Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф.

Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф.

Міжнародні організації: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 340 с. ISBN 966-574-274-^

Навчальний посібник містить інформацію про роль і місце міжнародних орга­нізацій в інституційному середовищі міжнародного бізнесу, історію виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій, механізм функціонування їх як суб'єктів міжнародних економічних відносин. Розглядаються історія створення, сучасна структура та напрямки діяльності основних економічних міжнародних організацій, правові основи їх функціонування, методи та прийоми прийняття рішень, участь України в діяльності міжнародних організацій. У навчальному посібнику предста­влені неурядові і міждержавні організації, а також організації системи ООН та міжнародні організації з регулювання міжнародної торгівлі. Особлива увага приді­ляється системі міжнародних валютно-кредитних інституцій. Додаток містить сти­слу інформацію про міжнародні економічні організації, розглянуті в посібнику.

Для викладачів, студентів, наукових співробітників та практичних працівників, що працюють або планують працювати в сфері міжнародних економічних відносин.

Бібліогр. 156 назв.; 41 табл.; 30 рис.

ББК 66.4 (о)

Навчальне видання

ЦИГАНКОВА Тетяна Михайлівна ГОРДЄЄВА Тамара Федорівна

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Навчальний посібник

Видання друге, перероблене і доповнене

Редактор А. Невзгляд. Художник обкладинки Т. Зябліцева. Технічний редактор Т\ Піхота Коректор О. Уляницька. Графіка Т. Матвієнко. Верстка Г. Мальчевськоі

Підписано до друку 23-08.01. Формат 60х84/16. Папір офсет. № 1. Гарнітура Тайме. Друк офсетний, Умов. друк. арк. 19,76. Умов. фарбовідб. 20,20. Обл.-вид. арк. 22,49. Наклад 4000 прим. Зам № 1 -227.' ВАТ «Книжкова друкарня наукової книги», м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21

Видавництво КНЕУ 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1 Свідоцтво про реєстрацію № 235 від 07.11.2000 Тел./факс: [phone] E-mail: [e-mail]

© Т. М. Циганкова, Т. Ф. Гордєєва, 2001, зі змінами ©КНЕУ, 2001

ISBN 966-574-274-^t

ПЕРЕДМОВА

 

умовах інтегрування України у світову економічну систему питання інституціо-нального забезпечення цього процесу на­бувають особливого значення. Ефектив­ність розвитку міжнародних економічних відносин нашої країни залежатиме від погодження дій не тіль­ки з іншими країнами, а й з їхніми об'єднаннями че­рез систему міжнародних організацій.

Протистояння і взаємне нерозуміння в роки «холо­дної війни» зробили неможливим результативне фун­кціонування багатьох міжнародних організацій. Пе­реломним став період 1989—1990 років, коли за відо­мих змін політичного й ідеологічного життя стали можливими кардинальні зміни у двосторонніх та ба­гатосторонніх відносинах різних країн. Нині виникли передумови створення нової моделі співіснування і співробітництва народів, особливо в економічній сфе­рі. Реалізувати ці можливості й покликані міжнародні організації. -

Сьогодні Україна — учасник понад 100 міжнарод­них організацій, тимчасовий член Ради Безпеки ООН, ініціатор створення неформального об'єднання дер­жав ГУУАМ, один з ініціаторів створення Організації Чорноморського економічного співробітництва, конт-рибутор безпеки в Південно-Східній Європі.

За сучасних умов володіння знаннями з питань міжнародних організацій, місця і ролі їх у міжнарод­ному житті набуває особливого значення передусім для осіб, що працюють або планують працювати в складній і динамічній сфері міжнародного економіч­ного співробітництва.

З

Дисципліна «Міжнародні організації» є складовою частиною підготовки економіста міжнародного профілю. Метою даного навчального посібника є здобуття студентами знань щодо історії та конкретних умов виникнення міжнародних організацій; мето­дів, інструментів, структури та видів їхньої діяльності; особливо­стей та перспектив участі України в міжнародних інститутах, а також набуття навичок практичного використання здобутих тео­ретичних знань.

Для засвоєння матеріалу посібника студенти повинні володіти базовими поняттями та концепціями політичної економії, міжна­родної економіки, міжнародного права, міжнародних фінансів та маркетингу.

