуговування виробничих підприємств; природоохоронні об'єкти (очисні споруди та ін), що входять до складу підприємств.

Міграція— механічне переміщення людей зі зміною постійного місця проживання на більш чи менш тривалий період. Розрізняють внутрішні і зовнішні міграції. Внутрішні міграції — переселення всередині країни. Зовнішні міграції пов'язані з переміщенням населення між державами. Вони поділяються на міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні,

Міжрайонний поділ праці— один з видів територіального поділу праці, в результаті якого формується спеціалізація економічних районів на основі розвинутого обміну. Розвивається як закономірний процес просторового роз­межування соціально-економічних функцій між великими економічними районами країни і є визначальним фактором формування і функціонування їхніх господарських комплексів, а також територіальної інтеграції господарства. Характеризується насамперед спеціалізацією економічних районів на виробництві певних видів товарів чи послуг, для організації якого склались сприятливі природні, соціально-економічні чи історико-географічні передумови. Зовнішньою ознакою розвинутого міжрайонного поділу праці є наявність міжрайонного обміну, який реалізується за допомогою системи міжрайонних економічних зв'язків.

Міжрайонні економічні зв’язки— процес обміну засобами виробництва і предметами споживання, трудовими, науково-технічними та фінансовими ресурсами між центрами і районами виробництва та споживання на базі транспортної системи. Міжрайонні економічні зв'язки розвиваються на основі, територіального поділу праці, який проявляється в спеціалізації окремих районів на виробництві певних видів продукції.

Мінеральні ресурси— сукупність розвіданих запасів різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. Різноманітні мінеральні ресурси є основою взуттєвої промисловості. Найбільше промислове значення для мінерально-сировинної бази мають горючі корисні копалини (кам'яне вугілля, нафта, газ); металеві корисні копалини (залізні, марганцеві, титанові, ртутні руди); металургійна мінеральна сировина (вогнетривкі глини, кварцити, піски формувальні, вапняки флюсові, доломіти); хімічна мінеральна сировина (сірка, калійні та кухонні солі, фарби мінеральні); керамічна мінеральна сировина (піски, каоліни, глини, польові шпати); сировина для виробництва будівельних матеріалів (мергель, крейда, вапняки); кам'яні будівельні матеріали та інш.

Монокультурна спеціалізація— вузька спеціалізація економіки країни на виробництві протягом багатьох років однієї, (наприклад, сільськогосподарської) культури, виготовленої головним чином на експорт.

Народногосподарський комплекс— складна система галузей матеріального виробництва та сфери обслуговування з такими взаємопов'язаними елементами: виробництво, трудові ресурси, сфера обслуговування, природні ресурси. Об'єднує великі групи галузей та види діяльності сфери матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівлю та інші види діяльності сфери матеріального виробництва, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, систему закладів охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки і управління.

Природокористування— сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. Найважливішим завданням виробництва та науки є забезпечення раціонального природокористування.

Природно-ресурсний потенціал (ПРИ) території— сукупна продук­тивність природних ресурсів, яка виражається в їх сукупній споживчій вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, рекреаційні.

Природний приріст населення — абсолютна величина різниці між кількістю народжених і померлих за певний проміжок часу.

Промисловий вузол— зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується планомірно. Підприємства промислового вузлаоб’єднаніміж собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною та соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективніше використання економічних і природних ресурсів, застосування ресурсозберігаючих і безвідходних технологій і в кінцевому результаті — ефективний випуск промислової продукції порівняно з окремо розміщеними підприємствами. Промислові вузли охоплюють один значний або декілька близько розташованих промислових центрів і промислових пунктів у межах локальної системи розселення.

Промисловий пункт— промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому. Розглядається як приклад простого (елементарного) виробничого комплексу. Промислові пункти найчастіше виникають при шахтах, рудниках, металургійних і невеликих машинобудівних заводах.

