Міжнародного руху капіталу (мрк)

 

ПЛАН

 

1. МРК як форма МЕВ. Цілі, чинники вивозу капіталу та його основні форми.

2. Проблема зовнішньої заборгованості та можливі шляхи її вирішення.

3. Особливості залучення прямих та портфельних інвестицій.

 

Рекомендована література: [7; 8; 10; 13; 14].

 

1. МРК як форма МЕВ. Цілі, чинники вивозу капіталу та його основні форми.

 

Розвиток МТ супроводжується зростанням масштабів МРК, насамперед для її обслуговування (експортні та імпортні міжнародні кредити). На певному етапі економічного розвитку рух капіталу набуває власної інвестиційної мотивації та виступає як окремий вид МЕВ.

МРК – це рух фінансових потоків між кредиторами і позичальниками різних країн. Причини виникнення МРК пояснюються теорією руху чинників виробництва:

a) відмінність між країнами у забезпечені капітальними ресурсами;

b) існування високих ставок відсотків у інших країнах.

 

Особливості МРК як виду МЕВ: 1) висока мобільність; 2) високий ризик (політичний, економічний (ризик коливання валютних курсів).

Цілі МРК: 1) отримання прибутку; 2) забезпечення економічного зростання в країні; 3) отримання контролю над економікою інших країн; 4) самозростання капіталу.

Класифікація економічних чинників МРК:

1) глобальні (*стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світової валютної системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; *розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури);

2) політичні (*політична стабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до зарубіжних та іноземних інвестицій; *дотримання дво- і багатосторонніх угод);

3) ресурсні (*наявність природних ресурсів; *демографічна ситуація; географічне положення);

4) загальні (*типи економічного росту; *співвідношення споживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого прибутку; *рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан платіжного балансу).

Основні форми МРК:

1. За джерелами походження капітал, що знаходиться у русі на світовому ринку, ділиться на:

• Офіційний (державний) капітал ( кошти з державного бюджету, що переміщуються закордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій).

• Приватний (недержавний) капітал (кошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням їх керівних органів).

2. За характером використання капітал поділяється на:

• Підприємницький капітал (кошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. У якості підприємницького капіталу частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать їй, також можуть вкладати кошти за кордон).

• Позиковий капітал (кошти, що позичаються з метою отримання відсотку. У міжнародних масштабах у якості позикового капіталу в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоча міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає досить значних об'ємів).

3. За терміном вкладення капітал поділяється на:

• Середньостроковий і довгостроковий капітал (вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позиковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно є довгостроковими).

• Короткостроковий капітал (вкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік. Позиковий капітал існує переважно у формі торгових кредитів).

4. За метою вкладення капітал ділиться на:

• Прямі інвестиції (вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу у країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу).

• Портфельні інвестиції (вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування).

 

 

2. Проблема зовнішньої заборгованості та можливі шляхи її вирішення.

 

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Зовнішній борг (ЗБ) – це кількісний узагальнюючий вираз отримання під гарантії уряду та його агентів іноземного позичкового капіталу.

 

Показники стану ЗБ:

1) норма обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період,, до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг. У міжнародній практиці прийнято вважати, що при перевищенні НОБ 20% країна є неплатоспроможною.

2) рівень державного боргу визначається як відношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП (у %) або до суми експорту (у %).

Світовий банк вважає критичним рівень зовнішнього державного боргу, який знаходиться на рівні 50% ВВП і вище.

 

Управління зовнішнім боргом – це процес залучення, розміщення (використання) і погашення боргу.

Способи розміщення ЗДБ:

1) фінансове розміщення (фінансував інвестиційних проектів);

2) бюджетне використання (фінансування поточних бюджетних витрат);

3) змішане (бюджетно – фінансове) розміщення.

Джерела погашення ЗДБ:

1) бюджет; 2) золото – валютні резерви країни; 3) кошти від приватизації; 4) нові запозичення.

Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними.

 

3. Особливості залучення прямих та портфельних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - це будь-яке надання кредиту та придбання власності зарубіжного підприємства, певна частина якого передбуває у власності резидента країни-інвестора.

На макроекономічному рівні для приймаючих країн привабливість ПІІ обумовлена:

 отриманням доступу до сучасних технологій та управлінського досвіду; збільшуються економічні потужноcті;

 появою не тільки нових матеріальних та фінансових ресурсів, а й мобілізацією та ефективнішим використанням відповідних національних ресурсів;

 стимулюванням конкуренції з усіма позитивними наслідками цього явища.

З іншого боку існують і негативні наслідки імпорту капіталу:

 інвестування як правило пов’язане з подальшим його вивозом (репатріацією);

 дуже часто мотивація іноземного інвестора і національні цілі не співпадають, а іноді спостерігається і дискримінація національного сектору тощо;

 іноземні інвестиції іноді є не каналами передачі технологій, а їх "вивозу" за кордон;

 крупні іноземні інвестори як правило "домовляються" з місцевою оліго- або монополією, що нівелює (послаблює) фактор конкуренції;

 нерегульоване залучення крупних іноземних капіталів може спричинити соціальну напруженість у суспільстві.

Портфельні інвестиції -вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління.

Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:

• акціонерні цінні папери;

• боргові цінні папери (облігації, прості векселя, боргової розписки);

• інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти);

• фінансові деривативи (опціони, ф`ючерси, варранти, свопи).

 

В економічній науці прийнято вважати, що прямі інвестиції є більш ризиковані для інвестора оскільки пов’язані із вкладенням його капіталу в одне підприємство. На відміну від них портфельні – зменшують ризик для даного інвестора. Прямі іноземні інвестиції дають більші позитивні зовнішні економічний ефект для країни реципієнта (привнесення нових технологій та менеджменту).

Відмінності у залучення інвестицій у країнах з перехідною економікою: для перехідних економік більш бажаним є прямі іноземні інвестиції, але не стільки з точки зору отримання позитивного економічного ефекту, а з безпосередньо контакту з підприємством реципієнтом. Портфельні інвестицій в цьому плані потребують розвинутого фондового ринку.

 

ТЕМА № 7. СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