Е Міжнародні відносини режиму «нового порядку»

м»»:'»»»?»»:^:^-:-»:^»»»^»»^-:^»^^^^

ровал «руху ЗО вересня» 1965 р. став зручним І приводом для антикомуністичної й антипрези-дентської кампанії, кінцевою метою якої був державний переворот в Індонезії. Розгромивши протягом двох місяців компартію і масові демократичні організації й позбавивши тим самим президента Сукарно можливості ефективного політичного маневрування, військове керів­ництво приступило до усунення з політичної арени набли­жених до президента кіл цивільної демократії й поетапно­го усунення від влади самого А. Сукарно. З формуванням генералом Сухарто кабінету міністрів відбулася фактична передача військовим виконавчої влади, а в червні—липні 1966р. сесія Тимчасового народного консультативного кон-

П

т е м а 4 Міжнародні відносини • в Південно-Східній Азії

гуесу (ТНКК) позбавила Сукарно^ титулу довічного президента. Цим самим було покладено початок легіти-хгізації нового політичного режиму, що дістав назву «ново­го порядку». Весною 1967 р. спеціальна сесія ТНКК призначила генерала Сухарто виконуючим обов'язки пре­зидента, а в березні 1968 р. — обрала його новим пре­зидентом країни. Внаслідок численних реорганізацій ка­бінетів і військового керівництва новий політичний режим ставав дедалі авторитарнішим. Це відбивалося у сфері не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики країни, ос­новний зміст якої визначався передусім президентом та

його найближчим оточенням.

Улітку 1966 р. на сесії ТНКК було прямо заявлено, що

попередня зовнішня політика недостатньо відповідала національним інтересам і цілям індонезійської революції, підкреслено, що прагнення Індонезії виступати в ролі «маяка» для країн Азії й Африки за відсутності полі­тичної, воєнної й економічної стабільності всередині країни викликало лише збільшення злиднів і страждань народу, підірвавши його віру в уряд, а конфронтація з Малайзією і вихід з 00Н призвели врешті-решт до між­народної ізоляції країни. Конгрес закликав повернутися до активного й незалежного зовнішньополітичного курсу, що базується на національних інтересах, які не повинні приноситись у жертву міжнародним. Зазначалося також, що проголошена після перемоги революції 1945 р. неза­лежна й активна зовнішня політика має базуватися на принципах мирного співіснування і добросусідства, на принципах Бандунга, на прагненні до регіонального співробітництва. В рішеннях ТНКК указувалося, що Індонезія, відмовляючись від участі у військових блоках і союзах, виступає також за заборону розміщення інозем­них військових баз будь-якої країни на території іншої, оскільки наявність останніх веде до посилення міжна­родної напруженості. Конгрес звернув особливу увагу на ^т^ що ядерна зброя являє собою загрозу для справи миру ^в усьому світі й існування людства, і закликав індоне­зійський уряд підтримувати будь-які кроки, спрямовані на заборону ядерних випробувань у військових цілях. Як першочергові зовнішньополітичні завдання країни ТНКК визначив повернення втраченої довіри інших держав, ^рияння регіональному^ співробітництву в Південно-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Східній Азії, повернення в 00Н і припинення конфрон тації з Малайзією.

Вже ЗО травня в Бангкоці (Таїланд) розпочались індо-незійсько-малайзійські переговори, наслідком яких стала лише спільна заява для преси. В ній сторони констату-вали досягнення згоди відновити дружні відносини й підтримувати прямі контакти. Тоді в справу втрутилися західні країни, які прямо чи опосередковано підгриму­вали Малайзію як антикомуністичний бар'єр на шляху індонезійсько-китайського зближення в період «скерова-ної демократії». Вони дали зрозуміти індонезійській сто-роні, що доки не припиниться конфронтація з Ма­лайзією, ні про яку економічну допомогу не може бути й мови. В контексті викладеного слід підкреслити, що ТНКК націлював індонезійський уряд на проведення зовнішньополітичного курсу, який відповідав би переду­сім економічним інтересам країни. 11 серпня 1966 р. в Джакарту прибула малайзійська делегація на чолі з прем'єр-міністром країни А. РазакоМу і в той самий день був опублікований текст угоди про припинення конф­ронтації. Одночасно з припиненням конфронтації з Ма­лайзією Індонезія здійснила кроки до нормалізації від­носин із Сінгапуром, який вона не визнала після його виходу в серпні 1965 р. зі складу Малайзійської Феде­рації. Дипломатичні відносини з Малайзією і Сінгапуром Індонезія офіційно встановила восени 1967 р. Нормалі­зація відносин із сусідами відповідала національним інте­ресам Індонезії, сприяла поліпшенню її економічних зв'язків із традиційними ринками Малайзії й Сінгапуру. Наприкінці вересня 1966 р. Індонезіє відновила своє спів­робітництво з 00Н. ^

