Конференція Керівників Делегацій

Конференція Керівників Делегацій складається з керівників усіх постійних міжпарламентських делегацій. Подібно до Конференції Керівників Комісій, цей орган може скеровувати рекомендації для Конференції Керівників щодо роботи делегації, а також виконує завдання, доручені Президією ЄП чи Конференцию Керівників.

 

 

Парламентсъка комісія

Робота Парламенту ведеться в 17 постійних комісіях:

1. AFET: Комісія із закордонних справ, прав людини, спільної безпеки і оборонної політики

2. BUDG: Бюджетна Комісія

3. CONT: Комісія контролю за бюджетом

4. ЬШЕ: Комісія із прав і свобод громадян, порядку і внутрішніх справ

5. ECON: Економічно-валютна Комісія

6. JURI: Правова Комісія внутрішнього ринку

7. ITRE: Комісія з промисловості, зовнішньої торгівлі, наукових досліджень та енергії

8. EMPL: Комісія із зайнятості та соціальних справ

9. ENVI: Комісія із питань навколишньог середовища, охорони здоров'я та споживчої політики

10. AGRI: Комісія з питань сільського господарства та розвитку села

11. РЕСН: Комісія з питань рибальства

12. RETT: Комісія регіональної політики, транспорту і туризму

13. CULT: Комісія з питань культури, молоді, освіти, ЗМІ та спорту

14. DEVE: Комісія з розвитку і співпраці

15. AFCO: Комісія конституційних прав

16. FEMM: Комісія прав жінок і рівноправності

17. РЕТІ: Комісія розгляду петицій

Окрім постійних комісій, термін яких триває 2,5 роки, Парламент має право створювати комісію ad hoc, яка б займалася конкретними справами. Такого роду комісії можуть функціонувати найдовше рік. Європейський Парламент в особливих ситуаціях може створювати слідчі комісії.

Комісія налічу від 25 до 55 депутатів. Збираються зазвичай два рази на місяць. Щоб засідання комісії вважалося дійсним - у ньому повинні взяти участь щонайменше У її членів. Розподіл місць у комісіях серед представників країн-членів є пропорційним до кількості місць, які та чи інша країна має в Парламенті. Основним завданням комісії ЄП є оцінка законопроектів на запит Голови ЄП, а також підготовка різних звітів.

Політичні групи

Депутати Європейського Парламенту поділяються на політичні групи, а не на національні. Політичні групи є відповідниками політичних фракцій у національних парламентах. Для створення політичної групи потрібно щонайменше 23 депутати з двох країн, 18 - з трьох країн, 14 -з чотирьох країн. Кожен депутат ЄП може бути членом лише однієї політичної групи. Регламент ЄП допускає існування "позафракційних" депутатів.

Політичні групи представлені керівником та його заступниками, котрих члени груп вибирають зі свого кола.

За підсумками виборів у червні 1999р. (право голосу мали 298 мільйонів громадян) у Європейському Парламенті функціонувало 8 парламентских груп⁷

 

В

DK

D

EL

E

F

IRL

I

L

NL

A

P

FIN

S

UK

Разом

PPE-DE

PSE

ELDR

GUE/NGL

Verts/ALE

UEN

EDD

N1

Разом

PPE-DE - Група Європейської Народної Партії і Європейських Демократів, PSE - Група Партії Європейських Соціалістів, ELDR -Група Європейської Партії Ліберальних Демократів і Реформаторів, GUE/NGL Ч Група Конференції Об'єднаних Європейських Лівих і Зеленої Скандинавської Лівиці, Verts/ALE - Група Зелених/Європейський Об'єднаний Союз, UEN - Група Союзу для Народів Європи, EDD - Група за Демократичну та Різнорідну Європу, N 1 - не входять до жодної з груп

Серед основних повноважень політичних груп можна виокремити: право висувати кандидатів на місце Голови, Віце-Голів та Квесторів Європейського Парламенту, а також керівників та заступників керівників парламентських комісій, участь у формуванні порядку денного пленарних сесій, зайняття позиції під час парламентських дебатів, участь в роботі

Конференції Керівників, відрядження своїх депутатів до міжпарламентських делегацій, висунення пропозиції про вотум довіри ч недовіри Європейській Комісії.

