Боротьба проти розповсюдження зброї масового знищення. Договір про нероз-повсюдження ядерної зброї 1968 р. Договори й угоди в галузі контролю над стратегічними озброєннями, підписані в 70-ті роки

утворення Радянським Союзом ядерної та термо­ядерної зброї, дальньої бомбардувальної авіації ^та міжконтинентальних балістичних ракет спричинило якісні зрушення в стратегічному співвідно­шенні сил, на якому базувалась американська політика «залякування». Після втрати Сполученими Штатами голов­ної переваги — недосяжності їх території для ядерних засобів потенційного супротивника —така політика стала Дуже небезпечною з огляду на катастрофічні наслідки для самих США у випадку ядерної війни.

 

Однак більшість представників правлячих кіл США розцінили створення в СРСР міжконтинентальних баліс­тичних ракет як сигнал до нарощування ядерних °зброєнь із метою підтримання ядерної переваги Сполу­чених Штатів. У 1958—1960 рр. було розгорнуто кампа-йно навколо «ядерного відставання» США від СРСР. Нова адміністрація президента Д. Кеннеді не тільки не зу-^IIИнила гонку ядерних озброєнь, а й посилила її. Було ^искорено реалізацію програми будівницгва^ядерних

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

підводних човнів, озброєних ракетами «Поларіс», та роз­ширено програму розгортання міжконтинентальних баліс-.

тичних ракет «Мінітмен-1».

Наприкінці 50-х років навколо проблеми роззброєння точилася активна дипломатична боротьба. СРСР висунув низку ініціатив та пропозицій, найрадикальнішою з яких був поданий у вересні 1959 р. на розгляд XIV сесії Гене­ральної Асамблеї 00Н план загального й повного роз" зброєння. Цей план передбачав розпуск протягом трьох років усіх збройних сил та знищення всіх видів озброєнь.

10 травня 1955р. СРСР вніс у підкомітет Комісії 00Н із роззброєння розгорнутий план скорочення озброєнь^ який передбачав, зокрема, скорочення збройних сил США, СРСР, КНР до 1—1,5 млн військовослужбовців, Великобританії та Франції — до 650 тис. протягом 1956 р. У 1955 та 1956 рр. СРСР в односторонньому поряд­ку скоротив свої збройні сили відповідно на 640 тис» та 1,840 тис. чоловік.

У 1960 р. СРСР знов пішов на одностороннє скоро­чення своїх збройних сил на 1,2 млн чоловік. Варто за­значити, однак, що ці радикальні скорочення чималою мірою спричинювалися переглядом радянської стратегії у зв'язку з успіхами в розробці ракетно-ядерної зброї.

Американський підхід до проблеми полягав у визнанні ключовим її аспектом питання контролю над озброєн­нями. Найяскравіше це виявилося в плані «відкритого небогу з яким президент США виступив ще на Женевській^ нараді глав урядів СРСР, США, Великобританії та Франції в липні 1955р.

»Й»»Й^$%Ї%ЙЙ!Й%?^-В^УЯ!^^

• Перші успіхи у справі обмеження гонки озброєнь

а»№^.і?»%.ййй%ї.^»й.ї^^^

На тлі жорсткого ідеологічного протистояння Й наростаючої гонки озброєнь усе ж удалося під­писати 1 грудня 1959 р. Договір про Антарктику- Цей безстроковий Договір забороняє здійснювати Н³

206 1

^

•гема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

Григорії Антарктики будь-які заходи воєнного характеру, такі як створення військових баз та військових укріплень, проведення маневрів, застосування та випробування будь-яких видів зброї, включаючи ядерну. Метою Договору проголошувалося використання Антарктики тільки в мир­них цілях на користь усього людства. Договір заохочує до широкого обміну інформацією щодо наукових досліджень в Антарктиці. Його підписання свідчило про можливість досягнення компромісних рішень відносно проблем, які зачіпають інтереси всіх країн.

