Інституції Європейської Спільноти Вугілля і Сталі.

Згідно ст. 7 Договору про створення Європейської Спільноти Вугілля і Сталі, його інституціями були: Верховна Влада, Спеціальна Рада Міністрів, Парламентська Асамблея та Суд.

Вища Влада була виконавчим і законодавчим органом, складалася із 9 міжнародних службовців.

¹ Договір про створення ЄСВІС набрав чинності 22.07.1952р.

² Договір про створення ЄЕС набрав чинності 01.01.1958р.

Спеціальна Рада Міністрів займалася координацією діяльності Вищої Влади та окремих урядів країн-членів Співтовариства. Також Рада відповідала за політику в галузі видобування вугілля та виробництва сталі, відповідно до рекомендацій Вищої Влади.

Парламентську Асамблею створено з 68 членів, котрих обирали серед себе самих депутати національних парламентів країн-членів Співтовариства, хоча Договір також передбачав можливість вибору безпосередньо до Асамблеї. Асамблея була, насамперед, органом контролюючого характеру. Найважливішим її повноваженням була можливість оголошення вотуму недовіри до Вищої Влади, унаслідок чого остання мусила подавати у відставку.

Головним завданням суду був контроль за дотриманням Договору, а також інших правових актів, схвалених органами Співтовариства. До складу Суду входило 7 суддів, котрі, насамперед, розглядали скарг у справах: про скасування рішень і рекомендацій Вищої Влади, про призупинення дії правовог акту, відшкодування шкоди, що виникла внаслідок діяльності Співтовариства, а також правомірність правових актів, виданих Вищою Владою та Спеціальною Радою Міністрів.

Органи Європейського Економічного Співтовариства і Євратому

25 березня 1957 року в Римі було підписано Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства та Європейського Співтовариства з питань Атомної Енергії. 1 січня 1958 р. обидві угоди набрали чинності.

Договір про створення ЄЕС для досягнення своїх цілей передбачав створення чотирьох органів: Ради Міністрів, яка мала характер міжурядового органу із законодавчими повноваженнями; Комісії, яка була виконавчим органом і складалася з міжнародних службовців, Парламентської Асамблеї, яка мала насамперед бути форумом для політичних дискусій, а також мала незначні контролюючі повноваження, та наднаціональний Європейський Суд. Дорадчим органом для Ради й Комісії повинен був бути Соціально-Економічний Комітет.

Договір про створення Євратому передбачав створення чотирьох різних інституцій: Ради, Комісії, Асамблеї та Суду. Допоміжним органом повинен був бути Соціально-Економічний Комітет.

Очевидно не було потреб збереження подібної системи інституцій у кожному з трьох Співтовариств (ЄСВІС, ЄЕС, ЄСАЕ), тому що разом із підписанням Римського Договору була прийнята конвенція про деякі спільні інституції Європейських Співтовариств. Згідно з тією конвенцією Асамблея та Суд об'єдналися в єдину Парламентську Асамблею та єдиний Суд Європейського Співтовариства. Конвенція набрала чинності одночасно з Римським договором, таким чином ніде в практиці не зустрічались Асамблеї та Суди ЄЕС і Євратому.

Конвенція також передбачала об'єднання Соціально-Економічних Комітетів.

На жаль, беручи до уваг відмінні повноваження Ради та Комісії ЄЕС і Євратому не вдалося їх об'єднати з Вищою Владою і Спеціальною Радою Міністрів ЄСВІС.

Об'єднавчий договір.

Чергова інституційна реформа була довершена внаслідок укладання договору про єдину Раду та єдину Комісію Європейського Співтовариства (так званого Об'єднавчого Договору). Він був підписаний у Брюсселі 8 квітня 1965 року, набрав чинності 1 липня 1967 р. Відповідно до цього договору було ліквідовано Спеціальну Раду Міністрів та Вищу Владу ЄСВІС, натомість утворилася едина для трьох Співтовариств Рада Міністрів та єдина Комісія. Спільним органом став COREPER (Комітет Сталих Представників), який раніше діяв при Раді Міністрів ЄЕС.

Інституційні зміни в 1968-1986 роках.

Після затвердження Об'єднавчого Договору Співтовариства отримали єдину інституційну систему. Але це не означало, що в наступні роки ця система не зазнавала змін. Дуже важливим процесом був розвиток Європейської Ради, яка з формальної точки не є органом Співтовариств, однак відіграє головну роль у цілій інституційній системі Європейського Союзу. Черговим істотним питаниям було прийняття Акту про загальні вибори до Європейського Парламенту. Акт було підписано 13.07.1976р., набрав чинності 01.07.1978р., а перші вибори відбулися 7 І 10.07.1979р. Завдяки прийняттю цього документу відбулись важливі зміни ролі Європейського Парламенту, який з міжпарламентської інституції став наднаціональною.

Єдиний Європейський Акт.

Важливі інституційні зміни відбулися після затвердження Єдиного Європейського Акту, який був підписаний 17.02.1986р. у Люксембурзі і 28.02.1986р. в Гаазі. ЄЄА значно збільшив повноваження Європейського Парламенту, увівши процедури співпраці й згоди, завдяки яким він міг активно впливати на законодавчий процес у Співтовариствах. ЄЄА формально підтвердив зміну назви Парламентської Асамблеї, яка вже 30.03.1962р. вирішила, що в майбутньому прийме назву Європейського Парламенту. Крім того, Акт створив правові підстави для функціонування Європейської Ради, підкреслив її провідну позицію та відкрив можливість скликання Суду Першої Інстанції - допоміжного органу для Європейського Суду.

Договір про створення Європейського Союзу

Договір про створення Європейського Союзу був підписаний у Маастрихті 07.02.1992р., а набрав чинності 01.11.1993р. Договір, доручаючи вже існуючим органам Співтовариства досягнення цілей Європейського Союзу, призвів також до важливих змін у інституційній системі. Договір запровадив орган фінансового контролю - Суд Аудиторів, новий дорадчий орган - Регіональний Комітет, а також створив правову основу для обрання Уповноваженого з Прав Людини (Омбудсмена) та скликання Європейського Монетарного Інституту, який у майбутньому буде трансформовано у Європейський Центральний Банк. Крім того, 08.11.1993р. Рада Міністрів прийняла рішення, що в майбутньому затвердить назву Рада Європейськог Союзу, а 17.11.1993р. Комісія змінила свою назву на Європейську Комісію.

Європейська Рада

Створення

Європейська Рада є органом уведеним не установчими Договорами Європейського Співтовариства, її витоки сягають початку шістдесятих років. Сформувалася на основі так званої конференції у верхах, яка на початку відбувалася несистематично (Париж 10-11.02.1961р., Бонн 17-19.07.1961р., Рим 29-30.05.1967р., Гаага 1-2.12.1969р., Париж 9-10.12.1974р.). У них брали участь глави держав та урядів, а після конференції в Гаазі також міністри закордонних справ та Керівники Комісій. Під час конференції в Парижі у 1974 р. глави держав та урядів постановили зустрічатися регулярно три рази на рік: один раз у Брюсселі, а два наступних - у столицях чи інших містах країн-членів. Натомість назва "Європейська Рада" існує, починаючи від зустрічі, що відбулася в Дубліні в березні 1975р.

Правові основи функціонування

Формальні підстави для функціонування Європейської Ради створив у 1986 p. Єдиний Європейський Акт (ст. 2). На жаль, ЄЄА не визначив сфери повноважень Європейської Ради і її правового статусу. Положения ЄЄА повторено в ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу, і це є нині правовою підставою діяльності Європейської Ради.

Місцезнаходження

Європейська Рада не мае постійного місцязнаходження. Кожного разу ЄР збирається в столицях чи інших містах країни, яка нині головує в Раді Європейського Союзу.

Склад і обов'язки

Відповідно до ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу до складу Європейської Ради входять глави держав (стосується Франції й Фінляндії) чи глави урядів країн членів і Голова Європейської Комісії. їх супроводжують міністри закордонних справ та один член

Комісії. Відповідно до декларації N 4, доданої до Заключного Акту Конференції в Маастрихті, Голова Європейської Ради запросив міністрів економіки та фінансів брати участь у засіданнях, на яких розглядаються питания, пов'язані з Валютно-Економічним Союзом. Європейська Рада збирається щонайменше два рази на рік, під керівництвом глави країни чи уряду країни-члена, яка зараз головує в Раді Європейського Союзу.

3.5. Повноваження.

Перший раз повноваження Європейської Ради були визначені в Лондонській Декларації, яку прийнято 29-30.06.1977р. у Лондоні. Пізніше статут ЄР був розширений і доопрацьований у Урочистій Декларації про Європейський Союз, прийнятій на саміті в Штутгарті 19.06.1983р. Першим Договором, у якому сформульовано повноваження Європейської Ради є Договір про створення Європейського Союзу, при чому слід зазначити, що у цьому договорі повноваження ЄР окреслені значно скромніше, аніж у раніше згаданих деклараціях. Відповідно до ст. 4 [D] Договору, Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає узагальнені вектори його політики. Європейська Рада звітує Європейському Парламенту про кожне свое засідання, а також подає річний, письмовий звіт про поступ, досягнутий Союзом.

Європейська Рада займається справами, які зважаючи на свою важливість не можуть бути вирішені на нижчому щаблі. Рішення прийняті нею переважно не мають юридичної сили, але їх політичне значения є дуже велике, і це знаходить відображення в правових актах, прийнятих іншими, уповноваженими до цього інституціями Європейського Союзу. Але це не означає, що Європейська Рада не може приймати юридично зобов'язальних рішень. Добрим прикладом може бути ст. 7 [F 1] Договору про створення Європейського Союзу, яка передбачає право застосовувати санкції до країн, які тривалий час грубо порушують основні свободи, демократичні принципи та права людини. Відповідно до ст. 121 [109 j] Договору про Європейське Співтовариство Рада "збирається в складі голів держав чи урядів", приймає деякі рішення в рамках Валютно-Економічного Союзу, наприклад, про початок третього етапу валютної інтеграції.

3 правової точки зору, Європейська Рада є інституцією Європейського Союзу, але не є органом Європейського Співтовариства. Однак, особливий статут цієї інституції і специфіка взаємної залежності між Співтовариствами і Європейським Союзом призводять до того, що її рішення мають також ключове значения в рамках Співтовариства.

Європейський Парламент

Створення

Попередницею теперішнього Європейського Парламенту була Парламентська Асамблея, створена Договором про ЄСВІС. До складу Асамблеї входило 68 депутатів, котрі були делеговані

національними парламентами країн-членів Співтовариства. 25 березня 1957 року разом з підписанням Римського Договору (про створення ЄЕС і ЄСЄА) прийнято також Конвенцію, де йшлося про створення єдиної Парламентської Асамблеї для трьох Європейських Співтовариств. Під час своєї конституційної сесії, яка відбулася 20 березня 1958 року Співтовариство прийняло назву Європейська Парламентська Асамблея. Крім того, збільшилася кількість депутатів - 142 особи. 30 березня 1962 року Співтовариство прийняло назву Європейського Парламенту, причому зміна ця була юридично дозволена аж у Єдиному Європейському Акті (1986р.)