Генеральний Секретар

Генеральний Секретар Європейського Парламенту призначається Президентом Європейського Парламенту. Він є керівником адміністрації, організованої в Секретаріат,і у якому постійно або тимчасово працює близько 4.000 урядовців. Секретаріат поділений на сім генеральних дирекцій:

ГД 1 - документальна канцелярія пленарних сесій та протоколів,

ГД II - організація і координація роботи комісій ЄП,

ГД III - інформація, ЗМІ, відносини з громадянами,

ГД IV - дослідження і архів,

ГД V - особові справи, бюджет та фінанси,

ГД VI - адміністрація,

ГД VII - переклади, друк, публікація.

4.8. Організація роботи

Європейський Парламент працює в сесійному порядку. Ceciї тривають упродовж року і розпочинаються у другий вівторок березня. Вони поділяються на місячні під-сесії, а ті, своєю чергою, на засідання. У перший тиждень місяця (за винятком серпня) відбувається пленарна сесія в Страсбурзі. Два наступні тижні призначені для зборів парламентської комісії в Брюсселі, а останній тиждень - для зустрічі політичних груп (також у Брюсселі). Надзвичайна Парламентська сесія може бути скликана за поданням більшості депутатів, Ради або Комісії.

Для прийняття ухвали Європейського Парламенту здебільшого необхідна абсолютна більшість (деколи кваліфікована - у співвідношенні 2/3 чи 3/5) за наявності кворуму, який становить 1/3 загальної кількості депутатів. Перевірку кворуму здійснює Голова Європейського Парламенту на подання щонайменше 13 депутатів.

Функції

Європейський Парламент виконує в інституційній системі Європейського Союзу декілька важливих функцій. Найосновніші з них функції - це законодавча, контролююча, формувальна і бюджетна.

Законодавча функція

Європейський Парламент, на відміну від національних парламентів, не може самостійно приймати правові акти. Відповідно до положень Договорів, він лише може брати участь у законодавчому процесі, співпрацюючи з Радою та Комісією, згідно з визначеними процедурами. Парламент не має також права законодавчої ініціативи, це належить до повноважень Європейської Комісії. Однак, він може вимагати подання Європейською Комісією відповідного законопроекту, якщо він є необхідним для досягнення цілей Договорів.

Законодавчі повноваження Європейського Парламенту спочатку були дуже скромними. Він мав право висловлювати думки щодо законопроект, але думки ці не обов'язково повинні були братися до уваги тогочасною Радою Міністрів. Істотним розширенням повноважень Парламенту було запровадження Єдиним Європейським Актом процедури співпраці, а згодом - Договором про створення Європейського Союзу - процедури спільного рішення та погоджуваної думки. Кожна з цих процедур застосовується при прийнятті правових актів у певних, визначених сферах діяльності Європейського Союзу.

У процедурі консультації повноваження ЄП зводяться до видання думки, яка не є юридично зобов'язальною для Комісії чи Радою. Однак, ці органи не можуть знехтувати думкою Парламенту.

Набагато більше повноважень ЄП має в процедурі співпраці. Процедура співпраці передбачає два читання. Перше читання полягає у висловленні ЄП думки, як і в процедурі консультації. У другому читанні Парламент може запропонувати поправки, які, щоправда, можуть бути відхилені Радою, але тільки тоді, коли рішення Ради буде одноголосним.

Найширші повноваження Парламенту дає процедура спільного рішення, яка спершу передбачала аж три читання. Якщо "спільна позиція" Ради є незадовільною, то Парламент може відхилити законопроект. Це означав, що в цій процедурі Парламент практично володіє правом вето, оскільки Рада, відповідно до цієї процедури, не може діяти всупереч волі Парламенту, навіть якщо в Раді є одноголосність з цього питания. Важливим елементом цієї процедури є можливість скликання т.зв. Арбітражного Комітету, який у суперечливих ситуаціях може довести до згоди між Радою та Парламентом (т.зв. консиліумний розгляд). Ця надскладна процедура була значно спрощена Амстердамським Договором. Найважливіші зміни полягають у скороченні процедури до двох читань і введенні можливості відхилення проекту Парламентом уже в першому читанні. Також, варто звернути увагу, що Амстердамський Договір значно розширив перелік справ, які розглядаються за процедурою спільного рішення, одночасно обмеживши сферу дії процедури співпраці.

До деяких питань (наприклад. прийнятгя нових членів, підписання асоційованої угоди) застосовується процедура позитивної оцінки (згоди, погоджувальної оцінки, ратифікації). У цій доволі простій процедурі неможливим є прийнятгя актів без згоди Парламенту.

Контролююча функція

Європейський Парламент володіє великими повноваженнями контролю, насамперед, за іншими органами Європейського Союзу.

Найпростішим інструментом контролю є можливість надання Європейським Парламентом запиту до Ради чи Комісії. Вони можуть надаватися кількома способами. Запита з вимогою усної відповіді має право скеровувати комісія ЄП, політична група, а також група щонайменше з 32 депутатів. Запити з вимогою письмової відповіді надаються подібним чином, але сам запит, як і відповідь на нього публікуються в Урядовому Щоденнику Європейського Співтовариства. Окремий депутат ЄП має право ставити запитання під час т.зв. часу на запитань (з англ. question time). Це період, передбачений на запитання до конкретних Комісарів під час під-сесії ЄП. Згідно зі статутом Європейського Парламенту, кожен депутат має право поставите тільки одне запитання⁹.

Важливим інструментом контролю є можливість Європейського Парламенту аналізувати звіти, надані, відповідно до вимог Договорів, іншими органами ЄС (Європейською Комісією, Європейською Радою, Судом Аудиторів, Центральним Європейським Банком, Уповноваженим з Прав Людини). Особливим випадком є річний звіт Суду Аудиторів про виконання Європейською Комісією бюджету ЄС. Цей звіт аналізується Європейським Парламентом і Радою Європейського Союзу на предмет правильності і законності виконання бюджету. Після аналізу звіту Європейський Парламент може підтвердити правильність виконання бюджету, хоча ненадання підтвердження не несе за собою жодних правових наслідків.

Ще одним інструментом контролю є можливість скликання Європейським Парламентом (1/4 депутатів) тимчасових слідчих комісій, які мають за мету вивчення та з'ясування можливих порушень у діяльності Євросоюзу.

Парламент може ухвалити вотум недовіри Комісії, унаслідок чого вона зобов'язана подати у відставку. Пропозиція ухвалення вотуму недовіри має бути підтримана 1/10 від загальної кількості депутатів ЄП чи політичною групою. Окремий Комісар не може бути відправлений у відставку в результаті робота Парламенту, оскільки Комісія є солідарним органом і відповідає за свою роботу як єдиний орган. Голосування щодо цього є відкритим і іменним, а ухвала може бути прийнята лише кваліфікованою більшістю (2/3 голосуючих) за присутності щонайменше половини

 

депутатів ЄП. Пропозиція ухвалення вотуму недовіри Комісії досі висувалася 5 разів, але жодного разу не отримувала необхідної більшості.

 

 

4.9.3. Формувальна функція

Парламент має вплив на формування та склад деяких інституцій Євросоюзу. Найважливішим повноваженням у цій сфері є вираження ЄП згоди на призначення Голови Європейської Комісії. Ненадання згоди Парламентом у цій справі веде до обов'язкового узгодження країнами-членами Євросоюзу іншого кандидата на посаду Голови Комісії. Європейський Парламент має також право проводити слухання кандидатів на посаду Комісара, а потім, звичайною більшість вирішує про схвалення чи відхилення цілого складу Європейської Комісії.

Парламент також висловлює думку щодо складу Суду Аудиторів, проте відсутність його згоди не несе за собою жодних правових наслідків. Подібна процедура застосовується під час призначення Голови, Віце-Голів і членів Ради Правління Європейського Центрального Банку. Європейський Парламент самостійно може призначити на 5 років Омбудсмена (Уповноваженого з Прав Людини), котрий розглядає скарги фізичних та юридичних осіб на порушення в діяльності інституцій Євросоюзу. Європейський Парламент не мае натомість жодного впливу на склад Європейського Суду.

4.9.4. Бюджетна функція

Бюджет Європейського Союзу поділений на дві категорії витрат: т.зв. обов'язкові видатки, це переважно витрати, пов'язані зі Спільною Сільськогосподарською Політикою, та необов'язкові видатки. Прийняття бюджету ЄС відбувається згідно зі спеціальною процедурою (т.зв. бюджетна процедура), у рамках якої Європейський Парламент може запропонувати абсолютною більшістю поправки до обов'язкових витрат, а також звичайною більшістю - внести поправки до необов'язкових витрат. Якщо поправки запропоновані Парламентом не будуть враховані Радою Європейськог Союзу, то Парламент може прийняти бюджетний проект зі своїми поправками кваліфікованою більшістю (2/3 голосів за присутності принаймні половини депутатів). Такою самою більшістю ЄП може відхилити проект бюджету і вимагати подання нового проекту.

