Формування підходів до соціальної політики.

Формування підходів до соціальної політики.

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Підходи: 1) полягає в ототожненні соц. Та сусп., соц. П. – це сусп. Дії щодо вирішення заг. Сусп. Проблем. Особисті проблеми людини на другому плані. 2) необх. Вирішення пит захисту соц. Вразливих верств населення через с-му держ. Допомог; пом*якшення негативних наслідків індивідуалізації та соц. Нерівності через с-му перерозподільчих заходів; 4) покладення в основу д-ті принципів соц справедливості та соц. Партнерства; 5) необх. Регулюв. Соц.-труд відносин.

 

Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.

Проблеми економіки суспільного сектору досить актуальні для сучасної України, зважаючи зокрема на потребу радикального реформування механізмів фінансування створення суспільних благ. Суспільними благами, як відомо, є блага, що споживаються спільно, як правило, багатьма економічними суб'єктами. Статус блага залежить насамперед від того, як споживається це благо (індивідуально, колективно і так далі). Але спосіб, джерело фінансування створення блага є також свідченням категорії, до якої можна зарахувати те чи інше благо. Серед суспільних благ виділяють: чисті; колективні; змішані; локальні; блага приватного (індивідуального) користування з позитивними або негативними зовнішніми ефектами. Ці категорії суспільних благ відмінні між собою, зокрема за джерелами коштів для свого виробництва.

Блага суспільного користування є важливою частиною усіх благ, що споживають економічні суб'єкти. На відміну від благ індивідуального користування, суспільні споживаються спільно всіма громадянами країни (національні суспільні блага), мешканцями окремих територій, міст (локальні суспільні блага), певними колективами споживачів (колективні суспільні блага).

Однією з рис чистого суспільного блага є відсутність суперництва у його споживанні (nоnrі-valry in consumption): користування цим благом одним суб'єктом не зменшує його кількості, не погіршує якості для інших користувачів. Люди спільно користуються законодавчими актами, що регулюють освіту, охорону здоров'я, соціально-трудові відносини. Чисельність споживачів цих суспільних благ може зростати при стабільному рівні забезпеченості кожного з них. Немає необхідності ухвалювати додатковий закон про державне страхування на випадок безробіття при збільшенні безробітних, якщо один такий закон вже існує.

Іншою рисою чистого суспільного блага є не-виключність у споживанні (nonexcludability of benefits), тобто неможливість виключення окремих споживачів від користування ним. Характер такого блага, як послуги ефективної Державної служби зайнятості, не дозволяє запобігти його споживанню неплатниками (підприємствами, фізичними особами, які уникають внесків у бюджет державного страхування на випадок безробіття). Інакше кажучи, постачальник послуг Державної служби зайнятості не в змозі відокремити свої взаємовідносини з кожним зі споживачів своїх послуг, нормувати ці послуги.

Різним суспільним благам неоднаковою мірою властиві відсутність суперництва у споживанні та невиключність. Коли користування суспільним благом кожним додатковим споживачем зменшує його споживчі якості для всіх інших споживачів внаслідок дії ефектів витіснення (crowding) або переповнення (congestion), - це змішане суспільне благо. Найбільш явно ефекти переповнення та витіснення виступають при наданні таких благ, що мають відношення до відтворення робочої сили: масові заходи (театральні, спортивні); послуги публічних лікарень, бібліотек, басейнів, пляжів, навчальних закладів. Переповнені класи учнів не сприяють нормальному засвоєнню навчального матеріалу. Черги за безкоштовними послугами в стоматологічні кабінети в державних лікувальних закладах - звичайне явище в сьогоднішній Україні. Державна політика в цьому випадку може бути спрямована на розширення, будівництво нових суспільних закладів освіти, охорони здоров'я; впровадження нормування відповідних благ за допомогою встановлення за них оплати.

Споживачами частини суспільних благ виступають мешканці окремого міста. До таких благ належать, наприклад, послуги місцевої Державної служби зайнятості; акти місцевої влади стосовно громадських робіт. Від якості такого локального суспільного блага, як транспортні послуги в місті, залежить мобільність робочої сили в ньому. У свою чергу, від рівня мобільності робочої сили залежать масштаби безробіття, задоволеність людей працею, стан їхнього здоров'я.

У цілому сукупність суспільних благ створює систему, де всі елементи пов'язані між собою. Приміром, існує зв'язок, залежність між благами проміжного і кінцевого споживання. Для відтворення таких кінцевих суспільних благ, як соціальна стабільність, соціальний спокій, країна має обмежувати рівень безробіття, протидіяти надмірній диференціації доходів населення (проміжні суспільні блага)[4, c. 29-30].

Етапи формування та еволюції публічного адміністрування у сфері економіки.

Виникнення, становлення та еволюція ПА супроводжувалося формуванням відп. Галузі наукових знань. Попередниками науки вважалися камеральні науки (камералістика). Перші наукові праці з державного управління з'явилися у XVI ст., коли утверджувалася абсолютна монархія. Ці праці мали теологічний зміст і давали поради правителям, як управляти державою. Метою управління в цю епоху було отримання якомога більше грошей для правителя, монарха. На цих позиціях стояли до початку XVIII ст. камеральні науки. Термін “камералістика” походить від латинського “camera”, що означає двірцева, державна, князівська скарбниця. Камералістика — це напрям у розвитку німецької економічної думки XVII—XVIII ст., що передувала буржуазній політичній економії і являла собою сукупність адміністративних та господарських знань з ведення камерального (двірцевого, князівського, у широкому розумінні — державного) господарства.

Камеральні науки складалися з трьох основних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Мета камералістики — вироблення рекомендацій управлінського характеру щодо різних галузей управління. З другої половини XIX ст. вона стала обов'язковим предметом і в університетах Росії.

Новітній етап розвитку науки ПА пов’язаний з утворенням в 1991 р. Незалежної України, побудованої на принципах суверенітету і демократії. Україна, яка прагне стати правовою державою, визнаєносієм суверенітету і єдиним джерелом влади народ.

Зловживання монопольним становищем

Підприємницька діяльність передбачає вивчення ринку певного товару (і надання певних послуг), а тому, як визначено пп. 10.2 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 13 квітня 2007 р. № 01-8/229 (далі – Лист), суб’єкти господарювання мають усвідомлювати можливість настання певного обмеження їх діяльності та відповідальності за порушення конкурентного законодавства.

Формування підходів до соціальної політики.

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Підходи: 1) полягає в ототожненні соц. Та сусп., соц. П. – це сусп. Дії щодо вирішення заг. Сусп. Проблем. Особисті проблеми людини на другому плані. 2) необх. Вирішення пит захисту соц. Вразливих верств населення через с-му держ. Допомог; пом*якшення негативних наслідків індивідуалізації та соц. Нерівності через с-му перерозподільчих заходів; 4) покладення в основу д-ті принципів соц справедливості та соц. Партнерства; 5) необх. Регулюв. Соц.-труд відносин.