Тема б Активізація діяльності 00Н у період розрядки міжнародної напруженості

комітету був представник Нігерії, а засту!!^^^ком ^олот — представник України.

Спецкомітет проти апартеїду став головним органом оонівського механізму боротьби з апартеУ⁰^ визнаним міжнародною спільнотою злочином прспї людства, що загрожує міжнародному миру й безпеці.

00Н розгорнула багатопланову діяльїгі⁰!^ основні напрями якої зводилися до викриття расіїсї^ькоі сутності політики й практики режиму апартеїду, здійснення по­літичного й економічного тиску на расистський режим Претори шляхом розриву дипломатичних т^ економічних відносин, мобілізації міжнародної підтрйМ^ національ­но-визвольного руху народу Південної АФР^{1031 та ви:}" крютя фактів співробітництва з режимом адартеїду.

Вже в 1962 р. Генеральна Асамблея рекомендувала всім членам 00Н вжити ряду заходів дипломатичного м економічного характеру, аби примусити Преторію відмо­витися від політики апартеїду. В 1963 р. рвд^ Безпеки закликала всі держави припинити продаж і доставку зброї, боєприпасів та воєнно-транспорпї^ засобів У Південну Африку. Однак деякі західні зср^ї™» зокрем^ США і Великобританія, не визнали це рішення обов'яз­ковим і продовжували співробітництво з расистським ре­жимом.

У 1972 р. Рада Безпеки, що зібралася в Аддис-Абебі,

визнала правомірною антиапартеїдну бор⁰¹¹^ народу Південної Африки, що мало велике значеі^ Д™ поси:-

лення міжнародної допомоги нащональйо"®¹¹³®⁰-^¹¹⁰^ рухові.,

У 1973 р. Генеральна Асамблея ухвалила Міжнаро^У конвенцію про покарання злочину апартеїду. В 1974 р. Гене­ральна Асамблея запросила представників Африкансько­го національного конгресу (АНК) та Панафриканського

конгресу (ПАК) взяти участь у ранзі спос^ерїгУї^ при обговоренні проблеми апартеїду в Спецкорі¹¹⁶¹'¹- Пізніш^

Ш Дві організації були визнані єдиними пред⁰¹²¹™¹™^:

більшості населення Південної Африки й запрошувалися'

^я^ спостерігачі для обговорення питання Яр° апартеїд яа Унарні засідання Генеральної Асамблеї. -

Генеральна Асамблея позбавила Пів^¹¹¹^ АфрИКУ ярава участі в роботі органів 00Н і рекомендувала

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

темаб Активізація діяльності 00Н у період розрядка міжнародної напруженості

подібні заходи й іншим міжнародним організаціям. Це сприяло міжнародній ізоляції расистського режиму, хоч Південна Африка залишалася членом 00Н. 1976 р. Гене< ральна Асамблея проголосила 26 червня — день повстав ня в Соуето — Міжнародним днем солідарності з народом

Південної Африки, В 1977 р,. Рада Безпеки ухвалила рі, шення, яке робило воєнне ^ембарго обов'язковим. По­дібне рішення 00Н ухвалила вперше. Найбільшою діє< вістю вирізнялася політика економічного бойкоту Південної Африки. Але обов'язковими були лише санкції на торгівлю зброєю. Інші ж введені економічні санкції мали добровільний характер, і все залежало від позиції

тієї чи іншої країни.

Соціалістичні країни й країни, що не приєдналися,

проводили політику цілковитого припинення диплома­тичних, економічних та культурних відносин з Півден­ною Африкою. Поступово ряд держав, включаючи майже всіх традиційних партнерів Південної Африки в еконо­мічній сфері, ввели щодо неї ряд санкцій.

Північні країни (Данія, Фінляндія, Норвегія та Шве­ція) наклали цілковиту заборону на всю торгівлю з Пів­денною Африкою.