Промисловий район— складна виробничо-територіальна система, що формується на основі взаємодії підприємств кількох галузей, розмішених в окремих пунктах, центрах, вузлах, які мають чітко виражену індустріальну спеціалізацію. Матеріальною основою промислового району, його каркасом виступають певні цикли взаємопов'язаних груп виробництв. Промислові райони поділяються на галузеві (спеціалізовані) і багатогалузеві (інтегральні). Утворення галузевих промислових районів пов'язане із спорідненістю і територіальною єдністю підприємств переважно однієї групи галузей (райони видобутку вугілля. нафти, газу, виробництва чорних чи кольорових металів та ін.). Якщо на певній території складаються вигідні передумови для розміщення підприємств різних галузей промисловості, які взаємодіють між собою, то у цьому випадку формується багатогалузеве промислове утворення — інтегральний промисловий район.

Промисловий центр— місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю; одна з територіальних форм промислово-територіальних комплексів. Промислові центри бувають одногалузеві, малогалузеві, а також багатогалузеві, які в результаті концентрації виробництва поступово стають промисловими вузлами.

Промислово-територіальні комплекси— поєднання на певній території промислових підприємств, взаємопов'язаних економічно (спільним використанням місцевих природних ресурсів, єдністю виробничої і соціальної інфраструктури), а на вищих ступенях розвитку — і технологічно (кооперуванням і комбінуванням виробництва). Територіальними формами промислово-територіальних комплексів є промислові пункти, промислові центри, промислові вузли та промислові райони. Вони є основою формування територіально-виробничих комплексів. Розрізняють інтегральні (багатогалузеві) промислово-територіальні комплекси і комплекси однієї або кількох суміжних галузей промисловості (наприклад, лісопромисловий, вугільно-металургійний, нафтопереробний, або промисловий комплекс Донбасу).

Рекреаційні ресурси — об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що їх використовують для туризму, лікування, відпочинку і які впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві складові частини: природи}- і соціально-економічну. Природні рекреаційні ресурси — це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральної води, лікувальні грязі тощо. Соціально-економічні рекреаційні ресурси — це культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.

Рекультивація земель— відновлення порушених ландшафтів для надання їм втраченої народногосподарської цінності, забезпечення тривалого і стійкого виконання ними соціально-економічних, екологічних та природоохоронних функцій. Раціональне природокористування на діючих підприємствах, пов'язаних з порушенням ландшафтів, передбачає рекультивацію земель як невід'ємну частину технологічного процесу. Дуже впливовою ланкою цих робіт є встановлення глибини зрізання родючого ґрунту, складування його і повернення на вироблені ділянки з попереднім нанесенням сприятливого для ґрунтоутворення й росту рослин підґрунтя. Невідкладній рекультивації піддягають кар'єри у Донбасі, Кривбасі, Дніпровському буровугільному басейні та ін.

Система розселення— територіальне цілісні поєднання величини і народногосподарського профілю, об'єднані стійкими виробничими та соціально-економічними зв'язками. Виникають на тій або іншій території на відповідній економічній базі і являють собою сукупність функціонально підпорядкованих міст, селищ міського типу і сіл, яка складається в процесі розвитку продуктивних сил. їхньої територіальної організації і створює умови для життя і виробничої діяльності населення. Кожна система розселення формується на базі взаємозв'язків центру системи (як правило, міста) з усією сукупністю її елементів. Розрізняють елементарні (прості) та інтегральні (складні) системи розселення. В межах України сформувались або формуються такі типи територіальних систем розселення: регіональні (міжобласні), обласні, міжрайонні локальні, районні локальні та місцеві локальні.

Територіальна концентрація виробництва - одна з форм територіальної організації виробництва, що характеризується зосередженням промислових і сільськогосподарських підприємств і пов'язаних з ними споруд виробничої інфраструктури на певних ділянках місцевості відповідно до навколишньої території. Виникає в результаті територіального поділу праці під впливом цілеспрямованого або стихійного розміщення виробництва. Зосередження (концентрація) різних обвалів на певній території дає можливість краще використовувати єдині джерела сировини й енергії, природні і трудові ресурси, спільні комунікації (виробничу інфраструктуру) та систему розселення.

