Правова основа функціонування

Рада Свропейськог Союзу функціону насамперед на основі положень ст. 202-210 ДЄС [145-154], а також внутрішнього регламенту, прийнятого відповідно до ст. 207 [151] р. 3 ДЄС, 31 травня 1999р.

Місцезнаходження

Згідно з Протоколом про місцезнаходження резиденцій деяких органів і служб Європейських Співтовариств і Європола, прийнятим у 1997р. разом з Амстердамським Договором, Рада Свропейського Союзу знаходиться в Брюсселі. У квітні, червні, жовтні відбувається зустріч Ради в Люксембурзі.

Склад

Згідно зі ст. 203 [146] ДЄС Рада складається з представників усіх країн-членів міністерського рівня, уповноважених до діяльності урядом своєї країни. Це, як правило, міністри, але можуть бути і заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, потрібно пам'ятати, що тільки члени Ради, котрі мають статус міністра можуть голосувати на засіданнях Ради. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати. У засіданнях Ради бере участь один представник від кожної країни, уповноважений своїм урядом, тобто, у Раді представлені інтереси окремих країн-членів Євросоюзу, а сама Рада є органом з міжнародним статусом.

Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери справ, які розглядаються, окремі уряди делегують на засідання Ради відповідних своїх посланців. Тобто, фактично існує кілька Рад, кожна з яких займається іншою галуззю: Рада з загальних справ (міністерство закордонних справ), економічних та фінансових справ (міністерство фінансів), внутрішніх справ і цивільної оборони, правосуддя, сільського господарства, внутрішнього ринку, наукових досліджень, навколишнього середовища, рибальства, транспорту та телекомунікації, зайнятості та соціальної політики, промисловості та енергетики, бюджету, розвитку, споживачів і туризму, освіти та молоді, здоров'я, культури. Найважливіші Ради з точки зору нинішнього Євросоюзу, тобто Рада з загальних справ, сільського господарства, економіки та фінансів зустрічаються щомісяця. Решта Рад принаймні раз на рік (переважно 1-5 разів на рік). Окрім вищезгаданих Рад, у разі необхідності можуть відбуватися засідання неформального характеру. Вони не мають офіційного порядку денного засідання, і на них не приймаються рішення.

Раду Європейського Союзу можуть утворювати керівники країн та урядів. Так відбувається, наприклад, у ситуації, описаній у ст. 7 [F.1] ДЄС, коли Рада може вжити певних заходів до країн-членів, які порушують основні принципи та права, згадані у ст. 6 [F] ДЄС, а також при встановленні т.зв. глибшої співпраці (ст.11[5а] р.2 ДЄС) та розгляді деяких питань, повязаних із функціонуванням Валютно-Економічного Союзу і Європейського Центрального Банку. У цих ситуаціях керівники країн чи урядів діють не тільки як Європейська Рада, але також як Рада Європейського Союзу, завдяки чому прийняті ними рішення мають не лише політичне значения, але й правову силу.

5 .5. Внутрішня структура 5.5.1. Головування в Раді

Головують у Раді Європейського Союзу окремі країни за принципом ротації (півроку) у послідовності, затвердженій одноголосно всіма країнами-членами. Відтак, ведемо мову про головування (президентство) країн, а не конкретної особи. На практиці це означає, що навіть задовго до закінчення піврічного терміну може відбутися зміна особи Головуючого на Раді, наприклад, унаслідок змін в уряді країни, яка головує на той час.

Голова Ради виконує насамперед організаційні та представницькі функції. До його повноважень належить скликання засідань Ради, складення проекту порядку денного, плану робота Ради, проведення голосування, а також підписання протоколів і правових актів, прийнятих Радою самостійно або у співпраці з Європейським Парламентом. Крім того, Голова представляє Раду в контактах з іншими органами Європейського Союзу і третіми субєктами.

Генеральный Секретаріат

Генеральний Секретаріат є адміністративним органом, допоміжним у роботі Ради Європейського Союзу. На чолі його стоїть Генеральний Секретар, котрий з набранням чинності положениями Амстердамського Договору також виконує функції Верховного Представника у справах Спільної Зовнішньої Політики та Політики Безпеки (цю посаду зараз обіймає Хав'єр Солана). Йому допомагає Заступник Генерального Секретаря, відповідальний за управління Секретаріатом. Через те що посада Верховного Представника у справах СЗіПБ забирає багато часу, поточною роботою Секретаріату керує де- акто Заступник Генерального Секретаря Ради. Відповідно до ст. 207 [151] р. 2 ДЄС, як Генеральний Секретар Ради, так і його Заступник призначаються Радою в результаті одноголосного рішення.

 

Генеральний Секретаріат є фактично поділений на сім т.зв. генеральних дирекцій:

A. юридична служба;

Б. управління, бюджет, переклад;

B. регіональна, соціальна, освітня політика, Соціально-Економічний Комітет;

Г. внутрішній ринок, промислова політика, інтелектуальна властивість, транспорт, навколишнє середовище, охорона споживачів, підприємства і послуг, сталева промисловість;

Д. наука, технологія, енергія;

Е. іноземні зносини та співпраця для розвитку;

Є. економічні та фінансові справи, інформація, публікації, співпраця з Європейським Парламентом.