4.10. Уповноважений з Прав Людини (Омбудсмен )

Уповноважений з Прав Людини - це доволі молода інституція, оскільки була запроваджена Маастрихтским Договором. Найважливіші положения про діяльність Уповноваженого містяться в ст. 195 [138е] ДЄС. Крім того, він діє на основі рішення Європейського Парламенту від 9 березня 1994р. про статус і загальні умови виконання функцій Уповноваженого з Прав Людини,

ст. 159-161 Регламенту ЄП, а також рішення Уповноваженого від 16 жовтня 1997р., яке приймало положения, які імплементували рішення Парламенту¹⁰.

Уповноважений призначається Європейським Парламентом після кожних виборів, на термін 5 р., при чому він має право повторного вибору. Кандидатів на посаду Уповноваженого з Прав Людини можуть висувати групи із щонайменше 32 депутатів Європейського Парламенту, що походять щонайменше з двох країн. Кандидат повинен бути громадянином Союзу, володіти усіма політичними та громадянськими (цивільними) правами, а також відповідати всім національним вимогам у своїй країні для ведения судових справ, або володіти досвідом та повноваженнями для виконання функції Уповноваженого. Після слухання усіх кандидатів Комісією Європейського Парламенту, складається список осіб, допущених до участі у виборах. Відбувається таємне голосування, за присутності щонайменше половини депутатів. Виграє той кандидат, який отримує підтримку більшості депутатів ЄП.

Усунення з посади Уповноваженого з Прав Людини може відбутися внаслідок закінчення терміну, відставки, смерті чи відкликання. Уповноважений може бути відкликаним Європейським Судом на подання Європейського Парламенту, якщо Парламент вирішить, що він перестав відповідати необхідним умовам для виконання своїх функцій.

Завданням Уповноваженого з Прав Людини є прийом скарг від усіх громадян Євросоюзу або фізичних та юридичних осіб, котрі мешкають чи мають юридичну адресу в країні-члені. Ці скарги можуть стосуватися випадків поганого управління в практиці діяльності інституцій Співтовариства. Винятками є лише Європейський Суд та Суд Першої Інстанції, які виконують судові функції.

Уповноважений виконує свої функції незалежно, тобто не може отримувати інструкцій від урядів країн чи органів Співтовариства. Йому не можна також в період виконання функцій займатися політичною чи професійною діяльністю.

Як і Європейський Парламент, резиденція Уповноваженого знаходиться в Страсбурзі. Виконувати обов'язки йому допомагає секретаріат. Бюджет Уповноваженого не є автономним, а просто становить частину бюджету Європейського Парламенту.

Рада Європейського Союзу

Створення

На початку, кожне з Європейських Співтовариств мало окрему Раду, хоча, всупереч неодноразовим твердженням у літературі, Рада Міністрів ЄЕС і ЄСАЕ не були аналогічними інституціями до Спеціальної Ради Міністрів ЄСВІС. Щоправда їх склад був подібний, але вони відрізнялися повноваженнями. 3 правової точки зору, Ради Міністрів ЄЕС і ЄСАЕ були ближчими до Високої Влади ЄСВіС, але до складу останньої входили міжнародні службовці, а не представники країн-членів (міністри). Між іншим, саме через ці відмінності не вдалося в 1958 p. Конвенцією про деякі спільні інституції створити єдину Раду і Комісію для трьох Співтовариств, на відміну від Європейського Суду та Парламентської Асамблеї. До утворення єдиної Ради Міністрів і Комісії дійшло лише в т.зв. Об'єднавчому Договорі у 1958 р. Запроваджена на той час назва цього органу - Рада Міністрів була змінена 8 листопада 1993р. на "Рада Свропейського Союзу" за рішенням самої Ради. Назва є доволі оманливою, тому слід пам'ятати, що з правової точки зору Рада Свропейського Союзу надалі залишається органом Свропейського Співтовариства.