Декларація про деколонізацію в 00Н Друга й третя хвилі деколонізації Становлення Ідеології та практики

Руху неприєднання Еволюція Руху неприєднання в 60—70-ті

Роки Вибір шляхів модернізації та культурно-

Цивілізаційні блоки

Створення осі Північ — Південь» Пробле­ма нового міжнародного економічного

Порядку

»Я»ва((»«вЙЙЙ-й№№^

• Декларація про деколонізацію в 00Н

Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам^ прийнята 14 грудня 1960р. на XV сесії Генеральної Асамблеї 00Н з ініціативи

^ -,.^ляє собою видатну акцію 00Н у боротьбі з ^лоніалізмом. Її прийняття поклало початок новому ета-^ві боротьби колоніальних народів за визволення і

їфискорило ліквідацію колоніальних систем.

Декларація закликала до вжиття негайних заходів для ^Редання влади народам підопічних і несамоврядних Григорій, а також усіх інших територій, які ще не здо-

 

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

були незалежність; підтвердила право всіх народів на са­мовизначення, закликала всі держави строго й сумлінно додержуватися положень Статуту 00Н, розвивати від, носили на основі рівності, невтручання у внутрішні спра» ви, поваги до суверенних прав усіх народів на територі­альну цілісність їхніх держав.

Декларація дістала широке схвалення. Жодна країна

не проголосувала проти її прийняття, лише дев'ять дер, жав, серед них США, Англія, Південно-Африканська Рес­публіка, утрималися.

Прийняття Декларації сприяло зміцненню міжнарод­ної політичної й правової основи національно-визволь­ного руху. Багато рішень 00Н, прийнятих після 1969 р, з ^питань деколонізації, базувалися на положеннях Декла­рації. Так, у резолюціях 00Н підтверджувалося, що коло­ніальне домінування становить загрозу міжнародному миру й безпеці, визнавалося право народів вести боротьбу за своє визволення з використанням всіх засобів аж до військових, право отримувати необхідну допомогу.

В 1970 р. Генеральна Асамблея 00Н ухвалила Програ­му дій з метою забезпечення виконання Декларації (резо­люція 2621), а в 1981 р, — відповідний План дій (резо­люція 35/118). І

х'и'і'иоекгміасвФіі'маабисвбСй^^о^

• Друга й третя хвилі деколонізації

К<^:<-»К<-ййК4»:«Ї'ИЖ&й->Х^М№»ЙВ»»^-5»^^

Процес деколонізації умовно поділяють на три ета­пи (три хвилі):

перший (з 1945 р, до середини 50-х років) -^

визволення від колоніальної залежності країн Азії;

другий (з середини 50-х років до середини 60-х) -^

поява незалежних держав у Північній та Тропічній

Африці;

третій (з 1975 р. до 1990 р.) — завершення деколо'

нізації Півдня Африки. ^ 222

Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, у світовій політиці

Середина 50-х років позначилася піднесенням націо­нально-визвольного руху народів Північної Африки. На початку 50-х арабські та азіатські країни порушили в 00Н питання про надання незалежності Марокко й Ту­нісу, оскільки ці країни вже досягли відповідної полі­тичної зрілості. Антиколоніальний рух переміг: 2 березня 1956р. незалежність здобула Марокко, а 75 червня 1956р. —' Туніс. Франція мусила визнати новий міжнародний ста­тус цих країн.

Деколонізаційні процеси розгорнулися і в Алжирі. В ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1954 р. вибухнуло зброй­не повстання проти французів, що переросло в партизан­ську війну. Боротьбу очолив Фронт національного ви­зволення (ФНВ). У 1956 р. ФНВ створив Національну раду алжирської революції, а в 1958 р. Національна рада проголосила Алжирську республіку. Війна в Алжирі три­вала до 1962 р. 18 березня цього року Франція змушена була підписати Евіанську угоду, за якою в Алжирі перед­бачалося провести референдум із метою визначення по­дальшої долі країни. За результатами референдуму у ве­ресні 1962 р. Національні Установчі збори проголосили утворення Алжирської Народної Демократичної Республіки.

Впродовж кількох років свої колонії в Африці втра­тили Англія, Франція та Португалія. Незалежність здо­були майже всі колоніальні країни Тропічної та Півден­ної Африки. За період з 1950 по 1960 р. ситуація в Тро­пічній Африці змінилася докорінно. В 1950 р. на всій цій величезній території було тільки дві юридичне суверенні держави: Ліберія й Ефіопія. До кінця 1960 р. в Тропічній Африці на теренах колишніх колоній існувала вже 21 не­залежна держава. Революційні процеси наростали й на

Півдні Африки.

Форми боротьби африканських народів за незалеж­ність вирізнялися великою різноманітністю, зумовленою місцевими особливостями й конкретним співвідношенням політичних сил в окремих країнах. Установлення коло­ніальних кордонів мало наслідком порушення або різке скорочення традиційних зв'язків між африканськими на-РОДами, а в більшості випадків — розкол народів на ок­ремі частини. Водночас налагодилися нові зв'язки між

РОЗДІЛ 11 РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

етнічними групами, які протягом життя кількох поколінь опинилися в межах однієї колонії, в умовах одного ко< лоніального режиму. В період колоніалізму відбулися та­кож суттєві соціальні зрушення, особливо в районах від­носно швидкого капіталістичного розвитку — такі райо­ни виникали в кожній з колоній. Однак африканська буржуазія, що народжувалася, ще не зміцніла настільки,

щоб конкурувати з європейським капіталом.