Усі ці кроки вивели Індонезію з певної дипломатичної ізоляції на регіональному й міжнародному рівнях. У цей період зовнішня політика країни набирала дедалі ви­разнішого прозахідного характеру. Підкреслюючи, що основи зовнішньої політики залишилися непорушними, а змін зазнали лише методи її проведення, лідери «нового порядку» відмовились від «революційного романтизму^ Сукарно й перейшли до політики прагматизму. При про­веденні своєї зовнішньої політики індонезійський уряд змушений був постійно оглядатися на позицію країн-донорів, хоч і виступав зі спростуванням закидів у тому»

трма 4 Міжнародні відносини ^{1 е} в Південно-Східній Азії

ітю Індонезія «схилилася вправо через матеріальні мірку-пяння». Проте її відносини з іншими країнами і справді часто вимірювалися тією допомогою, яку вона від них

отримувала.

Зближення з провідними капіталістичними держа­вами особливо на основі економічного співробітництва, вносило серйозні корективи в індонезійський курс не­приєднання, яке Індонезія почала трактувати як відмову від підтримання політики обох протилежних суспільно-політичних таборів. Більше того, індонезійське керів­ництво намагалося в той період уникати вживання само­го терміна «неприєднання», роблячи наголос на принципі «незалежної й активної» зовнішньої політики. «Активної» в тому сенсі, що вона передбачає формування власних поглядів і позицій з будь-яких міжнародних проблем, і «незалежної» в тому значенні, що вона вільна від впливу держав, які ідеологічно протистоять одна одній. Саме таке гнучке формулювання «незалежної й активної» зов­нішньої політики ставало домінуючим, оскільки воно легко інтерпретувалось у відповідності до змісту зовнішньополітичного курсу країни.

Викладене певною мірою проливає світло на ставлен­ня лідерів «нового порядку» до міжнародних подій, що відбувалися в південно-східноазіатському регіоні в другій половині 60-х — 70-х роках. Індонезія припинила нада­вати підтримку боротьбі в'єтнамського народу проти аг-ресй Вашингтона в Індокитаї, заявила, що вона не визнає офіційного статусу за представництвом Національного фронту визволення Південного В'єтнаму, відкритим у Джакарті в попередні роки, а визнання створеного в червні 1969 р. Тимчасового революційного уряду Півден­ного В'єтнаму було відкладено до закінчення переговорів У Парижі. Індонезійські представники в Міжнародній контрольній комісії з В'єтнаму аж до перемоги півден-нов'єтнамської революції весною 1975 р. виступали на підтримку сайгонськото режиму, чим Вашингтон корис-^вся для затягування і зриву виконання Паризької угоди ³ В'єтнаму, і

Підтримала Індонезія й американську політику в Кам-воджі, коли Вашингтон порушив її суверенітет і розв'язав 811)00^^ війну проти камбоджійського народу. Всупереч Позиції світової громадськості, яка вимагала негайного й

37&

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

безумовного припинення агресії в Камбоджі та виведення американських і союзних військ із країни, правлячі кола Індонезії не тільки не засудили американську агресію, а й виступили ініціаторами «мирної конференції», прикрива­ючись прагненням відвернути «пряму загрозу миру й без­пеці в усій Південно-Східній Азії». Позиція Індонезії з Лаосу мало чим відрізнялася від її позиції щодо америя канської агресії в Камбоджі. |

Таким чином, внутрішня політика правлячих кіл Ін­донезії, які пов'язували надії на економічну й політичну стабілізацію в країні з провідними капіталістичними дер­жавами, справляла вплив на зовнішню політику країни, що об'єктивно відбивалося в прозахідній орієнтації при проведенні політики неприєднання.