Автори будуть щиро вдячні за відгуки і пропозиції щодо вдо­сконалення структури та змісту посібника, які можна надсилати за адресою:

03680, м. Київ,

просп. Перемоги, 54/1,

Київський національний економічний

університет, кафедра міжнародного

менеджменту

ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Проблеми класифікації міжнародних організацій пов'язані не стільки з великою кількістю їх, скільки з існуванням безлічі різних ознак, за якими можлива класифікація. Тому доцільніше вести мо­ву не про класифікацію, а про типізацію організацій. При цьому треба виділити найважливіші критерії, на основі яких може бути запропонована найзручніша та наймісткіша типологізація.

Міжнародні організації можна розрізняти щонайменше за трьома базовими критеріями: членство держав, географічне охо­плення, компетенція. Крім того, характеристику можна доповни­ти ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду функціонування та порядку вступу до організації (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

МІЖНАРОДНІ СЛУЖБОВЦІ

Термін «міжнародні службовці» означає сукупність осіб, на яких покладено завдання забезпечити функціонування міжнарод­них організацій. Їхня професійна діяльність присвячена міжнарод­ній за своєю природою меті, на них поширюється особливий пра­вовий режим. Найвідомішим є визначення міжнародного служ­бовця як особи, якій представниками кількох держав або орга­ном, що діє від їхнього імені, доручено на основі міждержавної угоди і під контролем цих держав або цього органу здійснювати постійно і на підставі особливих юридичних правил певні функ­ції в спільних інтересах усіх даних держав.

Отже, статус міжнародного службовця визначають три основ­ні ознаки:

1) перебування на службі міжнародної адміністрації, яка під­порядкована не одній державі, а сукупності держав-членів;

2) діяльність заради досягнення цілей та в ім'я інтересів між­народної спільноти в цілому; територіальне обмежена компетен­ція не суперечить поняттю міжнародного службовця;

3) робота в міжнародній організації повний робочий час і на постійній основі, повна віддача власних сил і здібностей для ви­конання покладених на нього функцій (технічні експерти, члени арбітражних комісій, адміністративних трибуналів, комісій з примирення не є міжнародними службовцями).

Характеризуючи статус міжнародного службовця, слід брати до уваги такі аспекти, як призначення, стан, обов'язки та права (рис. 2.6).

Право призначення міжнародних службовців належить тільки конкретній міжнародній організації і здійснюється зазвичай її гене­ральним секретарем або директором. Уряди безпосередньо беруть участь у процесі призначення міжнародних службовців тільки висо­кого рангу (членів міжнародних судів, генеральних секретарів та ін. ).

Рис. 2.6. Елементи статусу міжнародного службовця

Відбір міжнародних службовців провадиться з урахуванням двох базових принципів: наявність відповідних особистих рис (працездатність, компетентність, сумлінність та ін.) і необхідність збалансованого регіонального представництва.

Правовий стан міжнародного службовця може визначатися або на підставі контракту, складеного між ним та організацією, або виходячи із затвердженого організацією статусу персона­лу. В ООН, ЄС прийнято останній спосіб. Правовий стан фак­тично регулює структуру та рівень обов'язків прав міжнарод­ного службовця.

Основні обов'язки міжнародного службовця полягають у та­кому: виконувати доручені функції і зосереджувати всі сили на роботі; не брати участі у діяльності, не сумісній зі станом міжна­родного службовця; берегти професійну таємницю; діяти тактов­но, з необхідною стриманістю; утримуватися від участі у полі­тичній діяльності; не консультуватися і не отримувати рекомен­дацій (вказівок) від будь-якого уряду чи влади.

Серед прав міжнародного службовця можна назвати: отри­мання заробітної плати, грошової допомоги, пенсії; користування податковими привілеями; гарантований правовий захист через систему незалежних адміністративних трибуналів.

