Е Міжнародна позиція Індії й основні напрями її зовнішньої політики

йй^-№<>ййЯ>^йУй№^-^^й?^5^й%й»-:&^^

аслідком розпаду світової колоніальної системи^ що розпочався відразу по закінченні другої світової війни, стала поява на політичній карті світу молодих незалежних держав, серед яких особливе місце посіла Індійська Республіка. Вже перші кроки моло­дої держави на міжнародній арені засвідчили її намір твердо стояти на власних ногах і співробітничати як рівна з рівними з усіма, хто бажав співпраці з нею. Індія —-центр Азії, міст між Сходом і Заходом» Північчю і Півд­нем, сполучна ланка між Південно-Східною і Південно-Західною Азією, а також між Центральною і Південною Азією. Політика неприєднання і мирного співіснування,

388 ^

тема ⁵ Країни Південної Азії ' в міжнародних відносинах

яку започаткував і послідовно втілював у життя Д Неру, його прагнення закласти за допомогою науково-техніч­ного прогресу підвалини сучасної держави, стимулювати економічний розвиток країни, здійснювати прогресивні соціальні перетворення викликали інтерес у багатьох мо­лодих незалежних держав.

На середину 50-х років визначилися в головних рисах міжнародна позиція Індії й спрямування її зовнішньої політики. Індія активно виступила проти політики Заходу в Азії, яка полягала в насадженні військово-політичних блоків і союзів, наданні азіатським країнам військової допомоги й створенні на їхніх територіях іноземних військових баз. Індійське керівництво слушно вважало, що така політика нав'язує азіатському континентові участь у «холодній війні», протиставляє азіатські народи один другому і, що найважливіше, суперечить інтересам їхньо­го мирного розвитку. Індія почала активно налагоджу­вати широкі дружні зв'язки з азіатськими країнами, в яких при владі перебували прогресивні режими, а також із соціалістичними країнами, зокрема з СРСР. В основі самостійної зовнішньої політики Індії лежали національ­ні інтереси індійської держави: необхідно було зберегти мир, уникнути участі в протиборстві двох суспільно-політичних систем, щоб забезпечити максимально спри­ятливі міжнародні умови для здійснення головного за­вдання — незалежного політичного й економічного роз­витку.

Основними загальнонаціональними проблемами Індії середини 50-х років стали прискорений і всебічний роз­виток національної економіки, подолання успадкованої від колоніалізму загальної відсталості, злиденності й за­лежного становища на світовому капіталістичному ринку. У зв'язку з інтегруванням країни в систему світового капіталістичного господарства правлячі кола Індії споді­валися на одержання необхідних для економічного роз­витку коштів від капіталістичних країн, передусім США й Великобританії. Проте ставлення західних країн до проб­леми економічного прогресу Індії було далеко не одно-^ачним. З одного боку, вони широко рекламували свою ^яму заінтересованість в успішному розвитку Індії, роз­раховуючи на її прикладі продемонструвати можливість ^огресу молодих національних держав у межах капі-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

талістичноЇ системи господарства, а з іншого — вважали.нереальним, передчасним і надто претензійним намір індійського керівництва створити державний сектор важ-) кої промисловості як основу економічної самостійності Більше того, замість допомоги в індустріальному розвит-4 кові західні країни пропонували Індії військову підтрим-1 ку, яка, мовляв, нагальне їй необхідна для усуненняі «комуністичної загрози». В той період західні держави,! сподіваючись зв'язати Індію військово-політичними зо­бов'язаннями, виступили із засудженням індійського кур­су неприєднання як «аморального» й недалекоглядного. Проте індійський підхід до цього питання докорінно від­різнявся від західного: в Індії не вважали, що міжна­родний комунізм приховує суттєву загрозу для країни.

Демонструючи незалежність своєї зовнішньої політи­ки, Індія стала однією з перших країн «третього світу», яка пішла на зближення з соціалістичними країнами. Це не тільки дало змогу підірвати монополію Заходу на тех­нічний досвід, а й змусило країни розвинутого капіталіз­му надати Індії широку допомогу в будівництві об'єктів промисловості й електроенергетики, а також пом'якшити умови її надання. Намітилося зближення Індії з соціаліс­тичними країнами з таких проблем, як роззброєння, підтримка представництва КНР в 00Н, послаблення міжнародної напруженості, боротьба проти курсу Заходу на створення військово-політичних пактів в Азії, проти надання ним військової допомоги своїм азіатським союзникам, розміщення на їхніх територіях іноземних військових баз тощо.

