Система міжнародних валютно-кредитних організацій

Важливе місце в системі інституціональних структур регулю­вання світової економіки та світогосподарських зв'язків займа­ють міждержавні валютно-кредитні організації. Процес розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин історично характери­зувався створенням розгалуженої інституціональної структури, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи.

Ключові міжнародні фінансові інститути об'єднані під на­звою «Бреттон-Вудські інститути». Важливу роль у сфері ре­гулювання міжнародних розрахунків і розробки нормативних документів з банківського нагляду відіграє Банк міжнародних розрахунків (БМР). Окрему групу серед міжнародних банків­ських організацій представляють регіональні банки розвитку. Проблемами міжнародної заборгованості займаються спеці­альні міжнародні організації: Паризький і Лондонський клуби (див. рис. 7.1).

Бреттон-Вудські інститути — це Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Всесвітній банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами, найважливішою ланкою суча­сної інституціональної структури міжнародних валютних відно­син. Свою назву вони отримали від назви американського містеч­ка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. проходила міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про за­снування цих двох установ. З їх створенням міжнародна валютна система почала функціонувати, спираючись на офіційні угоди, тобто перейшла у регульований правом стан.

Розподіл обов'язків між ними передбачав, що МВФ повинен бути інститутом співпраці і виконувати регулювальні, консульта­тивні й фінансові функції у валютно-фінансовій сфері, а Всесвіт­ній банк повинен бути переважно інститутом розвитку.

МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

MAP — Міжнародна асоціація розвитку;

МФК— Міжнародна фінансова корпорація;

БАГІ — Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій;

МЦРІС— Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів

Рис. 7.1. Система міжнародних валютно-кредитних інститутів

Міжнародний валютний фонд — міжнародна валютно-кредитна організація, метою якої є сприяння розвиткові міжнарод­ної торгівлі і валютного співробітництва встановленням норм ре­гулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, вдос­коналення багатосторонньої системи платежів, надання держа­вам-членам коштів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

Всесвітній банк — багатостороння кредитна організація, яка складається з п'яти тісно пов'язаних між собою установ (рис. 7.1), що входять у систему ООН, загальною метою яких є надання фі­нансової допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехід­ною економікою за рахунок розвинутих країн. Групу Всесвітньо­го банку складають: Міжнародний банк реконструкції та розвит­ку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гаран-

тування інвестицій (БАП), Міжнародний центр розв'язання інве­стиційних спорів (МЦЗІС). Історично першою кредитною органі­зацією групи Всесвітнього банку став Міжнародний банк ре­конструкції та розвитку (МБРР), міждержавний інвестиційний інститут, створений з метою сприяння країнам-учасницям у роз­виткові їх економіки наданням довгострокових позик та кредитів, гарантуванням приватних інвестицій.

Регіональні банки розвитку — регіональні банківські уста­нови, які через надання насамперед довгострокових кредитів на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм і міжна­родних проектів впливають на систему міжнародних валютно-фінансових відносин і процеси міжнародної торгівлі.

Фахівці місій МВФ і Всесвітнього банку як у країнах-членах, так і на найвищому рівні постійно взаємодіють, про що свідчать спільні збори Керуючих МВФ і МБРР, які щорічно відбуваються з часу заснування цих організацій. Крім того, Всесвітній банк узгоджує свою діяльність з надання фінансової допомоги краї­нам-членам з оцінками і діяльністю МВФ. МВФ приймає рішен­ня самостійно на основі попередніх консультацій з різними між­народними організаціями, експертами, урядом та діловими кола­ми країн—претендентів на позики. Всесвітній банк, приймаючи рішення, бере до уваги оцінку фахівцями МВФ платоспроможно­сті кожної країни. Виключення країни з МВФ супроводжується її виключенням з Банку. Якщо МВФ повністю або тимчасово від­мовляє у кредитуванні певній країні, всі установи Всесвітнього банку також призупиняють надання позик цій країні. Навіть у випадку припинення МВФ надання кредитів по вже відкритих ним лініях якомусь з його членів Всесвітній банк призупиняє на­дання нових позик і виконання раніше вже узгоджених кредит­них ліній МБРР для цієї країни. Крім того, така країна наштовху­ється на непереборні труднощі із залученням коштів з ринку приватних і міждержавних капіталів, а також у відносинах з чле­нами Лондонського і, особливо, Паризького клубів кредиторів.

Аналогічна ситуація склалася в Україні і Росії в 1998—1999 ро­ках. Україна не отримала жодного траншу від Всесвітнього банку в період з листопада 1998 р. (моменту призупинення надання траншів по розширеному механізму кредитування з боку МВФ) до березня 1999 р. (моменту відновлення дії кредитної лінії). На­дання кредитів знову було призупинено з кінця 1999 р. Після проголошення Росією дефолту в серпні 1998 р. МВФ відмовився надати їй вже узгоджені багатомільярдні кредити, внаслідок чого Всесвітній банк і Японія також відмовили Росії в наданні креди-

тів, а західні кредитори відмовились починати переговори про чергову реструктуризацію радянських боргів.

Всесвітній банк як один із спеціалізованих фінансових закла­дів ООН має сприяти виконанню стратегічного завдання: інтег­рувати економіку всіх країн-членів з світовою системою господа­рювання і таким чином сприяти підвищенню якості життя у бідніших країнах до рівня розвинутих країн. За свідченням пред­ставників Банку, по результатах його діяльності за 50 років за­вдяки підтримці понад 5000 проектів у 140 країнах на 50 % по­довжилась тривалість життя в найбідніших країнах, удвічі збіль­шився розмір прибутку на душу населення, залучено до школи додатково 25 % дітей.