Драбо-ізраїльська війна 1948—1949 рр.

дея створення Держави Ізраїль має давні корені. Але всі спроби формування незалежної країни зазнавали краху. Нова можливість розбудови самостійної держави виникла в повоєнні роки на хвилі переділу світу та формування нового світового порядку. Підтримка цієї ідеї світовим співтовариством зміцніла з огляду на жахливе винищення євреїв під час другої сві-'тової війни — так званий «голокост».

До листопада 1945 р. обстановка в Палестині різк° загострилася. Вона характеризувалася посиленням англо-єврейського й арабо-єврейського протистояння. В ситу^ ції, що склалася, уряд Великобританії змушений був пй^

тема ⁶ Близький та Середній Схід у системі ' міжнародних відносин

на створення англо-американської комісії з палестинської проблеми. Проте Рада ЛАД відкинула в червні 1946 р, рекомендації комісії. Негативною була реакція сіоніст­ських кіл, оскільки їх не влаштовувало збереження мандат­ною режиму управління Палестиною. Спроби Велико­британії знайти компромісне рішення проблеми також не мали успіху. Тим часом ситуація в Палестині продовжу­вала загострюватися. Тоді Великобританія у квітні 1947 р. винесла палестинську проблему на обговорення ООК При цьому вона розраховувала використати механізм голосу­вання 00Н на свою користь і продовжити мандат на

Палестину.

Питання про створення незалежної єврейської дер­жави було порушено на другій сесії Генеральної Асамблеї 00Н. Саме на цій сесії розпочалося протистояння з па­лестинської проблеми США та СРСР з одного боку і Великобританії з іншого.

З квітня 1947 р. по травень 1948 р. палестинська проб­лема багаторазово обговорювалася на сесіях Генеральної Асамблеї 00Н і засіданнях Ради Безпеки 00Н. США підтримували ідею створення в Палестині єврейської дер­жави, пропонуючи різноманітні плани її майбутнього устрою. Радянський Союз спершу виступив за скасування мандата Великобританії на Палестину, виведення звідти англійських військ та створення двоєдиної арабо-єврейської федеративної держави. Однак ця пропозиція була відхи­лена як арабськими, так і єврейськими представниками. Згодом Радянський Союз висловився за створення на те­риторії Палестини двох незалежних держав.

У квітні 1947 р. ТА 00Н ухвалила рішення створити спеціальний комітет ООНу справах Палестини, до складу якого ввійшли представники Австралії, Канади, Гвате­мали, Індії, Ірану, Нідерландів, Перу, Швеції, Чехосло-ваччини, Уругваю та Югославії. 7 з 11 його членів під­писали звіт, що рекомендував утворити на території Па­лестини дві держави — арабську і єврейську та надати міжнародний статус Єрусалиму.

Спеціальний комітет у справах Палестини схвалив 25 квітня 1947 р. план її поділу, більшістю голосів прий-кятий другою сесією ГА 00Н, що проходила у Нью-Йорку ³ 16 вересня по 29 листопада 1947 р. 29 листопада 1947р. °уло прийнято резолюцію 181/П, за яку проголосували

 

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

33 країни, включаючи СРСР і США, проти — 13 (усі арабські країни, Афганістан, Туреччина, Пакистан, Індія;

Куба та Греція), 10 утрималися, включаючи Великобри­танію.

У відповідності з резолюцією 181/П на колишній під­мандатній території Палестини мали утворитися дві дер­жави — єврейська (площа 14,1 тис. кв. км — 56 % території Палестини у населення 1 008 800 чоловік) і арабська (площа 11,1 тис. кв. км — 43 % території Па­лестини, населення 758 520 чоловік). В окрему міжнародну зону виділялося місто Єрусалим та його околиці (1 % те­риторії Палестини, населення 205 230 чоловік). Згідно з цією ж резолюцією скасовувався англійський мандат на Палестину. Був визначений термін виведення англійських військ — до 1 серпня 1948 р. Передбачалося

проголосити незалежність обох держав не пізніше 1 жовт­ня 1948 р.

Таким чином, в історично арабському регіоні мала постати єврейська держава. До того ж експансіоністські амбіції нової держави невпинно штовхали її до відкри­того протистояння з арабським світом. Уже цих чинників було досить для виникнення конфлікту, але до них до­дались ще й незважені, а часто відкрито агресивні зов­нішньополітичні кроки Ізраїлю та відкрите ігнорування інтересів арабського населення. Все це в сукупності й

породило близькосхідний конфлікт, який триває вже 50 років.

Отже, на території Палестини мали утворитися дві держави: Ізраїль і Палестина. Така перспектива задоволь­няла зовнішньополітичні інтереси як США, так і СРСР. СРСР прагнув закріпитися у багатому на нафту регіоні, і «плацдармом» для цього мав стати Ізраїль. Москва нама­галася повернути всі економічні привілеї, якими користу­валася на Близькому Сході царська Росія (адже цей ре­гіон є одним з найширших ринків збуту зброї). Приблизно таку ж мету ставили собі СПІА. Основною перешкодою для реалізації радянської й американської близькосхідної політики було домінування в цьому регіоні Великобританії, що й зумовило збіг позицій США й СРСР. Великобританія ж, прагнучи зберегти свої позиції на Близькому Сході, пропонувала створити одну

єврейсько-арабську державу з особливим внутрішній устроєм.