ЗДЯЙЙЇ?ЇЙ?Й.Й.ЯЗДЙЯЇЙЇ^^

• Інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення АСЕАН та її діяльність у 60—70-ті роки

%.

<»»к-к-:-:-к<-:<%%%%«'к-к«-к%-к«-к^^^^^^

олітичні зміни, що відбулися в Південно-Схід­ній Азії в першій половині 60-х років, позначи­лися на подальшому розвитку міжнародних від­носин у регіоні і в Азії в цілому. В Брунеї на виборах 1962 р. в законодавчу раду перемогла Народна партія Бру­нею, проте розпочате під її керівництвом збройне повс­тання було придушене, а сама партія поставлена поза законом. У 1963 р. шляхом об'єднання Малайської Феде­рації з Сінгапуром, Сараваком та Сабахом утворилася Федерація Малайзія. В 1965 р. Сінгапур вийшов зі складу цієї федерації й був проголошений самостійною держа­вою. У внутрішній і зовнішній політиці Індонезії відбувся різкий поворот управо внаслідок установлення в країні політичного режиму «нового порядку», вирішальна роль у якому належала індонезійській армії. Політику придушен­ня демократичних свобод здійснювало військове керів­ництво Таїланду, що прийшло до влади в 1957 р.

П

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

Таким чином, на другу половину 60-х років у Півден­но-Східній Азії сформувалася група країн з однотипною західною орієнтацією, але неоднотипним державним устроєм. Щоправда, деякі з них переглянули зовнішньо­політичні концепції, що виявилось у тенденції до відмови від односторонньої орієнтації, встановлення рівноправ­них відносин з усіма країнами, незалежно від їхнього суспільно-політичного ладу. Правлячі кола цих країн ро­зуміли, що вирішення економічних і політичних проб­лем, життєво важливих для їхнього розвитку, нерозривно пов'язане зі зміцненням миру й принципів добросусід-ства та співробітництва в Південно-Східній Азії, з досяг­ненням прогресу в справі роззброєння.

Слід підкреслити, що всі фактори внутрішнього роз­витку, що впливали на зміст загальнополітичного клімату в Південно-Східній Азії, діяли на тлі посилення прагнен­ня західних держав до закріплення залежності колоній. Разом з тим наприкінці 60-х років акценти в розподілі «сил тиску» в регіоні дещо змістилися. У зв'язку з ослаб­ленням позицій Великобританії в Азії й нездатністю США придушити силою національно-визвольний рух в Індокитаї відбувалися поступове посилення економічної ролі Японії й підвищення впливу КНР у регіоні.

Передумови створення в Південно-Східній Азії суб-регіональної організації склалися в другій половині 60-х років. Прагнення країн регіону до встановлення взаємних різносторонніх зв'язків становило вияв універсальної й об'єктивної тенденції до регіональної інтеграції. Не випадково тоді в «третьому світі» поширилася концепція «колективної опори на власні сили», яка ідеологічно обґрунтовувала необхідність економічного, політичного й культурного зближення цих країн, зміцнення їхнього взаємного співробітництва.

Перші спроби налагодження в Південно-Східній Азії регіонального співробітництва були здійснені ще на по­чатку 60-х років. І хоча створені в той період перші ^регіональні організації — Асоціація Південна-Східної ^ії і МАФІЛІНДО — виявилися недовговічними у ^язку з відсутністю необхідних для їхньої діяльності ^редумов, проте вони заклали підвалини, на яких зго­дом, уже в сприятливіших умовах, постала Асоціація дер' ^ав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

4 Міжнародні віди^ни в Південно-Схід^Азії

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Створенню АСЕАН сприяли такі фактори, як одно­типність економічних систем країн, схожість соціально-політичних структур, культурна спільність та ідеологічна однорідність. 8 серпня 1967р. на засіданні міністрів закор­донних справ Малайзії, Сінгапуру, Індонезії, Таїланду та Філліпін у Бангкоці було проголошено утворення на субрегіональній основі Асоціації держав Південно-Східної Азії. Офіційна мета організації — прискорення економічного зростання, соціального прогресу й культур­ного розвитку, сприяння встановленню миру й стабіль­ності в Південно-Східній Азії. Найвищим органом орга­нізації стали щорічні конференції міністрів закордонних справ, що проводились по черзі в столицях країн Асоціа­ції. У випадках виникнення надзвичайних обставин, кри­зових ситуацій, конфліктів і т.д. передбачалося проведен­ня спеціальних конференцій міністрів закордонних справ