Нарощування ядерних озброєнь США й СРСР та гост­ре протистояння двох військово-політичних блоків з усь­ого спектра міжнародних проблем досягли свого піка під час ^карибської кризи» 1962 р. Драматичні події навколо Куби прискорили еволюцію поглядів керівництва США та СРСР на роль ядерної зброї в сучасному світі, продемон­струвавши реальність загрози ядерного конфлікту. Посту­пово на зміну концепції «реалізованої ядерної переваги» приходила ідея «ядерної стабільності», яку відстоював тодішній міністр оборони США Р. Макнамара. Обопільне бажання знайти вихід із загрозливої ситуації, що її ство­рювала безконтрольна гонка озброєнь, підштовхувало сторони до пошуку домовленостей.

Серйозним кроком на шляху обмеження ядерних озброєнь стало підписання 5 серпня 1963 р. Договору про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, в кос­мічному просторі й під водою (відомий також як Договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах). Договір, який набрав чинності 10 жовтня 1963 р., був ратифікований Українською РСР ЗО грудня 1963 р.

Договір став першою міжнародною угодою в галузі обмеження ядерних озброєнь. Він забороняє проведення випробних вибухів ядерної зброї та будь-яких інших ядерних вибухів в атмосфері, в космічному просторі та під водою або в будь-якому іншому середовищі, якщо при цьому створюється загроза радіоактивного забруд­нення за межами національної території держави, що проводить випробування. Договір є безстроковим та вкритим для підписання всіма державами.

Значення підписання цього Договору виходить за рамки ьласне проблеми обмеження ядерних озброєнь. Він довів Можливість досягнення домовленостей у галузі обмежен-

РОЗДІЛ 11 РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

ня озброєнь та роззброєння навіть в умовах «холодної війни». Договір зробив великий внесок у захист довкілля, зменшення його радіоактивного забруднення. Під< писання Договору надало конструктивнішого характеру подальшим переговорам щодо роззброєння і сприяло до­сягненню цілої низки угод у галузі обмеження гонки озброєнь.

У 60-ті роки цілком реальною стала загроза перене­сення гонки ракетно-ядерних озброєнь у космічний про­стір, що становило потенційну небезпеку для всього люд­ства.

Ще одним успішним кроком у справі обмеження гонки озброєнь стало підписання 27 січня 1967р. Договору про принципи діяльності держав з дослідження та ви­користання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Договір передбачає використання та дослідження космічного простору на користь та в інтере­сах усіх країн, незалежно від рівня їхнього економічного та наукового розвитку. Він забороняє розміщення на на­вколоземних орбітах та встановлення на небесних тілах чи в будь-якому місці космічного простору об'єктів, що містять ядерну зброю чи іншу зброю масового знищення, розташування військових баз та проведення випробувань будь-якої зброї^ на небесних тілах, привласнення не­бесних тіл або ^космічного простору. Договір закріпив принцип міжнародної відповідальності держав-учасниць за національну діяльність у космічному просторі, а також принцип відповідальності за шкоду, заподіяну косміч­ними об'єктами іншій державі-учасниці, її фізичним або юридичним особам. Договір зафіксував зобов'язання кос­монавтів надавати колегам з інших держав допомогу, а також відкритість усіх об'єктів на небесних тілах для відвідання представниками будь-якої держави на основі взаємності. Договір передбачає контроль за його вико­нанням шляхом взаємних інспекцій запуску космічних кораблів та встановлення обладнання представниками інших країн-учасниць. Учасники Договору зобов'язалися інформувати міжнародні організації та громадськість про діяльність у космосі та явища, які могли б створювати загрозу життю або здоров'ю космонавтів. Договір без­строковий, набрав чинності 10 жовтня 1967 р. і був ратифікований Українською РСР 22 травня 1967 р.

Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

 

?к-:-»»»»»к<-к«-»»»»»»»»»^^^^

• Боротьба проти розповсюдження зброї масового знищення. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.

