Європейської Безпеки та співробітництва в 70-ті роки

• Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі \

• Перший (гельсінський) та другий (же­невський) етапи Наради

•Третій етап Наради. Ухвалення Заключно­го Акта НБСЄ

• Подальший розвиток гельсінського проце­су.. Проведення Белградської зустрічі б представників країн —учасниць НБСЄ

•Проблема розрядки міжнародної напру-, женості у відносинах країн Заходу та Сходу. Радянсько-французькі відносини

•^т Радянсько-західнонімецькі відносини

•^и Радянсько-британські відносини

• Проблема скорочення звичайних озброєнь у Центральній Європі

..V'

».

-о

<-Х«»^-М^«С«^/:-:-:<-Ку»0»в«»»К««0«Ж«<-»»ЄЄО»М%«Х«^^^^^

• Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі \

•»»й<№^-№»йУй%ї^-№іійй»ЙИ^^

На початку 70-х років пропозиція відносно скли­кання загальноєвропейської Наради ставала де­далі популярнішою як на Сході, так і на Заході Європи. Цей факт засвідчила, зокрема, сесія Ради НАТО, Що відбулася 3 — 4 червня 1971 р. в Ліссабоні. На цій сесії Міністр закордонних справ Франції М. Шуман запропону-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

вав розробити конкретний план організації Наради, вису­нувши ідею її проведення в три етапи: спочатку мали зібратися міністри закордонних справ, потім — обгово­рення питань безпеки й співробітництва в комісіях експертів, після чого міністри зібралися б знову для обго­ворення й затвердження результатів роботи комісій. Утім, після тривалих дискусій учасники сесії Ради НАТО вирі­шили все ж таки відкласти початок організації багатосто­ронніх консультацій з підготовки загальноєвропейської Наради до завершення переговорів щодо Західного Бер­ліна.

Підписання 3 вересня 1971 р. чотиристоронньої угоди про Західний Берлін фактично зняло формальні бар'єри на шляху до остаточного на той момент взаємопорозуміння між Сходом і Заходом відносно скликання Наради з без­пеки і співробітництва. В комюніке про зустріч між ке­рівництвом Радянського Союзу та ФРН від 19 вересня 1971 р. було особливо підкреслено, що ситуація, яка скла­дається в Європі, сприяє скликанню загальноєвропейсь­кої Наради за участю США і Канади, а також те, що майбутнє європейського континенту має будуватися не на військовому протистоянні держав, а на основі рівно­правного співробітництва та забезпечення безпеки для кожної конкретної держави та всіх держав загалом.

Важливою подією стосовно підготовки скликання за­гальноєвропейської Наради й вирішення проблем загаль­ної та європейської безпеки стала радянсько-французька зустріч на найвищому рівні, яка відбулася у Франції в жовтні 1971 р. Результатом переговорів і бесід між Л. Брежнєвим та Ж. Помпіду було підписання декларації під назвою «Принципи співробітництва між Союзом Ра­дянських Соціалістичних Республік і Францією». Принци-1 пи, що їх містив даний документ, могли розглядатися як певна модель поведінки, яка в подальшому мала поши­ритися на всі європейські справи.

У радянсько-французькій Декларації сторони визначили роль майбутньої наради у поглибленні процесу розрядки в Європі, підкресливши, що ця нарада має «сприяти та­кій поступовій трансформації відносин між європейськи­ми державами, яка дасть змогу подолати розкол конти­ненту на військово-політичні угруповання».

Те м а З Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

В Декларації було викладено також узгоджену думку щодо інших питань, які мали стати предметом розгляду да Нараді, зокрема культурного й наукового обміну, а також розвитку контактів між людьми. Хоча останнє, згідно з Декларацією, мало здійснюватися «з метою зміц­нення миру, дружби та співробітництва», шляхи й форми майбутньої діяльності в гуманітарній сфері бачилися сто­ронами по-різному, що не раз призводило надалі до серйозних суперечок і непорозумінь при обговоренні від­повідної групи питань між представниками двох блоків.

ЗО листопада — 1 грудня 1971 р. у Варшаві відбулася нарада міністрів закордонних справ держав—учасниць Вар­шавського договору. Вони підтримали пропозиції уряду Фінляндії щодо проведення багатосторонніх консульта­цій з приводу підготовки загальноєвропейської Наради з участю всіх заінтересованих країн, і

Тижнем пізніше, на сесії Ради НАТО в Брюсселі' 9—10 грудня 1971 р. провідні західні держави також ви­словилися за проведення багатосторонньої підготовки Наради. У своєму рішенні учасники брюссельської сесії Ради НАТО розглянули, крім того, можливий зміст ро­боти загальноєвропейської Наради, виділивши такі пи­тання:

1) безпека, зокрема принципи відносин між держа­вами та деякі військові аспекти безпеки;

2) вільне переміщення людей, вільне розповсюдження інформації та ідей, культурні зв'язки;

3) співробітництво в галузі економіки, прикладних наук і техніки, теоретичних наук;

4) співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

Другий пункт запропонованого порядку денного одра­зу ж викликав негативну реакцію- Радянського Союзу, який назвав його «провокаційним і неприйнятними у таким, Що начебто суперечить міжнародно-правовим принципам поваги до суверенітету й невтручання у внутрішні справи інших держав. Насправді ж ніякого порушення міжна­родного права тут не було. Просто керівництво СРСР прекрасно усвідомлювало, що у випадку розвитку пе­реговорів у цій галузі воно об'єктивно рано чи пізно натрапить на необхідність приведення свого внутрішньо-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

то законодавства щодо в їзду—виїзду громадян у відпо­відність із загальноприйнятими демократичними норма­ми. А цього радянські лідери ніяк не могли допустити принаймні з ідеологічних міркувань, зважаючи на ті на­слідки, до яких привела б реалізація принципу вільного переміщення людей в умовах радянської дійсності.

Втім, нарада Політичного консультативного комітету держав—учасниць Варшавського договору в січні 1972 р, ухвалила рішення, які відповідали нагальній потребі практичної підготовки і якнайскорішого проведення,за­гальноєвропейської Наради. ^

Важливою передумовою скликання Наради з безпеки і співробітництва стало міжнародне визнання принципу непорушності кордонів у відносинах між державами кон­тиненту. Цей принцип було зафіксовано в низці міжна­родних документів, підписаних у той період між СРСР, Францією, США, іншими провідними країнами, а також системі договорів, регулюючих тогочасне вирішення ні­мецького питання (ФРН—Польща, ФРН—СРСР, ФРН— НДР, ФРН—Чехословаччина).

Чималим кроком у напрямі поглиблення розрядки стали радянсько-американські переговори на найвищому рівні (Москва, травень 1972р.), на яких СРСР і США досягли, зокрема, згоди відносно такого гострого й складного питання, як взаємне скорочення збройних сил і озброєнь у Центральній Європі. Безпосереднім результатом досяг­нення цих домовленостей можна вважати прийняття Радою НАТО на її сесії в Бонні ЗО—31 травня 1972 р. остаточного рішення щодо участі країн західного блоку в багатосторонніх консультаціях з підготовки загальноєвро­пейської Наради.

У вересні 1972 р. в ході бесід Л. Брежнєва з радником президента США з питань національної безпеки Г. Кіс-сінджером було погоджено, що багатосторонні консуль­тації в Гельсінкі розпочнуться 22 листопада 1972 р., а підготовчі консультації до переговорів про взаємне скоро­чення збройних сил і озброєнь у Центральній Європі — в січні 1973 р. у Відні. 23 жовтня 1972 р. Постійна рада НАТО в Брюсселі своїм рішенням підтвердила дату по­чатку багатосторонніх консультацій, яку було узгоджено на двосторонньому рівні між СРСР а США.

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва •• в 70-ті роки

Таким чином, відчутний прогрес, досягнутий у ті часи ^іж Сходом і Заходом у галузі загальної безпеки, закладав реальні підвалини переходу до безпосереднього скликан­ня Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

абемммюбаа'дйМббоо-^^

Є Перший (гельсінський) та другий (же­невський) етапи Наради

«бооемббсгФбоомі'іФЮбигіФімвФмеомкФмскбмисмФоеообб»^

к і було передбачено, багатосторонні консуль­тації з підготовки загальноєвропейської паради розпочалися в Гельсінкі 22 листопада 1972 р. В ході цих консультацій, які тривали до 8 червня 1973 р.у представники 32 європейських країн, а також США й Канади розробили положення про організацію роботи Наради, її порядок денний, склад учасників, час і місце проведення, процедуру та фінансування.

Я

На консультаціях у Гельсінкі було узгоджено рекомен­дації, які створювали плідну основу для обговорення та вирішення питань на загальноєвропейській Нараді. В за­ключному документі консультацій у Гельсінкі містився такий перелік рекомендацій та заходів щодо організації майбутньої НБСЄ:

1. Нарада з безпеки і співробітництва проходитиме в три етапи: перший етап проводиться на рівні міністрів закордонних справ; другий етап включатиме роботу спеціальних комісій та підкомісій (держави-учасниці бу­дуть представлені в цих органах делегатами й експер­тами), а також періодичні засідання Координаційного ко­мітету в складі представників, призначених міністрами закордонних справ; нарешті, третій етап має затвердити Документи Наради.

