Розвиток інституційної системи Європейської Спільноти

Зміст

1. Вступ___________________________________________________ 7

2. Розвиток інституційної системи Європейської Спільноти. ________ 7

 

2.1. Інституції Європейської Спільноти Вугілля і Сталі.___________ 7

2.2. Органи Європейського Економічного Співтовариства і Євратому _ 8

2.3. Об'єднавчий договір.____________________________________ 9

2.4. Інституційні зміни в 1968-1986 роках______________________ 9

2.5. Єдиний Європейський Акт_______________________________ 9

2.6. Договір про створення Європейського Союзу______________ 9

3. Європейська Рада________________________________________ 10

3.1. Створення____________________________________________ 10

3.2. Правові основи функціонування__________________________ 10

3.3. Місцезнаходження_____________________________________ 10

3.4. Склад і обов'язки______________________________________ 10

3.5. Повноваження________________________________________ 11

4. Європейський Парламент__________________________________ 11

4.1. Створення___________________________________________ 11

4.2. Правова основа функціонування_________________________ 12

4.3. Місцезнаходження_____________________________________ 12

4.4. Парламентські вибори__________________________________ 12

4.5. Склад_______________________________________________ 12

4.6. Статус Депутата______________________________________ 13

4.7. Внутрішня структура__________________________________ 14

 

4.7.1. Голова, Віце-голова і Квестори 14

4.7.2. Президія__________________ ______________________ 15

4.7.3. Конференція Керівників 15

4.7.4. Конференція Керівників Комісій 15

4.7.5. Конференція Керівників Делегацій_____________________ 15

4.7.6. Парламентська комісія_________ ____________________ 16

4.7.7. Політичні групи 174.7.8. Генеральний Секретар 18

4.8. Організація роботи____________________________________ 18

4.9. Функції______________________________________________ 18

 

4.9.1. Законодавча функція 19

4.9.2. Контролююча функція 20

4.9.3. Формувальна функція 21

4.9.4. Бюджетна функщя 21

4.10. Уповноважений з Прав Людини (Омбудсмен)_______________ 21

5. Рада Європейського Союзу________________________________ 23

5.1. Створення___________________________________________ 23

5.2. Правова основа функціонування_________________________ 23

5.3. Місцезнаходження_____________________________________ 23

5.4. Склад_______________________________________________ 23

5.5. Внутрішня структура__________________________________ 24

 

5.5.1. Головування в Раді 24

5.5.2. Генеральний Секретар 25

5.6. Організація роботи____________________________________ 25

5.6.1. Засідання Ради 25

5.6.2. Порядок прийняття рішень 25

5.6.3. Комітет Постійних Представників(СОRЕРЕR)____________ 28

5.7. Функції______________________________________________ 28

5.7.1. Законодавча функція 28

5.7.2. Формувальна функція 29

5.7.3. Контролююча функція 29

6. Європейська Комісія______________________________________ 29

6.1. Створення____________________________________________ 29

6.2. Правова основа функціонування_________________________ 30

6.3. Місцезнаходження_____________________________________ 30

6.4. Склад_______________________________________________ 30

6.5. Порядок утворення і відкликання Комісії __________________ 30

6.6. Статус Комісара_______________________________________ 31

6.7. Внутрішня структура__________________________________ 31

6.8. Організація роботи____________________________________ 32

6.9. Функції______________________________________________ 32

6.9.1. Контролююча функція 33

 

6.9.2. Законодавча функція_____________________________ 33

6.9.3. Функщя управління поточною діяльністю Співтовариств 33

7. Європейський Суд та Суд I Інстанції_________________________ 34

7.1. Створення___________________________________________ 34

7.2. Правова основа функціонування_________________________ 34

7.3. Місцезнаходження_____________________________________ 34

7.4. Склад_______________________________________________ 34

7.5. Статус членів Європейського Суду і Суду I Інстанції________ 35

7.6. Внутрішня структура__________________________________ 36

7.7. Організація роботи____________________________________ 36

7.8. Функції Європейського Суду___________________________ 37

7.9. Функції Суду I Інстанції________________________________ 37

8. Суд Аудиторів__________________________________________ 37

8.1. Створення___________________________________________ 37

8.2. Правова основа функціонування_________________________ 38

8.3. Місцезнаходження_____________________________________ 38

8.4. Склад_______________________________________________ 38

8.5. Статус членів________________________________________ 38

8.6. Внутрішня структура__________________________________ 38

8.7. Функції______________________________________________ 38

9. Допоміжні органи________________________________________ 39

9.1. Соціально-Економічний Комітет_________________________ 39

9.2. Комітет Регіонів_______________________________________ 40

10. Закінчення - Інституції Європейського Союзу після
розширення_______________________________________________ 41

 

 

Список скорочень вжитих під час опрацювання

ЄІБ Європейський Інвестиційний Банк

ЄСАЕ Європейське Співтовариство з питань Атомної Енергії (Євратом); EAEC -European Atomic Energy Community

ЄЕС Європейське Економічне Співтовариство (Переважно Європейське Співтовариство - ЄС); EEC - European Economic Community

ЄСВІС Європейське Співтовариство Вугілля і Сталі; ECSC - European Coal and Steel Community

ЄЄА Єдиний Європейський Акт; SEA - Single European Act

СЕК Соціально-Економічний Комітет

КP Комітет Регіонів

ЄП Європейський Парламент

ЄР Європейська Рада

СПІ Суд Першої Інстанції

ДЄС Договір про створення Європейськог Співтовариства

ЄС Європейський Союз

СЗІПБ Спільна Зовнішня Політика і Політика Безпеки (т.зв. II стовп ЄС)

 

 

Вступ

Європейський Союз має систему інституцій з різними функціями, які діють відповідно до принципів, визначених у договорі. Ця система створювалася впродовж кількох останніх десятиліть разом із розвитком Європейського Співтовариства, а згодом - Європейського Союзу. Як показує історія, інституції Євросоюзу утворювали динамічну систему, яка підлягала безперервним змінам, зумовленими насамперед напрямками Європейської інтеграції. Отже, можна припустити, що її майбутній вигляд буде значною мірою залежати від способу розвитку Європейського Союзу.

3 юридичної точки зору, найважливіші інституції Європейського Союзу є одночасно органами Європейської Спільноти, а Союз на підставі Маастрихтского договору використовує їх у власних цілях. Деякі з них, наприклад, Рада чи Комісія, функціонують не лише в рамках діяльності спільнот (I стовп), а також у рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки (II стовп) і співпраці поліції та суду в кримінальних справах (III стовп). Окрім того, до складу системи інституцій Європейського Союзу входять органи, створені виключно для досягнення цілей II і III стовпа, які не є органами Європейського Співтовариства і не здійснюють своєї діяльності в рамках І стовпа. Метою цієї лекції є опис інституційної системи Європейського Союзу. У ній будуть описані органи Європейського Співтовариства, які концентрують свою діяльність насамперед у рамках I стовпа. Очевидно ця робота була б неповною, якби ми оминули в ній орган спільний для цілого Союзу - Європейську Раду. Беручи до уваги особливий характер і головну роль в інституційній системі, розглянемо її першою.

Розвиток інституційної системи Європейської Спільноти

Як Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі (18.04.1951р.)¹, так і договір про ЄЕС і Євратом (23.03.1957р.)² створювали спеціальні органи, які служили б для досягнення мети цих Співтовариств. Однак, разом із підписанням Римського Договору започатковано процес утворення єдиних інституційних рамок для всіх Співтовариств. Завдяки цьому процесу Співтовариства, хоча й залишилися окремими міжнародними організаціями, мають нині єдину правову та інституційну систему.

Інституції Європейської Спільноти Вугілля і Сталі.

Згідно ст. 7 Договору про створення Європейської Спільноти Вугілля і Сталі, його інституціями були: Верховна Влада, Спеціальна Рада Міністрів, Парламентська Асамблея та Суд.

Вища Влада була виконавчим і законодавчим органом, складалася із 9 міжнародних службовців.

¹ Договір про створення ЄСВІС набрав чинності 22.07.1952р.

² Договір про створення ЄЕС набрав чинності 01.01.1958р.

Спеціальна Рада Міністрів займалася координацією діяльності Вищої Влади та окремих урядів країн-членів Співтовариства. Також Рада відповідала за політику в галузі видобування вугілля та виробництва сталі, відповідно до рекомендацій Вищої Влади.

