Державні інструменти забезпечення безпеки туристів.

Завдання: представте матеріал у вигляді конспекту.

В багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, держава здійснює цілеспрямований вплив на розвиток туристської галузі (державна туристська політика, державне регулювання розвитку туризму). Головною метою цього процесу є забезпечення нормальних умов стійкого функціонування туристської галузі країни.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» однією з цілей державного регулювання туризму в в нашій країні виступає безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб’єктів туристської діяльності та їх об’єднань.

При проведенні національної туристської політики держава використовує деякі інструменти державного регулювання. Інструменти державного регулювання – це певні механізми впливу держави на розвиток національної туристської галузі.

Держава впроваджує такі інструменти забезпечення безпеки туристів:

- законодавча база у сфері туризму;

- ліцензування туроператорської діяльності;

- сертифікація послуг з тимчасового розміщення;

- стандартизація в туризмі;

- страхування туристів;

- митне регулювання;

- встановлення правил в’їзду, виїзду і перебування на території держави з урахуванням інтересів розвитку туризму.

Законодавча база у сфері туризму. Забезпечення безпеки у сфері туризму здійснюється на державному рівні шляхом створення законодавчої бази туризму, яка регламентує туристську діяльність і включає статті й положення стосовно безпеки туризму (див. Лекція 1).

Ліцензування туроператорської діяльності. З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг і забезпечення безпеки, захисту прав і законних інтересів туристів, захисту навколишнього природного середовища, підвищен­ня рівня туристичного обслуговування, здійснюється ліцензування туроператорської діяльності (ст. 17 3акону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм»).

Ліцензування туристичної діяльності – дієвий захід з попередження проникнення на туристичний ринок несумлінних підприємців, а також певні заходи по захисту прав та інтересів туристів і створенню умов для дотримання законодавства.

Ліцензування передбачає видачу спеціального ліцензії на здійснення туристської діяльності. Ліцензія – це дозвіл, що видається державним органом юридичній або фізичній особі на здійснення певного виду діяльності протягом певного терміну при дотриманні ряду умов.

Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, розрізняється в різних країнах. Так, діяльність засобів розміщення практично ніде, за винятком Іспанії, не ліцензується. Засоби розміщення частіше стають об’єктами сертифікації та стандартизації. А ось діяльність туристських фірм, які організовують подорожі, зазвичай підлягає ліцензуванню, але не стає об’єктом сертифікації.

В нашій країні ліцензуванню підлягає діяльність туроператорів, які мають надавати сертифіковані туристські послуги. Контроль за дотриманням фірмами Ліцензійних умов здійснюється Міністерством інфраструктури України і місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму. У разі порушення викладених у документі вимог до суб’єкта турпідприємицтва можуть бути застосовані санкції – від розпорядження про усунення порушень до анулювання ліцензії.

Сертифікація туристичних послуг в будь-якій країні світу, здійснюється в цілях попередження реалізації послуг, небезпечних для життя, здоров’я і майна людини і довкілля. Вона є загальноприйнятим механізмом регулювання стосунків в області забезпечення якісного обслуговування населення.

Сертифікація – сукупність дій і процедур, проведених з метою підтвердження того, що продукт або послуга відповідають певним стандартам чи технічним умовам.

Як і в інших галузях, в туризмі сертифікація може бути обов’язковою і добровільною. Туристичні послуги, на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Послуги готелів і харчових підприємств підлягають обов’язковій сертифікації на їх відповідність вимогам нормативних документів. Реалі­зація та надання таких туристичних послуг без сертифіката відповідності забороняється.

В Україні сертифікації підлягаютьготельні послуги:

1) послуги готелів з ресторанами;

2) послуги готелів без ресторанів; і

3) інші місця для короткотермінового проживання:

- послуги молодіжних турбаз та гірських притулків;

- послуги кемпінгів, включно з послугами майданчиків для автофургонів;

- послуги дитячих та студентських літніх таборів;

- послуги центрів та будинків відпочинку;

- послуги курортних закладів оздоровчого характеру;

- послуги з надання спальних місць у спальних вагонах та інших транспортних засобах.