^^ а б Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин

Ллє між двома сесіями ГА 00Н Сполучені Штати ординальне змінили свою позицію на користь Велико­британії. Проаналізувавши загальносвітову кон'юнктуру, у Вашингтоні дійшли висновку, що посилення впливу СРСР на Близькому Сході може мати вкрай небажані для СІІІА наслідки, про що яскраво свідчила ситуація в Східній Європі. Крім того, США сподівалися на певні поступки з боку Великобританії. Тож у Вашингтоні ви­знали за необхідне взяти курс на політичний та війсь-ково-стратегічний союз із арабським світом, а не держа­вою євреїв у Палестині, яка ще не існувала.

Це й спричинилося до відмови США від підтримки рішення другої сесії ГА 00Н про створення двох неза­лежних держав на території Палестини. Цього разу США рішуче обстоювали ідею створення єдиної єврейсько-арабської держави. Приклад Сполучених Штатів у цьому наслідували інші держави, й зокрема, звичайно, країни Латинської Америки.

Таким чином утворився англійсько-американський блок, що становив не менш ніж 80 % складу всіх де­легацій. Це означало, що ідею створення в Палестині незалежної єврейської держави поховано. Але багато в чому завдяки рішучим і винахідливим діям голови української делегації В. Тацасенка позачергова сесія Ге­неральної Асамблеї в Нью-Йорку ухвалила де-юре рішен­ня попередньої, другої сесії Генеральної Асамблеї 00Н 1947 р. про створення на території Палестини єврейської держави. Єдиною можливістю зберегти чинність цього рішення було не допустити голосування на позачерговій сесії англійського проекту резолюції до 18-ї години 14 травня 1948 р., як того вимагав регламент сесії. І цією можливістю скористався В. Тарасенко, якому вдалося зірвати голосування сесії з англійського проекту.

Тієї самої ночі в Тель-Авіві було проголошено консти­туювання незалежної Держави Ізраїль та створено його перший тимчасовий уряд на чолі з Бен-Гур іоном. Розпоча­лася розбудова нової держави. Цю державу одразу ви­знали США й СРСР.

Тим часом арабські країни готувалися до війни. Ще в ^удні 1947 р. з метою протидії поділові Палестини була ^творена Армія визволення Палестини, три тисячі бійців ^ої були направлені в^ Палестину в січні 1948 р.

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Великобританія вирішила не перешкоджати розв'язував ню арабо-єврейського конфлікту і заявила, що з 15 трав. ня 1948 р. (з дня проголошення Держави Ізраїль) вона при. пиняє чинність свого мандата на Палестину.

В той самий день на територію Палестини вступили регулярні війська Єгипту, Сирії, Лівану та Йорданії. Уря, ди цих країн, а також Саудівської Аравії та Ємену ого< лосили війну Ізраїлю. Розпочалася перша арабо-ізраїль. ська (палестинська) війна.

Війна в Палестині точилася до весни 1949 р. з перер. вами, пов'язаними з посередницькими зусиллями.

Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому ^муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський^легіоНу яким командував англієць генерал Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем арабських збройних сил.

Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палес­тини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус^Дженін), єгипетські війська зайняли Безр-шеву. "у

Ізраїль спирався на підтримку світового співтоварист­ва, яка дістала відображення в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами і СРСР.

Із трибуни 00Н радянський, а також український представники вимагали виведення арабських військ із території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю Чехо-словаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія.

Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій^ виділених 00Н для створення араб-^ ської палестинської держави, частину Єрусалима, Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексо­вані Йорданією. Сектор Таза відійшов під контроль Єгипту-

Війна завершилася в лютому—липні 1949р. укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йор' данією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимча­совий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників 00Н. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегації лише через представників ООН^ підкреслюючи таки^

426 II

т м а б Близький та Середній Схід у системі ^{т е} міжнародних відносин

ітином своє невизнання законності існування Держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і япабськими країнами були встановлені тимчасові кор­дони по обидві сторони яких створювалися демілітаризо-вашзони. Контроль за додержанням перемир'я покладав­ся на спеціальну комісію ООК

Отже, головним наслідком першої арабо -ізраїльської війни стало виникнення проблеми близькосхідного врегулю­вання — однієї з ключових проблем післявоєнних між­народних відносин.

Палестинська проблема дедалі загострювалася. рішення про створення палестинської держави не було виконано внаслідок ряду причин, а саме:

окупації Ізраїлем значної частини території палестин­ської держави;

роз'єднаності арабських країн, поділу між Єгиптом і Йорданією частини території палестинської держави;

втручання наддержав, які змагалися за втягнення цього регіону у свої сфери впливу.

Внаслідок арабо-ізраїльської війни 1948—1949 рр. понад 900 тис. палестинців стали біженцями. Всі спроби посередницької комісії 00Н добитися хоча б часткової репатріації біженців, що відповідало рішенням ГА 00Н, не мали успіху. Наприкінці 1951 р. посередницька комісія склала свої повноваження. Згідно з рішенням 00Н було створено спеціальне Агентство Об'єднаних Націй з надан­ня допомоги біженцям та їхнього працевлаштування (ЮНРВА).

ам-ж->»:««->»»»№^ховм»»бжс«в»»хвав«о»»»х»>х-»>^^