Парламентську Асамблею створено з 68 членів, котрих обирали серед себе самих депутати національних парламентів країн-членів Співтовариства, хоча Договір також передбачав можливість вибору безпосередньо до Асамблеї. Асамблея була, насамперед, органом контролюючого характеру. Найважливішим її повноваженням була можливість оголошення вотуму недовіри до Вищої Влади, унаслідок чого остання мусила подавати у відставку.

Головним завданням суду був контроль за дотриманням Договору, а також інших правових актів, схвалених органами Співтовариства. До складу Суду входило 7 суддів, котрі, насамперед, розглядали скарг у справах: про скасування рішень і рекомендацій Вищої Влади, про призупинення дії правовог акту, відшкодування шкоди, що виникла внаслідок діяльності Співтовариства, а також правомірність правових актів, виданих Вищою Владою та Спеціальною Радою Міністрів.

Об'єднавчий договір.

Чергова інституційна реформа була довершена внаслідок укладання договору про єдину Раду та єдину Комісію Європейського Співтовариства (так званого Об'єднавчого Договору). Він був підписаний у Брюсселі 8 квітня 1965 року, набрав чинності 1 липня 1967 р. Відповідно до цього договору було ліквідовано Спеціальну Раду Міністрів та Вищу Владу ЄСВІС, натомість утворилася едина для трьох Співтовариств Рада Міністрів та єдина Комісія. Спільним органом став COREPER (Комітет Сталих Представників), який раніше діяв при Раді Міністрів ЄЕС.

Єдиний Європейський Акт.

Важливі інституційні зміни відбулися після затвердження Єдиного Європейського Акту, який був підписаний 17.02.1986р. у Люксембурзі і 28.02.1986р. в Гаазі. ЄЄА значно збільшив повноваження Європейського Парламенту, увівши процедури співпраці й згоди, завдяки яким він міг активно впливати на законодавчий процес у Співтовариствах. ЄЄА формально підтвердив зміну назви Парламентської Асамблеї, яка вже 30.03.1962р. вирішила, що в майбутньому прийме назву Європейського Парламенту. Крім того, Акт створив правові підстави для функціонування Європейської Ради, підкреслив її провідну позицію та відкрив можливість скликання Суду Першої Інстанції - допоміжного органу для Європейського Суду.

Європейська Рада

Створення

Європейська Рада є органом уведеним не установчими Договорами Європейського Співтовариства, її витоки сягають початку шістдесятих років. Сформувалася на основі так званої конференції у верхах, яка на початку відбувалася несистематично (Париж 10-11.02.1961р., Бонн 17-19.07.1961р., Рим 29-30.05.1967р., Гаага 1-2.12.1969р., Париж 9-10.12.1974р.). У них брали участь глави держав та урядів, а після конференції в Гаазі також міністри закордонних справ та Керівники Комісій. Під час конференції в Парижі у 1974 р. глави держав та урядів постановили зустрічатися регулярно три рази на рік: один раз у Брюсселі, а два наступних - у столицях чи інших містах країн-членів. Натомість назва "Європейська Рада" існує, починаючи від зустрічі, що відбулася в Дубліні в березні 1975р.

Місцезнаходження

Європейська Рада не мае постійного місцязнаходження. Кожного разу ЄР збирається в столицях чи інших містах країни, яка нині головує в Раді Європейського Союзу.

Склад і обов'язки

Відповідно до ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу до складу Європейської Ради входять глави держав (стосується Франції й Фінляндії) чи глави урядів країн членів і Голова Європейської Комісії. їх супроводжують міністри закордонних справ та один член

Комісії. Відповідно до декларації N 4, доданої до Заключного Акту Конференції в Маастрихті, Голова Європейської Ради запросив міністрів економіки та фінансів брати участь у засіданнях, на яких розглядаються питания, пов'язані з Валютно-Економічним Союзом. Європейська Рада збирається щонайменше два рази на рік, під керівництвом глави країни чи уряду країни-члена, яка зараз головує в Раді Європейського Союзу.

3.5. Повноваження.