В Україні сертифікації підлягаютьпослуги харчування:

1) ресторан;

2) бар;

3) кафе;

4) їдальні;

5) спеціалізовані підприємства;

6) заклади постачання їжі.

Мета добровільної сертифікації полягає у створенні умов для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається, або виконуваної роботи. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є обов'язковими. Правила обов'язкової сертифікації послуг з тимчасовго розміщення та Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування затверджені наказом Держкомстандарту України від 27.01.99 р. № 37.

Якість туристичних послуг підтверджується перевіркою на відповідність встановленим стандартам, правилам, показникам і вимогам для певного класу обслуговування. Причому найголовнішою вимогою завжди є безпека. Контролем якості послуг і відповідності стандартам і правилам займа­ється система сертифікації товарів і послуг, зокрема послуг готелів, транспортних послуг з різних видів транспортування, а також громадського харчування.

Обов'язкова або добровільна сертифікація товару або послуги проводиться на підставі зведення вимог до конкретного виду товару або послуги. Таким зведенням правил є стандарт, правила, вимоги, упорядковані й установлені в належному порядку. Найжорсткішим є стандарт (державний, галузевий, відомчий стандарт підприємства або системи підприємств). Також існують правила, вимоги, рекомендації та інші нормативи, встановлені як у порядку державного регулювання, так і в порядку саморегулювання. Системи саморегулювання (асоціації, союзи, гільдії, інші громадські організації і господарські об'єднання), наприклад, готельні ланцюги, встановлюють свої власні стандарти обслуговування, які розповсюджуються тільки на учасників цього об'єднання.

Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійсню­ється з метою:

- запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здо­ров'я людей, майна і навколишнього середовища;

- сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

- забезпечення дотримання обов'язкових норм, правил, вимог щодо охоро­ни навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки;

- гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, ре­комендаціями, нормами і правилами, які стосуються вимог до об'єктів відві­дання і туристичних послуг, взаємодій туроператорів, використання обмеже­них туристичних ресурсів, якості і видів туристичних послуг.

Суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в цій галузі, надаючи туристичну послугу, що завдало шкоди, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі.

Сертифікація захищає як клієнта, так і підприємство: клієнта – змушуючи підприємство чітко і в повному обсязі виконувати всі встановлені законами та іншими нормативними актами правила і норми надання послуг з тим, щоб клієнт за свої кошти одержував якісне обслуговування; а підприємство – шляхом дотримання тих же законів і нормативних актів, що не дають туристу можливості знайти недоліки в обслуговуванні, висунути проти підприємства обгрунтовані претензії.

Стандартизація. Стандарт являє собою певний зразок, що приймається за початковий для зіставлення з ним інших об’єктів. А стандартизація – це процес встановлення і вживання стандартів. Іншими словами, стандартизація – це діяльність, направлена на розробку і встановлення вимог, норм, правил та характеристик, яка забезпечує право споживача на придбання послуг належної якості за прийнятну ціну, а також право на безпеку і комфортність праці.

Стандартизації підлягають всі об’єкти туристської індустрії: готелі та інші засоби розміщення, засоби транспорту, об’єкти громадського харчування, засоби розваги, об’єкти пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного призначення, а також діяльність всіх туристських організацій. Об’єктами стандартизації також є туристські послуги і процеси туристсько-екскурсійного обслуговування.

В Україні діє міждержавний стандарт (ГОСТ 28681.1-95) "Туристично-екскурсійне обслуговування", який передбачає порядок проектування туристичних послуг, включаючи розгляд можливих ризиків, які можуть викликати негативні наслідки і спричинити шкоду здоров'ю туриста та його майну. Вимоги до туристичних й екскурсійних послуг, що забезпечують безпеку життя та здоров'я туристів та екскурсантів, методи їх контролю встановлені ГОСТом 28681.3-95 "Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов".

