Комітет Постійних Представників ( COREPER)

COREPER - це скорочення від французької назви Комітету Постійних Представників (СотіҐе des Repr 'esentants Permanents). COREPER є допоміжним органом Ради, який відповідає за підготовку роботи Ради, а на практиці часто навіть виручає її, ведуч копіткі і дуже складні переговори з метою напрацювання спільної позиції.

До складу COREPER-y входять постійні представники країн-членів при Співтоваристві. Головує тут посланець тієї країни, яка на даний момент головує в Раді Європейського Союзу. На рівні послів (т.зв. COREPER II) готується робота Ради із Загальних справах, справ Економіки та Фінансів, Розвитку. Інші Ради готуються на рівні заступників послів (COREPER I).

Як свідчить сама назва, COREPER є постійно діючим органом. Функціонує на основі робочих груп і комітетів, до складу яких входять експерти різних галузей. Під час переговорів посланці готують два переліки справ. Перелік А містить положения, щодо яких є згода між країнами-членами, натомість перелік В містить справи, які вимагають переговорів і дискусії на рівні Ради. Завдяки цьому, робота Ради є значно полегшеною, оскільки положения з переліку А можна проголосувати всі разом, шляхом одного голосування.

Функції

Рада Європейського Союзу є одним із найважливіших органів Європейського Союзу. Виконує низку функцій, серед яких найістотнішою є участь у процесі законотворення Співтовариств. Більше того, Рада має певний вплив на формування інших інституцій та володіє повноваженнями контролюючого характеру.

Законодавча функція

Законодавча функція Ради випливає зі ст. 249 [189] ДЄС, у якій йдеться про те, що: "3 метою виконання своїх завдань і дотримуючись умов, передбачених даним Договором, про спільну діяльність Європейського Парламенту і Ради, Рада і Комісія видають регламенти і директиви, приймають рішення, а також надають рекомендації та висловлюють думки", також із ст. 202 [145], яка серед основних повноважень Ради згадує право прийняття рішень.

До часу набрання чинності Маастрихтским Договором Рада була головним законотворчим органом Співтовариств. Європейський Парламент мав, щоправда, певні консультаційні повноваження у цьому процесі, а Комісія могла видавати виконавчі акта, однак це не змінює факту, що Рада до1993р. творила право Співтовариства фактично самостійно. Однак, уже починаючи від Єдиного Європейського Акту (1986р.), вимальовується певна тенденція, яка полягає у включені до процесу прийняття рішень Європейського Парламенту. ЄЄА вводить процедуру співпраці, за якої парламент міг накласти вето на правові акта, але Рада одноголосним рішенням могла це вето відкинути. А вже Маастрихтский Договір (1993р.) увів процедуру спільного рішення, за якої Парламент здобув право вето, якого Рада не може відхиляти, навіть за умов одноголосності. Беручи до уваги те, що Амстердамський Договір зміцнив роль Парламенту в законотворчому процесі (шляхом спрощення процедури спільного рішення і розширення сфери її застосування), доречним видається твердження, що на даний час Рада Європейського Союзу поділяє законодавчі повноваження з Європейським Парламентом.

Рада, як і Парламент, не володіє правом законодавчої ініціативи, оскільки ці повноваження зберігаються за Комісією. Однак, згідно зі ст. 208 [152] Рада може зажадати проведения Комісією будь-яких вивчень, які визнаються необхідними для досягнення спільної мети, і подання всіляких потрібних пропозицій. Це формулювання означає, що Рада володіє правом опосередкованої законодавчої ініціативи.

Формувальна функція

Рада має досить великі повноваження зі створення інших органів і формування політики персоналу. Вона призначає членів Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів і Суду Аудиторів. Рада може за умов одноголосності змінити кількість членів Європейської Комісії, на подання Європейського Суду - збільшити кількість його Суддів чи Генеральних Радників. Рада також ухвалює статути чи регламенти деяких інституцій. Рада уповноважена встановлювати ставки, додатки та розміри пенсії Голови та членів Комісії, Голови, Суддів, Генеральних Радників і Секретаря Європейського Суду (ст. 210 [154] ДЄС).

Контролююча функція

Основним контролером дотримання правових положень Співтовариств є Європейська Комісія, тим не менше, згідно зі ст. 202 [145] р. 3 ДЄС, у певних ситуаціях і Рада може користуватися таким правом. Прикладом може бути антидемпінгове мито і вирівнювальні доплати.