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ЄС

(млрд дол.; у поточних цінах)

^~~~~~~-~-^^ Рік						Коефіцієнт зростання 1960 р. =1,0
Показник ^~~~~----^^
Оборот	100,6	266,4	1603,7	3015,6	4068,9	40,4
Експорт(фоб)	48,2	128,4	753,9	1479,1	2090,8	43,4
Імпорт (сіф)	52,4	138,0	849,8	1536,5	1978,1	37,8
Сальдо	-^,2	-9,6	-95,9	-57,4	112,7
Коефіцієнт покриття імпорту експортом, %	92,0	93,0	88,7	96,3	105,7

Таблиі^я 3.6

Основні органи ЄС

Основними органами Європейського Союзу є Європейська рада, Європейська комісія. Європейська рада міністрів, Європей­ський парламент. Європейський суд, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів та Рахункова палата, Європейський ін­вестиційний банк (ЄІБ).

Європейська рада — керівний політичний орган, що існує з 1974р. і вкл ючає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської комісії разом з одним зі своїх заступників. На засіданнях ЄР головує глава держави або уряду країни, яка на цей час користується правом головування у раді міністрів • (раді Європейського Союзу). Рішення ЄР не мають обов'язкового характеру, але вони дають потужні політичні ім­пульси та накреслюють магістральні напрями подальшого розвит­ку. Маастрихтська угода проголошує, що «Європейська рада ви­ступатиме рушійною силою Союзу і віднині визначатиме пріо­ритети загальної політики Європейського Союзу». Сесії Євро­пейської ради проводяться, як мінімум, двічі на рік.

Європейська комісія — Комісія ЄС (КЄС) — є виконавчим органом ЄС. Вона складається із 20 членів, незалежних від урядів своїх держав. До складу комісії входять по два представники від Франції, Німеччини, Італії, Великобританії, Іспанії і по одному від кожної з решти країн. Члени Комісії призначаються на п'ятирічний термін, мандат кожної Комісії збігається з виборчим терміном Європейського парламенту. Головними робочими мо­вами Комісії є англійська, французька та німецька. Проте всі офі­ційні документи повинні бути перекладені й надруковані 11 офі­ційними мовами. Як член колективного органу, кожен член комі­сії керує одним або кількома напрямами діяльності (аналогічно міністру уряду) і відповідає за роботу певного адміністративного департаменту — генерального директорату, що працює з відповід­ною галуззю. Роль комісії полягає у забезпеченні виконання по­ложень договорів про ЄС, підготовці законодавчих ініціатив (пі­сля прийняття вони стають постановами та директивами), необ­хідних для досягнення певних цілей, і гарантії виконання зат­верджених законопроектів.

Завдання КЄС стисло можна сформулювати так: ініціатива, контроль і виконання. У тих випадках, коли держави не викону­ють затверджені законодавчі акти, комісія може вжити санкцій, аж до вчинення справи у Європейському суді.

Голова Європейської комісії — Романо Проді.

Україна і ЄС

Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу у 1991 році. Україна відкрила представництво і посольст­во у Брюсселі, а Європейська комісія, відповідно, — представниц­тво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й економічне співробітництво, укладеної між СРСР та Європейським співтовариством у грудні 1989 р. У Люксембурзі 14 червня 1994 p. була підписана Угода про партнерство і співро­бітництво між Україною і ЄС (УПС). Вона була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 p. Процес ратифіка­ції Угоди парламентами країн—членів ЄС тривав набагато довше, і тому вона набула чинності тільки 1 березня 1998 р. У зв'язку із затягуванням процесу ратифікації 1 червня 1995 p. сторони уклали Тимчасову угоду, що набула чинності 1 лютого 1996 p. і містила всі положення основної угоди щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Уже в листопаді 1994 p. держави—члени ЄС погодили спільну позицію щодо України. З березня 1995 p. почав діяти спільний комітет, утворений сторо­нами і призначений для моніторингу економічного і торговельного співробітництва. 6 грудня 1996 p. Радою міністрів ЄС був прийня­тий План дій щодо України. На зустрічі з членами Національної академії наук України комісар ЄК у Києві сер Бріттен, оцінюючи роль ЄС для реформ в Україні і роль України для ЄС, підкреслив:

«Україна займає центральне місце між Європою і Росією, що надає їй великої значущості в очах ЄС... У розв'язанні складного за­вдання перетворення України Євросоюз відіграє лише роль «ката­лізатора», що сприяє здійсненню трансформації суспільства».

УПС визначає наміри та зобов'язання сторін щодо забезпе­чення партнерства та взаєморозуміння, викладені в 109 статтях, 5 додатках, одному протоколі та декількох спільних деклараціях.

Цілями партнерства, проголошеними Угодою між Співтова­риством і Україною, є:

—забезпечення у відповідних межах політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

—сприяння розвиткові торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами;

—створення основ взаємовигідного економічного, соціально­го, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

—підтримка зусиль України до зміцнення демократії й розвит­ку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.(значення технічного регламенту)

В Угоді сформульовані положення щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Вона визначає 28 напрямів розвитку співпраці, серед яких: сприяння інвестиціям та їх захист, державні закупівлі, видобувна промисловість і виробни­цтво сировини, наука та технології, космічна промисловість, ядер­на безпека, транспорт, фінансові послуги і грошово-кредитна полі­тика, боротьба з відмиванням грошей, регіональний розвиток, малі та середні підприємства, освіта і професійна підготовка, захист споживачів, митна справа. Угода регламентує і поліпшує умови торгівлі товарами, визначає положення, що впливають на підпри­ємницьку діяльність та інвестиції, зокрема створення і діяльність компаній, транскордонні послуги, рух капіталів, конкуренцію, за­хист інтелектуальної, промислової і комерційної власності тощо. Згідно з Угодою утворена Рада з питань співробітництва, засідання якої проводяться раз на рік або в разі потреби.

УПС укладено на початковий період тривалістю 10 років. По завершенні цього терміну її дія продовжується, якщо одна або обидві сторони не захочуть припинити дію Угоди.

' ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії торговель­ним партнером України, а також найбільшим донором безоплат­ної фінансової допомоги.'

Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтрим­ки перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. На 1998 p. сума допомоги становила 285 млн екю. Вона спрямовувалась на впрова­дження заходів у межах економічних реформ, на вдосконалення ядерної політики, на гуманітарну допомогу, пов'язану з проблема­ми, які виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи, на технічну допомогу всіх видів. Каналами надання допомоги слугували Про­грама TACIS та інші спеціальні програми. Таблиця 3.7 містить дані про суми фінансової допомоги Україні протягом 1991—1997 pp.

Таблиця 3.7

ДОПОМОГА ЄС УКРАЇНІ'

(витрати в млн екю)

~—"—-———- Роки									Всього
Показник ——-—-—-
1. Позики (макроекономічна допомога)				85.0	200.0				285.0
2.Гранти	28.1	70.2	72.5	55.7	51.3	77.3	40.0	43.5	438.6
А. За Програмами TACIS^1'	24.5	48.2	42.0	27.0	32.0	27.4	30.8	35.5	267.4
Реструктуризація та розвиток підпри­ємств	1.4	17.5	12.4	4.3	10.7	10.3	14.0	10.7	81.2
Сільське господарство та продовольство	7.6	11.6	10.5	5.0	4.0	0.0	1.8	1.5	42.0
Енергетика та навколишнє середовище	6.1	8.0	5.4	12.0	6.9	6.3	8.5	9.6	62.8
Транспорт та телекомунікації	4.8	8.1	3.5	0.0	0.0	0.0	2,0	1.8	20.2
Розвиток людських ресурсів	4.6	3.0	6.4	4.0	7.0	7.8	3.0	8.0	43.8
Залишок			3.8	1.7	3.4	3.0	1.5	3.9	17.3
В. Механізми	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	4.0	11.2	9.2	8.0	32.4
Темпус (TEMPUS)			0.5	3.3	3.8	4.8	4.0	4,0	20.4
Бангкок		2.3	0.8	0.9	0.0	1.3	3.9	Даних немає	9.3
Демократія (DEMO) і Lien						1.0		0.5	1.5
Інші						1.5	5.2	3.5	10.2
С. Ядерна безпека	3.6	22.0	30.5	24.5	13.4	37.5	Даних немає	Даних немає	131,4
D. Гуманітарна допомога				4.2	1.9	1.3			7.4
Е. Міждержавні програми	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає
Усього (І + II)	28.1	70.2	72.5	140.7	251.3	77.3	40.0	43.5	723.6

' Оцінка програми діяльності ЄС в Україні: Кінцевий звіт. — Т. 1: Основний звіт. — 1998. — Липень.

² Посилання на сектори діяльності Програми TASIC може не бути точним, оскільки з 1997—1998 pp. у Програмі дій використо­вуються різні класифікації секторів.

З таблиці видно, що обсяг двох основних форм допомоги Україні, секторних програм у межах річних Програм TACIS і про­грам з ядерної безпеки, швидко збільшувався протягом перших трьох років діяльності ЄС в Україні, і в 1993 р. досяг максималь­ного рівня — 73,8 млн екю. В 1994 р. спостерігався різкий спад виділення коштів TACIS у всіх секторах, крім енергетики і навко­лишнього середовища. Починаючи з 1995 р., рівень фінансування був майже такий самий, як до 1994 р., але фінансування обмежу­валося такими секторами, як реструктуризація та розвиток підпри­ємств, енергетика й навколишнє середовище і людські ресурси.

Частка України в загальному обсязі фінансування Програми TACIS зросла з 7 % у 1991 р. до майже 13 % у 1996 р. Це збіль­шення узгоджується із загальною політикою ЄС вважати Україну пріоритетним партнером серед усіх країн СНД.

Таблиця 3.8 містить дані про Програму TACIS, без устатку­вання і споруд. З таблиці видно, що найбільшу частку фінансу­вання одержав сектор реструктуризації і розвитку підприємств — 81 млн. екю, або ЗО % усієї суми, розміщеної в Україні протягом 1991—1997 pp., а в 1997 p. — навіть 45 %. Зменшення, яке спо­стерігається в 1998 p., пояснюється перенаправлениям втручання TACIS на користь реформ у сфері створення і розвитку закладів.

Таблищ 3.8

ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА TACIS УКРАЇНІ ПО СЕКТОРАХ, %¹

Галузь									Усього
Реструктуриза­ція та розвиток підприємств
Сільське госпо­дарство та про­довольство
Енергетика та навколишнє се­редовище
Транспорт та комунікації
Розвиток люд­ських ресурсів
Інше
Усього

' Оцінка програми діяльності ЄС в Україні: Кінцевий звіт. — Т. 1: Основний звіт. 1998.—Липень.

Серед інших секторів, на яких було зосереджено увагу Про­грами, протягом усього періоду основними бенефіціарами були енергетика й охорона довкілля (62,8 млн екю, або 23 % загальної суми протягом 1991—1998 pp.). По двох секторах (сільське гос­подарство і продовольство, транспорт та комунікації") спостеріга­ється зменшення обсягів коштів, що свідчить про зниження уваги до них у Програмі по країні. Однак значні фінансові ресурси бу­ли надані Україні у формі устаткування і споруд, що не відобра­жено даною таблицею. Велика частка устаткування («Темпус», «Lien» та «Демократія») віднесена до діяльності в межах розвит­ку людських ресурсів.

Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року. Для стимулювання економічних відносин між Україною і ЄС потрібно усунути тор­говельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумо­влено в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Олександр Бродський, заступник голови Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, на екс­пертному обговоренні «Стратегія ЄС щодо України: крок до ін­теграції чи лише подовження партнерства?» зазначав, що Націо­нальна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в три етапи. Перший етап — 2000 p., другий — 2001—2003 pp., третій — 2004—2007 pp. Наріжним каменем програми є гармонізація українського та європейського законодавства. Пан Бродський інформував учасників обговорен­ня, що до 2007 р. в Україні можна буде створити умови для всту­пу країни до ЄС. Богдан Гаврилишин, голова Наглядової ради Міжнародного центру перспективних досліджень, вважає, що Україна не має іншої альтернативи, крім інтеграції в Європейсь­кий Союз. Розроблена стратегія інтеграції України до ЄС має за­безпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополі­тичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам — на ринках ЄС, запрова­дження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію об­межень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів

протекціонізму тощо. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співробітництву в галузі юстиції, боротьбі з організованою злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і сільськогосподар­ській кооперації тощо.

Загальна стратегія ЄС щодо України ухвалена Європейською радою під час Гельсінського самміту 10—11 грудня 1999 p. Стра­тегія розрахована на чотири роки і є унікальним спеціальним до­кументом, що закладає засади співпраці з державою, яка не є без­посереднім претендентом на вступ до Союзу. Основні положення Стратегії стосуються підтримки України з боку ЄС в економіч­ній, політичній, культурній сферах, а також у галузі юстиції і внутрішніх справ. ЄС настійливо закликає Україну посилити за­ходи, спрямовані на побудову функціонуючої ринкової економі­ки шляхом потужніших структурних, економічних та адміністра­тивних реформ у рамках комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом. ЄС активізувати­ме діяльність у напрямку з'єднання українських транспортних систем із транс'європейськими мережами. Серед конкретних проектів: INOGATE (міжнародний транзит нафти і газу в Євро­пу) та TRACECA (транспортний коридор «Європа — Кавказ — Центральна Азія»).

3.5.3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)

Мета та діяльність ЄАВТ

Європейська асоціація вільної торгівлі — ЄАВТ (European Free Trade Association — EFTA) створена у 1960 р. на основі Сток­гольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄАВТ є регіональним економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобрита­нія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейсько­го співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄАВТ, чле­нами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швей­царія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. В Брюсселі діє відділення організації. Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабі­льності, раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усу­ненню торгових бар'єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, під­вищенню рівня життя в країнах-членах.

У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи.

Обсяги зовнішньої торгівлі країн ЄАВТ зростають, але при цьому суттєво уповільнились темпи її зростання (див. табл. 3.9). Якщо для періоду 1960—1970 pp. середньорічні темпи приросту зовнішньої торгівлі ЄАВТ становили 10,7%, 1970—1980рр. — 19,2, то для періоду 1980—1990 pp. — 6,7 %, 1990—1997 pp. — лише 2,2 %, а за 1995—1997 pp. — навіть 0,6. ЄАВТ надає мож­ливість використовувати режим вільної торгівлі між різними економічними угрупованнями, регіонами та окремими країнами. Як твердять західні експерти, ЄАВТ — унікальне явище на євро­пейському просторі, оскільки, з одного боку, є своєрідним трам­пліном для вступу в ЄС, з іншого — об'єднує й ті країни, які на першому етапі не виявляють бажання набути членства в ЄС.

Таблищ 3.10

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ЄАВТ

(у млрд дол.; у поточних цінах)

^"^--^^ Рік						Коефіцієнт зростання 1960 р. =1,0
Показник ^^~~~^^^
Оборот	4,6	18,1	103,4	198,0	230,7	34,8
Експорт (фоб)	2,8	7,8	49,1	99,4	122,1	43,2
Імпорт (сиф)	3,8	10,3	54,3	98,6	108,6	28,6
Сальдо	-1,0	-2,6	-5,2	0,8	13,5
Коефіцієнт покриття імпорту експортом, %	74,5	75,0	90,5	100,9	112,5

' Устинов И. Н. Мировая торговля: Статистико-аналит. справочник. — М.: Эконо­мика, 2000. — С. 126.

Починаючи з 1973 р., ЄАВТ і ЄС мають угоду про вільну тор­гівлю промисловою продукцією, а також можливість торгувати деякими видами сільськогосподарської продукції на сприятливих умовах. У 1984 р. ЄАВТ і ЄС домовилися створити єдиний еко­номічний простір і поширити співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна й промислова політика, дослідження та тех­нології, охорона навколишнього середовища, риболовство, вироб­ництво сталі та транспорт. Тоді ЄАВТ віддавала перевагу у тор­гівлі країнам—членам ЄС в обмін на можливість мати пільги країн—членів ЄС, але не брала участі у роботі його інститутів.