Страхування. В цілях безпеки життя і здоров’я подорожуючих та збереження їх майна держава впроваджує обов’язкове страхування туристів (найчастіше це медичне страхування та від нещасного випадку), що забезпечується суб’єктами туристської діяльності на основі страхових угод. Договором страхування має передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Багато держав світу (країни Шенгенської групи) не видають туристських віз, якщо у туриста відсутня медична страховка. Але низка країн доки цього не вимагає, перш за все тому, що не можуть повною мірою забезпечити кваліфікованою медичною допомогою, що гарантується, в будь-якому місці і у будь-який час.

Слід пам'ятати, що в разі, якщо у туриста відсутній потрібний у відвідуваній країні поліс медичного страхування, всі витрати за надання медичній допомоги він має оплачувати сам.

Страховку для тих, що виїжджають за кордон в країни масового напряму туристичні оператори часто включають у вартість туру, не надаючи вибору. Турист має право відмовитися від страховки, яка входить до туристичного пакету і купити її самостійно.

Страховка виплачується в наступних випадках:

- медична допомога при захворюванні або нещасному випадку;

- екстрена стоматологічна допомога;

- транспортування при захворюванні або нещасному випадку;

- репатріація на батьківщину при захворюванні або нещасному випадку;

- репатріація останків;

- передача термінових повідомлень;

- приїзд родича;

- дострокове повернення;

- пересилка ліків.

Страховими випадками не визнаються:

- захворювання і травми, отримані в результаті здійснення протиправних дій або в стані будь-якого (наркотичного, алкогольного, токсичного) сп'яніння;

- загострення хронічних, психічних захворювань, спроби самогубства;

- витрати на лікування в санаторіях;

- косметичні і пластичні хірургічні операції;

- вся стоматологічна допомога за винятком екстреної допомоги (якщо захворів зуб і тому подібне).

Страхова компанія може сама включити в поліс ряд інших випадків, за які страховка не виплачуватиметься. Поліс для тих, що виїжджають за кордон не діє в країні постійного мешкання.

Митне регулювання. При перетині кордону кожен турист повинен пройти митний контроль, який впроваджується для забезпечення державної і суспільної безпеки і захисту мандрівних осіб. У різних країнах світу уряди затверджують постанови, або інші нормативні документи, в яких чітко прописаний порядок переміщення туристами через кордон товарів для особистих потреб, та вказано, що і як можна ввозити і вивозити туристам. Практично у всіх державах існує порядок, що товари особистого користування, які ввозяться і вивозяться туристами, звільняються від митних платежів.

Встановлення правил в’їзду, виїзду і перебування на території держави з урахуванням інтересів розвитку туризму. Порядок в’їзду, виїзду і перебування іноземних громадян в тій або іншій країні, як і сама міжнародна туристська діяльність, знаходиться під строгим державним контролем. В більшості країн світу даний порядок передбачає наявність закордонного паспорту, візи, зворотного квитка і ваучера турфірми, грошових коштів, достатніх для цивілізованої поїздки, а також передбачає проходження прикордонного контролю і митниці і так далі. Ця жорстка поліцейсько-адміністративна система захищає країну від незаконних переселенців, міжнародного тероризму та інших негараздів. Наприклад, в міжнародній практиці існують обмеження на в'їзд молодих жінок, що їдуть наодинці в ту­ристичну поїздку, до Австралії і Арабських Еміратів. Ці обмеження викликані масовою нелегальною еміграцією або участю окремих жінок в проституції.

Але для розвитку туризму бажане спрощення туристських формальностей. Так, низкою європейських країн укладена Шенгенська угода про єдиний туристський простір. Завдяки цій угоді на кордонах країн спрощені контрольні процедури та туристські формальності.

