Принципи регіонального розвитку та їх характеристика.

РЕ в системі наук.

РЕ – галузь наукових знань про економічний розвиток регіонів, закономірностей економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання на конкретній території. До її складу входять економічна теорія (політична економія макро- та мікроекономіка): економічні закони та категорії, методи господарювання; економічна географія: загальні закономірності, пропорції та зв’язки територіального поділу праці, просторове розміщення ресурсного потенціалу та галузей; управління (менеджмент): наукові основи управління, державне регулювання ринку, розробка макро- і мікроекономічних прогнозів, балансів нормативів, цільових програм; галузеві економіки (економіка промисловості і т.д.):база виробництва (сировинна, енергетична, виробнича), форми організації виробництва (кооперація та спеціалізація), показники; економічна кібернетика:методи економічно-математичного моделювання; економічна статистика:система та методика збору і розрахунку статистичних показників; економіка праці:напрями та методи формування та використання трудових ресурсів; фінанси: принципи організації та розподілу грошових коштів (галузь і територія). Регіональна економіка найтісніше пов'язана з блоком економічних, науками про фінанси, податки тощо. Простежуються тісні зв'язки регіональної економіки з науками про управління і менеджмент, інформатикою. Надзвичайно важливим є зв'язок регіональної економіки з математикою. Існування регіонів зумовлено формуванням соціуму, що тісно пов'язує регіональну економіку з блоком соціальних (належать до суспільних) і гуманітарних наук — соціологією, географією населення, демографією і народознавством, етнографією, психологією, релігієзнавством, культурологією тощо.

2.Завдання та функції РЕ, її практичне значення.

Мета науки: засвоєння теоретичних і практичних основ розміщення і територіальної організації господарства країни, сучасного стану та головних напрямів регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин та забезпечення сталого розвитку. Основні функції РЕ:

1. Засновницька: створення суб’єктів господарювання за регіональними програмами соціально-економічного розвитку.

2. Розподільча: формування регіональних каналів розподілу та руху товарів та послуг.

3. Науково-адаптаційна: адаптація досягнень НТП до місцевих умов, координація діяльності наукових установ з вирішення регіональних задач.

4. Ціноутворююча: ціноутворення та регулювання цін і тарифів, встановлення пільг, регіональна податкова політика.

5. Стимулююча: стимулювання діяльності за рахунок сервісного обслуговування, реклами, інформаційного забезпечення.

6. Зовнішньоекономічна: розвиток регіональних форм зовн.екон. діяльності та інфраструктури.

Завданням регіональної економіки України є:
— активне включення всіх регіонів у загальноукраїнський ринок з урахуванням їх інтересів;
— зміцнення економічної бази відсталих регіонів;
— підвищення доходів, здоров'я і рівня освіти населення;
— оздоровлення навколишнього середовища;
— зменшення рівня злиденності;
— збагачення культурного життя.

Практичне значення РЕ - визначення і розробка теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо розв’язання проблем раціоналізації просторового зосередження продуктивних сил України. Шляхи: удосконалення поділу праці, удосконалення територіальної організації господарства регіонів, структурної перебудови економіки, розвиток міжнародного співробітництва.

3.Фактори регіонального розвитку та їх характеристика.

Фактори регіонального розвитку - це сукупність аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об'єктів регіональної економіки.

Класифікація факторів соціально - економічного розвитку регіону.

 

1. Історико-економічні фактори регіонального розвитку. До них прийнято включати:

- описи природних умов;

- демографічні відомості;

- характеристика стану сільського і лісового господарства;

- питання, які характеризують розвиток галузей промисловості (промислів);

- відомості про торгівлю;

- питання стану галузей соціальної сфери.

2. Територіальний фактор - сукупність просторових відносин будь-якого об'єкту регіональної економіки до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об'єкту певне економічне та соціальне значення.

3. Природно-ресурсні фактори (локалізований природно-ресурсний потенціал регіону) - це природні умови та природні ресурси регіону.

