Порядок формування, структура, функції та компетенція Європейського суду з прав людини

 

В силу статті 19 Конвенції Європейський суд з прав людини є органом, на який покладено функцію забезпечення додержання державами-учасницями зобов’язань за Конвенцією.

Кількість суддів, що входять до складу Європейського суду, дорівнює кількості держав-членів Ради Європи, учасниць Конвенції. На сьогоднішній день Європейський суд складається з 47 суддів.

Відповідно до статті 21 Конвенції судді повинні мати високі моральні якості, а також кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом. Судді здійснюють свої повноваження в особистій якості на постійній основі. Останнє означає, що судді не можуть займатися жодною іншою діяльністю, яка є несумісною із здійсненням судових повноважень.

Судді обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи від кожної держави-учасниці більшістю голосів із трьох кандидатів, представлених нею. Строк повноважень суддів Європейського суду складає дев’ять років. Вони не можуть бути переобрані. Крім того, строк повноважень суддів спливає коли вони досягають 70-річного віку (статті 22, 23 Конвенції) [5].

Конвенція визначає підстави і порядок дострокового припинення повноважень судді Європейського суду (звільнення з посади):

«Жоден суддя не може бути звільнений з посади, якщо тільки рішення про його невідповідність встановленим вимогам не буде ухвален іншими суддями більшістю у дві третини голосів» (стаття 24 Конвенції).

У випадку дострокового припинення повноважень судді, суддя, який обирається для його заміни, обіймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника.

За період функціонування Європейського суду порядок розгляду справ змінювався двічі – відповідно до положень Протоколу № 11 та Протоколу № 14 [27, 30].

З 1 листопада 1998 року по 1 червня 2010 року (період існування конвенційної системи, побудованої відповідно до положень Протоколу № 11 Конвенції) порядок руху справ у Європейському суді був таким.

Розгляд справ відбувався на засіданнях комісій Європейського суду, які складалися з трьох суддів, на засіданнях палат з семи суддів та у Великій палаті у складі сімнадцяти суддів. Як член палати та Великої палати за посадою засідав суддя, обраний від заінтересованої держави-учасниці, а у випадку його відсутності чи в разі неможливості взяти участь у засіданні, суддя, який визначався на вибір заінтересованої держави-учасниці.

Первісний розгляд справ здійснювався комісіями (три судді), які вирішували питання щодо їхньої прийнятності. Скарга, відносно якої не було винесено рішення про неприйнятність або вилучення з реєстру, подавалася на розгляд палати, котра мала повноваження розглянути справу по суті.

Повноваження Великої палати, встановлені Протоколом № 11, збереглися й після набуття чинності Протоколу № 14. Вона розглядала й розглядає справи в таких випадках: по-перше, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї, або якщо можливе рішення з цієї справи буде несумісним з рішеннями, винесеними Європейським судом раніше (стаття 30 Конвенції); по-друге, міждержавні справи, подані відповідно до статті 34 Конвенції; по-третє, у виняткових випадках у порядку перегляду прийнятих Європейським судом рішень, якщо справу подано на розгляд Великої палати однією зі сторін упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення (стаття 43 Конвенції). Крім того, Велика палата розглядає запити Комітету Міністрів щодо надання консультативних висновків.

1 червня 2010 року набув чинності Протокол № 14, після його ратифікації усіма державами-учасницями.

Він заснував новий механізм розгляду скарг, спрямований на те, щоб прискорити роботу Європейського суду.

Відтепер, розгляд справ у Європейському суді здійснюють одноосібні судді, комітети з трьох суддів, палати та Велика палата.

Одноосібний суддя вирішує питання про прийнятність скарги. В одноосібному засіданні не може брати участь суддя, обраний від держави-відповідача по справі (зацікавленої держави). Якщо справа потребує додаткового вивчення, вона передається суддею на розгляд комітету або палати. Визнання скарги неприйнятною, прийняття рішення про виключення її зі списку судових справ є остаточним і оскарженню не підлягає.