«^^^:^>6^^«^Ул^^^:^№>^^^^^^«^^^^:«^^

У 60-ті роки особливої гостроти набула проблема нерозповсюдження ядерної зброї. В 1960р. Франція провела випробування ядерної зброї, а в 1964 р. ядерний вибух, здійснений КНР, довів кількість членів «ядерного клубу» до п'яти. Економічний та науково-технічний рівень ще понад 10 країн давав змогу створити ядерну зброю протягом кількох років. Лавиноподібне зростання кількості ядерних держав украй загострювало проблему безпеки у світі, збільшувало ризик виникнення ядерної війни^ гальмувало вирішення проблеми роззбро­єння. ⁶

Переговори щодо підготовки угоди про нерозповсюд­ження ядерної зброї, в яких провідну роль відігравали СРСР, США та Великобританія, ускладнилися у зв'язку з погіршенням міжнародного становища, насамперед із в'єтнамською війною. До того ж у самих Сполучених Штатах досить впливовою була ідея «багатосторонніх ядерних сил НАТО»у неприйнятна для Радянського Союзу, бо одну з найактивніших ролей у новому утворенні відіграла б ФРН.

Паралельно до зусиль щодо нерозповсюдження ядер­ної зброї на глобальному рівні робилися й спроби убез­печити від неї цілі регіони. Серйозним успіхом у цьому слід вважати підписання Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко). Договір, який було відкрито для підписання 14 лютого 1967 р.у становив першу спробу закріпити статус без 'ядерної зони в міжнародно-правовому порядку.

Договір проголошує своєю метою заборону присут­ності ядерної зброї на території Латинської Америки. Держави, що підписали Договір, зобов'язуються викорис­товувати ядерні матеріали та пристрої, які перебувають їЦд Їхнім контролем, виключно в мирних цілях.

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Сторони підписали додатки до Договору — Протоколи 1 та 2 Протокол 1 зобов'язує держави, що несуть міжнародну відповідальність за території в Латинській Америці, поширити на них без'ядерний статус. Згідно з Протоколом 2 держави, що володіють ядерною зброєю, повинні поважати статус без'ядерної зони в Латинській Америці щодо учасників Договору. Цей протокол під-писаний та ратифікований усіма ядерними державами. У відповідності з Договором створено Агентство із заборони ядерної зброї у Латинській Америці (ОПАНАЛ) зі штаб-квартирою в Мехіко.

Інтенсивні переговори протягом 1967 та на початку 1968 р. в Комітеті 18 держав з роззброєння дали змогу дійти компромісу та узгодити текст договору, який мав стати головним інструментом боротьби проти подальшо­го розповсюдження ядерної зброї на глобальному рівні.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) був схвалений Генеральною Асамблеєю 00Н 12 червня 1968 р. й відкритий для підписання з 1 липня 1968 р. в Москві, Вашингтоні та Лондоні. Договір набрав чинності 5 берез­ня 1970р.

Згідно з Договором кожна з держав-учасниць, яка во­лодіє ядерною зброєю (такими вважаються держави, що провели ядерне випробування до 1 січня 1967 р.), зо­бов'язується не передавати будь-якій державі ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над такою зброєю, не заохочувати і не спону­кати будь-яку неядерну державу до виробництва або на­буття будь-яким іншим способом ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над та­кою зброєю або вибуховими пристроями.

Кожна з держав—учасниць Договору, яка не володіє ядерною зброєю, зобов'язується не отримувати від будь-якого постачальника ядерної зброї або ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над ними, не виробляти їх.

Учасники Договору зобов'язалися вести переговори відносно вжиття ефективних заходів, спрямованих на припинення гонки озброєнь, домагатися укладення угоди про загальне й повне роззброєння під ефективним між­народним контролем.

Водночас із жорсткими обмеженнями можливості роз­повсюдження ядерної зброї Договір мав на меті сприяти

Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

 

використанню ядерної енергії в мирних цілях. Учасники До­говору зобов'язуються сприяти обмінові обладнанням, матеріалами, науковою та технологічною інформацією щодо мирного використання ядерної енергії та мають право брати участь у такому обміні. З метою контролю за дієвістю Договору передбачалося скликати раз на п'ять років конференцію для розгляду результатів його реа­лізації.