Природно - ресурсний потенціал регіону класифікують за такими ознаками:

- за походженням:

- Світового океану;

- земельні та водні;

- біологічні;

- паливні та мінерально-сировинні;

- рекреаційні;

- природно-естетичні;

- за ознаками вичерпності:

- вичерпні (відновлювальні та не відновлювальні);

- невичерпні (енергія Сонця, енергія води, енергія вітру);

- за способом використання:

- матеріальне виробництво;

- невиробнича сфера.

Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чинником розміщення населення і господарської діяльності.

4. Демографічні фактори (населення і трудові ресурси). Вважаються найважливішими факторами розвитку регіонів, оскільки вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва.

5. Соціально-економічні фактори.

6. Науково-технічний прогрес. Складові та компоненти даного фактору мають суттєвий вплив на зміну господарської, соціальної та культурної структури регіонів.

7. Адміністративно-територіальний фактор. Визначається адміністративно-територіальним устроєм України, а також системою управління державою та її регіонами.

8. Інноваційний, фінансовий, транспортний, енергетичний фактори та фактори інфраструктури регіону.

 

На практиці застосовується узагальнена класифікація факторів регіонального розвитку:

- об'єктивні (економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал);

- суб'єктивні фактори (адміністративно-територіальний фактор)

- консервативні (історико-економічні, економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, внутрішня конкуренція, населення і трудові ресурси, внутрішній попит, державно-фінансова підтримка, адміністративно-територіальний)

- прогресивні фактори (ринкові інститути, науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон'юнктура, ринкові інститути).

Політика економічного розвитку області базується на врахуванні комплексу об’єктивних факторів сприятливого та лімітую чого характеру. До числа перших слід віднести такі фактори:
- географічний
- історичний
- економічний
- транспортний
- природний
- рекреаційний
- екологічний

Передумови формування конкурентних переваг регіону.

§ кількість і якість основних фондів;

§ фінансове забезпечення інноваційного розвитку (інвестиції в основний капітал, прямі іноземні інвестиції);

§ рівень кваліфікації робочої сили, її мотивація до праці;

§ технологічні можливості, які визначаються розвитком фундаментальних технологій;

§ стратегічний менеджмент, його ефективна структура, яка може об’єднати основні фонди, робочу силу, технологічні можливості, частку інтелектуальної власності у вартості товару;

§ ефективність, гнучкість комунікаційної інфраструктури.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці.

За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку і є конкурентноздатною. Цей принцип в комплексі вирішує питання збалансованості експорту та імпорту і дозволяє лібералізувати імпорт товарів, які в країні не виробляються, що пов'язано з природними і кліматичними умовами.

ЕГП і його вплив на РЕ.

Економіко-географічне положення (ЕГП) є одним з вирішальних факторів економічного розвитку регіону. Економіко-географічне положення можна розглядати за такими основними ознаками:

Відносно елементів суспільного відтворення. За цією ознакою розрізняють такі види економіко-географічного положення:

^ виробничо-географічне, тобто положення щодо баз матеріального виробництва, центрів тяжіння господарського життя або економічних ресурсів;

ринкове - відносно ринків збуту споживчих товарів виробничого призначення;

демографічне - відносно зосередження населення, трудових ресурсів;

^ транспортно-географічне - відносно транспортної мережі з урахуванням її перевізної здатності, швидкості та вартості транспортування.

Відносно району, області, країни. Це ЕГП поділяється на: центральне; периферійне; ексцентричне.

Українські Карпати.

У Карпатах зосереджена третина лісових запасів України. Карпатські ліси опинилися перед загрозою зникнення. До цього можуть призвести інтенсивні лісорозробки, надмірний випас худоби, хімічне забруднення, кислотні дощі.

Екологічні проблеми Дніпра

Екосистема Дніпра деградує. До причин складної екологічної ситуації на Дніпрі належать: будівництво каскаду водосховищ, які змінили динаміку стоку; великомасштабна меліорація;спорудження великої кількості промислових комплексів у басейні річки; величезні об’єми водозабору для потреб промисловості та зрошення.

РЕ в системі наук.

РЕ – галузь наукових знань про економічний розвиток регіонів, закономірностей економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання на конкретній території. До її складу входять економічна теорія (політична економія макро- та мікроекономіка): економічні закони та категорії, методи господарювання; економічна географія: загальні закономірності, пропорції та зв’язки територіального поділу праці, просторове розміщення ресурсного потенціалу та галузей; управління (менеджмент): наукові основи управління, державне регулювання ринку, розробка макро- і мікроекономічних прогнозів, балансів нормативів, цільових програм; галузеві економіки (економіка промисловості і т.д.):база виробництва (сировинна, енергетична, виробнича), форми організації виробництва (кооперація та спеціалізація), показники; економічна кібернетика:методи економічно-математичного моделювання; економічна статистика:система та методика збору і розрахунку статистичних показників; економіка праці:напрями та методи формування та використання трудових ресурсів; фінанси: принципи організації та розподілу грошових коштів (галузь і територія). Регіональна економіка найтісніше пов'язана з блоком економічних, науками про фінанси, податки тощо. Простежуються тісні зв'язки регіональної економіки з науками про управління і менеджмент, інформатикою. Надзвичайно важливим є зв'язок регіональної економіки з математикою. Існування регіонів зумовлено формуванням соціуму, що тісно пов'язує регіональну економіку з блоком соціальних (належать до суспільних) і гуманітарних наук — соціологією, географією населення, демографією і народознавством, етнографією, психологією, релігієзнавством, культурологією тощо.

2.Завдання та функції РЕ, її практичне значення.

Мета науки: засвоєння теоретичних і практичних основ розміщення і територіальної організації господарства країни, сучасного стану та головних напрямів регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин та забезпечення сталого розвитку. Основні функції РЕ:

1. Засновницька: створення суб’єктів господарювання за регіональними програмами соціально-економічного розвитку.

2. Розподільча: формування регіональних каналів розподілу та руху товарів та послуг.

3. Науково-адаптаційна: адаптація досягнень НТП до місцевих умов, координація діяльності наукових установ з вирішення регіональних задач.

4. Ціноутворююча: ціноутворення та регулювання цін і тарифів, встановлення пільг, регіональна податкова політика.

5. Стимулююча: стимулювання діяльності за рахунок сервісного обслуговування, реклами, інформаційного забезпечення.

6. Зовнішньоекономічна: розвиток регіональних форм зовн.екон. діяльності та інфраструктури.

Завданням регіональної економіки України є:
— активне включення всіх регіонів у загальноукраїнський ринок з урахуванням їх інтересів;
— зміцнення економічної бази відсталих регіонів;
— підвищення доходів, здоров'я і рівня освіти населення;
— оздоровлення навколишнього середовища;
— зменшення рівня злиденності;
— збагачення культурного життя.

Практичне значення РЕ - визначення і розробка теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо розв’язання проблем раціоналізації просторового зосередження продуктивних сил України. Шляхи: удосконалення поділу праці, удосконалення територіальної організації господарства регіонів, структурної перебудови економіки, розвиток міжнародного співробітництва.

3.Фактори регіонального розвитку та їх характеристика.

Фактори регіонального розвитку - це сукупність аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об'єктів регіональної економіки.

Класифікація факторів соціально - економічного розвитку регіону.

 

1. Історико-економічні фактори регіонального розвитку. До них прийнято включати:

- описи природних умов;

- демографічні відомості;

- характеристика стану сільського і лісового господарства;

- питання, які характеризують розвиток галузей промисловості (промислів);

- відомості про торгівлю;

- питання стану галузей соціальної сфери.

2. Територіальний фактор - сукупність просторових відносин будь-якого об'єкту регіональної економіки до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об'єкту певне економічне та соціальне значення.

3. Природно-ресурсні фактори (локалізований природно-ресурсний потенціал регіону) - це природні умови та природні ресурси регіону.

Природно - ресурсний потенціал регіону класифікують за такими ознаками:

- за походженням:

- Світового океану;

- земельні та водні;

- біологічні;

- паливні та мінерально-сировинні;

- рекреаційні;

- природно-естетичні;

- за ознаками вичерпності:

- вичерпні (відновлювальні та не відновлювальні);

- невичерпні (енергія Сонця, енергія води, енергія вітру);

- за способом використання:

- матеріальне виробництво;

- невиробнича сфера.

Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чинником розміщення населення і господарської діяльності.

4. Демографічні фактори (населення і трудові ресурси). Вважаються найважливішими факторами розвитку регіонів, оскільки вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва.

5. Соціально-економічні фактори.

6. Науково-технічний прогрес. Складові та компоненти даного фактору мають суттєвий вплив на зміну господарської, соціальної та культурної структури регіонів.

7. Адміністративно-територіальний фактор. Визначається адміністративно-територіальним устроєм України, а також системою управління державою та її регіонами.

8. Інноваційний, фінансовий, транспортний, енергетичний фактори та фактори інфраструктури регіону.

 

На практиці застосовується узагальнена класифікація факторів регіонального розвитку:

- об'єктивні (економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал);

- суб'єктивні фактори (адміністративно-територіальний фактор)

- консервативні (історико-економічні, економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, внутрішня конкуренція, населення і трудові ресурси, внутрішній попит, державно-фінансова підтримка, адміністративно-територіальний)

- прогресивні фактори (ринкові інститути, науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон'юнктура, ринкові інститути).

Політика економічного розвитку області базується на врахуванні комплексу об’єктивних факторів сприятливого та лімітую чого характеру. До числа перших слід віднести такі фактори:
- географічний
- історичний
- економічний
- транспортний
- природний
- рекреаційний
- екологічний

Принципи регіонального розвитку та їх характеристика.

Принципи регіонального розвитку – коротко сформульовані керівні положення (правила), що відображають об’єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які суспільство реалізує в процесі практичної діяльності для досягнення визначеної мети.

1-ша група: принцип наближення виробництва до джерел ресурсів і споживання; принцип раціональної просторової концентрації; принцип кооперування виробництва.

2-га група: екологічний; містобудівний; недопущення надмірної концентрації промисловості.

3-я група: принцип спеціалізації регіонів; принцип вирівнювання рівнів розвитку

Характеристика принципів регіонального розвитку:

Принцип раціонального розміщення виробництва – означає досягнення найбільш високої ефективності національного господарства при розміщенні об’єктів виробництва.

Принцип комплексного розміщення виробництва - реалізується в збалансованому використанні природних ресурсів та їх відходів, статево-вікової структури трудових ресурсів, а також створеної єдиної виробничої інфраструктури.

Принцип збалансованості та пропорційності розміщення виробництва – означає таке розміщення виробництва, яке забезпечить рівновагу між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових та інших ресурсів регіонів – з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру народного господарства регіону, тобто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між головними, допоміжними й обслуговуючими галузями.

Принцип внутрішньодержавного і міжнародного поділу праці – реалізується у розвитку в країні між галузей виробництва, для яких склалися сприятливі умови, а їх продукція користується постійним попитом на внутрішньому і міжнародному ринках.

Принцип обмеженого централізму – полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємств, населення

Принципи: традиційні – принцип раціонального розміщення виробництва, принцип врахування існуючого розміщення господарства, принцип комплексності розміщення виробництва, принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва, принцип вирівнювання територіальних диспропорцій розвитку і розміщення продуктивних сил; нові – принцип врахування інтересів всіх форм власності, принцип обмеженого централізму, принцип врахування інтересів економічної інтеграції і процесів міжнародного географічного поділу праці, принцип врахування при розміщенні соціальних параметрів і цілей.