Європейська рада міністрів (Рада Європейського Союзу) —

переважно політичний орган, що затверджує або коригує пропо­зиції Європейської комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. В ЄС існує одна Рада міністрів, яка, проте, частково змінює назву і склад залежно від питань, що розглядаються: сіль­ське господарство, фінанси, освіта, внутрішні або закордонні справи. У європейському контексті міністри країн ЄС у цілому підзвітні парламентам своїх країн, але ті рішення, які вони при­ймають у складі Ради міністрів ЄС, не можуть бути змінені краї­нами—членами ЄС.

Законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Постанови є обов'язковими для виконання і стають частинами національних законодавств. Директиви також обов'язкові, але вони залишають за державами право вибору методів виконання.

Держави-члени мають різну кількість голосів (пропорційно їхньому розміру). Так, Німеччина, Франція, Італія та Великобри­танія мають по 10 голосів, Австрія і Швеція — 4; Данія, Фінлян­дія та Ірландія — 3; Люксембург — 2.

Кожна держава по черзі головує у Раді міністрів протягом ше­сти місяців.

Європейський парламент — представницька асамблея дер­жав—членів ЄС, що має законодавчі й наглядові повноваження. Головними обов'язками Європарламенту є:

—схвалення, відхилення, внесення змін у законодавство ЄС;

—схвалення призначень до КЄС;

—ухвалення разом з Радою ЄС рішень з бюджетних питань;

—схвалення угод з державами—нечленами ЄС;

—постановка питань перед Комісією та Радою;

—прийняття петицій від громадян;

—призначення захисника прав людини.

Маастрихтська та Амстердамська угоди значно розширили права Європарламенту. Зокрема, Парламент отримав повнова­ження висловлювати недовіру Комісії — органу ЄС з найбіль­шими повноваженнями, розширені можливості Парламенту у формуванні бюджету ЄС.

Європарламент обирається строком на п'ять років і складаєть­ся з 626 депутатів. Число депутатів від кожної країни (квоти пред­ставництва) залежать від чисельності населення країни і станов­лять: Німеччина — 99; Великобританія, Італія, Франція — по 87;

Іспанія — 64; Голландія — 31; Бельгія, Греція, Португалія — по 25; Швеція — 22; Австрія — 21; Данія, Фінляндія — по 16; Ір­ландія — 15; Люксембург — 6.

У Європарламенті функціонують профільні комітети із зовні­шніх справ та безпеки; сільського господарства, риболовства та розвитку села; транспорту і туризму; довкілля, охорони здоров'я і захисту споживача; економічних і фінансових проблем, індуст­ріальної політики; досліджень, технологічного розвитку і енергії; культури, молоді, освіти, засобів масової інформації; розвитку і співпраці; зовнішньоекономічних відносин; внутрішніх справ і громадянських свобод; юридичних питань і прав громадян; бю­джетних питань; соціальних проблем, зайнятості і ділового сере­довища; регіональної політики, стосунків з регіональною та міс­цевою владою; інституціональних питань; прав жінок; петицій. Крім того, створюються тимчасові комітети. Представництва постійних комітетів розміщені у Брюсселі.

Парламент працює в сесійному режимі. Сесії відбуваються щомісяця протягом одного тижня у французькому місті Страсбур­зі, Секретаріат працює у Люксембурзі.

Президія Європарламенту складається з Голови, його заступ­ників та квесторів, на яких покладаються адміністративні та фі­нансові справи. Депутати об'єднуються в групи відповідно до їх­ніх політичних переконань. За результатами виборів у червні 1999 р. серед 626 депутатів — 224 презентують Європейську на­родну партію (об'єднання консервативних партій), 180 — Партію європейських соціалістів; 43 — Європейську ліберальну, демок­ратичну і реформістську партію, 17 — Союз за Європу, 13 — Єв­ропейський радикальний альянс.

Європарламент має п'ять прерогатив: право на осуд (критику);

право на консультацію, співробітництво і спільне рішення; право відмовляти у прийнятті до ЄС; право схвалювати бюджет; право на запит до Ради і Комісії у письмовій та усній формах.