Перший раз повноваження Європейської Ради були визначені в Лондонській Декларації, яку прийнято 29-30.06.1977р. у Лондоні. Пізніше статут ЄР був розширений і доопрацьований у Урочистій Декларації про Європейський Союз, прийнятій на саміті в Штутгарті 19.06.1983р. Першим Договором, у якому сформульовано повноваження Європейської Ради є Договір про створення Європейського Союзу, при чому слід зазначити, що у цьому договорі повноваження ЄР окреслені значно скромніше, аніж у раніше згаданих деклараціях. Відповідно до ст. 4 [D] Договору, Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає узагальнені вектори його політики. Європейська Рада звітує Європейському Парламенту про кожне свое засідання, а також подає річний, письмовий звіт про поступ, досягнутий Союзом.

Європейська Рада займається справами, які зважаючи на свою важливість не можуть бути вирішені на нижчому щаблі. Рішення прийняті нею переважно не мають юридичної сили, але їх політичне значения є дуже велике, і це знаходить відображення в правових актах, прийнятих іншими, уповноваженими до цього інституціями Європейського Союзу. Але це не означає, що Європейська Рада не може приймати юридично зобов'язальних рішень. Добрим прикладом може бути ст. 7 [F 1] Договору про створення Європейського Союзу, яка передбачає право застосовувати санкції до країн, які тривалий час грубо порушують основні свободи, демократичні принципи та права людини. Відповідно до ст. 121 [109 j] Договору про Європейське Співтовариство Рада "збирається в складі голів держав чи урядів", приймає деякі рішення в рамках Валютно-Економічного Союзу, наприклад, про початок третього етапу валютної інтеграції.

3 правової точки зору, Європейська Рада є інституцією Європейського Союзу, але не є органом Європейського Співтовариства. Однак, особливий статут цієї інституції і специфіка взаємної залежності між Співтовариствами і Європейським Союзом призводять до того, що її рішення мають також ключове значения в рамках Співтовариства.

Європейський Парламент

Створення

Попередницею теперішнього Європейського Парламенту була Парламентська Асамблея, створена Договором про ЄСВІС. До складу Асамблеї входило 68 депутатів, котрі були делеговані

національними парламентами країн-членів Співтовариства. 25 березня 1957 року разом з підписанням Римського Договору (про створення ЄЕС і ЄСЄА) прийнято також Конвенцію, де йшлося про створення єдиної Парламентської Асамблеї для трьох Європейських Співтовариств. Під час своєї конституційної сесії, яка відбулася 20 березня 1958 року Співтовариство прийняло назву Європейська Парламентська Асамблея. Крім того, збільшилася кількість депутатів - 142 особи. 30 березня 1962 року Співтовариство прийняло назву Європейського Парламенту, причому зміна ця була юридично дозволена аж у Єдиному Європейському Акті (1986р.)

Місцезнаходження.

Відповідно до протоколу про розміщення інституцій та деяких органів і служб Європейського
Співтовариства і Європолу, прийнятого 1997р. разом із Амстердамським Договором,

Європейський Парламент знаходиться в Страсбурзі, де відбуваються щомісячні пленарні сесії і бюджетна сесія. Додаткові пленарні сесії та зустрічі Парламентських Комісій відбуваються в Брюсселі. Генеральний Секретаріат ЄП та його служб знаходяться в Люксембурзі.

4.4. Парламентські вибори.

Раніше, депутати до Європейського Парламенту були делеговані парламентами країн членів, кожна країна мала свою власну процедуру. Тобто, щоб бути депутатом Європейського Парламенту потрібно спершу бути вибраним до парламенту в своїй країні. 7-10.06.1979р., на основі Акту прийнятого Радою 20 вересня 1976р., відбулися перші загальні і прямі вибори до Європейського Парламенту (181 млн. осіб з правом голосу), у яких вибрано 410 депутатів.

Попри те, що відповідно до ст.190 p. [138] ДЄС Європейський Парламент має право підготувати проект прямих всезагальних виборів за единою процедурою в усіх Країнах-Членах ЄС чи за спільними принципами для всіх Країн-Членів ЄС, однак досі не вдалося прийняти единого положения про вибори, і вибори до Європейського Парламенту надалі відбуваються за національними правилами.

Склад.

