Міжнародна співпраця з питань захисту безпеки життєдіяльності

Завдання: представте навчальний матеріал у вигляді опорної схеми.

Туристська поїздка практично завжди містить елементи нового проживання, що істотно відрізняється від звичного середовища, у тому числі і те, що може представляти певну небезпеку для мандрівної особи. Практика міжнародного туризму показує, що із збільшенням кількості мандрівних і розширенням географії поїздок різко зростає необхідність повнішого урахування специфіки поїздок і дотримання заходів безпеки. Перш за все це стосується регіонів із складною соціально-політичною обстановкою, яка представляє реальну загрозу життю і здоров'ю туристів.

Крім того, до питань безпеки відносяться і інші проблеми - епідемії, Віл-інфекція, криміногенні ситуації і злочинність, поширення наркотиків, проституція, вандалізм і інші форми насильства, піратство, військові ускладнення і перевороти, тероризм, а також розгляд всіх можливих рисок, пов'язаних з туристами, місцевими жителями, турфірмами і індустрією туризму в цілому.

Слід зауважити, що всі ці проблеми знаходяться не лише в прямій залежності від правильної підготовки до зарубіжного туру, але і поведінка туристів під час подорожі.

У рекомендаціях СОТ і в документах міжнародних конференцій з туризму багато говориться про важливість підготовки туристів до поїздки. СОТ вважає, що "в більшості випадків багатьох проблем можна було б уникнути, якби урядові органи, туристські фірми і самі туристи заздалегідь робили необхідні заходи обережності. Туристів необхідно забезпечувати повнішою інформацією, відносно загальних правил поведінки в країні, специфіки обміну грошей, забезпечення збереження багажу, а також середніх цін на покупки".

Проте є ще території, куди туристи можуть їздити лише з великою обережністю. Великий китайський мудрець Конфуцій сказав: "У країні хвилювання - її не відвідуй. У країні заколот - звідти виїжджай". На жаль, за дві з половиною тисячі років нічого не змінилося - цей вислів актуальний і зараз на початку третього тисячоліття. Кількість країн, в яких зберігається складна політична обстановка, відбуваються військові або інші серйозні конфлікти залишається на колишньому рівні - щорік порядком 30 держав належать до несприятливих для туризму. По анонсах новин телебачення і інших ЗМІ такі країни у багатьох на слуху. Але оскільки динаміка змін постійна, а часом буває досить несподівана, урядові структури багатьох держав регулярно дають відповідні вказівки і офіційні рекомендації відносно поїздок своїх громадян по країнах світу.

Ряд держав дотримується практики видачі рекомендацій щодо відвідання тихий чи інших країн і регіонів світу. Так, Держдепартамент США регулярно публікує список країн, до яких їхати не рекомендується, а в ряді випадків навіть забороняється. Держдепартамент США двічі в рік, проаналізувавши ситуацію в тій або іншій країні або регіоні світу, робить заяви, в яких зазвичай присутні ввічливі фрази типа "громадяни США, плануючі побувати там-то і там-то повинні знати, що дані регіони переживають етап глибоких політичних і економічних змін... Злочини проти іноземних туристів - проблема, що все посилюється... Обличчям із слабким здоров'ям настійно рекомендуємо не їздити, у тому числі із-за щонайгострішого браку найзвичайніших медикаментів... Максимум обережності потрібно дотримувати при дотриманні поїздом...".

Аналогічну роботу проводить МЗС Німеччини. З врахуванням традиційної німецької акуратності і скрупульозності там пішли далі за прості рекомендації. Починаючи з 1996 р., перед початком літніх відпусток туристам радять утримуватися від поїздок аж в 80 держав світу, якщо, звичайно, вони хочуть повернутися "цілими і здоровими". І майже по кожній країні наводяться конкретні відомості про все те, що може загрожувати життю, здоров'ю, безпеці і добробуту мандрівних людей. Перш за все - це військові, етнічні та інші конфлікти, розгул криміналу, природні катастрофи, епідемії, епізоотії (типа ящура), корупція і інше. Деякі країни Африки, Азії і Океанії занесені в чорний список - туди їздити забороняється - це Алжир, Афганістан, Ангола, Бурунді, Конго, колишній Заїр, Лівія, Руанда, Сомалі, і Судан, де постійно присутня загроза війни і головне - бандитизму.

З точки зору небезпеки для міжнародного туристичного обміну можна виокремити декілька небезпечних зон:

До першої зони ми віднесемо регіони, в яких тривають збройні конфлікти змішаного типу, що супроводжуються широкомасштабним застосуванням насильства над воюючими та мирними жителями. Це регіони арабо-ізраїльського зіткнення; Іран, Ірак, Ізраїль, Ліван, Алжир, Сьєрра-Леоне, Ангола, Східний Тимор та інші.

