Правопорушення та відповідальність при здійсненні міжнародної публічної діяльності.

Міжнародно-правова відповідальність – це обов’язок суб’єкта міжнародного права усунути шкоду, заподіяну іншому суб’єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародно-правового зобов’язання, а у випадках, передбачених міжнародним договором, – також і шкоду, заподіяну правомірними діями.

Ознаками міжнародного правопорушення є:

· протиправність діяння;

· шкода, заподіяна іншому суб’єкту міжнародного права, їх групі чи міжнародному співтовариству в цілому. Шкода може бути як матеріальною (територіальні чи майнові втрати, збитки, упущена вигода), так і нематеріальною (приниження честі, гідності та престижу держави чи міжнародної організації);

· причинний зв’язок між діянням та заподіяною шкодою;

· вина. Щоправда, ця ознака не є обов’язковою, оскільки у випадках, передбачених міжнародними договорами, наприклад, Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіну космічними об’єктами, 1972 р., відповідальність може наставати і без вини.

Процесуальні підстави відповідальності – це винесене компетентним органом з дотриманням встановленої процедури рішення про застосування до міжнародної організації чи держави-правопорушника заходів міжнародної відповідальності. У деяких випадках ця процедура детально врегульована нормами міжнародного права, зокрема Статутом ООН, Римським статутом Міжнародного кримінального суду і т.п., а в інших – повністю визначається органом, що застосовує заходи відповідальності.

До складу міжнародного правопорушення входять:

— об'єкт міжнародного правопорушення — це ті блага матеріального або нематеріального характеру, на якізазіхає міжнародне правопорушення (міжнародний правопорядок, система міжнародних відносин, що склалася, права і свободи людини, інші зазіхання на міжнародний правопорядок, установлені міжнародними зобов'язаннями);

— об'єктивна сторона міжнародного правопорушення — вона виявляється у вигляді діяння суб'єкта міжнародних відносин, який порушує міжнародно-правові зобов'язання, що спричиняє міжнародно-правову відповідальність. Як і у внутрішньодержавному праві діяння міжнародно-протиправного характеру може виражатися зовні у формі як дії (активне поведінка правопорушника), так і у формі бездіяльності (невиконання суб'єктом обов'язку вчинити яку-небудь дію);

— суб'єктами міжнародного правопорушення, як уже відзначалося, можуть виступати тільки держави. Деякі автори відносять до числа суб'єктів міжнародного правопорушення інших суб'єктів міжнародного права, зокрема міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. На цій підставі вони розширюють коло міжнародних правопорушень, про що більш докладно буде говоритися нижче.

Види та форми міжнародно-правової відповідальності

У доктрині міжнародного права існує декілька підходів до поділу відповідальності на види. Зокрема, за ознакою ступеня шкідливості міжнародного правопорушення виділяються міжнародна кримінальна та міжнародна деліктна відповідальність, залежно від підстав виникнення відповідальності розрізняється договірна та позадоговірна відповідальність і т.д. Найбільш поширеним у практиці міжнародних відносин є поділ відповідальності залежно від її змісту на нематеріальну (політичну) та матеріальну.

Нематеріальна (політична) відповідальність, як правило, настає за приниження честі, гідності та престижу потерпілої сторони (держави чи міжнародної організації).

Матеріальна відповідальність настає удвох випадках – коли правопорушення заподіяло матеріальну шкоду іншим суб’єктам або коли така шкода заподіяна правомірними діями.

Форми міжнародно-правової відповідальності – це конкретні способи, за допомогою яких реалізуються заходи міжнародної відповідальності.

Виділяються такі форми нематеріальної (політичної) відповідальності:

1) ресторація – відновлення державою-правопорушницею колишнього стану (status quo) і ліквідація нею усіх несприятливих наслідків. Прикладом такої форми відповідальності може бути звільнення окупованої території та відновлення попередньої лінії державного кордону;

2) ординарна сатисфакція – задоволення нематеріальних вимог потерпілої сторони щодо відшкодування шкоди, заподіяної її честі, гідності та політичним інтересам. Як правило, сатисфакція полягає у формі вибачень, офіційного вираження жалю чи співчуття, запевнення у тому, що подібні правопорушення не повторяться у майбутньому і т.п.;

3) надзвичайна сатисфакція – тимчасове обмеження суверенітету і міжнародної правосуб’єктності держави-правопорушниці. Наприклад, згідно з Декларацією про поразку Німеччини та Рішенням Берлінської (Потсдамської) конференції Німеччина була зобов’язана визнати верховну владу Контрольного комітету замість утворення власного уряду;

4) репресалії – примусові заходи, що здійснюються державою, права та інтереси якої були порушені, щодо держави-правопорушниці. До таких заходів можуть бути віднесені індивідуальна та колективна самооборона, затримання судна за незаконний вилов риби тощо;

5) реторсії – акції у відповідь на недружні дії, що не мають ознак міжнародного правопорушення, наприклад, тимчасове відкликання свого посла внаслідок недружніх заяв з боку країни його перебування;

6) санкції – колективні дії, які застосовуються щодо держав, котрі своїми діями створюють загрозу миру, міжнародній безпеці чи порушують права і свободи людини. Як правило, санкції застосовуються на підставі рішення Ради Безпеки ООН. Санкції можуть бути економічними (повне чи часткове зупинення економічних відносин, припинення функціонування комунікацій тощо), політичними (оголошення бойкоту), військовими (демонстрація сили, військова блокада, застосування військової сили), дипломатичні (розірвання дипломатичних відносин) та ін.;

7) виключення держави зі складу міжнародної організації за вчинення державою дій, несумісних з принципами та завданнями відповідної міжнародної організації.

 

1.Формування підходів до соціальної політики.

2.Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки.

3.Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.

4.Основні види соціальної допомоги держави.

5.Публічне адміністрування у сфері науки, культури та мистецтва.

6.Забезпечення державою соціальної безпеки людини, громадянина та населення.

7.Забезпечення державою безпеки прав та інтересів споживачів.

8.Принципи оцінювання ефективності реалізації соціальної політики.

9.Основні напрями формування та розвитку сучасної економічної системи.

10.Основні ознаки ринкової соціально орієнтованої економіки.

11.Основні характеристики сучасної економічної системи.

12.Основні напрями державного регулювання економіки.

13.Загальна характеристика взаємовідносин суспільства та економіки.

14.Етапи формування та еволюції публічного адміністрування у сфері економіки.

15.Держава як гарант забезпечення умов для підприємницької діяльності.

16.Управління власністю в умовах демократичної, правової держави.

17.Законодавче та нормативно-правове забезпечення конкурентного середовища.

18.Антимонопольна діяльність держави.

19.Засоби забезпечення цивілізованих засад конкуренції.

20.Механізми взаємодії суспільства та економіки.

21.Поняття та види добровільних об'єднань.

22.Загальні принципи управління в добровільних об'єднаннях.

23. Управління в громадських об'єднаннях.

24. Управління в суспільно-господарських об'єднаннях.

25. Управління в господарських товариствах, що мають на меті отримання прибутку.

26. Управління в релігійних об'єднаннях.

27. Поняття та сутність правопорушення та відповідальності.

28. Відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій, посадових осіб за правопорушення у сфері публічного адміністрування.

29. Відповідальність недержавних організацій, органів і осіб, які не перебувають на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, за правопорушення у сфері публічного адміністрування.

30. Правопорушення та відповідальність при здійсненні міжнародної публічної діяльності.