Розділ 1 Становлення біполярної структури міжнарод- V них відносин. Розгортання «холодної війни» )

_____________________________________________________________- '^-т

на засадах нової версії Загальної угоди. 7 травня вона вступила до ЗЄС, 9 травня — до НАТО. У відповідь Радянський Союз денонсував радянсько-англійську й рВг дянсько-французьку угоди 1942 і 1944 рр. \

17—23 липня 1955 р. в Женеві відбулася нарада глав урядів СРСР, США, Англії та Франції, на якій Радянський Союз погодився на принцип вільних виборів за умови відходу західних країн від ідеї залучення об'єднаної Німеччини до НАТО. Але ідею нейтралізації Німеччини було відкинуто західними державами. Женевська нарада завершилася безрезультатно.

Незважаючи на фактичне фіаско Женевської наради 1955 р.. Радянський Союз надіслав запрошення канцле­рові ФРН Аденауеру відвідати Москву. У вересні 1955 р. відбувся візит урядової делегації ФРН у СРСР, без­посереднім результатом якого стало встановлення дипло­матичних відносин між двома країнами. Хоч у меморан­думі, переданому Аденауером радянській стороні, знову містилося невизнання кордону Одер—Нейсе й ігнорува­лася НДР.

У відповідь, одразу після візиту західнонімецької деле­гації, було укладено Угоду про відносини між СРСР і НДР, яка надавала останній повний суверенітет і повну свободу в питанні врегулювання своїх взаємин із ФРН. Слідом за ліквідацією у травні 1953 р. Радянської конт­рольної комісії було ліквідовано посаду Верховного ко­місара СРСР у Німеччині.

22 вересня 1955 р. керівництво ФРН проголосило «доктрину Хальштейна», згідно з якою встановлення будь-якою країною дипломатичних відносин з «режимом зони» (так іменувалася НДР) віднині розглядалось як ворожий акт щодо ФРН, яка відповідатиме на такий акт розривом дипломатичних відносин. Це й було згодом зроблено відносно Югославії (1957), Куби (1963) та Зан­зібару (1964).

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

 

XФ:Ф:<^>^№Ф:•»МК•X^»»>X<•»:•№•№>:•>X<^>»Ме»»№•^;«:4№:4Ф»Ф^^^

• Німецьке врегулювання в другій половині 50-х років. «Берлінська криза» 1958—1961 рр.

хв»^;«^^^зд•к^л:•:<«<•^та•%^»^зд<<^/<<•:<<^«%:<«^зд•:•к<^

У 1956 р. (29 травня) НДР виступила з ініціативою укладання угоди між обома німецькими держа­вами про відмову від застосуваннясили й прове­дення переговорів з питання обмеження чисельності армій і зобов'язання не запроваджувати військову повинність. 1 хоч у червні 1956 р. Рада міністрів НДР ухвалила рішення про скорочення Народної армії з 120 тис. до 90 тис. осіб, бундестаг невдовзі прийняв закон про глобальну військову повинність. А в серпні 1956 р. федеральний консти­туційний суд у Карлсруе заборонив діяльність Комуніс­тичної партії Західної Німеччини.

У квітні 1957 р. уряд ФРН надіслав радянському уря­ дові меморащ^м1зпланом^во ^асадах^«л/щ«у ^е«Д>'Т\Гваріанті.запропо^ "Хеневській нараді міністрів закордонних справ 1955 р.). У заяві, зробленій 29 липня 1957 р. в Шенсберзькій ра­туші (Західний Берлін) представниками США, Англії, Фран­ції та ФРН, знову висувалася вимога провести вибори під міжнародним контролем, що фактично означало ^ііквіда-цію НДР. МЗС СРСР не забарився з відповіддю, і Івже '7 серпня" 1957 р. Шенсберзьку декларацію було оцінено як-«нереальні плани», які СРСР і НДР відхилили ще в 1955 р.