з метою вирішення особливо важливих і термінових, переважно політичних, проблем, п

Головними спонукальними причинами, які привели до створення субрегіональної організації, були причини не тільки внутрішнього, а й зовнішнього характеру^ До того ж політичні міркування нерідко превалювали [<иад економічними. Створення АСЕАН за часом збіглося з апогеєм американської агресії у В'єтнамі, коли азіатські союзники Вашингтона вочевидь упевнилися в його не| здатності силою стримати зростання національно-виз| вольного руху в Південно-Східній Азії, забезпечити спри­ятливі політичні умови для стабільного розвитку країн регіону. Вашингтон, як вважали в регіоні, не зміг також протистояти посиленню там позицій Радянського Союзу й Китаю. Створюючи АСЕАН, керівники п'яти держав прагнули завчасно підготуватися до будь-якого можли­вого наслідку боротьби між двома політичними силами в Індокитаї, створити умови для того, щоб азіатські проб­леми вирішувалися самими азіатами в межах регіональ­ного співробітництва. Внутрішньорегіональним чинни­ком створення АСЕАН було намагання ухвалювати ко­лективні рішення і мирним шляхом усувати складні супе­речки й конфлікти, що виникають між державами Південно-Східної Азії. Слід зазначити, що Хоча творці Асоціації всіляко підкреслювали, що вона задумана не як політичний і тим більше не як воєнний союз, а як організація, покликана розглядати питання економічної,

382,

^нічної й соціальне! взаємної допомоги краш-учас-^гггг уже перші кроки Асоціації показали, що чимале ^е⁵ в її діяльності пгіідаїоть питання політичного ха-

^^воренням АСВН УРВДй ^^ субрегіону пов-я-

.унали надії на вирішеі№ ОДИ^{161 3} найгостріших для них ппоблем — проблеми (Рпеки, яку в Асоціації поділяють

на внутрішню, регіона^У Й зовнішню. Під внутрішньою позушється безпека гі загрози збройних виступів на­ціональних меншин, сепаратистських рухів та антиуря­дових угруповань екст^стського типу, що були основ­ним чинником полігшої нестабільності в раді країн, зокрема в Малайзії, Іірнези, Таїланді та на Філліпінах. регіональна безпека скачає усунення загрози, що ви­никла б унаслідок ко^^ик™ ^між Державами Південно-Східної Азії Зовнішня безпека передбачає запобігання можливій агресії нереальних держав, насамперед ве­ликих.... ^ ^

Проблема забезпечені регіональної безпеки безпосе­реднім чином пов'язав з таким елементом політичного співробітництва між вітами-членами АСЕАН, як координація їхньої зоР^ьополітичної діяльності. Ма­буть, найважливішим здобутком початкового етапу ста­новлення АСЕАН ста]^ вироблення концепції «зони миру, свободи й нейтралітет в Південно-Східній Ази прого­лошеної в Куала-Луї^УРІ ^в листопаді 1971 р Суписть концепції полягає в прийнятті державами Південно-Східної Азії зобов'язашя будувати свої відносини на основі принципів мирного співіснування, утримуватись від участі в конфлії^ ^шж великими державами, від розміщення на своїх Григоріях іноземних баз тощо. Га­рантії безпеки асеанйсвкої зони мали надати великі дер­жави _ США КНР ^ СРСР. Хоча «концепція нейтра­лізації» як назвали ко№ПЩЮ Куала-Лумпурської декла­рації і здобула підгріб ^{в оон}^ "Р⁰¹^ ^{в той час вона не} Дістала подальшого розвитку, оскільки навіть у самій

АСЕАН по-різному тлумачилися її положення. Зокрема, спірним залишалося ііитай™ ^ поширення принципів миру свободи й нейгрмії^ ^на країни, які були пов'я­зані військовими уго^мй з неасеанськими країнами й мали на своїй території іноземні військові бази. В цілому X до 1976 р харак^ рні Р™¹¹ Діяльності АСЕАН ста­новили риторика й в^уп^ відчутих результатів.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