Країни Європейського економічного співтовариства

заборонили експорт нафти й імпорт золотих монет (крюгерандів), а також нові інвестиції в ПАР. Країни Співдружності відмовилися від експорту в ПАР нафти, комп'ютерів, імпорту крюгерандів, заліза й сталі. Всі вони, за винятком Великобританії, заборонили імпорт

сільськогосподарських продуктів, вугілля й урану з Пів­денної Африки. Безумовно, оптимальним варіантом були б всеосяжні обов'язкові санкції. Проте, незважаючи на численні відповідні резолюції Генеральної Асамблеї, рі­шення міжнародних форумів та заклики лідерів анти-апартеїдного руху, запровадити глобальні санкції не вда­лося. Такі обов'язкові санкції могла встановити тільки Рада Безпеки, а всі спроби провести необхідні рішення закінчувалися невдачею через позицію насамперед СІІІА й Великобританії. На їхню позицію впливала не тільки економічна заінтересованість у широких економічні зв'язках з Південною Африкою, а й стратегічні інтереси. Ситуація в цій країні розглядалася Вашингтоном кріз^

призму протистояння Сходу з Заходом.

І

242 ^а1

І все ж санкції з усіма їхніми недоліками до-. і^кульними місцями створювали істотні трущноці для расистського режиму. Щоб подолати торговельні санкції, "ряд Південної Африки мусив часом переплаїчувті по 2^-3 долари за кожну барель імпортованої нафти. Південноафриканське вугілля і сталь продавалися іно­земним покупцям за дуже заниженими цінами. Санкції болісно відбивалися й на експорті сільськогосшодфської продукції Південної Африки, хоч вона вдавалася і до таких засобів, як продаж ряду продуктів з фальшивими етикетками: «продукт Мозамбіку» або «продукт Лесото».

За підрахунками африканського економіста Сгефана Люїса, внаслідок санкцій зовнішні борги Південної Африки зросли на 20 млрд доларів. Отже, санкції 00Н відіграли вагому роль у зусиллях, що завершилися крахом расистського режиму апартеїду й перемогою:ііаі(іональ-но-визвольного руху народу Південної Африки.

• 00Н і Намібія

амібійська проблема перебувала в ц^еш^і уваги 00Н з перших днів її існування, коли вирі­шувалася доля підмандатних терипорій Ліги

 

Націй.

У 1946 р. Південна Африка, що мала мандат Ліги Націй на управління Південно-Західною Африкою, від­мовилась передати цю країну в систему опіки ЮОН, ігно­руючи рішення Міжнародного суду й думку ситової гро­мадськості, Південна Африка продовжувала незаконно експлуатувати народ і багаті природні ресурсж Південно-

^ахідної Африки»

Після прийняття в 1960 р. «Декларації т{9 надання

Належності колоніальним країнам і народам», в умовах ^гугнього наступу антиколоніального руху в Африці по-рилилася боротьба намібійського народу за свою свободу ^^залежність. У 1966 р. Організація наро9у Південне-бідної Африки (СВАПО) прийняла рішення яро розгор-

 

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

тання збройної боротьби за самовизначення. 27 жовтня

1966 р. Генеральна Асамблея позбавила Південну Африку права керувати територією Південно-Західної Африки, а управління цією територією було передано 00Н. У січні

1967 р. спеціальна сесія Генеральної Асамблеї утворила Раду з Південно-Західної Африки з метою забезпечення управління територією до одержання нею незалежності.

З червня 1968 р., коли Південно-Західна Африка була офіційно перейменована на Намібію, Рада дістала назву

Ради 00Н з Намібії.

Протягом ряду наступних років у рішеннях Ради Без­пеки, Генеральної Асамблеї, Міжнародного суду підкрес­лювалася незаконність присутності Південної Африки в Намібії. Уряд Преторії неодноразово закликався до виве­дення своєї адміністрації з Намібії.

У 1974 р. Рада 00Н з Намібії ухвалила Декрет про

захист природних ресурсів Намібії, який забороняв без до­зволу Ради вести розвідку, добування або розподіл при­родних ресурсів Намібії.

У 1976 р. Рада Безпеки висунула вимогу щодо прове­дення в Намібії виборів під контролем ООН^У 1978 р. спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ухвалила Декла­рацію з Намібії й Програму дій на підтримку самовизначен­ня та національної незалежності Намібії.

План 00Н з урегулювання намібійського питання

передбачав: припинення протиборства конфліктуючих сторін; виведення збройних сил, їх скорочення і демобі­лізацію; скасування дискримінаційних законів; звільнен­ня політичних в'язнів; надання політичним засланцям права повернення до Намібії; проведення вільних І спра­ведливих виборів під контролем 00Н; прийняття уста­новчими зборами конституції й проголошення незалеж­ності Намібії.