Європейська Комісія

Створення

Договір про Європейське Співтовариство Вугілля і Сталі не передбачав створення органу, аналогічного до сучасної Комісії, хоча певні аналогії можна провести з Високою Владою з огляду на її наддержавний характер. Комісія, як орган виконавчо-керівного характеру утворилася в 1958 році разом із Договорами про створення ЄЕС і ЄСАЕ. У 1967 році, з набранням чинності Об'єднавчим Договором на місці Високої Влади ЄСВІС, а також Комісії ЄЕС і ЄСАЕ була створена єдина Комісія Європейського Співтовариства.

Правова основа функціонування

Європейська Комісія діє на основі ст. 211-219 [155-163]'Договору, а також на основі внутрішнього регламенту Комісії.

Місцезнаходження

Згідно з протоколом про місцезнаходження резиденцій деяких органів і служб Європейських Співтовариств і Європолу, прийнятим у 1997р. разом із Амстердамським Договором, Комісія знаходиться в Брюсселі. Більшість Генеральних Дирекцій мають також резиденції в Брюсселі, а деякі знаходяться в Люксембурзі

Склад

Комісія налічу 30 членів, т.зв. комісарів. Кожна країна-член має право мати щонайменше одного комісара, але не більше двох. По два комісари мають найбільші країни, такі як Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, а решта країн по одному. Кількість комісарів може змінитися, якщо Рада прийме про це одноголосне рішення.

Порядок утворення і відкликання Комісії

Європейська Комісія утворюється в два етапи. Спершу, країни-члени одноголосно визначають кандидата на Голову Комісії, який повинен бути затверджений Європейським Парламентом. На другому етапі, за домовленістю з кандидатом на Голову Комісії, країни висувають решту кандидатів на членів Комісії. Каденція Комісії триває 5 років, а комісарам належить право багаторазового призначення. Комісар може відмовитися від своєї посади ще до закінчення терміну.

Лише Європейський Парламент може змусити Комісію подати у відставку, це може відбутися в разі висловлення вотуму недовіри до Комісії (ст. 201 [144] ДЄС). У такому разі ціла Комісія подає у відставку, за правилом - усі комісари солідарно відповідають за свою роботу. Неможливо висловити вотум недовіри одному члену Комісії. Як уже раніше згадувалось у розділі про Європарламент, ніколи ще не вдавалося висловити вотум недовіри до Комісії, хоча такі спроб робилися неодноразово. Однак, у 1999 році Європейський Парламент використав щодо Комісії інший інструмент контролю. За умов зростаючої підозри про неправильне розпорядження фінансами, Парламент скликав спеціальну слідчу комісію, контроль якої підтвердив багато порушень. Ще до офіційного повідомлення про рішення слідчої комісії, тогочасний Голова Комісії - Жак Сантер подав Єврокомісію у відставку.

 

Статус Комісара

Члени Комісії (комісари) є міжнародними службовцями і представляють інтереси Співтовариств, а не країн, з яких походять. У цьому аспекті повинна бути цілковита незалежність від країн-членів та інших органів Євросоюзу. Їм не можна приймати, ані домагатись жодних інструкцій від урядів країн-членів. Окрім того, країни повинні шанувати незалежність комісарів і не можуть здійснювати на них вплив.

Комісарам не можна здійснювати діяльності, яка могла б суперечити їх обов'язкам. Їм забороняється займатися будь-якою іншою професійною роботою, навіть якщо вона є неоплачувана. Вони мусять також бути обережними у виборі посад навіть після закінчення терміну. Якщо комісар перестав відповідати умовам, необхідним для виконання своїх функцій, наприклад, через порушення вищевказаних правил чи якщо допустився серйозного порушення, Рада чи Комісія може звернутися до Європейського Суду з пропозицією його відставки. Європейський Суд може також позбавити комісара пенсійних прав та інших привілеїв

Внутрішня структура

Роботою Комісії керує її Голова. Спочату посада Голови Комісії не дуже відрізнялася від посад решти членів Комісії. Він був просто виділений посадою "першого серед рівних" (primus inter pares). Але згідно Амстердамського Договору роль Голови значно зросла. Він отримав повноваження більшого впливу на формування політики, яка проводилася Комісією, а також тепер отримує консультації від країн-членів щодо добору решти кандидатів на посади комісарів. Основним завданням Голови є керівництво роботою Комісії, а також представления її у зовнішніх зносинах. Власне Голова ЄК проводить розподіл обовязків між членами Комісії та встановлює робочі групи, які складаються з комісарів. Голова ЄК скликає засідання Комісії, затверджує порядок денний засідань, проводить голосування та підписує протоколи і правові акти, прийняті Комісією. Комісія зі своїх членів може вибрати одного чи двох заступників голови, роль яких обмежується заступництвом голови у проведенні засідань та представницькими функціями.

Донедавна Комісія була поділена на 42 т.зв. Генеральні Дирекції (інакше: департаменти, директорат). Голова Європейської Комісії - Романо Проді - вирішив відійти від твердого поділу, і номери окремих Дирекцій були замінені короткими назвами, які виразно сигналізують про основні сфери діяльності кожної з Дирекцій. Романо Проді також уніс певні зміни до повноважень деяких Департаментів та зменшив їх кількість до 36. Роботою кожного департаменту керує хтось з Комісарів, що нагадує поділ на міністерства в урядах країн-членів. На чолі кожної Генеральної Дирекції стоїть її Генеральний Директор, який завжди походить з іншої країни, аніж комісар, і відповідає за організацію роботи Дирекції.

Комісарові у виконанні його обовязків допомагає Кабінет, до складу якоог входять переважно довірені особи, які за правилами походять з тієї самої країни, що й комісар. Роботу Кабінетів координують службовці, котрі посідають дуже високі посади в урядовій ієрархії Євросоюзу. До їх найголовніших функцій належить представляти комісара у випадку його відсутності на засіданнях Комісії.

Уся робота Комісії координується т.зв. Генеральним Секретаріатом, на чолі якого стоїть Генеральний Секретар. Це особа, яка має право брати участь у засіданнях Комісії, але не є її членом і не може голосувати. Проте Генеральний Секретар координує роботу Генеральних Дирекцій, підписує протоколи із засідань Комісії, а також відповідає за співпрацю з відповідними управлінськими службами інших органів ЄС.

Організація роботи

Засідання Комісії скликається Головою і відбувається щонайменше раз на тиждень (здебільшого у середу). У разі необхідності можуть бути скликані спеціальні збори - надзвичайна сесія. Засідання Комісії таємні, кворум складає 11 комісарів. Відсутній комісар може бути представлений керівником свого кабінету, якщо на це погоджується Голова Комісії. В усіх засіданнях Комісії бере участь Генеральний Секретар, якщо Комісія не вирішить інакше. Рішення приймаються звичайною більшістю голосів.

Комісія може приймати рішення за трьома процедурами: на засіданнях, письмовою процедурою, процедурою делегування. Під час прийняття рішень на засіданнях обов'язково повинен бути раніше вже згадуваний кворум (11 комісарів). Згідно з письмовою процедурою, проект правового акту узгоджують і перевіряють відповідні департаменти та служби, а потім він проходить через руки кожного комісара. Якщо жоден з членів Комісії не висловить незгоди із проектом, то такий правовий акт буде прийнято. Однак, якщо хтось із комісарів буде мати якісь поправки або зауваження, то проект скеровується на розгляд на засіданні ЄК. Процедура делегування полягає в тому, що Комісія уповноважує одного чи кількох членів прийняти певні конкретно визначені управлінські рішення. Застосування процедури делегування не знімає з решти комісарів відповідальності за прийняте таким чином рішення. Комісія залежно від терміновості справ може приймати рішення за нормальним процесом (5днів), термінові (Здні), невідкладні (12 годин).

Функції

Згідно зі ст. 211 [155] ДЄС, з метою забезпечити належне функціонування та розвиток спільного ринку Комісія:

пильнує за застосуванням положень Договору і прийнятих на його основі актів;

формулює рекомендації і висловлює думки в справах, які є предметом Договору, якщо Договір це безпосередньо передбачає або ж Комісія визнає, що це є необхідно;

має право приймати рішення і брати участь у розгляді правових актів, які приймаються Радою і Європейським Парламентом; так як це передбачає Договір;

користується повноваженнями, наданими їй Радою, з метою дотримання встановлених нею положень.

Контролююча функція

Європейська Комісія є "охоронцем Договорів", тобто стежить за тим, щоб закон Співтовариств дотримувався також іншими органами союзу, а також країнами-членами, громадянами та юридичними особами. У разі виявлення порушення права Співтовариства, Комісія має право виступити з позовом до Європейського Суду.

Законодавча функція

Комісія володіє виключним правом законодавчої ініціативи. Відповідно до положень Договору, Рада здійснює діяльність за поданням Комісії. Щоправда законодавча ініціатива є обмеженою виключними повноваженнями Комісії, але Рада чи Парламент може вимагати від Комісії подання певного визначеного юридичного акта.

У певних, чітко визначених ситуаціях Комісія може самостійно видавати правові акти (регламенти, директиви, рішення, рекомендації, думки). Це правові акти, які видаються на підставі повноважень, делегованих Комісії Радою, або ж на підставі повноважень, які містяться безпосередньо в Договорі.