Кількість депутатів Європейського Парламенту поступово збільшувалася разом із розширенням Співтовариств.

 

Таблиця 1: Зростання кількості депутатів Європейського Парламенту від дня утворення ЄСВІС.

 

 

 

						1992^5
Франція
ФPH
Італія
Бельгія
Голландія
Люксембург
Великобританія
Данія
Ірландія
Греція
Іспанія
Португалія
Швеція
Austria
Finlandia

Кількість депутатів від кожної країни є пропорційною до кількості мешканців, з невеличкими перевагами для менших країн. Відповідно до ст.190 p. 2 [138] ДЄС, до складу Європейського Парламенту входять 626 депутатів, обраних з усіх країн Європейського Союзу в такій кількості: Австрія - 21, Бельгія - 25, Данія - 16, Фінляндія - 16, Франція - 87, Греція - 25, Іспанія - 64, Голландія - 31, Ірландія - 15, Люксембург - 6, Німеччина - 99, Португалія - 25, Швеція - 22, Велика Британія-87, Італія - 87.

Статус Депутата

Каденція депутата Європейського Парламенту триває 5 років, вона може тривати менше лише в результаті відмови від посади або в разі смерті депутата. Депутати Європейського Парламенту виконують свої обов'язки незалежно, тобто не є зв'язані жодними інструкціями від своїх урядів чи парламентів своїх країн

У перші роки функціонування Асамблеї депутат Європейського Парламенту був змушений одночасно бути депутатом у своєму національному парламенті, тому що вибори до ЄП мали опосередкований характер. Згодом, депутати вже не обов'язково мусили поєднувати обидві позиції, а в 1988 році Європейський Парламент зажадав запровадження заборони на поєднання мандату у Європейському Парламенті з мандатом у парламенті країни. Однак, на даний час розпорядження припускає можливість включения мандату в парламент країни з депутатським мандатом Європейського Парламенту.

Депутат Європейського Парламенту не може бути членом уряду своєї країни, членом Європейської Комісії, суддею чи головою Європейського Суду, членом Суду Аудиторів, Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів, органів ЄГБ, службовцем чи членом інших органів Європейського Співтовариства. Це випливає з так званого правила incompatibilitas, тобто заборони поєднання деяких функцій.

На період виконання функцій Депутатові Європейського Парламенту надають певні пільги та недоторканість. Вони не несуть відповідальності за дію, яка виникла в результаті виконання обов'язків депутата ЄП. Не можуть бути затримані, обшукані, суд не може розглядати справу проти них. Особливій охороні депутати ЄП підлягають упродовж засідання, а також по дорозі на засідання і під час повернення. Недоторканість може зняти лише Європейський Парламент. Депутат ЄП не може посилатися на недоторканість, якщо буде спійманий на місці вчинення злочину.

Депутати отримують депутатську платню, але її величина встановлена положениями окремих країн, тому депутати з різних країн отримують різну платню. Кожен депутат має свій депутатський кабінет-офіс, функціонування якого фінансується з бюджету ЄП.

Внутрішня структура

Президія

Голова і Віце-Голова утворюють Президію Європейського Парламенту. У його роботі можуть брати участь з дорадчим голосом Квестори. Президія відповідає за дотримання регламенту ЄП, порядку денного засідань, наглядає за роботою парламентських комісій, а також вирішує фінансові, адміністративні та організаційні справи. Президія може обрати серед свого оточення двох Віце-Голів, котрі відповідають за підтримання відносин із національними парламентами.

Конференція Керівників

Конференція Керівників є дуже важливим органом Європейського Парламенту. До його складу входять: Голова ЄП а також голови або делегати від політичних груп. Найважливішими повноваженнями Конференції Керівників є: затвердження проекту порядку денного засідань, оформлення запитів, скерованих до Ради чи Комісії; зміна періоду перерв між сесіями, право скликати надзвичайне засідання ЄП. Окрім того, Конференція визначає склад і повноваження Комісій ЄП, спеціальних слідчих комісій та відповідає за відносини з іншими інституціями Європейського Союзу і національними парламентами, серед них також парламентами країн, які не входять до Європейського Союзу.