Початок «берлінської кризи» пов'язують із нотами ра­дянського уряду урядам США, Англії, Франції, ФРН та НДР від 27 листопада 1958 р. Вони містили пропозицію про перетворення Західного Берліна на«демілітаоизоване вільіймюто», "^Ультимативний харакіерПїЙГ^ТЇрОп^

був ^очевидний. На «міркування» західним країнам дава­лося півроку, після чого контроль над комунікаціями між ФРН і Західним Берліном повністю перейде до уряду НДР, який «здійснюватиме свій суверенітет на землі, воді й у повітрі». В разі спроби силового прориву з боку за­хідних держав їм дадуть відсіч розташовані в НДР ра­дянські війська.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»»

5 січня 1959 р. з'явилася пам'ятна записка радянського^ Уряду держдепартаментові ^СШАзвї^сладенням позищГ Іщодоншецької мирної утди> 10^'січня рули надіслані ноти^урядам США^АнршТФранції, НДР та^РБГГдер-'жавам -^"учасникам війни з гітлерівською Німеччиною. В нотах містився проект мирної^ушди а Нмеоддшою, яку могли підписати як держави, які брали участь у війні проти фашизму, так і обидві німецькі держави, або від їх імені конфедерація, якщо таку буде створено. Проект мирної угоди базувався на союзницьких угодах воєнного й повоєнного часу, передусім на потсдамських рішеннях.

Передбачалося визначити статус Берліна на засадах пропозиції від 27 листопада 1958 р. і зберегти його «й надалі до відновлення єдності Німеччини».

Західна точка зору на німецьку проблему базувалася на «комплексному плані» держсекретаря СЇПА_К_ Гертера^ котрий як попередню ^мовзг-тїдйд^вд^ шіщ^і угоди "Ірк^ваь створення єдйїюініаюйніої^ наданням

чвч»»'1д.„.-"' •••*••»•.-»_————————о———«о———————————— а, —~——і»„—__——^———.,,..,,.—__— -

іи^гдзава_участі v військових союзах і розміщення на своїй території закордонних військових ^баз. Цей фактор, порад з відверто негативним ставленням ФРН до пропозицій СРСР, зумовив відсутність конструктивних результатів роботи наради. Хоча Паризькі угоди 1954 р. позбавляли ФРН доступу до зброї масового ^ніидпеи]^ вже на почат­ку ^зш^я^12514^^кшщз^^^^ що його збройні сили «не можуть^^мовитися^в^ зброї». Реакція СРСР та його союзників була їіеред^аїїувано різкою, і вже ЗО квітня 1957^п^ДДЕІДИсунула пропозшшо про взаємну відмову обох з^ецькюсдер^в від атомної 'збр^ТГона^не^наш^

«атомна політаЕ^^^І^^^^^^Р^^^ абсолютній пере­мозі його пар^навиборах15^^сняГ 1957 р.~———— ^'~'

Доволі реалістично вигладав^аїГ'"тюстра закор­донних справ Польщі А. Рапацького про створення «без'ядерної зони» на території ФРН, НДР, Польщі та Чехословаччини. Він надавав ФРН серйозні переваги:

бундесвер і війська союзників не володіли б ядерною зброєю на західнонімецькій території, а СРСР міг базу­вати ядерну зброю тільки в межах своїх кордонів. «План Рапацького» не передбачав виходу ФРН із НАТО і навіть відміни «доктрини Хальштейна». Але Аденауер відмо­вився. Непохитність ФРН у «ядерному питанні» відіграла

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

свою негативну роль. Адже одержати цю зброю ФРН могла тільки в разі надзвичайного, катастрофічного по­гіршення міжнародної ситуації.