Європейський суд. Оскільки Союз побудовано на основі юридичне обов'язкових договорів, він суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій. Статті договорів про ЄС і зако­нодавчі акти, які грунтуються на них, стають частиною націо­нального законодавства держав-членів, вони визначають верхо­венство закону співтовариства над законом країн-учасниць. Суд розглядає спори між державами-членами, між Союзом і країнами ЄС, між інститутами, фізичними особами або спільними органа­ми і Союзом; висловлює свою думку щодо міжнародних угод. Хоча суд не наділений примусовими повноваженнями, але в пе­реважній більшості випадків сторони беруть до виконання рі­шення суду, виходячи з концепції дотримання спільних інтересів. Європейський суд складається із п'ятнадцяти суддів (по одному

від кожної країни) і дев'яти генеральних прокурорів, які призна­чаються за спільною згодою держав строком на шість років. Ро­тація половини складу суддів відбувається кожних три роки. Міс­цезнаходження Європейського суду — Люксембург.

Економічний і соціальний комітет — інституція, що має консультативний характер і складається з 222 працівників. Він репрезентує різні думки, але не має юридичної можливості без­посередньо впливати на кінцеве рішення, чим і відрізняється від Європарламенту. Всі члени комітету поділяються на три групи:

підприємці, трудящі, представники різних сфер. Жоден європей­ський закон будь-якого ступеня важливості не буде прийнятий без узгодження з Комітетом. З моменту свого заснування Комітет ухвалив понад 300 пропозицій, кожна з яких була опублікована в офіційному бюлетені Європейського співтовариства. З комітетом обов'язково консультуються під час розгляду таких питань, як аграрна політика, вільне пересування громадян, вільне надання послуг, право іноземців на професійну діяльність тощо. На вимо­гу Європарламенту, Комісії і Президії Ради Комітет здійснює постійний контроль за внутрішнім ринком з метою виявлення порушень. Двічі на рік він організовує форум Спільного ринку країн-членів для аналізу поточного стану.

Комітет регіонів — консультативний орган, створений у 1994 p., який забезпечує представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Союзом. Так само, як економічний і со­ціальний комітет, комітет регіонів складається з 222 членів, які при­значаються на чотири роки і мають право на повторне призначення. Без консультації з комітетом не вирішуються питання освіти, куль­тури, охорони здоров'я, фондів регіонального розвитку, проекту­вання транс'європейських мереж тощо. Робота комітету базується на діяльності восьми постійних комісій і чотирьох підкомісій.

Рахункова палата — колегіальний орган, який існує з 1975 p. і забезпечує зовнішній контроль спільних європейських фінансів і консультативний розгляд фінансових та бюджетних проектів ЄС. Керівний орган Палати — колегія з 15 членів (по одному від кожної держави-учасниці), які призначаються строком на шість років. Штат Палати становить приблизно 300 осіб.

Процес прийняття рішень в ЄС здається, на перший погляд, за­надто ускладненим, проте закладений у ньому механізм перевірок і противаг є суттєвим для демократичного процесу, котрий повинен ґрунтуватися на відкритій дискусії, консультаціях і консенсусі.

Починає розробку законопроектів Європейська комісія або з власної ініціативи або на прохання Європарламенту чи Європей-

ськоїради міністрів, яка не може прийняти рішення без офіційної пропозиції з боку КЄС. Пропозиції надходять до Ради міністрів, а потім передаються до Європарламенту. Там вони потрапляють до відповідних комітетів, де до проектів вносяться поправки і вони проходять попереднє обговорення перед тим, як про них буде по­відомлено на черговому засіданні парламенту в Страсбурзі.

Водночас проекти передаються до економічного та соціально­го комітету, або до комітету регіонів. Ці суто консультативні ор­гани висловлюють свою думку для того, щоб Європейська рада міністрів взяла її до відома.

Думки парламенту та названих вище комітетів повідомляються КЄС, яка на підставі цих думок вносить поправки до законопроекту. Потім проект рішення знову потрапляє до Європейської ради мініс­трів і парламенту для другого читання. Пропозиція знову розглядає­ться на рівні комітетів, голосується на щомісячній пленарній сесії парламенту і повертається до Ради міністрів, яка і приймає остаточ­не рішення. У ході всього цього процесу КЄС може внести зміни або поправки до своєї пропозиції. Після прийняття рішення саме Європейська комісія організує контроль його виконання.