Суттєвим успіхом у справі роззброєння стало під­писання 11 лютого 1971 р. Договору про заборону роз­міщення на дні морів та океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Ратифікований УРСР 17 серпня 1971 р., він набрав чинності 18 травня 1972р.

Договір забороняє розміщення на дні морів та океанів та в їхніх надрах (за винятком 12-мильної прибережної смуги) будь-якої ядерної зброї чи іншої зброї масового знищення. Держави-учасниці зобов'язалися не розміщу­вати будь-яких механізмів, систем запуску та приладів для зберігання, випробування чи застосування такої зброї на морському дні. %

Важливим кроком на шляху Заборони зброї масового знищення стало підписання 10 квітня 1972 р. Конвенції про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) й токсинної зброї та про їх знищення. Конвенція набрала чинності 26 березня 1975 р. Українська РСР, яка була співавтором проекту Конвенції, ратифікувала її 21 лютого 1975 р.

Конвенція забороняє розробку, нагромадження та придбання мікробіологічних чи інших біологічних речо­вин або токсинів у кількості, що не виправдовується мирними цілями. Держави-учасниці зобов'язалися зни-Щити будь-яку- біологічну зброю та засоби її доставки в Дев'ятимісячний строк після набрання чинності цією Конвенцією. Держави—учасниці Конвенції не вправі до­помагати будь-якій іншій державі чи заохочувати її до ьиробництва або придбання будь-яких мікробіологічних чи біологічних речовин із немирною метою. Підписання Цього документа має справді історичне значення для побудови більш безпечного світового порядку в інтересах усього людства, і узд

•рп•

 

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Підписання Конвенції про заборону бактеріологічної зброї ставило на порядок денний питання про ще один вид зброї масового знищення — хімічну зброю. Під час радянсько-американського саміту в листопаді 1974 р. було вирішено виробити спільну ініціативу щодо майбутньої угоди про хімічну зброю. Відповідно до цієї домовленості в 1976—1978 рр. у Женеві проводилися радянсько-амери-канські консультації.

Уйай%й%^^^Й»^^й^^5ї^й^%ЗД^^Й!»^^^ЯЙ»^^

• Договори й угоди в галузі контролю над стратегічними озброєннями, підписані в 70-ті роки

•»»К-»К«->К->К№К^»:-:«-»:-»»К-^<-К->К-К«^^^^

айважливішою проблемою для обох сторін на рубежі 60—70-х років була проблема зупинення безконтрольної гонки ракетно-ядерних озбро­єнь. Вона ускладнювалася розробкою так званих «ка­сетних» боєголовок, коли на одну ракету-носій установ­лювалось кілька боєголовок, і систем протиракетної обо­рони (ПРО), що загрожували подальшою дестабілізацією

стратегічної ситуації у світі.

Окрім загрози взаємного знищення, до якого при­звело б широкомасштабне застосування ядерних арсе­налів, сторони підштовхувала до переговорів об'єктивна ситуація приблизної рівності (паритету), яка склалася

наприкінці 60-х років.

Першою спробою домовитися про початок перего­ворів була зустріч 23—25 червня 1967 р^ в Гласборо (США) Голови Рада Міністрів СРСР О. Косигіна та президента США Л. Джонсона. Пропозицію Сполучених Штатів підписати угоду щодо обмеження систем протиракетної оборони СРСР відкинув, бо вона не супроводжувалася готовністю до переговорів відносно стратегічних насту­пальних систем і сприймалася радянським керівництвом як спроба легалізувати ядерну перевагу США.

І

Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

У червні 1968 р. міністр закордонних справ СРСР А. Громико виступив із пропозицією обговорити взаємне обмеження та скорочення ядерних озброєнь наступаль­ного та оборонного призначення. 1 липня того ж року президент Л. Джонсон висловив готовність США розпо­чати переговори з питань стратегічних озброєнь. Почат­кові переговорного процесу завадило різке загострення радянсько-американських відносин унаслідок введення військ СРСР та його союзників з Варшавського договору в Чехословаччину 21 серпня 1968 р. Проте, хоча пре­зидент Л. Джонсон відмовився тоді від переговорів із СРСР, ця ідея здобувала щодалі більше прихильників се­ред американської політичної еліти.