-> У 70-ті роки під впливом розрядки міжнародної на. пруженості й зміни політичної ситуації в Південно-Східній Азії країни АСЕАН виявили прагнення не тільки до взаємного зближення і нормалізації відносин між ни­ми на базі принципів мирного співіснування, а й до роз­ширення на цій основі зв'язків з іншими країнами азіатського континенту, зокрема з КНР, яку більшість держав субрегіону не визнавали протягом тривалого від­різка часу. Мова йде про Малайзійську Федерацію, Фі-ліппіни й Таїланд, які встановили дипломатичні від­носини з Пекіном у 1974 і 1975 рр. відповідно. Цші самим були усунуті перешкоди на шляху розвитку між­державних відносин між цими країнами.

Важливою віхою розвитку АСЕАН стала Перша кон-ференція глав держав і урядів країн-учасниць у що відбулася на острові Балі (Індонезія) в лютому 1976 р. Скликання цієї конференції спричинювалося необхідністю дати оцінку новій ситуації в Південно-Східній Азії, яка скла­лася внаслідок воєнної перемоги В'єтнаму й поразки авантюристичного курсу Вашингтона в Індокитаї, потре­бою підбити підсумки початкового етапу розвитку Асо-і ціації, виробити нову стратегію і тактику. \

Еолійська зустріч у верхах прийняла три важливі по­літичні документи — Декларацію АСЕАН, Договір про дружбу й співробітництво в Південно-Східній Лзгїта спіль­не комюніке, які фактично закріпили за Асоціацією ста­тус політичного союзу. В Декларації учасники зустрічі зафіксували прагнення до подальшого розвитку політич­ного співробітництва через «зближення точок зору, узгод­ження позицій і спільні дії». В Договорі про дружбу й співробітництво були викладені принципи мирного спів­існування, добросусідства і співробітництва, а сам договір оголошено відкритим для приєднання до нього інших держав. В умовах мирного врегулювання в Індокитаї це означало жест примирення, адресований індокитайським країнам. На Балійській зустрічі вперше були визначені конкретні напрями економічного співробітництва, осно­вою якого стала індонезійська концепція про «взаємодопов^ нюваність» економік АСЕАН. |

Таким чином, Балійський саміт відкрїів новий етап У розвитку АСЕАН, виявив тенденцію до її організаційного зміцнення й політичної консолідації.

384 І

трма 4 Міжнародні відносини • ^е в Південно-Східній Азії

д серпні 1977 р. в Куала-Лумпурі відбулася^ Друга ^олференція глав^держав і урядів країн—членів АСЕАН. Вона підтвердила, що асеанівські зустрічі у верхах оста­точно перетворилися на вищий політичний орган Асоціа­ції а характер питань, які обговорювалися, засвідчив по­ступальний, хоча й повільний, розвиток інтеграційних

процесів у межах АСЕАН.

Спираючись на сформульовані в документах Балій-ської конференції у верхах принципи відносин між дер-ясавами субрегіону, асеанівські лідери змогли зробити крок уперед у такому важливому для них питанні, як урегулю­вання внутрішньоасеанівських територіальних проблем. Була загашена територіальна суперечка між Філліпінами та Малайзією через Сабах, здійснені кроки щодо усунен­ня розбіжностей між Малайзією й Індонезією з прикор­донних питань, урегульовані деякі тайсько-малайзійські

суперечності.

Важливо підкреслити, що в Куала-Лумпурі глави уря­дів Малайзії, Філіппін, Таїланду, Сінгапуру та Індонезії знову підтвердили свою прихильність до ідеї «нейтралі­зації» Південне-Східної Азії. Обговорювалися також питан­ня регіонального економічного співробітництва й розвит­ку економічних відносин АСЕАН зі США, Японією, Австралією, Новою Зеландією та країнами ЄЕС.