До другої зони ми віднесемо ті країни, в котрих точаться внутрішні довготривалі збройні конфлікти за типом громадянських війн. їх особливістю є багатосторонні збройні сутички між різними "визвольними арміями", послаблення владних структур, захоплення заручників з числа цивільних осіб і особливо іноземних (туристів у тому числі). В другу зону можна включити Афганістан, Колумбію, Філіппіни, автономний край Косове в Югославії, деякі регіони республік колишньої Югославії.

До третьої зони можна віднести країни та регіони, які виглядають зовні безпечними, однак спорадичні сплески збройного насильства на ґрунті так званого "буденного тероризму" даються взнаки і нарівні зарубіжних відвідувань цих країн. Це найбільш широке коло країн - США, Іспанія, Єгипет, ФРН, Франція та багато інших.

Нарешті до четвертої групи країн ми маємо підстави віднести ті, що відзначаються традиційно достатнім рівнем безпеки для своїх громадян та іноземних відвідувачів. Це Велика Британія, Швеція, Швейцарія, Японія, Китай та інші країни із достатньо стабільним соціально-економічним та політичним станом, з традиціями поваги до основних прав людини і правилами гостинності до іноземних громадян. До речі, враховуючи такий сприятливий стан для міжнародних туристів, їх чисельність у Китаї 2002 року досягла 72 мільйонів.

Зрозуміло, що вищенаведена схема є достатньо умовною та відносною в світлі мінливих реалій сьогодення.

Тісний зв'язок між світом і безпекою в Європі й у світі, між держав­ною (національною) і міжнародною безпекою заснований на існуючому сучасному міжнародному праві принципі неподільності світу, суть якого полягає в тому, що акти агресії й інші порушення світу зачіпають права й інтереси усіх держав, усього міжнародного співтовариства. Цей принцип у міжнародних правових актах конкретизований як «неподільність безпеки в Європі і в усьому світі». Створення нової Архітектури Європейської безпеки, у якій активну участь бере Україна, є надійним гарантом безпеки життєдіяльності її населення.

Участь України в діяльності ООН, її самостійна відмова від ядерної зброї, скорочення і перебудова Збройних Сил істотно підвищило міжнаро­дний авторитет України як миролюбної незалежної держави і підсилило її державну і міжнародну безпеку. Україна бере участь у міжнародній співпраці, що проводиться по лінії ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП (Програма ООН щодо навколишнього середовища).

Вчені і фахівці України беруть участь у здійсненні спеціальної міжнародної програми «Людина і біосфера», Міжнародної федерації молоді з дослідження і охорони навколишнього середовища, Наукового комітету з проблем навколишнього середовища, Міжнародної ради наукових союзів (СКОПЕ). Прикладом плідної міждержавної співпраці у галузі охорони природи слугує діяльність Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).

Міжнародна співпраця із охорони праці здійснюється в рамках Міжнародної організації праці (МОП), Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) тощо.

Останніми роками успішно розвивається співпраця і взаємодія сил цивільної оборони (ЦО) країн-членів НАТО і особливо країн-членів Європейського Союзу. Відповідно до досягнутої рядом європейських країн «Відкритої часткової угоди щодо запобігання стихійним лихам і технологічним лихам, захисту від них і наданню допомоги потерпілим» в Греції створений Європейський центр Запобігання лихам і прогнозування землетрусів (ЄЦЗП).

Величезне значення для безпеки людини мають правові акти і хартії, прийняті міжнародними організаціями і міжнародними конференціями з безпеки і співробітництва (ООН, ОБСЄ й ін.).Серед них особливе місце займає Заключний акт, підписаний у Хельсінкі на нараді з безпеки і співробітництва в Європі керівниками 33 європейських держав, США і Канади 1 серпня 1975 р. Кістяк Заключного акта – Декларація принципів, якими держави-учасниці керуються у взаємовідносинах.Ці принципи закріплені в Статуті ООН або випливають з його духу і букви, вони загальновизнані в міжнародному праві.

Декларація принципів являє собою документ, у якому знайшло про­гресивний розвиток міжнародне право з урахуванням конкретних завдань зі зміцнення безпеки і розвитку співробітництва між державами в Європі. У Декларації принципів названі основні:

1)суверенна рівність;

2)повага прав, властивих суверенітетові;

3)незастосування сили або загрози силою;

4) непорушність кордонів;

5) територіальна цілісність держав;

6) мирне врегулювання спорів;

7) невтручання у внутрішні справи;

8) співробітництво між державами;

9)сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права, рівно­правності і право народів розпоряджатися своєю долею;

10)повага прав людини та її свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань.