Тема 2.2. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

Мета цієї теми з’ясувати такі питання:

- сутність економічного району та об’єктивний характер його формування;

- районоутворюючі принципи і фактори;

- ієрархія економічних районів, їх основні типи;

- сучасна мережна економічних районів України;

- практичне значення економічного районування.

Для самостійного опрацювання основних питань теми рекомендуються такі джерела:

1. Заблоцький Б.Ф., Регіональна економіка, навч. посіб – Л: «Новий світ – 2000» 2011 - 546 с.

2. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України. / за наук.ред. Л.Г.Чернюк. Навч.посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 728с.

3. Лишеленко В.І. Регіональна економіка: К.: Центр учб.літ., 2011. – 384с.

4. Музиченко-Козловська О.В. Регіональна економіка» навч. посібник – Л: «Новий світ 2000» 2011 – 263 с.

5. Регіональна економіка: навч.посібник./ За ред.. Я.Б.Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2008. – 444с.

6. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін., За заг. Ред..д-ра екон.наук проф., ч-л., кор. НАН України С.І.Дорогунцова. – К.:КНЕУ, 2008., 992с.

7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / О.М.Петрига. – К.: ДП «Вид.дім «Персонал», 2009. – 302с.

8. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. В.В.Ковалевський. О.Л.Михайлик, В.Ф.Семенов та ін. – К.: Знання. 2005. – 350с.

9. Регіональна економіка: тексти лекцій, За загальною редакцією М.І.Фащевського, О.В.Ольшанської. – К.: КНЕУ, 2009. – 328с.

10. Тридід О.М., Богатіщев О.М. Регіональна економіка. Екологія. навч. посібник – Л.: «Новий світ -2000», 2011 – 264 с.

11. Україна у цифрах у 2012 році: Короткий статистичний довідник. – К.: Держвидав.України, 2013. – 264с.

12. Щербіна Н.М., Попова І.В. Розміщення продуктивних сил. – Донецьк: ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2002. – 189с.

13. Щербіна Н.М., Скомаровська К.А. «Регіональна економіка». Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2013р. – 107с.

 

Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації.

Територіальний поділ є основою формування економічних районів. Економічне районування являє собою доцільний, науково обґрунтований поділ країни на територіальні одиниці різного рівня - на економічні райони.

Є багато визначень поняття "економічний район"; за своїми сутнісними ознаками вони близькі. Ось деякі з них. За П. Алампієвим, економічний район — „це географічно суцільна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки та нерозривно пов'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці”. Е. Алоєв визначає економічний район як територіально суспільну частину народного господарства країни, що має такі ознаки: спеціалізацію, комплексність, керованість. Об'єктивною основою економічного району є територіально-виробничий комплекс. Концентровано визначення економічного району дає В.Поповкін: це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність.

Економічні райони підрозділяються на галузеві та інтегральні. Інтегральні (міжгалузеві) райони характеризуються загальністю внутрішніх економічних зв'язків, територіальною, адміністративною цілісністю. Галузеві райони характеризуються зосередженням на певній території підприємств окремих галузей (паливної, металургійної тощо).

Головним районоутворюючим фактором є суспільний територіальний
поділ праці. Другим важливим фактором є територіальні виробничі комплекси
(ТВК), тому що територіальний поділ праці веде до формування галузей
спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей,
що їх обслуговують і доповнюють. Як складові частини до ТВК входять
елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих
циклів). Це приводить до виникнення ТВК. В основі цих комплексів
знаходяться стійкі сполучення взаємопов'язаних підприємств різних галузей. Їх
зв'язки визначені технологією і економікою виробництва. Прикладом таких
елементарних комплексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській
місцевості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємопов'язаним з
ними тваринництвом, яке використовує відходи цих виробництв.

Сукупності однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, утворює територіально-виробничий комплекс, який охоплює значну частину економічного району. В межах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов'язаних ТВК.

Важливе районоутворююче значення мають особливості економіко-географічного положення території району. Наприклад, вихід Південного району України до Чорного моря обумовив значний розвиток у його господарському комплексі морського транспорту, портово-промислових центрів, суднобудування і судноремонту, курортно-туристичного комплексу, риболовства і рибопереробної промисловості.

На утворення економічного району великий вплив мають природні умови і ресурси. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури ТВК, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, трудомістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціалізацію сільського господарства. Наявність великих родовищ корисних копалин створює передумови для спеціалізації районів на тих чи інших галузях промисловості.

Районоутворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва - промислові центри, промислові вузли, одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в господарський комплекс економічного району.

Важливу роль у формуванні економічних районів відіграє транспорт.

Наявність розвинутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних економічних зв'язків, посилює формування зон економічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічного центру.

Значний вплив на формування економічних районів має адміністративно-територіальний поділ країни, головні адміністративні одиниці (області) залишаться як єдине господарське ціле із своїми органами управління господарством. У їх межах функціонують ТВК, їхні основні складові частини або окремі ланки господарського комплексу великого економічного району.

Адміністративні центри районів і областей, як правило, стають важливими економними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле.

Основними принципами економічного районування є:

- загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути
великою економічно цільною територією, на якій є значні природні
ресурси, необхідні для визначення спеціалізації і забезпечення
сучасного і перспективного розвитку;

- розміри території великих економічних районів повинні відповідати
вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до
економічно доцільних відстаней, а величини економічних потенціалів
районів були близькими між собою;

- економічний район повинен являти собою виробничо-економічну
територіальну єдність, яка створюється розвиненими внутрішніми
виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі
країни;

- на території інтегрального району повинен бути сформований
достатньо потужний господарський комплекс, основу якого становлять
виробничі комплекси з такою галузевою структурою:

§ профілюючи галузі - галузі спеціалізації в масштабі країни;

§ галузі, які розвиваються як суміжні з галузями спеціалізації і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби профілюючих галузей; галузі, що забезпечують потреби населення району;

§ до складу великих економічних районів повинні включатися території усіх адміністративних одиниць без порушення їх меж.

За своїм масштабом, розміром території, місцем у територіальному поділі праці виділяють макрорайони (велика частина території країни, може налічувати до десяти та більше областей), мезорайони (як правило, дві, три області) та мікрорайони (група низових адміністративних районів).

Головною метою визначення великих (інтегральних) районів с виявлення і розмежування існуючих чи тих, які тільки формуються ТВК для визначення напрямків їх раціонального розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу.

Середні (мезорайони) економічні райони, як правило, є підрайонами великих районів. Об'єктивною основою цього районування виступає територіальний поділ праці як в масштабі країни, так і в межах великих економічних районів. На території цих районів знаходяться ядра великорайонних ТВК або їх складові частини. У даному підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом за тим є і найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Спеціалізація виробництва в мезорайонах здійснюється не тільки на основних галузях, а і на виробництві другорядної продукції. Вони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони (мікрорайони) - це найнижчий ступень інтегральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це пов'язано з тим, що економічна основа. сусідніх районів даного підтипу часто буває однорідною (однотипною), особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їх сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. Найбільш поширеними поєднаннями тут є локальні агропромислові комплекси. В межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів.

Низові адміністративно-господарські райони в умовах прогнозування і планування використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Але ця функція в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва буде змінюватися.

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв. Їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території природних передумов, крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв'язків тощо.

Господарські комплекси економічних районів України характеризуються значними відмінностями на території України можна виділити три макрорайони.

Східний – включає 8 областей, які об’єднані в три економічні (мезо) райони: Північно-Східний, Донецький і Придніпровський.

Західний – включає 13 областей, які утворюють 4 економічні (мезо) райони – Київський (або Столичний), Карпатський, Північно-Східний та Подільський.

Південний – включає 3 областей та автономну Республіку Крим, поєднані у два економічні (мезо) райони: Причорноморський та Автономна Республіка Крим.

Потрібно розглянути кожний економічний (мезо) район за планом:

§ склад району, економіко-географічне положення;

§ спеціалізація району в територіальному поділу праці;

§ економічна оцінка природних умов і ресурсів району;

§ демографічна ситуація в районі, трудові ресурси і проблеми їх використання;

§ сучасний розвиток і територіальна організація продуктивних сил району;

§ економічні зв’язки району;

§ проблеми і перспективи розвитку продуктивних сил району.

Донецький економічний регіон (Донецька та Луганська області). У районі, який складає 8,8/% території і 15,3% населення України, випуск товарів і послуг в економіці становить більш 19%, у тому числі в промисловості 27%.

Регіон має потужний вугільно-металургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Цьому сприяв комплекс природний та економічних передумов. Значний природно-ресурсний потенціал складає 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сировинних ресурсів – 54,5%, водних – 9,1, земельний – 7,4 і рекреаційних – 10,5% (у грошовому вимірі). Трудоресурсний потенціал складає 15,1, а виробничий – 17,7% у країні.

Придніпровський економічний регіон. (Дніпропетровська, запорізька та Кіровоградська області).

Район витягнутий у широтному напрямку і лежить по обидва боки річки Дніпро, яка поділяє його на Правобережжя і Лівобережжя. Площа району становить 83,7 тис. км (13,6% площі України), населення – 6,5 млн. чол. (близько 13,8% загальноукраїнського показника).

Східний економічний регіон. Харківський - Харківська, Полтавська, Сумська області.

За площею (13,9% від загальної площі країни) і населенням 5,8 млн.чол. (12,3% загальнодержавної його чисельності) Лівобережне Придніпров'я дещо поступається іншим економічним районам України.

Центральний економічний регіон ( Київська, Черкаська області, м.Київ).

Район займає 18,8% території тут зосереджено 11,9% населення, 12,3% - трудових ресурсів і 12,6% виробничого потенціалу; обсяг випуску товарів і послуг складає 15,5% обсягу України.

В регіоні зосереджено 7% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі мінеральних ресурсів – 1,1, водних – 6,6, земельних – 9,9, лісових – 8,6, фауністичних – 10,0 і природно-рекреаційних – 9,6%. У регіональній компонентній структурі переважають земельні і природно-рекреаційні ресурси.

Південний економічний регіон (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

Площа становить 113тис.км (близько19% території України). Розташовано регіон на півдні і південному заході України. Населення складає 7,5 млн.чол (15%), національний доход – 13%. У ньому виробляється 8% промисловості та 14% сільськогосподарської продукції країни, близько 10,8% її експорту.

У регіоні зосереджено 15,5% природно-ресурсного потенціалу країни, зокрема мінерально-сировинні ресурси становлять – 2,8%, водні – 22,2, земельні – 20, лісові – 4,7, фауністичні – 20,5 і природно-рекреаційні - 27,4%. В регіоні зосереджено 15,5% трудових ресурсів і 14,6% виробничого потенціалу країни.

Подільський економічний район (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька області).

Подільський регіон має комплекс природноекономічних передумов, який найбільш сприятливий для розвитку агропромислового виробництва. Разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньо мінерально-сировинною базою (крім природно-будівельних матеріалів), первинною відсутністю паливної сировини. Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяє економічному зростанню регіону.

Територія району становить 10% території України; у ньому проживає близько 9% її населення, виробляється 7,6% валового внутрішнього продукту, 4,8% промислової та 14,7% сільськогосподарської продукції країни. Його транспортно-географічне положення досить сприятливе. Район межує з найбільш економічно розвинутими регіонами України - Київським, Придніпровським, Карпатським, Причорноморським. Правда, віддаленість від зарубіжних країн дещо ускладнює розвиток міжнародних контактів Поділля. Однак через його територію проходять магістральні міжнародні залізничні та автомобільні шляхи, які з'єднують район з іншими країнами Європи.

Поліський економічний регіон (Волинська, Житомирська, Рівненська і Чернігівська області).

В Поліському регіоні зосереджено 16,9% території, 10% населення, 9,5% трудових ресурсів і 7,5% виробничого потенціалу України. Тут виробляється 14,6% сільськогосподарської і 5,3% промислової продукції країни. Загальний випуск товарів і послуг та обсяг створення валової доданої вартості складають по 7,9%.

У Поліському регіоні зосереджено 10% природно-ресурсного потенціалу держави (у грошовому обчисленні), в тому числі: мінеральний ресурсів – 2,3%, водних – 11,7, земельний – 13,2, лісових – 28,1, фауністичних – 15,7 і природно-рекреаційних 8,2%. У регіональній компонентній структурі найбільшу питому вагу складають земельні, водні та лісові ресурси, що є одним із визначальних чинників напряму спеціалізації господарського комплексу регіону.

Карпатський економічний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області).

Район розміщений на крайньому заході України. Тут, на площі 56,6 тис.кв.км, яка складає 9,4% території України, проживає 6,4 млн.чол. (12,4% від її населення), виробляється 12% національного доходу, 1',2% товарної продукції промисловості, 11,4% сільськогосподарської продукції України.

Район характеризується багатством і різноманітністю природно-ресурсного потенціалу. Він представлений усіма відомими видами: земельним, мінеральним, рекреаційним, лісовим, водним. Чільне місце займають перші три види.

Тут зосереджено 9,7% природно-ресурсного потенціалу держави (в грошовому обчисленні), зокрема: мінеральних ресурсів – 4,1%, водних - 20%, земельних – 6,2%, лісових – 33,7, рекреаційних – 18,9% і фауністичних – 3%. район дефіцитний за мінеральними і фауністичними ресурсами.

Термінологічні словник.

Галузі спеціалізації району — це галузі промислового і сільськогосподарського виробництва, які виготовляють товарну продукцію для обміну з іншими районами або для експорту її в інші країни; галузі, які економічно доцільно розвивати в умовах того чи іншого конкретного району з найвищою ефективністю для господарства.

Район економічний — територіально спеціалізована частина народного
господарства країни, взаємопов'язана економічними відносинами з іншими
територіями.

Район економічний галузевий — територіально сконцентровані виробництва певної галузі в окремих частинах країни, де для їх розвитку є найсприятливіші умови.

Район економічний інтегральний — територіально цілісна частина народного господарства країни, основною ознакою якого є наявність територіально-виробничого комплексу відповідного рангу та економічного тяжіння території до ядра району.

Район макроекономічний — великий економічний район, що являє собою цілісний територіально-виробничий комплекс і об'єднує певні групи адміністративно-територіальних одиниць.

Район мезоекономічний — виділений в межах макрорайону певний підрайон, що охоплює господарські комплекси адміністративно-територіальних одиниць.

Район мікроекономічний — низові або локальні господарські комплекси у низових адміністративних районах з суто місцевими економічними зв'язками.

Районування економічне — науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються внаслідок розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Мережа економічних районів — результат економічного районування у вигляді системи економічних районів різного рангу та типів, яка відображає територіальну організацію народного господарства, що об'єктивно склалася.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) - частка народногосподарського комплексу країни в межах великого регіону, яка відзначається тісним взаємозв'язком і взаємообумовленим розвитком різних галузей виробництва.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте сутність економічного району і доведіть об'єктивний характер його формування.

2. Що являє собою територіальний поділ праці та який вплив він має на формування економічних районів?

3. Назвіть основні районоутворюючі фактори і поясніть їх вплив на процес районоутворення.

4. Яка форма територіальної організації народного господарства виконує функцію ядра економічного району?

5. Розкрийте сутність основних принципів економічного районування.

6. Визначте типи економічних районів і принципові відмінності між ними.

7. Назвіть основні етапи розвитку вчення про економічне районування.

8. В чому полягають особливості сучасного економічного районування території України?

9. Визначте сучасну мережу мезорайонів України.

10. В чому полягає прикладне значення економічного районування?