Європейський інвестиційний банк — ЄІБ (European Invest­ment Bank — ЕІВ) — фінансовий інститут Європейського співто­вариства, заснований у 1958 p. згідно з Римською угодою. Статут ЄІБ є складовою частиною Угоди про ЄС (див. докладно п. 7.5.1).

Крім розглянутих вище органів ЄС має в своєму складі такі організації та установи:

— Управління з удосконалення внутрішнього ринку (товарні знаки, зразки, моделі) — Іспанія;

— Європейський валютний інститут і Європейський цент­ральний банк — Німеччина:

— Європейське бюро ветеринарної і фітосанітарної інспекції (Ірландія);

— Європейське управління з контролю за поширенням нарко­тиків — Португалія;

— Європол з підрозділом по боротьбі з наркотиками — Ніде­рланди;

— Європейська агенція з охорони здоров'я та охорони пра­ці — Іспанія;

— Європейська агенція з експертизи медичних препаратів — Великобританія;

— Європейська агенція з охорони навколишнього середови­ща — Данія;

— Європейський фонд освіти — Італія;

— Європейський центр розвитку професійної освіти — Греція;

— Центр перекладів ЄС, Апеляційний суд європейських па­тентів — Бельгія.

ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об'єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордона­ми, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою. Європарла-мент з кожним роком перебирає повноваження головної законо­давчої інституції на території 15 країн, Європейська комісія дедалі більше нагадує наднаціональний уряд.

Україна і ЄС

Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу у 1991 році. Україна відкрила представництво і посольст­во у Брюсселі, а Європейська комісія, відповідно, — представниц­тво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й економічне співробітництво, укладеної між СРСР та Європейським співтовариством у грудні 1989 р. У Люксембурзі 14 червня 1994 p. була підписана Угода про партнерство і співро­бітництво між Україною і ЄС (УПС). Вона була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 p. Процес ратифіка­ції Угоди парламентами країн—членів ЄС тривав набагато довше, і тому вона набула чинності тільки 1 березня 1998 р. У зв'язку із затягуванням процесу ратифікації 1 червня 1995 p. сторони уклали Тимчасову угоду, що набула чинності 1 лютого 1996 p. і містила всі положення основної угоди щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Уже в листопаді 1994 p. держави—члени ЄС погодили спільну позицію щодо України. З березня 1995 p. почав діяти спільний комітет, утворений сторо­нами і призначений для моніторингу економічного і торговельного співробітництва. 6 грудня 1996 p. Радою міністрів ЄС був прийня­тий План дій щодо України. На зустрічі з членами Національної академії наук України комісар ЄК у Києві сер Бріттен, оцінюючи роль ЄС для реформ в Україні і роль України для ЄС, підкреслив:

«Україна займає центральне місце між Європою і Росією, що надає їй великої значущості в очах ЄС... У розв'язанні складного за­вдання перетворення України Євросоюз відіграє лише роль «ката­лізатора», що сприяє здійсненню трансформації суспільства».

УПС визначає наміри та зобов'язання сторін щодо забезпе­чення партнерства та взаєморозуміння, викладені в 109 статтях, 5 додатках, одному протоколі та декількох спільних деклараціях.

Цілями партнерства, проголошеними Угодою між Співтова­риством і Україною, є:

—забезпечення у відповідних межах політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

—сприяння розвиткові торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами;

—створення основ взаємовигідного економічного, соціально­го, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

—підтримка зусиль України до зміцнення демократії й розвит­ку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.(значення технічного регламенту)

В Угоді сформульовані положення щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Вона визначає 28 напрямів розвитку співпраці, серед яких: сприяння інвестиціям та їх захист, державні закупівлі, видобувна промисловість і виробни­цтво сировини, наука та технології, космічна промисловість, ядер­на безпека, транспорт, фінансові послуги і грошово-кредитна полі­тика, боротьба з відмиванням грошей, регіональний розвиток, малі та середні підприємства, освіта і професійна підготовка, захист споживачів, митна справа. Угода регламентує і поліпшує умови торгівлі товарами, визначає положення, що впливають на підпри­ємницьку діяльність та інвестиції, зокрема створення і діяльність компаній, транскордонні послуги, рух капіталів, конкуренцію, за­хист інтелектуальної, промислової і комерційної власності тощо. Згідно з Угодою утворена Рада з питань співробітництва, засідання якої проводяться раз на рік або в разі потреби.