Що стосується ставлення США до АСЕАН, то воно визначалося тим, що основна мета довгострокової стра­тегії Вашингтона в Південно-Східній Азії полягала в тому, аби за будь-яку ціну зберегти позиції Заходу в регіоні, не допустити там радикальних соціальних змін. Такий підхід зумовлювався передусім економічними інтересами Ва­шингтона, увагу якого привертали відносно дешева й Цінна сировина, ємкий ринок збуту американських товарів та сфера ефективного прикладання капіталу. В 70-ті роки в галузі економічних відносин із країнами— членами АСЕАН США проводили курс на всебічну під­тримку експансії в цей регіон американських транснаціо­нальних корпорацій, яка здійснювалася під гаслом «взає­мозалежності». Основною метою концепції «взаємозалеж-чості», що сформувалася в першій половині 70-х років, °уло ідеологічне обгрунтування користування розвину-^ми країнами Заходу природними багатствами країн, що Розвиваються!- Зміцнення позицій американських транс -

13 9-

-302

 

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

національних корпорацій в економіці країн АСЕАЦ сприяло зростанню економічної залежності цих країн від

США.

Про політичне значення АСЕАН для США свідчила «тихоокеанська доктрина», з якою 7 грудня 1975 р. ви-ступив у Гонолулу президент США Д Картер. Окремий пункт доктрини був цілком присвячений АСЕАН. Отже, США визнали її як нову політичну реальність. У Вашинг­тоні дійшли висновку, що за АСЕАН слід боротись ефективніше, використовуючи тенденцію «азіатського ре-гіоналізму» в інтересах Заходу. Після падіння проамери-канських режимів в Індокитаї політичне й військове зна­чення АСЕАН у стратегічних планах Вашингтона ще більше зросло.

Радянська політика відносно АСЕАН не була сталою і пройшла кілька стадій у своєму розвитку. Спочатку, в 1967—1971 рр., Москва розглядала АСЕАН як інструмент Вашингтона й новий варіант блоку СЕАТО. Основу тако­го ставлення радянського керівництва до АСЕАН ста­новили побоювання, що ця організація, яка на той період не мала чітко визначеної системи зобов'язань, може ста­ти новим військовим альянсом, очолюваним антико­муністичною Індонезією. Після прийняття в листопаді 1971 р. міністрами закордонних справ країн АСЕАН Куала-Лумпурської Декларації про мир, свободу й нейтралітет, яка проголосила курс на недопущення зброй­них конфліктів у Південно-Східній Азії, на відмову країн субрегіону від блокової політики, вказувала на тим­часовість перебування всіх іноземних військових баз у регіоні, АСЕАН почала розцінюватися Москвою як по­тенційно корисне угруповання, здатне прискорити відхід Заходу з регіону.

Водночас у середині 70-х років серйозне занепоко­єння СРСР викликали зміни в політиці країн АСЕАЙ щодо КНР, що виявилося в установленні Малайзією, Таїландом і Філліпінами дипломатичних відносин з Пекіном. Зміцнення позицій КНР у Південно-СхідніЙ Азії зводило нанівець радянські переваги в цьому регіоні Радянський Союз вніс певні корективи у свою асеанів-ську політику, яка стала більш стриманою. Чергове потепління в середині 1978 р. в радянсько-асеанівськи^ відносинах заступило різке похолодання у зв'язку зі став-

ленням Радянського Союзу до вторгнення в'єтнамських військ У Камбоджу в 1979 р. Москва стала об'єктом критики асеанівських столиць, які, у свою чергу, пода­валися радянською пропагандою як слухняні маріонетки Вашингтона.

Таким чином, протягом свого більш ніж десятиріч­ного існування АСЕАН перетворилася на важливий полі­тичний і певною мірою економічний фактор розвитку регіональних процесів у Південно-Східній Азії. Помітно підвищився її авторитет і на міжнародній арені. На тому етапі розвитку країни АСЕАН стикалися з необхідністю вирішення багатьох складних міжнародних і регіональних проблем. Це було пов'язане з тим, що Південно-Східна Азія залишалася осередком політичної й воєнної напру­женості, зоною затяжних регіональних конфліктів.

КРАЇНИ

ПІВДЕННОЇ АЗІЬ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

• Міжнародна позиція Індії й основні напрями Ті зовнішньої політики

•Китайсько-індійський збройний конфлікт 1962 р. та його вплив на міжнародні відносини в Південній Азії

• Вплив кашмірської проблеми