Стаття 28 Конвенції у новій редакції визначає повноваження комітетів:

«…комітет може одностайним голосуванням: a) оголосити її неприйнятною або вилучити її з реєстру справ, якщо таке рішення може бути прийняте без додаткового вивчення; або b) оголосити її прийнятною і одночасно постановити рішення по суті, якщо покладене в основу справи питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї є предметом усталеної практики Суду». Відповідні рішення комітету є остаточними. Якщо суддя, обраний від Високої Договірної Сторони, яка є стороною у справі, не є членом комітету, комітет може на будь-якій стадії провадження запросити цього суддю зайняти місце одного з членів комітету.Отже, участь судді, обраного від держави-відповідача у засіданні комітету не є обов’язковою; вона залежить від позиції комітету. По-іншому вирішується питання щодо участі судді, обраного від держави-відповідача у засіданні палати та Великої палати. Відповідно до частини 4 статті 26 Конвенції суддя, «…обраний від Високої Договірної Сторони, яка є стороною у справі, є ex officio членом палати або Великої палати. У разі відсутності такого судді або якщо він не може брати участь у засіданнях, Голова Суду вибирає зі списку, поданого заздалегідь цією Стороною, особу, яка засідає як суддя». Отже, за Конвенцією, участь судді, обраного від держави-відповідача у засіданні палати або Великої палати є обов’язковою.

Слід зазначити, що процедура, передбачена пунктом b) статті 28 встановлює «спрощений» порядок судового розгляду «типових» скарг, тобто скарг, вирішення яких має усталену судову практику. Вказана процедура спрямована на вирішення проблеми перевантаженості конвенційної системи.

Якщо одноосібний суддя і комітет з трьох суддів не змогли прийняти рішення щодо прийнятності скарги, враховуючи складність справи, а також якщо комітет не прийняв рішення по суті, справа розглядається палатою з п’яти суддів (стаття 29 Конвенції).

Як зазначалося, Протокол № 14 залишив без змін повноваження Великої палати, додавши до них повноваження Європейського суду розглядати звернення Комітету Міністрів щодо невиконання державою-учасницею зобов’язань за Конвенцією.Стаття 19 Конвенції покладає на Європейський суд функцію забезпечення додержання державами-учасницями конвенційних обов’язків. Це – основна функція, з якої випливає низка інших, – контрольна та правозастосовна функції, функція захисту і відновлення порушеного права, функція тлумачення Конвенції та інші. Названі функції є похідними від основної функції Європейського суду і, разом із тим, виступають передумовами і засобами її здійснення. Конвенція наділяє Європейський суд широкими повноваженнями, які є юридичними можливостями здійснення Європейським судом відповідних функцій. Згідно зі статтею 32 юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї, які передаються йому на розгляд відповідно до статті 33, 34 і 47. У випадку виникнення спору щодо судової юрисдикції він вирішується Європейським судом. Функція контролю здійснюється Європейським судом, у першу чергу, через розгляд індивідуальних та міждержавних скарг на порушення прав і свобод, проголошених Конвенцією та протоколами до неї. Таким чином, європейський контроль щодо дотримання прав людини має конкретний характер, тобто пов'язаний з вирішенням конкретних справ.Справи, подані до Європейського суду, вирішуються на підставі норм Конвенції із застосуванням принципів і стандартів, вироблених багаторічною судовою практикою. Вирішення справ відбувається в ході здійснення Європейським Судом правозастосовної функції, яка передбачає проходження кількох взаємопов’язаних стадій: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) визначення юридичної основи справи (проведення юридичної кваліфікації фактичних обставин справи); 3) вирішення справи по суті та юридичне оформлення прийнятого рішення.На стадії юридичної кваліфікації обставин справи Європейський суд здійснює функцію тлумачення Конвенції. Однак, ця функція не завжди пов’язана з розглядом справ і може мати самостійну форму у випадках, коли Європейський суд надає Комітету Міністрів Ради Європи консультативні висновки з правових питань в порядку статті 47 Конвенції.Отже, в компетенцію Європейського суду, відповідно до положень Конвенції, входить: здійснення контролю за дотриманням державами-учасницями конвенційних зобов’язань; розгляд усіх правових питань, які випливають з Конвенції, у тому числі, вирішення міждержавних і індивідуальних справ, які стосуються порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією, а також надання консультативних висновків щодо тлумачення її положень.