Нова республіканська адміністрація Р. Ніксона, прово­дячи широкий перегляд зовнішньої політики США, усвідомлювала, що проблеми попередження війни, при­пинення гонки озброєнь, розрядки напруженості стали центральниз^и в радянсько-американських відносинах і вимагали невідкладного вирішення. Такий підхід умож­ливив початок у листопаді 1969 р. радянсько-американ-і ських переговорів про обмеження стратегічних насту-) пальних та оборонних озброєнь. Сприятливим тлом для таких переговорів було загальне ослаблення напруженості у світі в цей період, позитивні зміни у відносинах СРСР та його союзників з державами Західної Європи, насам­перед із ФРН.

Радянсько-американські переговори зі стратегічних озброєнь йшли нелегко. СРСР виступав за максимальні обмеження систем ПРО, а обмеження стратегічних сис­тем намагався пов'язати зі скороченням ядерних засобів передового базування США, розглядаючи їх як допов­нення до міжконтинентальних засобів. Прорив став мож­ливим лише в травні 1971 р., коли сторони домовилися зосередити зусилля передусім на обмеженні розгортання систем протиракетної оборони. На додаток до цього передбачалося досягти домовленостей щодо деяких Сходів з обмеження стратегічних наступальних озброєнь.

Травнева зустріч 1972 р. в Москві та серія важливих Домовленостей між СРСР і США визначили сферу ^СП1льних інтересів двох найпотужніших держав. Серед ^инщшів радянсько-американських відносин, зафіксо-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

ваних у підписаному під час московського саміту 1972 р, документі «Основи взаємовідносин між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Аме­рики», виділяється обопільне визнання принципу мир­ного співіснування як єдино можливої основи відносин двох великих держав у ядерну добу. «Основи» передба­чали пряме зобов'язання сторін «докладати особливих зу­силь до обмеження стратегічних озброєнь». 1

Знаменним етапом у справі приборкання гонки ракеті но-ядерних озброєнь стали Договір між СРСР і СІІІА про обмеження систем протиракетної оборони (Договір щодо ПРО) та Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обме^ ження стратегічних наступальних озброєнь^ відомі (разом із підписаною в 1971 р. СРСР і США Угодою про заходи щодо зменшення загрози виникнення ядерної війни) під на­звою Угоди ОСО-1 Щ документи було підписано 26 травня 1972 р. в Москві під час візиту президента США

Р. Ніксона до СРСР. < Розробка й підписання цих документів стали мож­ливими внаслідок установлення ядерного паритету між СРСР і США на рубежі 60—70-х років, визнання цього факту та усвідомлення загрози, яку несе неконтрольована гонка ядерних озброєнь існуванню не тільки найпотуж­ніших держав, а й усього людства. Перші контакти пред­ставників держав відбулися в листопаді 1969 р., а у квітні 1970 р. розпочалися радянсько-американські переговори

про обмеження стратегічних озброєнь.

Найважливішим був безстроковий Договір щодо ПРОІ

Згідно з Договором та Протоколом до нього 1974 р. сто­рони зобов'язувалися не розгортати системи протиракет­ної оборони на своїх територіях, не створювати основу для такої оборони та не розгортати системи ПРО окремих

районів. Винятки становили: й

район розташування системи ПРО радіусом 150 км

(центр Москва, СРСР), де дозволялося розгортати не більше ніж 100 протиракет на стартових позиціях та шість

комплексів РЛС ПРО;

район розташування системи ПРО радіусом 150 км

(Гранд Форкс, Скелясті гори, США), де дозволялося роз­гортати не більше ніж 100 протиракет на стартових

позиціях та дві великі РЛС ПРО з фазованими ґратками. 214

Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

Відповідно до Договору щодо ПРО сторони зобов'я­зуються:

не створювати, не випробувати та не розгортати сис­теми або компоненти морського, повітряного, космічне-

ю та мобільно-наземного базування; ^ не давати ракетам, пусковим установкам та РЛС, які

входять до складу дозволених Договором комплексів стратегічної ПРО, спроможності вирішувати завдання бо­ротьби зі стратегічними балістичними ракетами на траєк­торіях польоту та не випробувати Їх з метою ПРО;

не розгортати в майбутньому РЛС ПРО (за винятком периферії своєї національної території) з орієнтацією на­зовні;

не передавати іншим державам та не розгортати поза

межами своєї національної території системи ПРО або їхні компоненти, які обмежуються Договором,

Договір щодо ПРО протягом багатьох років залиша­ється основою стратегічної стабільності у світі.

Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь терміном дії п'ять ро­ків установлювала кількісні та якісні обмеження на ста­ціонарні пускові установки міжконтинентальних баліс^ тичних ракет (ПУ МБР), пускові установки балістичних ракет на підводних човнах (ПУ БРПЧ) та сучасні підводні човни з балістичними ракетами, але не торкалася стра­тегічних бомбардувальників,

ЛДодо контролю за виконанням угод, то сторони по^

годилися, що він здійснюватиметься з допомогою націо­нальних технічних засобів. При цьому було домовлено не чинити перешкод та не застосовувати заходів маскуван­ня, які могли б ускладнити виконання національними технічними засобами їхніх контрольних функцій. Для сприяння реалізації Договору- щодо ПРО сторони ство­рили Постійну консультативну комісію,

Успішне завершення першого етапу переговорів щодо ОСО засвідчило здатність двох великих держав досягти компромісних рішень із найскладніших військово-техніч-^ос питань, що стосуються основ їхньої національної безпеки, продемонструвало на практиці можливості лімі-'ї'Увати нарощування стратегічних озброєнь, загальмувати

Цей дуже небезпечний процес.^,

 

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Оскільки перші радянсько-американські домовленості про стримування стратегічних наступальних озброєнь мали тимчасовий характер, охоплюючи період з 1972 по 1977 р., та стосувалися лише частини проблеми, сторони домовились про розробку нової угоди в галузі стра­тегічних наступальних озброєнь.

У зв'язку із закінченням терміну Тимчасової угоди в

жовтні 1977 р. кожна із сторін оголосила про свої наміри, доки не будуть завершені переговори та підписана нова угода, не вдаватися до будь-яких дій, несумісних із Тимчасовою угодою, за умови, що інша сторона демонст<

руватиме таку ж стриманість.

Вотергейтський скандал та наступна відставка пре<|

зидента Р. Ніксона загальмували й ускладнили перего­ворний процес у галузі стратегічних наступальних озбро­єнь. Після відновлення в листопаді 1972 р. в Женеві пе­реговорів про ОСО американська сторона поставила питання про встановлення рівних сумарних лімітів на стратегічні носії СРСР і США, включаючи бомбарду­вальники. Пропонувалося також установити рівні ліміти на сукупну вагу, що закидається, для стратегічних сил обох країн. Таким чином США намагались обмежити розгортання в СРСР міжконтинентальних балістичних ракет із головними частинами, що розділяються, та добитися скорочення радянських ракет важкого типу. Ра­дянський Союз у відповідь наполягав на врахуванні в рівних лімітах американських ядерних засобів передового базування. Внаслідок непростих переговорів СРСР по­годився не зважати на американські ядерні засоби пере­дового базування, а Сполучені Штати зняли свою умову щодо обмежень ваги, що закидається. Цей компроміс

відкрив шлях новій домовленості.

23—24 листопада 1974 р. у Владивостоці- пройшла

робоча зустріч Л. Брежнєва з президентом Д. Фордом, на якій було досягнуто домовленостей, що відкрили мож­ливості кількісного та якісного обмеження додаткових компонентів стратегічних сил обох країн. Сторони домовилися обмежити стратегічні носії кожної держави до 2400 одиниць. Нову угоду передбачалося підписати нб пізніше кінця 1975 р. Вона мала діяти з 1977 по 1985 р. і заступити тимчасову угоду, підписану в межах ОСО-1-

Т е м а 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

Крім того, було домовлено продовжити в 1980—1981 рр. переговори щодо подальшого обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь на період після

1985 р.