Територіальна організація виробництва— система територіального розміщення і розвитку суспільного виробництва, в основі якої лежить тери­торіальний поділ та інтеграція праці. З об'єктивного боку територіальна організація виробництва — це територіальна структура народного господарства, що склалася; з суб'єктивного — процес її регулювання (управління), який здійснюється ринковим механізмом, або державним регулюванням, або мішаним шляхом (планово-ринкова економіка). Матеріальними елементами територіальної організації виробництва є промислові і сільськогосподарські підприємства, будівельно-монтажні організації, індустріальні центри і райони, сільськогосподарські зони, населенні пункти, транспортна мережа, інженерна інфраструктура, територіально-виробничі комплекси, економічні райони. Її регулюючі (планово-управлінські) форми — керівні і плануючі органи держави, наукові і проектні організації, державні плани і програми, ринковий механізм (ціни, кредити).

Для підвищення ефективності територіальної організації виробництва
необхідно реалізувати комплексний підхід до розміщення продуктивних сил,
поєднуючи порайонний розвиток виробництва з галузевим при впровадженні
інтенсифікації економіки, ресурсозберігання, структурної перебудови
господарства.

Територіальна організація суспільства— сукупність просторових зв'язків та структур, що визначають вплив природних та соціальних факторів на життєдіяльність суспільства, зокрема на розселення населення, виробництво і природокористування. Отже, територіальна організація суспільства охоплює територіальну організацію суспільного виробництва, в тому числі територіальний поділ праці, систему розселення, територіальну організацію природокористування, науки і науково-технічної діяльності, адміністративне територіальний поділ, економічне, соціальне та еколого-економічне районування, об'єднаних структурами управління Система територіальної організації суспільства складається історично і зазнає змін на всіх етапах його розвитку Найбільший вплив на неї мають регіональна економічна політика, соціально-демографічні фактори, науково технічний прогрес, екологічна політика В умовах державного суверенітету України пріоритет надається регіональній, соціальній та екологічній політиці

Територіальна структура мінеральних ресурсів— склад і співвідношення розміщених запасів ресурсів в межах певної території (країни, району) і характер я залягання в родовищах Основними формами зосередження родовищ мінеральних ресурсів виступають, зона залягання, район, куш, локальне родовище. Залежно від складу родовища кожне з них може бути моно— або полі компонентними Всі вони виступають складовими системи і називаються територіальної структури мінеральних ресурсів. Комплексне освоєння родовищ корисних копалин с важливою умовою вдосконалення територіальної організації промисловості та формування промислових комплексів.

Територіальна структура промисловості— склад і співвідношення взаємо розміщених та певним чином поєднаних територіальних елементів, форм зосередження промислових підприємств — промислових центрів, вузлів, промислових районів та інших територіальних утворень виробничої і соціальної інфраструктури, пов'язаних із промисловим виробництвом. Розрізняють територіально-галузеву структуру промисловості (галузеві центри, райони, зони) та інтегрально просторову, яка утворюється певними сукупностями промислових підприємств та інших об'єктів не однієї, а кількох галузей різного ступеня концентрації і комплексності. До інтегрально-просторової структури належать промислові пункти і центри, промислові вузли і райони, а також промислові агломерації Останні являють собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території з високою концентрацією виробництва і населення. Промислову агломерацію відрізняють від міської, що є груповою формою розселення.

Технополіс — місто науки і техніки, де найбільш ефективно поєднуються фундаментальні і прикладні наукові дослідження з виробництвом, у першу чергу - наукомістким.

Урбанізація— соціально-економічний процес, що проявляється у зростанні міських поселень, концентрації в них населення (особливо у великих містах), у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень.

 

Додаток 1





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 155; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.01 с.)