У вересні 1978 р. Рада Безпеки схвалила цей план і

прийняла рішення створити Групу 00Н для надання допо-моги в перехідний період (и^Аї). Однак здійснення цього плану всіляко затягувалося Південною Африкою. Лише в листопаді 1989 р. внаслідок проведення виборів до влади прийшла СЛАЛО, а 21 березня 1990 р. була проголошена

незалежність Намібії, її 244

Тема 6 Активізація дальності 00Н у період розрядки міжнародної напруженості

:И•МОИОб»0«КМ»»99»Ю»К^>>>>>»»М8¹»»»^IВФ»!¹»»»»»Оее^^

^Активізація діяльності 00Н у галузі прав людини

 

ГбО—70-ті роки на основі Загальної Декларації прав людини було розроблено й прийнято ряд декларацій, присвячених окремим аспектам проб­леми захисту прав людини.

Генеральна Асамблея ухвалила «Декларацію про лікві­дацію всіх форм расової дискримінації^ (1963) у «Декларацію про ліквідацію дискримінації проти жінок» (1967)у «Декларацію про соціальний прогрес і розвиток» (1969), Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок (1979) та ін.

У 1966 р. Генеральна Асамблея ухвалила два пакти (конвенції): Міжнародну конвенцію з громадянських і по­літичних прав і Міжнародну конвенцію з економічних, соціальних, культурних прав. Вони набрали чинності лише в 1976 р. Значення цих двох документів посилюється тим^ що вони мають обов'язкову юридичну силу.

За факультативним протоколом до Міжнародної кон­венції з громадянських і політичних прав жертва пору­шень будь-якого з прав, зафіксованих у Конвенції, має право безпосередньо звертатися в 00Н, у Комітет з прав людини.

Було створено механізм зі сприяння втіленню в життя ухвалених конвенцій і декларацій: Центр із прав людини, Комітет із прав людини у Комітет з ліквідації расової дис» кримінації, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок. Вищими ланками в цьому механізмі є Генеральна Асамб­лея та її Третій комітет. Економічна й Соціальна Рада та й Комісія з прав людини. '

Для контролю за виконанням положень Конвенції з громадянських і політичних прав був створений Комітет ¹³ прав людини, що складався з 18 експертів. Комітет по-^Iсликаний вивчати звіти урядів, робити запити до урядів, готувати свої звіти Економічній і Соціальній Раді, Гене­ральній Асамблеї.

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ^

[Ь.Ї »». ^<

ЇОЇ»»М»»5^-»»5С»»Ї»»»»0»»»%»»&В»ЮЄ«0»Ї»М^^

-• Стратегія 00Н у сфері економічного «й соціального розвитку ^ і

<МЮ88авО»ОаООСОИ09СС«6»»6«ОС600»&аОО»«»йО»6««»6«»80»«С«&^^

Головна мета 00Н убачалася її фундаторами в підтриманні миру й міжнародної безпеки. Поряд з миротворчою діяльністю першорядне місце по<

сідали економічні й соціальні проблеми, увага до яких невпинно зростала, особливо в 60—70-ті роки у зв'язку з розвалом колоніальної системи й утворенням десятків молодих незалежних держав. Розширення складу 00Н і перетворення країн «третього світу» на найвпливовіше угруповання, що здобуло в Генеральній Асамблеї біль­шість голосів, сприяло зростанню питомої ваги соціально-економічних проблем у діяльності Організації Об'єднаних Націй. Чотири п'ятих бюджету 00Н та її персоналу пов^я-

зані з економічною і соціальною діяльністю.

Починаючи з 1960 р. економічний і соціальний роз­виток у країнах, що розвиваються, стає домінуючою проблемою в діяльності Генеральної Асамблеї, її числен­них органів, а також спеціалізованих установ.

Розробляється стратегія міжнародного економічного

розвитку. Генеральна Асамблея проголосила програму Першого десятиріччя розвитку (1961—1970), а згодом — Другого десятиріччя розвитку (1971—1980). Мета цих програм полягала в зосередженні міжнародних дій на конкретних заходах допомоги країнам, що розвиваються. У 60-х роках особливо наголошувалося на виробленні

єдиного підходу до економічного й соціального пла­нування в інтересах забезпечення збалансованого розвитку. Кульмінацією цих зусиль стало прийняття Ге­неральною Асамблеєю в 1969 р. Декларації про соціальний прогрес і розвиток. У Декларації проголошувалася мета підвищення життєвого рівня всіх членів міжнародної спільноти шляхом забезпечення права на працю і лік­відацію безробіття.

Найвизначнішою міжнародною подією 70-х років було

прийняття спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ^ 1974р. Декларації й Програми дій щодо встановлення ново^

міжнародного економічного порядку. 246

Тема 6 Активізація діяльності 00Н у період розрядки міжнародної напруженості

 

В цих документах констатувався розрив міх розви­нутими країнами й країнами, що розвиваються. На краї­ни, що розвиваються, де проживало 70 % населення зем­ної кулі, припадало лише ЗО % світового доходу. Під­креслювалася зростаюча взаємозалежність усіх держав:

процвітання міжнародного співтовариства в цілому зале-ясить від процвітання його складових частин.

Новий міжнародний економічний порядок має буду­ватися на дотриманні таких принципів: суверенна рів­ність, самовизначення народів; територіальна цілісність і невтручання у внутрішні справи інших держав; якнайп, ширше співробітництво всіх держав на основі спра'1 ведливості, що має сприяти ліквідації диспропорцій у світі й процвітанню всіх; повна й ефективна участь усіх країн у розв'язанні світових економічних проблем; забез­печення прискореного розвитку країн, що розвиваються;

цілковитий суверенітет держави над своїми природними ресурсами; право народів, що перебували під колоніаль­ним гнітом, на відшкодування і повну компенсацію за експлуатацію і втрати, завдані природним та всім іншим ресурсам; установлення справедливого співвідношення між цінами на сировину й на товари, які експортуються країнами, що розвиваються, і цінами на імпортовані ни­ми товари.

У тому ж 1974 р. Генеральна Асамблея ухвалила Хартію економічних прав і обов'язків держав. Хартія, що складалася з 4 глав і 34 статей, передбачала, що кожна країна: має право здійснювати повний контроль за своїми багатствами й природними ресурсами; регулювати іно­земні інвестиції за своїми законами; право націоналі­зувати, експропріювати іноземну власність та забезпечу­вати в такому разі компенсацію. Будь-які спори повинні ьирішуватися за законами країни, яка націоналізує,

Однак практика втілення в життя проголошених прин­ципів наштовхнулася на істотні перешкоди, пов'язані з ьщірваністю певних підходів від реальностей, неодноз-йачним розумінням проблеми «повної компенсації за експлуатацію» колоній, принципів надання технічної до­помоги незалежним державам та ж. ^і/

Не вдалося* досягти значного прогресу і в зусиллях ^одо створення механізму контролю над утіленням у ^ч'пя нового міжнародного економічного порядку

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕЮИ ^

»9»»»^даЮЗД&&5Є&й»ВвО»»»»0%»5»»»»»^0»^^

• Стратегія 00Н у сфері економічного ш й соціального розвитку ' |

Г

оловна мета 00Н убачалася її фундаторами в підтриманні миру й міжнародної безпеки. Поряд з миротворчою діяльністю першорядне місце по<

сідали економічні й соціальні проблеми, увага до яких невпинно зростала, особливо в 60—70-ті роки у зв'язку з розвалом колоніальної системи й утворенням десятків молодих незалежних держав. Розширення складу 00Н і перетворення країн «третього світу» на найвпливовіше угруповання, що здобуло в Генеральній Асамблеї біль­шість голосів, сприяло зростанню питомої ваги соціально-економічних проблем у діяльності Організації Об'єднаних Націй. Чотири п'ятих бюджету 00Н та її персоналу пов'я­зані з економічною і соціальною діяльністю.

Починаючи з 1960 р. економічний і соціальний роз­виток у країнах, що розвиваються, стає домінуючою проблемою в діяльності Генеральної Асамблеї, її числен­них органів, а також спеціалізованих установ.

Розробляється стратегія міжнародного економічного

розвитку. Генеральна Асамблея проголосила програму Першого десятиріччя розвитку (1961—1970), а згодом — Другого десятиріччя розвитку (1971—1980). Мета цих програм полягала в зосередженні міжнародних дій на конкретних заходах допомоги країнам, що розвиваються. У 60-х роках особливо наголошувалося на виробленні

єдиного підходу до економічного й соціального пла­нування в інтересах забезпечення збалансованого розвитку. Кульмінацією цих зусиль стало прийняття Ге­неральною Асамблеєю в 1969 р. Декларації про соціальний прогрес і розвиток. У Декларації проголошувалася мета підвищення життєвого рівня всіх членів міжнародної спільноти шляхом забезпечення права на працю і лік­відацію безробіття.

Найвизначнішою міжнародною подією 70-х років було

прийняття спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ^в 1974р. Декларації й Програми дій щодо встановлення ново^

міжнародного економічного порядку. ^л^ 246 ^а

Тема б Активізація діяльності 00Н у період розрядки міжнародної напруженості

 

В цих документах констатувався розрив між розви­нутими країнами й країнами, що розвиваються. На краї­ни, що розвиваються, де проживало 70 % населення зем­ної кулі, припадало лише ЗО % світового доходу. Під­креслювалася зростаюча взаємозалежність усіх держав:

процвітання міжнародного співтовариства в цілому зале-ясить від процвітання його складових частин.

Новий міжнародний економічний порядок має буду­ватися на дотриманні таких принципів: суверенна рів­ність, самовизначення народів; територіальна цілісність і невтручання у внутрішні справи інших держав; якнай­ширше співробітництво всіх держав на основі спра­ведливості, що має сприяти ліквідації диспропорцій у світі й процвітанню всіх; повна й ефективна участь усіх країн у розв'язанні світових економічних проблем; забез­печення прискореного розвитку країн, що розвиваються;

цілковитий суверенітет держави над своїми природними ресурсами; право народів, що перебували під колоніаль­ним гнітом, на відшкодування і повну компенсацію за експлуатацію і втрати, завдані природним та всім іншим ресурсам; установлення справедливого співвідношення між цінами на сировину й на товари, які експортуються країнами, що розвиваються, і цінами на імпортовані ни­ми товари.

У тому ж 1974 р. Генеральна Асамблея ухвалила Хартію економічних прав і обов'язків держав. Хартія, що складалася з 4 глав і 34 статей, передбачала, що кожна країна: має право здійснювати повний контроль за своїми багатствами й природними ресурсами; регулювати іно­земні інвестиції за своїми законами; право націоналі­зувати, експропріювати іноземну власність та забезпечу­вати в такому разі компенсацію. Будь-які спори повинні ьирішуватися за законами країни, яка націоналізує.

Однак практика втілення в життя проголошених прин­ципів наштовхнулася на істотні перешкоди, пов'язані з ВДрваністю певних підходів від реальностей, неодноз-йачним розумінням проблеми «повної компенсації за експлуатацію» колоній, принципів надання технічної до­помоги незалежним державам та ін.

Не вдалося* досягти значного прогресу і в зусиллях ^ОДо створення механізму контролю над утіленням у ^итгя нового міжнародного економічного порядку.

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Багатопланова соціально-економічна діяльність ООЦ здійснювалася за допомогою розгалуженої системи різних органів. Це — Генеральна Асамблея, її Другий та Третій

комітети. Економічна і Соціальна Рада.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є центральним форумом для обговорення питань у даній сфері. Вона розглядає проблеми світового економічного й соціаль< ного становища, стан міжнародної торгівлі, питання охо­рони навколишнього середовища, економічної й техніч­ної допомоги країнам, що розвиваються, проблеми наро­донаселення, продовольства, природних ресурсів, насе­лених пунктів тощо.

ЕКОСОР створила систему допоміжних підрозділів:

постійні комітети, функціональні та регіональні комісії. Велику роль відіграють різні фонди і програми, які діють

у соціально-економічній сфері.

У 1965 р. створено Програму розвитку 00Н (ПРООН),

фонд якої формується за рахунок щорічних добровільних внесків країн—членів 00Н. ПРООН стала найбільшою у світі структурою багатостороннього технічного й еконо­мічного співробітництва, яка сприяє ефективному управ­лінню природними ресурсами, передачі технологій в інте­ресах охорони навколишнього середовища, прискоренню економічного й соціального розвитку країн. Особлива увага приділяється проектам у країнах, що розвиваються. Проекти, які здійснюються тільки на прохання урядів, охоплюють найрізноманітніші ділянки економічного й соціального життя. Це проблеми подолання наслідків економічних спадів чи посух, боротьба проти бідності й голоду в Африці, проблеми піднесення сільськогосподар­ського виробництва та ін.

З метою активізації діяльності у сфері індустріалізації

країн, що розвиваються, у 1965 р. Генеральна Асамблея ухвалила рішення про створення Організації Об'єднаним Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). Ця організація, що почала діяти в 1967 р., проводить дослідження, сприяє підготовці кадрів, надає технічну допомогу, ор­ганізовує семінари, збирає і розповсюджує необхідну ін­формацію.

З метою упорядкування своєї діяльності ПРООН роз­робила в 70-ті роки п'ятирічний^ план, співробітництва з

248)

•уема б Активізація діяльності 00 Н у період роз^Р^^ міжнародної напруженості

_ _ •

більшістю країн, що розвиваються, визначи-^ Щ^рнтети

я довгострокових планах. _ „

Слід пам'ятати, що ні ПРООН, ні ЮНЦСЯ⁰ не забезпе­чують надання масштабних позик чи гранті^⁸ країнам, що розвиваються. Найбільшим джерелом фшаї^^^^Р⁰³-витку став Світовий банк, який увійшов у а систему ООН ^к ЇЇ спеціалізована установа. Подібні функг?^ покладено Й на деякі інші спеціалізовані установи: Міз^Р^^⁰⁰¹^ ^ва' дютний фонду Міжнародну фінансову корпор^^¹¹⁰' ^м!^жна~ родну асоціацію розвитку тощо. Важливу рол^ У ^СФ^еР^{1 М1Ж}'" народного економічного співробітництва ві^Й¹¹^^{36 КОН}Ф^е'• ренція 00Н з торгівлі й розвитку (ЮНКТАУ^' ^с™^оре^ ^в 1964 р. як постійний орган Генеральної Ас^⁸?¹⁶^¹- ^мета цієї структури полягає в сприянні иіжнарод::^¹™ ^ТОР^{ПВЛ1 и} розвитку, особливо країн, що розвиваються. ".. д ^ ^

Будучи головним інструментом Генерала^¹¹⁰¹ Асамблеї для переговорів про міжнародне економіч^¹¹⁶ співробіт­ництво, ЮНКТАД займається також др^лш^^я^, аналізом торговельної політики, контролем за втіленням у життя ухвалених рішень, технічним співр^⁰⁰¹™¹¹¹¹^⁰^ обміном інформацією та консультаціями.

У 1972 р. Генеральна Асамблея створила^ спеціальний

орган для сприяння охороні навколишнього с- ^^е^^{едовища}г77 Програму 00Н з навколишнього с^р^о^^^^^^^^^⁷⁷-ЮНЕП координує діяльність усіх установ ^^<ЮГ1» ^{ЯК1 за}" ймаються питаннями навколишнього се^^Л⁰®™¹?» а також неурядових організацій. Штаб-квартир³ організації розташована в Найробі (Кенія). Це — пе^™³ установа 00Н, яка перебуває в країні, що розвиваєть^^.

Серед численних соціальних органів ООР^^{1 слщ} ^ВД³™ Дитячий фонд 00Н (ЮШСЕФ). Він був ^таорении за Рішенням Генеральної Асамблеї в 1946 р. спочатку як надзвичайний орган з метою піпування іж^Р⁰ Д¹™ ^ов-ропи — жертв другої світової війни. Її ^ие^^^^^хвл~ Надзвичайний міжнародний дитячий фонд ОС^¹¹' ^ред чалося, що це буде тимчасова організація. ^^{їле в 1}-'⁵³ Р-°рганізація стала постійною, зберігши ст^^РУ ^^У надзвичайна».

Бюджет ЮНІСЕФ формується за рахунс^ Добровіль-

йих внесків урядів і з приватних джерел, о^^р^^ Д³⁶ Урядам гранти на проекти, що стосуються д^™¹¹- ^як "Р³'

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

...а.Зб.і¹--- -,.... --.-.,..... „.,.