Усвідомлюючи вигідність зв'язків з ЄАВТ, сьогодні з нею співпрацюють багато держав ЦСЄ та Середземномор'я. Почина­ючи з 1992 р., з ЄАВТ формалізували свої відносини понад 20 країн. Уклали угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ Польща, Угор­щина, Словаччина, Чехія, Румунія, Болгарія, Словенія, які стали асоційованими членами ЄАВТ, а також Естонія, Латвія, Литва та інші. Так, починаючи з 1993 р., після того, як набула чинності Угода про вільну торгівлю між Румунією і ЄАВТ, практично вся румунська продукція, що відвантажується до країн ЄАВТ, не об­кладається митом. В той же час до деяких товарів, які імпортую­ться до Румунії з країн—членів ЄАВТ, митні тарифи застосовую­ться на загальних умовах, що сприяє захисту внутрішнього ринку Румунії. Дія Угоди про вільну торгівлю між Латвією і ЄАВТ, яка набула чинності у 1998 р., сприяє постійному зростанню обсягів

взаємної зовнішньої торгівлі.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄАВТ. Вона розг^ лядає цю організацію як інструмент не лише інтеграції до ЄС,а й приєднання до ВТО. Генеральний секретар ЄАВТ К'єртанан Ио-ханссон запропонував Україні розпочати переговори щодо підпи­сання Декларації про співробітництво.

Організаційна структура СНД

Співдружність не має наддержавних повноважень. Усі органи СНД мають виключно консультативні та координуючі функції. В структурі організації функціонують такі органи: Рада глав держав, Рада глав урядів, Міждержавний економічний комітет, Рада мініс­трів закордонних справ, Міжпарламентська асамблея, Координа­ційно-консультативний комітет. Рада міністрів оборони, Штаб ко­ординації військового співробітництва, Рада командувачів прикор­донними військами. Міждержавний банк, Комісія з питань прав

людини, Рада міністрів внутрішніх справ, Економічний суд. Орга­ни галузевого співробітництва. Виконавчий секретаріат СНД.

Офіційним місцем перебування координуючих органів СНД є м. Мінськ (Білорусь), де знаходяться Виконавчий секретаріат, Економічний суд СНД та деякі галузеві органи. Всього в рамках СНД створено понад 90 статутних, міждержавних, міжгалузевих і галузевих органів, з них Україна бере участь у 58. Більшість ор­ганів СНД знаходиться в Росії. В Україні працюють такі органи СНД: Робоча група Міждержавної науково-технічної ради, Між­державна рада з науково-технічної інформації та Рада з питань туризму. Українська частка у фінансуванні СНД становить 14 %.

Рада глав держав, у якій представлені всі 12 держав-членів, є вищим органом, який збирається двічі на рік для прийняття рі­шень з принципових питань діяльності організації. За ініціативою будь-кого з членів можуть скликатися позачергові засідання Ра­ди. Рішення приймаються консенсусом. Проте будь-яка з держав-членів може заявити про свою незацікавленість тим чи іншим пи­танням і не брати участі в його розгляді. Тому ухвалені рішення можуть стосуватися не всіх членів СНД.

Рада глав урядів втілює у життя рішення вищого органу, ко­ординує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, військовій та інших галузях. Рішення приймаються на основі консенсусу. Так само, як і в Раді глав держав, будь-яка держава може відмовитися брати участь у роз­гляді того чи іншого питання. Рада глав держав і Рада глав урядів можуть проводити спільні засідання.

Рада міністрів закордонних справ, виконуючи рішення Ради глав держав, координує зовнішньополітичну діяльність країн-членів, включаючи діяльність країн СНД у міжнародних органі­заціях. Засідання відбуваються не менш як один раз на три міся­ці, позачергові — за рішенням Ради глав держав, а також на про­позицію одного з членів, яку підтримали два інших.

Координаційно-консультативний комітет СНД — постій­ний виконавчий і координаційний орган, створений у квітні 1993 p., складається з постійних повноважних представників (по два від кожної держави-члена) і координатора комітету, який призначається Радою глав держав. Комітет розробляє пропозиції з питань співробітництва в політичній, економічній та інших га­лузях, сприяє реалізації економічної політики держав-членів (спів­робітництво в торговельній, бюджетній, грошово-кредитній, ва­лютній та митній галузях), займається питаннями створення за­гальних ринків робочої сили, капіталу і цінних паперів.

Для координації економічної діяльності у сферах цінової, по­даткової та бюджетної політики спочатку було створено Еконо­мічний союз, куди Україна і Туркменистан входили на правах асоційованого члена. Восени 1994 p. його було перетворено на Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого увійшли віце-прем'єри держав—учасниць СНД. Україна увійшла до МЕК на повних правах.