УПС укладено на початковий період тривалістю 10 років. По завершенні цього терміну її дія продовжується, якщо одна або обидві сторони не захочуть припинити дію Угоди.

' ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії торговель­ним партнером України, а також найбільшим донором безоплат­ної фінансової допомоги.'

Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтрим­ки перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. На 1998 p. сума допомоги становила 285 млн екю. Вона спрямовувалась на впрова­дження заходів у межах економічних реформ, на вдосконалення ядерної політики, на гуманітарну допомогу, пов'язану з проблема­ми, які виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи, на технічну допомогу всіх видів. Каналами надання допомоги слугували Про­грама TACIS та інші спеціальні програми. Таблиця 3.7 містить дані про суми фінансової допомоги Україні протягом 1991—1997 pp.

Таблиця 3.7

ДОПОМОГА ЄС УКРАЇНІ'

(витрати в млн екю)

~—"—-———- Роки									Всього
Показник ——-—-—-
1. Позики (макроекономічна допомога)				85.0	200.0				285.0
2.Гранти	28.1	70.2	72.5	55.7	51.3	77.3	40.0	43.5	438.6
А. За Програмами TACIS^1'	24.5	48.2	42.0	27.0	32.0	27.4	30.8	35.5	267.4
Реструктуризація та розвиток підпри­ємств	1.4	17.5	12.4	4.3	10.7	10.3	14.0	10.7	81.2
Сільське господарство та продовольство	7.6	11.6	10.5	5.0	4.0	0.0	1.8	1.5	42.0
Енергетика та навколишнє середовище	6.1	8.0	5.4	12.0	6.9	6.3	8.5	9.6	62.8
Транспорт та телекомунікації	4.8	8.1	3.5	0.0	0.0	0.0	2,0	1.8	20.2
Розвиток людських ресурсів	4.6	3.0	6.4	4.0	7.0	7.8	3.0	8.0	43.8
Залишок			3.8	1.7	3.4	3.0	1.5	3.9	17.3
В. Механізми	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	4.0	11.2	9.2	8.0	32.4
Темпус (TEMPUS)			0.5	3.3	3.8	4.8	4.0	4,0	20.4
Бангкок		2.3	0.8	0.9	0.0	1.3	3.9	Даних немає	9.3
Демократія (DEMO) і Lien						1.0		0.5	1.5
Інші						1.5	5.2	3.5	10.2
С. Ядерна безпека	3.6	22.0	30.5	24.5	13.4	37.5	Даних немає	Даних немає	131,4
D. Гуманітарна допомога				4.2	1.9	1.3			7.4
Е. Міждержавні програми	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає	Даних немає
Усього (І + II)	28.1	70.2	72.5	140.7	251.3	77.3	40.0	43.5	723.6

' Оцінка програми діяльності ЄС в Україні: Кінцевий звіт. — Т. 1: Основний звіт. — 1998. — Липень.

² Посилання на сектори діяльності Програми TASIC може не бути точним, оскільки з 1997—1998 pp. у Програмі дій використо­вуються різні класифікації секторів.

З таблиці видно, що обсяг двох основних форм допомоги Україні, секторних програм у межах річних Програм TACIS і про­грам з ядерної безпеки, швидко збільшувався протягом перших трьох років діяльності ЄС в Україні, і в 1993 р. досяг максималь­ного рівня — 73,8 млн екю. В 1994 р. спостерігався різкий спад виділення коштів TACIS у всіх секторах, крім енергетики і навко­лишнього середовища. Починаючи з 1995 р., рівень фінансування був майже такий самий, як до 1994 р., але фінансування обмежу­валося такими секторами, як реструктуризація та розвиток підпри­ємств, енергетика й навколишнє середовище і людські ресурси.

Частка України в загальному обсязі фінансування Програми TACIS зросла з 7 % у 1991 р. до майже 13 % у 1996 р. Це збіль­шення узгоджується із загальною політикою ЄС вважати Україну пріоритетним партнером серед усіх країн СНД.

Таблиця 3.8 містить дані про Програму TACIS, без устатку­вання і споруд. З таблиці видно, що найбільшу частку фінансу­вання одержав сектор реструктуризації і розвитку підприємств — 81 млн. екю, або ЗО % усієї суми, розміщеної в Україні протягом 1991—1997 pp., а в 1997 p. — навіть 45 %. Зменшення, яке спо­стерігається в 1998 p., пояснюється перенаправлениям втручання TACIS на користь реформ у сфері створення і розвитку закладів.

Таблищ 3.8

ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА TACIS УКРАЇНІ ПО СЕКТОРАХ, %¹

Галузь									Усього
Реструктуриза­ція та розвиток підприємств
Сільське госпо­дарство та про­довольство
Енергетика та навколишнє се­редовище
Транспорт та комунікації
Розвиток люд­ських ресурсів
Інше
Усього

' Оцінка програми діяльності ЄС в Україні: Кінцевий звіт. — Т. 1: Основний звіт. 1998.—Липень.

Серед інших секторів, на яких було зосереджено увагу Про­грами, протягом усього періоду основними бенефіціарами були енергетика й охорона довкілля (62,8 млн екю, або 23 % загальної суми протягом 1991—1998 pp.). По двох секторах (сільське гос­подарство і продовольство, транспорт та комунікації") спостеріга­ється зменшення обсягів коштів, що свідчить про зниження уваги до них у Програмі по країні. Однак значні фінансові ресурси бу­ли надані Україні у формі устаткування і споруд, що не відобра­жено даною таблицею. Велика частка устаткування («Темпус», «Lien» та «Демократія») віднесена до діяльності в межах розвит­ку людських ресурсів.

Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року. Для стимулювання економічних відносин між Україною і ЄС потрібно усунути тор­говельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумо­влено в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Олександр Бродський, заступник голови Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, на екс­пертному обговоренні «Стратегія ЄС щодо України: крок до ін­теграції чи лише подовження партнерства?» зазначав, що Націо­нальна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в три етапи. Перший етап — 2000 p., другий — 2001—2003 pp., третій — 2004—2007 pp. Наріжним каменем програми є гармонізація українського та європейського законодавства. Пан Бродський інформував учасників обговорен­ня, що до 2007 р. в Україні можна буде створити умови для всту­пу країни до ЄС. Богдан Гаврилишин, голова Наглядової ради Міжнародного центру перспективних досліджень, вважає, що Україна не має іншої альтернативи, крім інтеграції в Європейсь­кий Союз. Розроблена стратегія інтеграції України до ЄС має за­безпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополі­тичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам — на ринках ЄС, запрова­дження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію об­межень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів

протекціонізму тощо. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співробітництву в галузі юстиції, боротьбі з організованою злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і сільськогосподар­ській кооперації тощо.

Загальна стратегія ЄС щодо України ухвалена Європейською радою під час Гельсінського самміту 10—11 грудня 1999 p. Стра­тегія розрахована на чотири роки і є унікальним спеціальним до­кументом, що закладає засади співпраці з державою, яка не є без­посереднім претендентом на вступ до Союзу. Основні положення Стратегії стосуються підтримки України з боку ЄС в економіч­ній, політичній, культурній сферах, а також у галузі юстиції і внутрішніх справ. ЄС настійливо закликає Україну посилити за­ходи, спрямовані на побудову функціонуючої ринкової економі­ки шляхом потужніших структурних, економічних та адміністра­тивних реформ у рамках комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом. ЄС активізувати­ме діяльність у напрямку з'єднання українських транспортних систем із транс'європейськими мережами. Серед конкретних проектів: INOGATE (міжнародний транзит нафти і газу в Євро­пу) та TRACECA (транспортний коридор «Європа — Кавказ — Центральна Азія»).

3.5.3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)

Мета та діяльність ЄАВТ

Європейська асоціація вільної торгівлі — ЄАВТ (European Free Trade Association — EFTA) створена у 1960 р. на основі Сток­гольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄАВТ є регіональним економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобрита­нія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейсько­го співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄАВТ, чле­нами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швей­царія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. В Брюсселі діє відділення організації. Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабі­льності, раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усу­ненню торгових бар'єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, під­вищенню рівня життя в країнах-членах.

У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи.

Обсяги зовнішньої торгівлі країн ЄАВТ зростають, але при цьому суттєво уповільнились темпи її зростання (див. табл. 3.9). Якщо для періоду 1960—1970 pp. середньорічні темпи приросту зовнішньої торгівлі ЄАВТ становили 10,7%, 1970—1980рр. — 19,2, то для періоду 1980—1990 pp. — 6,7 %, 1990—1997 pp. — лише 2,2 %, а за 1995—1997 pp. — навіть 0,6. ЄАВТ надає мож­ливість використовувати режим вільної торгівлі між різними економічними угрупованнями, регіонами та окремими країнами. Як твердять західні експерти, ЄАВТ — унікальне явище на євро­пейському просторі, оскільки, з одного боку, є своєрідним трам­пліном для вступу в ЄС, з іншого — об'єднує й ті країни, які на першому етапі не виявляють бажання набути членства в ЄС.

Таблищ 3.10

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ЄАВТ

(у млрд дол.; у поточних цінах)

^"^--^^ Рік						Коефіцієнт зростання 1960 р. =1,0
Показник ^^~~~^^^
Оборот	4,6	18,1	103,4	198,0	230,7	34,8
Експорт (фоб)	2,8	7,8	49,1	99,4	122,1	43,2
Імпорт (сиф)	3,8	10,3	54,3	98,6	108,6	28,6
Сальдо	-1,0	-2,6	-5,2	0,8	13,5
Коефіцієнт покриття імпорту експортом, %	74,5	75,0	90,5	100,9	112,5

' Устинов И. Н. Мировая торговля: Статистико-аналит. справочник. — М.: Эконо­мика, 2000. — С. 126.

Починаючи з 1973 р., ЄАВТ і ЄС мають угоду про вільну тор­гівлю промисловою продукцією, а також можливість торгувати деякими видами сільськогосподарської продукції на сприятливих умовах. У 1984 р. ЄАВТ і ЄС домовилися створити єдиний еко­номічний простір і поширити співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна й промислова політика, дослідження та тех­нології, охорона навколишнього середовища, риболовство, вироб­ництво сталі та транспорт. Тоді ЄАВТ віддавала перевагу у тор­гівлі країнам—членам ЄС в обмін на можливість мати пільги країн—членів ЄС, але не брала участі у роботі його інститутів.

Усвідомлюючи вигідність зв'язків з ЄАВТ, сьогодні з нею співпрацюють багато держав ЦСЄ та Середземномор'я. Почина­ючи з 1992 р., з ЄАВТ формалізували свої відносини понад 20 країн. Уклали угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ Польща, Угор­щина, Словаччина, Чехія, Румунія, Болгарія, Словенія, які стали асоційованими членами ЄАВТ, а також Естонія, Латвія, Литва та інші. Так, починаючи з 1993 р., після того, як набула чинності Угода про вільну торгівлю між Румунією і ЄАВТ, практично вся румунська продукція, що відвантажується до країн ЄАВТ, не об­кладається митом. В той же час до деяких товарів, які імпортую­ться до Румунії з країн—членів ЄАВТ, митні тарифи застосовую­ться на загальних умовах, що сприяє захисту внутрішнього ринку Румунії. Дія Угоди про вільну торгівлю між Латвією і ЄАВТ, яка набула чинності у 1998 р., сприяє постійному зростанню обсягів

взаємної зовнішньої торгівлі.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄАВТ. Вона розг^ лядає цю організацію як інструмент не лише інтеграції до ЄС,а й приєднання до ВТО. Генеральний секретар ЄАВТ К'єртанан Ио-ханссон запропонував Україні розпочати переговори щодо підпи­сання Декларації про співробітництво.