Організація роботи

ЗасіданняРади

Як уже раніше згадувалось, Рада не є постійно діючим органом. Засідання проводяться згідно з графіком, встановленим на початку кожного головування. Засідання триває зазвичай один або два дні, хоча в історії траплялося, що Рада засідала навіть кільканадцять днів.

Порядок прийняттярішень

Рада переважно засідає за зачиненими дверима, рішення тут приймаються шляхом голосування звичайною більшістю, більшістю кваліфікованою і одноголосно. Звичайною

більшістю приймаються акти, які не мають правової сили, або рішення з технічних питань. Кваліфікована більшість і одноголосність є необхідними при прийнятті юридично зобов'язальних актів. Кворум становить половина плюс один член Ради, тобто зазвичай 13 міністрів. Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято т.зв. систему зважених голосів, які повинні забезпечити рівновагу між великими та малими країнами. Нижчеподаний малюнок показує кількість голосів, які належать окремим країнам по відношенню до кількості мешканців.

 

 

Графік голосів у Раді Європейського Союзу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Графік голосів у Раді Європейського Союзу
80 70 60 50 40 30 20 10	\-ЇУ		П кількість голосів
' I		П кількість мешканців у млн
/|-|	И Hi
^у
^х	П
I
/
ЙІГІЛ и гп J* J* J* U* ^СТиГП п п п
ZrJ*	_v _г\_гигигиуигпггтаг&'аг&'/
	Франція Німеччина Великобритания Італія Іспанія Бельгія Греція Голландія Португалія Австрія Швеція Данія Фінляндія Ірландія Люксембург

Як бачимо, більші країни мають більше голосів, аніж менші, однак це не є пропорційний розподіл до кількості мешканців, як це є в Європейському Парламенті. Разом у Раді є 87 голосів, а проста більшість складає 44.

Щоб прийняти ухвалу кваліфікованою більшістю необхідно набрати щонайменше 62 голоси, коли Рада приймає правовий акт за поданням Комісії. У решті ситуащй необхідно мати 62 голоси принаймні з 10 країн. Такий розподіл голосів у Раді не дозволяє більшим країнам прийняти рішення, яке не відповідає решті членам Ради. Одночасно 3 найбільших країни, які мають найбільшу кількість голосів, можуть заблокувати прийняття некорисного для себе акту, оскільки блокувальною меншістю є 26 голосів.

Якщо ж Рада прийме рішення одноголосно, то утримання від голосування представником якоїсь із країн-членів не блокує прийняття акту. Водночас, у Раді діє т.зв. уявне вето, тобто, якщохтось із міністрів відсутній, то вважається, що він виступає проти. Тому коли потрібна одноголосність, рішення не може бути прийняте за відсутності когось із міністрів.

 

 

Таблиця 2: Кількість голосів окремих країн в Раді Європейськог Союзу.

 

Держава	кількість голосіву Раді Європейського Союзу	г i М кг i cик Є eДг aсі i р y Є i М ка oсa x
Франція		57,5
Німеччина
Великобританія
Італія
Іспанія
Бельгія
Греція		10,3
Голландія
Португалія		9,8
A і c аpiф		7,9
Швеція		8,5
Данія		5,2
Фінляндія
Ірландія		3,5
Люксембург		0,4

Договір чітко визначає сферу діяльності Співтовариств, коли необхідно проголосувати кваліфікованою більшістю, а коли потрібна одноголосність. У перші роки існування Співтовариств голосування кваліфікованою більшістю часто ставилося під питання. Відображенням цього було прийняття в 1966 році т.зв. люксембурзького компромісу, який багато хто називає "тихим переглядом договорів". Завдяки йому, країни-члени отримали гарантію, що у справах, надзвичайно істотних для однієї чи кількох країн, члени Ради будуть намагатися дійти до загальної згоди і прийняти рішення, яке б задовольняло всіх членів Ради, з урахуванням інтересів країн-членів і Співтовариств. На практиці, унаслідок цього, рішення, які повинні були прийматися кваліфікованою більшістю, тепер приймаються одноголосно.

Другий перегляд принципу голосування кваліфікованою більшістю було здійснено у 1994 році, унаслідок т.зв. компромісу з Іоаніни. Було вирішено, що якщо меншості вдасться зібрати від 23 до 26 голосів, то члени Ради докладуть зусиль, щоб без шкоди для термінів, передбачених у процедурах прийняття рішень, дійти загальної згоди, що дозволить прийняти рішення кількістю щонайменше 68 голосів. Декларація № 50 до протоколу про інституції в перспективі розширення Європейського Союзу, додана до Амстердамського Договору, застерігає, що компроміс з Іоанніни може діяти лише до першого ж розширення Європейського Союзу.