Парламентсъка комісія

Робота Парламенту ведеться в 17 постійних комісіях:

1. AFET: Комісія із закордонних справ, прав людини, спільної безпеки і оборонної політики

2. BUDG: Бюджетна Комісія

3. CONT: Комісія контролю за бюджетом

4. ЬШЕ: Комісія із прав і свобод громадян, порядку і внутрішніх справ

5. ECON: Економічно-валютна Комісія

6. JURI: Правова Комісія внутрішнього ринку

7. ITRE: Комісія з промисловості, зовнішньої торгівлі, наукових досліджень та енергії

8. EMPL: Комісія із зайнятості та соціальних справ

9. ENVI: Комісія із питань навколишньог середовища, охорони здоров'я та споживчої політики

10. AGRI: Комісія з питань сільського господарства та розвитку села

11. РЕСН: Комісія з питань рибальства

12. RETT: Комісія регіональної політики, транспорту і туризму

13. CULT: Комісія з питань культури, молоді, освіти, ЗМІ та спорту

14. DEVE: Комісія з розвитку і співпраці

15. AFCO: Комісія конституційних прав

16. FEMM: Комісія прав жінок і рівноправності

17. РЕТІ: Комісія розгляду петицій

Окрім постійних комісій, термін яких триває 2,5 роки, Парламент має право створювати комісію ad hoc, яка б займалася конкретними справами. Такого роду комісії можуть функціонувати найдовше рік. Європейський Парламент в особливих ситуаціях може створювати слідчі комісії.

Комісія налічу від 25 до 55 депутатів. Збираються зазвичай два рази на місяць. Щоб засідання комісії вважалося дійсним - у ньому повинні взяти участь щонайменше У її членів. Розподіл місць у комісіях серед представників країн-членів є пропорційним до кількості місць, які та чи інша країна має в Парламенті. Основним завданням комісії ЄП є оцінка законопроектів на запит Голови ЄП, а також підготовка різних звітів.

Політичні групи

Депутати Європейського Парламенту поділяються на політичні групи, а не на національні. Політичні групи є відповідниками політичних фракцій у національних парламентах. Для створення політичної групи потрібно щонайменше 23 депутати з двох країн, 18 - з трьох країн, 14 -з чотирьох країн. Кожен депутат ЄП може бути членом лише однієї політичної групи. Регламент ЄП допускає існування "позафракційних" депутатів.

Політичні групи представлені керівником та його заступниками, котрих члени груп вибирають зі свого кола.

За підсумками виборів у червні 1999р. (право голосу мали 298 мільйонів громадян) у Європейському Парламенті функціонувало 8 парламентских груп⁷

 

В

DK

D

EL

E

F

IRL

I

L

NL

A

P

FIN

S

UK

Разом

PPE-DE

PSE

ELDR

GUE/NGL

Verts/ALE

UEN

EDD

N1

Разом

PPE-DE - Група Європейської Народної Партії і Європейських Демократів, PSE - Група Партії Європейських Соціалістів, ELDR -Група Європейської Партії Ліберальних Демократів і Реформаторів, GUE/NGL Ч Група Конференції Об'єднаних Європейських Лівих і Зеленої Скандинавської Лівиці, Verts/ALE - Група Зелених/Європейський Об'єднаний Союз, UEN - Група Союзу для Народів Європи, EDD - Група за Демократичну та Різнорідну Європу, N 1 - не входять до жодної з груп

Серед основних повноважень політичних груп можна виокремити: право висувати кандидатів на місце Голови, Віце-Голів та Квесторів Європейського Парламенту, а також керівників та заступників керівників парламентських комісій, участь у формуванні порядку денного пленарних сесій, зайняття позиції під час парламентських дебатів, участь в роботі

Конференції Керівників, відрядження своїх депутатів до міжпарламентських делегацій, висунення пропозиції про вотум довіри ч недовіри Європейській Комісії.

Генеральний Секретар

Генеральний Секретар Європейського Парламенту призначається Президентом Європейського Парламенту. Він є керівником адміністрації, організованої в Секретаріат,і у якому постійно або тимчасово працює близько 4.000 урядовців. Секретаріат поділений на сім генеральних дирекцій:

ГД 1 - документальна канцелярія пленарних сесій та протоколів,

ГД II - організація і координація роботи комісій ЄП,

ГД III - інформація, ЗМІ, відносини з громадянами,

ГД IV - дослідження і архів,

ГД V - особові справи, бюджет та фінанси,

ГД VI - адміністрація,

ГД VII - переклади, друк, публікація.