Тим часом у США точилася складна внутрішньо^

політична боротьба, й остаточне узгодження тексту май* бутнього договору наштовхувалося на спротив значної частини військово-політичного істеблішменту країни. В січні 1976 р., під час візиту до Москви держсекретаря США Г. Кіссінджера, вдалося домовитись про умови заліку стратегічних бомбардувальників із крилатими раке­тами на борту. Вони прирівнювались до балістичних ракет з головними частинами індивідуального наведення. Одночасно передбачалося заборонити розгортання кри­латих ракет дальністю понад 600 км як морського, так і наземного базування. Передвиборна боротьба в США і поразка президента Д. Форда на виборах завадили під­писанню договору в 1976 р.

Після приходу до влади демократичної адміністрації президента Д. Картера позначився відхід американської сторони від досягнутих домовленостей. Нова адміністра­ція висунула пропозиції радикального скорочення в га­лузі стратегічних наступальних озброєнь, які не були сприйняті радянською стороною, що вважала їх вигідними для США. Це призвело до затягування перего­ворів.

Під час березневого 1977'у, візиту держсекретаря США

С Венса до Москви американська сторона запропонувала радикальні скорочення засобів доставки, що вимагало від СРСР знищення більшої кількості носіїв та обмежувало б головну радянську ударну силу — важкі ракети шахтного

базування.

У травні 1977-р. в Женеві С. Вено запропонував ско­ротити рівні носіїв, узгоджені у Владивостоці, на 10 %, а важкі ракети — на 250 одидиць. Улітку 1977 р. Вашинг­тон переглянув свої вимога щодо радянських важких Ракет. Почалися нелегкі пошуки компромісних рішень, Що тривали ще два роки. Особливу складність становила

^проблема крилатих ракет.

18 червня 1979 р., під час радянсько-американського саміту у Відні, були підписані Договір між Союзом Ра-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

дянських Соціалістичних Республік та Сполученими Шта. тами Америки про обмеження стратегічних наступальні^ озброєнь^ Протокол до нього, документ «Узгоджені заяви, спільні розуміння...». Спільна заява про принципи та основні напрями наступних переговорів про обмеження стратегій. них наступальних озброєнь та інші документи^ Всі вони в сукупності дістали назву Договір ОСО-2.

Сторони обмінялися даними про кількість страте­гічних наступальних озброєнь та підписали відповідний меморандум щодо чисельності цих озброєнь в обох сторін за станом на 1 листопада 1978 р., яка мала стати точкою відліку для скорочення. Договір ОСО-2 передбачав обме­ження на всі компоненти стратегічних сил обох сторін, до яких були віднесені всі МЕР із дальністю понад 5500 км.. ^Кожна сторона зобов'язалася обмежити пускові уста-|нобки МБР, пускові установки БРПЧ, важкі бомбарду­вальники, а також балістичні ракети класу «повітря— земля» сумарною кількістю, що не перевищує 2400 оди­ниць. З 1 січня 1981 р. кожна зі сторін мала довести сумарну кількість таких носіїв до 2250 одиниць.

У межах цієї сумарної кількості кожна сторона зобов'язалася обмежити кількість пускових установок, оснащених боєголовками індивідуального наведення, та важких бомбардувальників, оснащених для крилатих ракет з дальністю понад 600 км, 1320 одиницями. Кіль­кість пускових установок МБР із боєголовками інди-^ відуального наведення мала не перевищувати для кожної зі сторін 820 одиниць. Договір містив також якісні обме­ження. Сторони погодилися не створювати та не розгор­тати: балістичні ракети з дальністю понад 600 км для встановлення на плавучих засобах за винятком підводних човнів та пускові установки таких засобів, засоби для виведення на навколоземну орбіту ядерної зброї чи інших видів засобів масового знищення, мобільні пускові уста­новки важких МБР та ін. ^

Стратегічні наступальні озброєння понад сумарну кількість, передбачену Договором ОСО-2, мали бути Де­монтовані не пізніше 31 грудня 1981 р.