2. Порядок денний Наради включатиме питання без­пеки в Європі, співробітництва в галузі економіки, науки Й техніки, екології, співробітництва в гуманітарній та ін-"мс сферах, визначення подальших кроків після закін­чення Нарада. Було вирішено, що перші три пункти

- " •.ч«.' •>.' ' •

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

 

порядку денного розглядатимуть відповідні комісії^яким допомагатимуть підкомісії та інші робочі органи.

3. Координаційний комітет має бути головним органом другого етапу Наради. Завдання комітету полягатиме в безпосередньому розгляді й узгодженні заходів, що вияв­ляться необхідними для виконання рішень Наради та подальшого розвитку процесу зміцнення безпеки і спів­робітництва в Європі, в розробці пропозицій організацій­ного характеру.

4. На консультаціях у Гельсінкі було досягнуто згоди про те, що Нарада та її робочі органи обов'язково озна­йомляться в тій чи іншій формі з позицією щодо го­ловних моментів порядку денного держав-учасниць, зок­рема ряду середземноморських країн, які виявили чималий інтерес до проведення Наради й усього з нею пов'язаного. ^х

З—7 липня 1973р, у столиці Фінляндії Гельсінкі про­ходив перший етагі¹ Наради з безпеки і співробітництва ^ Європі\ в якому взяли участь міністри закордонних справ 35 держав. На ньому були ухвалені заключні рекомендації відносно всієї програми Наради, розроблені на багатосто­ронніх консультаціях.

Делегація Радянського Союзу передала на розгляд за­гальноєвропейської Наради проект генеральної деклара ції про основи європейської безпеки і принципи відно син між державами в Європі. У відповідності з рекомен даціями Консультативного комітету проект генеральної декларації містив 10 основоположних принципів безпеки й добросусідства в Європі. Пропозиції щодо всіх цих принципів надали також Югославія та Франція.

Ціла низка пропозицій відносно широкого спектра проблем, які мали обговорюватися в ході Наради з на­ступним закріпленням рішень щодо них у відповідних заключних документах, надійшла від делегацій ФРН, Ве­ликобританії, Італії, НДР, Польщі, Болгарії, Канади, Ту­реччини, Чехословаччини, Угорщини, Греції, Сан-Марино.

Хоча позиції, обстоювані делегаціями, часто-густо суттєво відрізнялися, слід констатувати, що обмін дум­ками й дискусії, які відбулися на першому етапі Наради, мали переважно діловий та конструктивний характер, що врешті-решт дало змогу прийняти спільні рекомендації з принципово важливих проблем. Результати першого ета-

- •А;¹"

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

ду Наради разом з рекомендаціями, виробленими на ба­гатосторонніх консультаціях у Гельсінкі, створювали до­сить реальну основу для продовження пошуків вирішен­ня нагальних завдань європейської безпеки.

Після проведеного в період із 29 серпня по 3 вересня 1973 р. засідання Координаційного комітету 18 вересня в Женеві розпочався другий етап Наради. Головна мета цього етапу полягала у виробленні проектів документів з усіх пунктів порядку денного для їх остаточного ухвален­ня на третьому, заключному етапі Наради, що мав про­водитися на найвищому рівні

Центром діяльності та головним органом другого етапу був Координаційний комітет, який складався з глав делегацій держав-учасниць і збирався на свої засідання для затвердження графіка роботи органів Наради, ви­рішення питань принципового значення та для схвалення документів, розроблених у комісіях та підкомісіях.

Були створені три комісії (які надалі дістали також назву «кошики»): Комісія І (безпека). Комісія II (економічні питання). Комісія III (співробітництво в гуманітарних та інших галузях).

У межах першої комісії діяли дві підкомісії (з безпеки й принципів відносин між державами; із заходів зміцнення стабільності й довіри), а також спеціальний робочий орган із забезпечення дієвості принципів та вироблення методів мирного врегулювання суперечок.

У склад другої комісії ввійшли п'ять підкомісій: з торгівлі; з питань промислового співробітництва; з науки й техніки; з екології; зі співробітництва в інших еконо­мічних галузях.

Третя комісія складалася з чотирьох підкомісій, а саме:

з контактів, інформації, культури та освіти.