4.8. Організація роботи

Європейський Парламент працює в сесійному порядку. Ceciї тривають упродовж року і розпочинаються у другий вівторок березня. Вони поділяються на місячні під-сесії, а ті, своєю чергою, на засідання. У перший тиждень місяця (за винятком серпня) відбувається пленарна сесія в Страсбурзі. Два наступні тижні призначені для зборів парламентської комісії в Брюсселі, а останній тиждень - для зустрічі політичних груп (також у Брюсселі). Надзвичайна Парламентська сесія може бути скликана за поданням більшості депутатів, Ради або Комісії.

Для прийняття ухвали Європейського Парламенту здебільшого необхідна абсолютна більшість (деколи кваліфікована - у співвідношенні 2/3 чи 3/5) за наявності кворуму, який становить 1/3 загальної кількості депутатів. Перевірку кворуму здійснює Голова Європейського Парламенту на подання щонайменше 13 депутатів.

Функції

Європейський Парламент виконує в інституційній системі Європейського Союзу декілька важливих функцій. Найосновніші з них функції - це законодавча, контролююча, формувальна і бюджетна.

Законодавча функція

Європейський Парламент, на відміну від національних парламентів, не може самостійно приймати правові акти. Відповідно до положень Договорів, він лише може брати участь у законодавчому процесі, співпрацюючи з Радою та Комісією, згідно з визначеними процедурами. Парламент не має також права законодавчої ініціативи, це належить до повноважень Європейської Комісії. Однак, він може вимагати подання Європейською Комісією відповідного законопроекту, якщо він є необхідним для досягнення цілей Договорів.

Законодавчі повноваження Європейського Парламенту спочатку були дуже скромними. Він мав право висловлювати думки щодо законопроект, але думки ці не обов'язково повинні були братися до уваги тогочасною Радою Міністрів. Істотним розширенням повноважень Парламенту було запровадження Єдиним Європейським Актом процедури співпраці, а згодом - Договором про створення Європейського Союзу - процедури спільного рішення та погоджуваної думки. Кожна з цих процедур застосовується при прийнятті правових актів у певних, визначених сферах діяльності Європейського Союзу.

У процедурі консультації повноваження ЄП зводяться до видання думки, яка не є юридично зобов'язальною для Комісії чи Радою. Однак, ці органи не можуть знехтувати думкою Парламенту.

Набагато більше повноважень ЄП має в процедурі співпраці. Процедура співпраці передбачає два читання. Перше читання полягає у висловленні ЄП думки, як і в процедурі консультації. У другому читанні Парламент може запропонувати поправки, які, щоправда, можуть бути відхилені Радою, але тільки тоді, коли рішення Ради буде одноголосним.

Найширші повноваження Парламенту дає процедура спільного рішення, яка спершу передбачала аж три читання. Якщо "спільна позиція" Ради є незадовільною, то Парламент може відхилити законопроект. Це означав, що в цій процедурі Парламент практично володіє правом вето, оскільки Рада, відповідно до цієї процедури, не може діяти всупереч волі Парламенту, навіть якщо в Раді є одноголосність з цього питания. Важливим елементом цієї процедури є можливість скликання т.зв. Арбітражного Комітету, який у суперечливих ситуаціях може довести до згоди між Радою та Парламентом (т.зв. консиліумний розгляд). Ця надскладна процедура була значно спрощена Амстердамським Договором. Найважливіші зміни полягають у скороченні процедури до двох читань і введенні можливості відхилення проекту Парламентом уже в першому читанні. Також, варто звернути увагу, що Амстердамський Договір значно розширив перелік справ, які розглядаються за процедурою спільного рішення, одночасно обмеживши сферу дії процедури співпраці.

До деяких питань (наприклад. прийнятгя нових членів, підписання асоційованої угоди) застосовується процедура позитивної оцінки (згоди, погоджувальної оцінки, ратифікації). У цій доволі простій процедурі неможливим є прийнятгя актів без згоди Парламенту.