Особливої уваги заслуговує існуючий візово-реєстраційний режим між Україною та Європою. На даний час з боку української держави скасована процедура отримання візи для громадян країн Європи, які в’їжджають на нашу територію. Це пов’язано із залученням іноземних в’їздних туристів в Україну. В той же час питання видачі віз українським громадянам посольствами європейських країн є однією з найбільш істотних проблем, що стримують розвиток виїзного туризму в нашій країні. Із більшістю країн Європи Україна уклала угоди за рівні консульств про спрощення візового режиму і питання регулювання видачі віз знаходяться у правовій площині. Ці угоди зобов’язують сторони оформляти візи «з максимальною ефективністю і в розумні строки». До того ж країна, що відмовляється відкрити візу для українського туриста, має надати офіційне роз’яснення із цього приводу. Однак європейські країни часто відмовляються видати візу громадянам України, не роз’яснивши підстави такого рішення. Цікаво, що багато громадян країн «третього світу» (включаючи країни Латинської Америки і Африки) можуть в’їжджати до Євросоюзу без отримання віз. А ось для України діє досить жорсткий візовий режим, хоча наша країна є невід’ємною частиною Європи.

Окрім візової політики європейських держав, розвиток виїзного туризму в нашій країні стримує недосконалий порядок оформлення віз консульствами цих країн. Основна проблема з цього приводу полягає у різниці підходів до оформлення документів з боку консульств країн Шенгенської зони.

Однак існують деякі затримки і перепони для іноземців і з боку України. Наприклад, діючі на даний час правила для іноземців, які перебувають на Україні більш ніж два дні, вимагають їхньої реєстрації у відділі віз і реєстрації Міністерством внутрішніх справ. З особи, яка не зареєструвалась, працівники міліції при виявленні можуть стягнути штраф до 85 гривень. Головною проблемою тут є те, що більшість іноземних гостей не повідомлені про таке правило заздалегідь.

??? Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте структуру системи управління безпекою життєдіяльності в Україні.
2. З який компонентів складається система державної безпеки в Україні?
3. В чому полягає сутність діяльності служби безпеки України?
4. Які основні функції виконує міліція?
5. Який орган державної влади здійснює контроль за ліцензуванням туроператорської діяльності?
6. Послуги яких підприємств сфери туризму підлягають сертифікації в Україні?
7. Назвіть об’єкти стандартизації, що належать до туристичної індустрії.

Резюме:

1. Система управління безпекою життєдіяльності являє собою сукуп­ність органів управління державної влади і громадських організацій, що ви­конують функції, пов'язані з забезпеченням безпеки і захистом населення і територій, попередженням, реагуванням і діями в небезпечних і надзвичайних ситуаціях.Безпосередньо виконавчі функції виконує Кабінет Міністрів України і відповідні міністерства: Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України); Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство соціальної політики України; Міністерство надзвичайних ситуацій України; Державна служба статистики України; Державна інспекція у справах захисту прав споживачів; Державний комітет України з питань технічного регулювання. При Кабінеті Міністрів України створено Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності населення.

2. Структурними частинами системи державної безпеки є: Збройні сили (ЗС) України; Рада національної безпеки й оборони України; Служба безпеки України (СБУ); Адміністрація державної прикордонної служби України;

Державна митна служба; Система забезпечення громадської безпеки (міліція, війська МВС); Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру.

3. Держава здійснює цілеспрямований вплив на розвиток туристської галузі (державна туристська політика, державне регулювання розвитку туризму). Головною метою цього процесу є забезпечення нормальних умов стійкого функціонування туристської галузі країни. - законодавча база у сфері туризму. Держава впроваджує такі інструменти забезпечення безпеки туристів: ліцензування туроператорської та турагентської діяльності; сертифікація туристичних послуг; стандартизація; страхування; митне регулювання; встановлення правил в’їзду, виїзду і перебування на території держави з урахуванням інтересів розвитку туризму.