Згодом іфи Координаційному комітеті було створено робочу групу для розгляду питання щодо подальших кро­ків після завершення Наради (пункт 4 порядку денного). Функціонували також спеціальні групи з деяких органі­заційних і фінансових питань.

У ході офіційних засідань органів Наради, а також йеофіційних консультацій, обговорень у робочих групах Узгоджувалися точки зору делегацій, вироблялися ком­промісні, взаємоприйнятні рішення. Слід зазначити, що °с'ганні ухвалювалися на основі принципу консенсусу; цей

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

принцип і надалі залишився одним з основоположних у діяльності НБСЄ, хоча з часом, особливо після розпаду ОВД і згодом СРСР, він дедалі частіше гальмував прий» нятгя ефективних рішень. Але в той період застосування консенсусу вважалося доцільним, оскільки, базуючись на широкому збігу інтересів та поглядів з питань, що вису­валися на розгляд, він сприяв взаємному врахуванню думок та виявленню відповідальності щодо нагальних

проблем.

Другий етап Наради проходив з перервами — близько двох років. Його відносна довготривалість пояснювалася низкою причин. Так, виникли труднощі цілком природ­ного характеру, викликані необхідністю привести до єдиного знаменника позиції всіх 35 учасників Наради, а це виявилося вкрай непростим завданням. Слід було брати до уваги не лише розбіжності між державами з протидіючих блоків, а й складне переплетіння та зіткнен­ня інтересів між західними країнами, насамперед між США і країнами ЄЕС.

Існували й деякі суб'єктивні перешкоди. Приміром, західні делегації пропонували такі положення щодо сфе­ри розвитку культурних зв'язків, обміну інформацією та контактів, які практично з порога рішуче відкидалися Радянським Союзом. Власне, вони не містили якихось нечуваних новацій і відображали насправді загально­прийняту в демократичному суспільстві практику. Але СРСР, який з ідеологічних міркувань не міг визнати принцип вільного обміну інформацією та людьми, об­ґрунтовував свою позицію тим, що висунуті Заходом формулювання й положення суперечать радянському внутрішньому законодавству, і був при цьому формально правий, оскільки рішення загальноєвропейської Наради не мали заходити в суперечність із законодавчою базою держав-учасниць.

В обстановці, що склалася, будь-який прогрес у роботі Наради у сфері гуманітарних питань залежав від ключо­вого рішення, а саме від визначення принципових засад співробітництва в цих питаннях, і насамперед принципу невтручання у внутрішні справи інших держав. Тільки на основі такого рішення можна було приступити до обгово­рення конкретних напрямів розвитку контактів, розпов­сюдження інформації, обмінів у галузі культури й освіти,

тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

На квітень 1974 р. було в принципі погоджено форму­лювання ряду важливих принципів, включаючи принцип непорушності кордонів, що становило чималий успіх На­ради.

Проте на початку літа 1974 р. знову виникли труд­нощі в роботі Наради, помітно сповільнилися темпи по­годження і редагування текстів документів. Така ситуація спричинювалася цілою низкою факторів: розгорівся жорстокий конфлікт на Кіпрі, відбулася зміна урядів у ряді провідних західних країн, з новою силою розпали­лися зіткнення і суперечки при обговоренні питань, що належали до компетенції Комісії III.

26 липня 1974 р. Координаційний комітет ухвалив рішення, важливе для просування роботи першої та третьої комісій. Це рішення являло собою комплексну домовленість, яку було запропоновано нейтральними країнами й схвалено всіма учасниками Наради. В ній окреслювалися принципові засади співробітництва дер­жав у гуманітарній сфері. До формулювання принципу суверенної рівності додавалося спеціальне положення про те, що «держави-учасниці поважають право одна одної вибирати й розвивати свої політичні^ соціальні, економічні та культурні системи, так само як і право встановлювати свої закони та адміністративні правила». При цьому уточ­нювалося, що держави-учасниці при здійсненні суве­ренних прав зважатимуть на свої юридичні зобов'язання згідно з міжнародним правом, а також ураховуватимуть і виконуватимуть положення рішень Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Відповідне положення включа­лося до формулювання принципу виконання зобов'язань згідно з міжнародним правом.

•У ході радянсько-американського (листопад 1974 р.) та. Радянсько-французького (грудень 1974 р.) самітів було до­сягнуто згоди щодо завершення загальноєвропейської Наради в якнайкоротший термін і проведення її третього, ^ключного етапу на найвищому рівні. Розбіжності та єуперечності, не подолані на переговорах у Женеві, зго-Дом удалося владнати під час двосторонніх зустрічей Радянського та західного керівництва, що пройшли в ^ршій половині 1975р.