Однак економічні відносини Індії з соціалістичними країнами, зокрема з СРСР, аж до 1955 р. розвивалися порівняно повільно. 2 грудня 1953 р. була підписана пер­ша індійсько-радянська торговельна угода терміном на п'ять років. Хоча ця угода відкривала можливості для отримання Індією продукції радянського машинобуду­вання, деякі індійські державні діячі, розраховуючи пере­дусім на підтримку Заходу, не прагнули до одержання радянської допомоги. Тим часом відмова Міжнародного банку реконструкції й розвитку в наданні допомоги в будівництві металургійних заводів і невигідні умови угоди з західнонімецькими фірмами «Крупп» ^і «Демаг» про будівництво одного з трьох запланованих даводів дюсили-

трма 5 Країни Південної Азії ' в міжнародних відносинах

ли інтерес індійського уряду до пропозиції СРСР з цього питання. 2 лютого 1955 р, була підписана індійсько-радянська угода про радянську участь у будівництві в Шілаї металургійного заводу потужністю 1 млн т сталі на пік з перспективою подальшого розширення заводу в 2 5 раза й надання Індії кредиту в 647 млн рупій з розра­хунку 2,5 % річних з наступним погашенням його постав­ками індійських товарів. Такі умови не мали прецеденту в пракшці відносин Індії з західними країнами. Швидкий розвиток індійсько-радянських відносин спонукав західні держави переглянути їхню економічну політику з ураху­ванням індійських інтересів.

Становлення співробітництва Індії з Радянським Со­юзом та іншими соціалістичними країнами мало важливе значення для утвердження Індії на світовій арені. Цьому значною мірою сприяли взаємні обміни урядовими де­легаціями на найвищому рівні. В червні 1955 р. відбувся візит в СРСР прем'єр-міністра Індії Д. Неру, а в листо­паді—грудні того самого року — візит-відповідь радян­ської урядової делегації на найвищому рівні. В ході пере­говорів на урядовому рівні були закладені основи еконо­мічного, політичного й культурного співробітництва двох країн на довгі роки.

Індія брала активну участь у багатьох заходах, спрямо­ваних на зміцнення загального миру й зменшення між­народної напруженості. В 1959 р, вона активно підтри­мала висунуту СРСР на XIVсесії ТА 00 Н пропозицію про загальне й цілковите роззброєння, приєдналася до про­тесту проти наміру Франції провести ядерні випробуван­ня в Сахарі. Індія ввійшла серед інших нейтралістських країн до складу Комітету 00Н з роззброєння («Комітет 18-ти») й брала в його роботі найактивнішу участь.

Важливою складовою зовнішньополітичного курсу Індії була активна підтримка національно-визвольних ру-^ боротьби проти колоніалізму, неоколоніалізму, ра­сизму. Вона виступила на захист боротьби алжирського народу за свободу, самовизначення і незалежність, за надання незалежного розвитку конголезькому народові, проти жорстоких репресій Португалії в Анголі. Гнів і обу­рення в Індії викликала англо-франко-ізраїльська агресія 20 жовтня 1956 р. проти Єгипту, який 26 липня 1956 р. й^Ціоналізував компанію Суецького каналу з метою вста-

 

 

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

,. „я 5 Країни Південної Азії • ^е ^м в міжнародних відносинах

 

 

новлення свого суверенітету над його зоною. Індійський уряд негайно звернувся до 00Н із закликом ужити рі, щучих заходів для відсічі агресії. Зіткнення антиколоні­альної позиції Індії й колоніальних інтересів Заходу спри­чинило погіршення її відносин з західними країнами. Ці відносини ще більше ускладнились на початку 60-х років у зв'язку з діями Індії щодо утвердження її повного су­веренітету над португальськими володіннями в Індії.

В грудні 1961 р. індійський уряд ужив заходів, спрямо­ваних на звільнення територій Гоа, Даман та Діу, що залишались португальськими колоніальними анклавами на індійській землі. Рішення про визвольні дії на вка­заних територіях було прийняте індійським урядом у зв'язку з посиленням загрозливих воєнних приготувань Португалії для утримання за собою Гоа, Даману та Діу, охоплених антиколоніальною боротьбою. Відчайдушна спроба західних держав протягнути в Раді Безпеки 00Н резолюцію з вимогою «негайно припинити воєнні дії й від­вести збройні сили Індії» не увінчалась успіхом завдяки рішучій позиції Радянського Союзу, підтриманого краї-^ нами, що звільнились від колоніального гноблення. |

Індії належала вирішальна роль у тому, що політика неприєднання була визнана міжнародною спільнотою як активний миролюбний курс країн, що визволились. Саме з ініціативи Індії, Індонезії та Югославії 1—6 вересня 1961р. в Белграді відбулася Перша конференція глав урядів і країн, що не приєднались. Індія дотримувалась такого розуміння неприєднання, яке передбачає активний вплив країн, що не приєднались, на глобальні проблеми й не обмежується антиколоніальними позиціями, як вважало багато інших учасників руху неприєднання. Власне під впливом Індії в рішеннях конференції першочергове зна­чення було надане загальним проблемам забезпечення миру, роззброєння та недопущення війни. Індійська по­літика неприєднання опинилася під вогнем атак західних країн, які перейшли до прямої дискредитації політики неприєднання з різних аспектів у цілому й індійського зокрема залежно від специфіки міжнародної ситуації. Нові спроби примусити Індію відмовитись від неприєд­нання й зорієнтувати свою політику на військово-полі­тичне співробітництво з Заходом збіглися із загостренням

індійсько-китайських суперечностей....

, <

392 • ••';. І

;.;<.зд.:<л:«К<-№»»ЗД'»:^^^^^^^