Сторони зобов'язались не обходити положень Догово­ру за посередництва іншої держави або держав чи будь' яким іншим чином, розпочати після набрання Договоре^

гема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

сили переговори про подальші заходи щодо обмеження і скорочення стратегічних озброєнь та підписати нову угоду до 1985 р.

Перевірка виконання Договору мала здійснюватися на основі національних засобів контролю, причому обидві сторони зобов'язались не чинити для нього перешкод та де вживати заходів маскування. Важлива роль у реалізації Договору ОСО-2 відводилася Постійній консультативній комісії.

Договір ОСО-2 спіткала нелегка доля. Після введення радянських військ в Афганістан у грудні 1979 р. адміністрація Д. Картера зняла його з ратифікації, що стало однією зі складових пакету санкцій проти СРСР. Республіканська адміністрація Р. Рейгана^ що прийшла до влади в 1981 р., відмовилася від ратифікації. Однак, хоча Договір не набрав сили де-юре, де-факто він діяв, стри­муючи безконтрольну гонку стратегічних озброєнь; оби­дві сторони дотримувались його ключових положень. Це свідчить про те, що комплекс віденських угод 1979 р. адекватно відбив баланс сил та інтересів між Радянським Союзом і Сполученими Штатами.

Один із найефективніших підходів до припинення гонки ядерних озброєнь передбачав обмеження ядерних випробувань аж до цілковитої заборони проведення ядерних вибухів. Важливим кроком у цьому напрямі став підписаний 3 липня 1974 р. в Москві Договір між СРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї. Сторони домовилися довести потужність підземних ви­пробувань ядерної зброї, починаючи з 31 березня 1976 р., У будь-якому місці, що перебувало під їх юрисдикцією чи контролем, до 150 кілотонн та зобов'язалися проводити такі випробування виключно на відповідних полігонах. Контроль за виконанням Договору мав здійснюватися національними технічними засобами. Положення Дого-ьору не поширювалися на підземні ядерні вибухи, здійс­нювані з мирною метою. І хоча Договір не був рати­фікований, він зробив чималий внесок у справу обмежен­ня гонки ядерних озброєнь, оскільки сторони де-факто Дотримувалися його обмежень у відповідності з домо-^еністю 1976 р.

Серед документів, спрямованих на перекриття нових ^тенційних каналів гонки озброєнь, необхідно виділити

X-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. і-ппклпьні ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

ГЛОБАЛЬНІ ТА

Конвенцію про заборону воєнного або будь-якого іншого во-. рожого використання засобів впливу на природне сере» довище, підписану 18 травня 1977р. Конвенція забороняє вдаватися до таких засобів впливу на природне сере, довище, що мають наслідком широкі, довгострокові чи серйозні руйнування, завдання збитків або шкоди будь-якій іншій державі-учасниці. Держави-учасниці не мають права допомагати, заохочувати чи спонукати будь-яку ін­шу державу до будь-якої діяльності, що суперечить поло­женням Конвенції. Конвенщя набрала чинності 5 жовт» ня 1978 р. Українська РСР ратифікувала Конвенцію

25 травня 1978 р.

Загалом період 60—70-х років позначився надзвичай- |

но бурхливими подіями в галузі контролю над озбро­єннями та роззброєння. Саме на нього припадає най-

небезпечніше загострення відносин між СРСР і США, яке під час «карибської кризи» підвело світ до межі тер­моядерної катастрофи. Але на цей період припали й обо­пільне усвідомлення цими наддержавами катастрофічних наслідків воєнного зіткнення в умовах нагромадження величезних арсеналів зброї масового знищення з обох сторін, перші успішні спроби обмеження гонки ракетно-ядерних озброєнь та встановлення контролю над нагро­мадженими арсеналами. Досвід, набутий у щ буремні ро­ки, слугує основою для подальших кроків у такій життєво необхідній для безпеки й самого виживання людства

справі.

РОЗПАД КОЛОНІАЛЬНИХ СИСТЕМ. КРАЇНИ, ЩО ВИЗВОЛИЛИСЯ, У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