Контролююча функція

Європейський Парламент володіє великими повноваженнями контролю, насамперед, за іншими органами Європейського Союзу.

Найпростішим інструментом контролю є можливість надання Європейським Парламентом запиту до Ради чи Комісії. Вони можуть надаватися кількома способами. Запита з вимогою усної відповіді має право скеровувати комісія ЄП, політична група, а також група щонайменше з 32 депутатів. Запити з вимогою письмової відповіді надаються подібним чином, але сам запит, як і відповідь на нього публікуються в Урядовому Щоденнику Європейського Співтовариства. Окремий депутат ЄП має право ставити запитання під час т.зв. часу на запитань (з англ. question time). Це період, передбачений на запитання до конкретних Комісарів під час під-сесії ЄП. Згідно зі статутом Європейського Парламенту, кожен депутат має право поставите тільки одне запитання⁹.

Важливим інструментом контролю є можливість Європейського Парламенту аналізувати звіти, надані, відповідно до вимог Договорів, іншими органами ЄС (Європейською Комісією, Європейською Радою, Судом Аудиторів, Центральним Європейським Банком, Уповноваженим з Прав Людини). Особливим випадком є річний звіт Суду Аудиторів про виконання Європейською Комісією бюджету ЄС. Цей звіт аналізується Європейським Парламентом і Радою Європейського Союзу на предмет правильності і законності виконання бюджету. Після аналізу звіту Європейський Парламент може підтвердити правильність виконання бюджету, хоча ненадання підтвердження не несе за собою жодних правових наслідків.

Ще одним інструментом контролю є можливість скликання Європейським Парламентом (1/4 депутатів) тимчасових слідчих комісій, які мають за мету вивчення та з'ясування можливих порушень у діяльності Євросоюзу.

Парламент може ухвалити вотум недовіри Комісії, унаслідок чого вона зобов'язана подати у відставку. Пропозиція ухвалення вотуму недовіри має бути підтримана 1/10 від загальної кількості депутатів ЄП чи політичною групою. Окремий Комісар не може бути відправлений у відставку в результаті робота Парламенту, оскільки Комісія є солідарним органом і відповідає за свою роботу як єдиний орган. Голосування щодо цього є відкритим і іменним, а ухвала може бути прийнята лише кваліфікованою більшістю (2/3 голосуючих) за присутності щонайменше половини

 

депутатів ЄП. Пропозиція ухвалення вотуму недовіри Комісії досі висувалася 5 разів, але жодного разу не отримувала необхідної більшості.

 

 

4.9.3. Формувальна функція

Парламент має вплив на формування та склад деяких інституцій Євросоюзу. Найважливішим повноваженням у цій сфері є вираження ЄП згоди на призначення Голови Європейської Комісії. Ненадання згоди Парламентом у цій справі веде до обов'язкового узгодження країнами-членами Євросоюзу іншого кандидата на посаду Голови Комісії. Європейський Парламент має також право проводити слухання кандидатів на посаду Комісара, а потім, звичайною більшість вирішує про схвалення чи відхилення цілого складу Європейської Комісії.

Парламент також висловлює думку щодо складу Суду Аудиторів, проте відсутність його згоди не несе за собою жодних правових наслідків. Подібна процедура застосовується під час призначення Голови, Віце-Голів і членів Ради Правління Європейського Центрального Банку. Європейський Парламент самостійно може призначити на 5 років Омбудсмена (Уповноваженого з Прав Людини), котрий розглядає скарги фізичних та юридичних осіб на порушення в діяльності інституцій Євросоюзу. Європейський Парламент не мае натомість жодного впливу на склад Європейського Суду.

4.9.4. Бюджетна функція

Бюджет Європейського Союзу поділений на дві категорії витрат: т.зв. обов'язкові видатки, це переважно витрати, пов'язані зі Спільною Сільськогосподарською Політикою, та необов'язкові видатки. Прийняття бюджету ЄС відбувається згідно зі спеціальною процедурою (т.зв. бюджетна процедура), у рамках якої Європейський Парламент може запропонувати абсолютною більшістю поправки до обов'язкових витрат, а також звичайною більшістю - внести поправки до необов'язкових витрат. Якщо поправки запропонов