 

вило, ЮНІСЕФ сплачує половину вартості проекту. Рещ. ту забезпечує відповідний уряд. Основними напрямами діяльності організації є медобслуговування, освіта, бо­ротьба з малярією, надзвичайна допомога дітям. У 1965 р. ЮНІСЕФ одержав Нобелівську премію миру, Досвід соціально-економічної діяльності 00Н у 60—, 70-ті роки висвітлив ряд уроків, аналіз яких дав змогу визначити шляхи її вдосконалення^ Ухвалені 00Н резолюції часто-густо мали загальний характер, не враховували особливості країн, що стали не­залежними. Південь розглядався як монолітна, єдина за інтересами група. Проте йшлося про понад 120 країн з різними соціально-економічними, політичними, техніч­ними та культурними показниками. Кожна з цих країн прагнула якомога більше одержати, нічого не віддаючи. «Рожеві» розрахунки деяких країн, що розвиваються, на безкоштовну передачу їм технологій розвинутими дер­жавами виявилися нереальними. Життя показало: самі країни, що розвиваються, зобов'язані прикладати знач­них зусиль до мобілізації свого потенціалу, модернізації економіки, розвитку техніки й управлінських кадрів, ефек­тивної системи державного управління. Стало очевидним, що розбудова економічного співробітництва Північ— Південь має грунтуватися на принципі взаємовигоди, що для реалізації нового міжнародного економічного поряд­ку потрібні всебічно продумані й цілеспрямовані Зусилля всіх країн. Крім того, давалася взнаки слабка координація дій міжнародних організацій та їх підрозділів у країнах, що розвиваються. Мали місце дублювання, розпорошення ресурсів, мобілізація яких не відповідала зростаючим пот­ребам.

•,, •.'. •••ї ^ -^1 Г^- • : -^•^.. II Розділ111, ;%::::::..,-г Я ОСОБЛИВОСТІ' і РОЗВИТКУ 1 РЕГІОНАЛЬНИХ • СИСТЕМ •І МІЖНАРОДНИХ •І ВІДНОСИН III (1945—70-ті роки)

 

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

 

вило, ЮНІСЕФ сплачує половину вартості проекту. Реш­ту забезпечує відповідний уряд. Основними напрямами діяльності організації є медобслуговування, освіта, бо­ротьба з малярією, надзвичайна допомога дітям. ^ У 1965 р. ЮНІСЕФ одержав Нобелівську премію мируш Досвід соціально-економічної діяльності 00Н у 60—, 70-ті роки висвітлив ряд уроків, аналіз яких дав змогу визначити шляхи її вдосконаленнях Ухвалені 00Н резолюції часто-густо мали загальний характер, не враховували особливості країн, що стали не­залежними. Південь розглядався як монолітна, єдина за інтересами група. Проте йшлося про понад 120 країн з різними соціально-економічними, політичними, техніч­ними та культурними показниками. Кожна з цих країн прагнула якомога більше одержати, нічого не віддаючи. «Рожеві» розрахунки деяких країн, що розвиваються, на безкоштовну передачу їм технологій розвинутими дер­жавами виявилися нереальними. Життя показало: самі країни, що розвиваються, зобов'язані прикладати знач­них зусиль до мобілізації свого потенціалу, модернізації економіки, розвитку техніки й управлінських кадрів, ефек­тивної системи державного управління. Стало очевидним, що розбудова економічного співробітництва Північ— Південь має грунтуватися на принципі взаємовигоди, що для реалізації нового міжнародного економічного поряд­ку потрібні всебічно продумані й цілеспрямовані Зусилля всіх країн. ^ Крім того, давалася взнаки слабка координація дій міжнародних організацій та їх підрозділів у країнах, що розвиваються. Мали місце дублювання, розпорошення ресурсів, мобілізація яких не відповідала зростаючим пот­ребам.

' г". - •: 'і. •1^і »«.< ї: • Розділ НІ. ж ^'' І ОСОБЛИВОСТІ • РОЗВИТКУ ' В, РЕГІОНАЛЬНИХ "і' СИСТЕМ • МІЖНАРОДНИХ •І ВІДНОСИН III (1945—70-ті роки)

 

^ \

•а*. -«

КРАЇНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

В «СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ

ВІДНОСИН НОВОГО ТИПУ»

• «Система міжнародних відносин нового

Типу»

• Сателітизація країн Східної Європи. Ста'