«Ультиматум М. Хрущова^ розглядався К. Аденауером передусім як засю ізолаці]і-!і>едеративної Респубдікі^ііі-меччини, В контексті ультиматуму можливими поступ­ками Заходові скористатимуться лише ті, хто вже мав право доступу до Берліна. Тому Аденауер рішуче запе­речив. Західні країни заявили різкий протест із приводу зміни статусу Берліна, але висловили готовність обгово­рювати німецьку проблему в цілому. Великобританія, яка пов'язувала власну небезпеку в тривалій перспективі з майбутнім Німеччини, виявила стриманість з огляду на ризик виникнення війни з приводу Берліна. Тому бри­танський прем'єр-міністр Г. Макміллан послідовно висту­пав за переговори. Франція була ладна змиритися з вирі­шенням Західною Німеччиною питань національного ха­рактеру, але побоювалася, що розв'язані вони будуть Ні­меччиною або одноосібне, або спільно з СРСР. Лише визнання Бонном політичного лідерства Франції в Єв­ропі могло забезпечити згоду Франції на посилення вій­ськово-економічного потенціалу ФРНг

США, в особі держсекретаря Д. Даллеса, 13 січня 1959.Р- оголосили, що вільні вибори є «природним, але не єдиним засобом, об^еднання»;"^^^^^

"Інша форма конфедерації німецьких держав. Відповідаль­ність же за возз'єднання слід перекласти з союзників на самих німців.

Поступово Радянський Союз відмовився від шести­місячного терміну вирішення берлінської проблеми і взяв участь у Женевській нараді міністрів закордонних справ

- •⁷ ————————————^-"уав-«———,——^г.—^«уу«—»«-.....^..А»н.....га»-- - • ••-••••^•^-*-^~— • -^^у^»ууА.^..^,

чотирьох^еряйв.Нарада відбулася в травні-серпні 1959 р. за участю двох німецьких держав. Незважаючи на відсут­ність конкретних результатів, вона значною мірою_роз-^адила сщущ.що—

"Цілком очевидно, що «ультиматум Хрущова» з при­воду статусу Західного Берліна не мотивувався ані міркуваннями безпеки СРСР, ані прагненням вирішити німецьке питання. Західний Берлін був найболючішим місцем для Заходу.

Проте існував такий аспект проблеми Західного Бер­ліна, як можливість для громадян НДР втекти на Захід. Лише в липні 1961 р. НДР покинуло близько ЗО тис. осіб.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»-

Східнонімецька економіка опинилася перед загрозою ка­тастрофи. Тому Берлінський ло^добздо^ятп^г у^^дад 1961 р.^, був насамперед^ж^юном для емії^ациір^^

НДР, а не захистом^Ід^^ІсЗГТ^^ Але якщо реакція ФРН на мурування Берлінської стіни була дуже жорсткою з вимогою контрзаходів, то держсекретар США назвав цю акцію «подією всередині радянської сфери впливу, що не стосується недоторканих для західних дер­жав позицій». А Д. Кеннеді оголосив, що будівництво муру не підпадає під американське розуміння агресії й тому США не відгукнуться на нього військовими санкціями.

Реакція західних країн на будівництво Берлінського муру викликала у ФРН щось на зразок шоку, що пізніше внесе свої корективи в процес формування її зовнішньої політики. Так, 7 травня 1962 р. Аденауер ^вис]дггшт^ із критикою плану СII^\^л'в^рип^ Міжнародщ^раду з до-ступуЇБерлїнза~участю ФРН і ЩрРТнеІпогоджуючись^з передбачуваним р&нйм статусом німецьких держав. «Бер­лінська криза» похитнула західнонімецькі пріоритети.

А для НДР Берлінський мур став фактично початком кінця, бо свідчив про цілковите банкрутство системи. Ду­же влучно висловився Д. Кеннеді: «Стіна — це наймер-зотніше й найпереконливіше свідчення фіаско комуніс­тичної системи».

КРИЗА КОЛОНІАЛІЗМУ. ВИХІД КРАЇН,

що визволилися,

НА МІЖНАРОДНУІАРЕНУ