Першою в Тропічній Африці здобула незалежність

англійська колонія Золотий Берег (Гана). Визвольну бо­ротьбу в пій країні очолювала Народна партія Конвенту,

що виникла в середині 1949 р.

Вибори в Законодавчі збори в липні 1956 р. показали,

що більшість населення підтримує Народну партію. Па­лата громад британського парламенту 18 вересня 1956 р. прийняла закон про надання Золотому Берегу статусу

домініону.

Урочисте проголошення Золотого Берега державою Гана

відбулося б березня 1957 р. До складу нової держави ввійшла й західна частина Того — підопічна територія 00Н, що перебувала під англійським управлінням. На проведеному в травні 1956 р. в цій частині Того референ­думі більшість населення висловилася за об'єднання з

Золотим Берегом.

У 1957—1960 рр. уряд Гани вжив заходів з ліквідації

залишків колоніалізму й зміцнення незалежності. В 1960 р, за підсумками референдуму Гана була проголошена республікою. Вона залишилася в складі Співдружності, але статус домініону було скасовано, і останній англійський

губернатор залишив країну.

За півтора року після визволення Золотого Берега впав

колоніальний режим у Гвінеї. 2 жовтня 1958 р. після проведення референдуму країна проголосила себе незалеж'

ною Гвінейською Республікою.

В 1960 р. на африканському континенті з'явилося 17

нових держав. 1 січня став незалежним Камерун, що перб' бував під управлінням Франції, 27 квітня — Того^ 26 червня — Мальгаська (Малагасійська) Республік^ Британська Сомалі й Сомалі, підопічна Італії, об'єдна­лися і 1 липня проголосили створення незалежної Сом^

лійської Республіки, 224

Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, ідо визволилися. у світовій політиці

В серпні — листопаді 1960 р. здобули незалежність усі колонії Французької Західної й Екваторіальної Африки. республіка Дагомея виникла 1 серпня, Ресгу^д^ Нігер —

З серпня. Республіка Верхня Вольта —5 се^д Республіка

Берег Слонової Кості — 7 серпня^Ресгу^д^а Чад — 11 серпня, Центральна-Африканська Республіка що до ^од.

ця 1958 р. називалася Убанги-Шари, -^ ^ серпня Республіка Конго (зі столицею Браззавіль, ^колишнє Се^ реднє Конго) — 15 серпня у Габонська Респу&^са _ 17 сет^ нЯу Ісламська Республіка Мавританія —28 листопада.

20 червня була проголошена ^езалежщ^^ Федерації Малі. Ця федерація виникла ще в колоніа^ний період 17 січня 1950 р., в результаті об'єднанню Сенегалу й французького Судану і була названа на надять великої середньовічної західноафриканської держави _ Малі. Однак федерація майже відразу розпалас^: 20 серпня 1960 р. Сенегал вийшов з її складу і стаа незалежною

республікою. 22 вересня колишній Французький Судан було проголошено суверенною Республікою Д&/^\

Серед колоніальних володінь, що стали ^незалежними в 1960 р., були найбільші країни Тропічної Африки _ Нігерія і Конго (колишнє Бельгійське Ко^го). Нігерія найбільша за чисельністю населення країна африкансі кого материка (35—36 млн мешканців), Позбулася ко­лоніального статусу 1 жовтня 1960 р. ^а рішенням британського уряду. Конго — найбільша країна Африки

за площею (2 345, 4 тис. кв. км) — проголосила неза­лежність ЗО червня 1960р.

Завершальним «акордом» деколонізації сйдо визволен­ня від колоніальної залежності народів ТрсЦчдо; Африки

на межі 60-х років XX ст. На руїнах колоніальних імперій Великобританії, Франції, Бельгії й Португалії виникло близько 40 незалежних держав. Метрополд Передали вла-ДУ еліті цих країн, зберігши з ними політиці й еконо­мічні зв'язки.

В 70—80-ті роки зазнала краху остання Португальська геніальна імперія. Визволилися анго.ш й Мозамбік після цього припинили своє існування хо^оніальні ре-^ ^ими на більшості островів Атлантичного, Їїадійського та Гихого океанів. Здобуття незалежності Нсш^ю в березні

^"Ор. завершило цей глобальний процес ліквідації коло­ніалізму.

 

 

 

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

тема 5 Розпад колоніальних системі" Країни, що визволилися, у світовій політиці

Виникнення близько сотні нових держав на колишній

колоніальній периферії має величезне міжнародне зна­чення. Щ держави стали важливим чинником світової

політики. Вони становлять приблизно дві третини дер­жав—членів Організації Об'єднаних Націй.

Ще більше значення деколонізація має для розвитку

людської цивілізації в глобальному масштабі. Перетво­рення колишніх колоніальних систем на систему неза­лежних держав якісно змінило вектор історичного роз­витку гігантського афро-азіатського регіону. Народи не­залежних держав здобули можливість самостійного роз­витку, можливість модернізації й вибору шляху розвитку з урахуванням національних традицій і культурно-цивілізавдйних особливостей. Застійність, непорушність архаїчних економічних та соціальних структур змінилися варіантністю і різноманітністю шляхів суспільного роз­витку. ^.