Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Є 00 Н і перші кроки в галузі роззброєння

Поиск

• 00Н і деколонізація

@ Розгортання боротьби за права людини

айк^^йУА^к^^^іаййа^кй^аайК^ак^ї^^

• Утворення 00Н

^Ї^У/^а«^К4»К««%»К<<йй8й»^^<*:-8»>1^^

Радянські війська зустрілися з військами союз­ників на території Німеччини 25 квітня 1945р. Друга світова війна наближалася до завершен­ня. Саме в цей день у Сан-Франциско відкрилася конфе­ренція з метою заснування Організації Об'єднаних Націй.

На той час то була одна з найбільших дипломатичних конференцій, у якій брали участь 282 делегати з 50 країн, 1,5 тис. радників, експертів. У Сан-Франциско з'їхалося понад 3,5 тис. дипломатів, політиків, журналістів, аби стати свідками історичної події.

Головна мета конференції полягала в тому, щоб ухва­лити Статут 00Н, визначити її цілі, принципи, струк-ТУРУ, основи функціонування. Проект Статуту вже існу­вав. Він був розроблений ще в 1944р. в Думбартон-Оксі.


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Але конференція в Сан-Франциско не стала суто уро­чистим засіданням. Справа в тому, що проект було під­готовлено представниками лише великих країн — США, СРСР, Великобританії та Китаю. Малі й середні країни мали свої міркування щодо основ функціонування і цілей нової організації. До того ж не всі принципові питання були остаточно погоджені й між великими державами, наприклад, питання про застосування права «вето». Все це спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки взаємоприйнятних рішень. У ході обговорення до проекту Статуту протягом 62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок^ уточнень, доповнень. Так, ко­ли обговорювався розділ «Секретаріат», малі країни вису­нули свої пропозиції на 1000 сторінок.

Найскладнішим виявилося питання про право «вето». Малі країни виступали проти цього принципу, розціню­ючи його як порушення рівноправності членів 00Н. Си­туації додавало напруженості прагнення СРСР до тоталь­ного права «вето», що мало поширюватися як на проце­дурні, так і непроцедурні питання. Завдяки дипломатич­ним зусиллям усі спірні питання вдалося вирішити.

25 червня 1945 р. Статут 00Н був одностайно схва­лений, а наступного дня — 26 червня — офіційно під­писаний представниками 50 країн — фундаторів 00Н. Пізніше Статут підписала також Польща, ставши 51-м членом-фундатором 00Н.

Статут набрав чинності 24 жовтня 1945 р. До цього часу його ратифікувала більшість членів-фундаторів (29 із 51), включаючи всі п'ять великих держав. Усіма фундато­рами Статут був ратифікований до 27 грудня 1945 р. 10 січня 1946 р. з відкриттям першої сесії Генеральної Асамблеї Організація Об'єднаних Націй почала функціо­нувати.

Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення. Вона породила 00Н — головний міжнародний інструмент підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган сприяння багатоплановому співробітництву країн і на­родів. Проголошені Статутом 00Н загальнолюдські цін­ності, права людини, демократичні принципи мирного


Тема 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

співіснування справили могутній вплив на весь повоєн­ний розвиток світу. Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та розв'язання склад­них міжнародних проблем.

На жаль, уже перші повоєнні роки позначилися пово­ротом країн антигітлерівської коаліції, насамперед США і СРСР від співробітництва до стратегічного й політич­ного протиборства, що призвело до «холодної війни» — глобального протистояння двох суспільно-політичних

систем.

Гострі суперечності міжнародних відносин адекватно

віддзеркалювалися в 00Н, справляючи згубний вплив на всю її діяльність. Ідеологізація міжнародних відносин перетворила Організацію Об'єднаних Націй на головну арену ідеологічних і політичних баталій, що паралізовувало діяльність її органів, особливо найважливішого з них — Ради Безпеки.

Негативні наслідки «холодної війни» виявлялися в усіх сферах, зокрема в питанні про прийняття нових членів в 00Н. За Статутом (ст. 4) організація відкрита для всіх миролюбних держав, які беруть на себе зобов'язання, за­кріплені в Статуті, і можуть виконувати ці зобов'язання. Але для прийняття нового члена необхідні позитивне рішення Ради Безпеки, що ухвалюється за умови згоди постійних членів, і кваліфікована більшість (2/3) присут­ніх і голосуючих членів Генеральної Асамблеї.

Протягом перших десяти років існування 00Н орга­нізація поповнилася лише дев'ятьма новими членами. За-мороження процесу розширення членства 00Н було без­посереднім результатом «холодної війни». Американське домінування в 00Н, і зокрема в Раді Безпеки, зривало позитивні рішення стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою чергу, накладав «вето» на кандидатів із протилежного блоку.

Тільки в 1955 р., в умовах певного послаблення «хо­лодної війни» після закінчення війни в Кореї і смерті Й. Сталіна, визначилися зрушення в підході до прийнят­тя нових членів. Було досягнуто домовленості про прий­няття «пакетом» 16 нових членів, у тому числі 4 східноєвро­пейських держав (Албанії, Болгарії, Угорщини та Румунії).


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- ї НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»


 


»>>ї»»»Х^»»»9»09&»ї»В»МО»вОО»»Ов»ї»»в&»>»»9»»0»9»»»

• Підтримання миру й міжнародної безпеки

•вв«»»к-а^«»к.:««-^»мі<««вс№-й»м««»»с-»«№-:^^

умовах глобального протистояння Схід—Захід) керівництво 00Н мусило виявити гнучкість ут пошуках компромісних рішень із різних між­народних питань. Але особливої винахідливості вимагали дії з підтримання миру і міжнародної безпеки. Справа в тому, що події у світі після другої світової війни роз­вивалися складно, суперечливо і далеко не завжди так, як це передбачалося в період утворення 00Н. Головною метою 00Н засновники цієї організації вважали врегулю­вання суперечок і конфліктів між державами мирними засобами, шляхом переговорів (глава VI Статуту). В разі актів агресії передбачалися колективні примусові дії аж до застосування військової сили на основі глави VII.

 

Творці 00Н усвідомлювали, що миротворчі дії орга­нізації будуть успішними лише за умови продовження співробітництва переможців у другій світовій війні, на­самперед великих держав: США, СРСР, Великобританії, Франції та Китаю. Головною силою системи колективної безпеки мали стати великі держави — постійні члени Ради Безпеки. Але розвиток подій у світі вніс такі до­корінні зміни в міжнародні відносини, що втілити в жит­тя положення й ідеї Статуту повною мірою виявилося неможливо.

Якщо з використанням мирних засобів урегулювання конфліктів (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж та ін.) особливих проблем не ви­никало, то застосування механізму колективної безпеки унеможливлювалося через розходження стратегічних і політичних інтересів представників різних блоків, насам­перед СРСР і США. Заклик до колективних воєнних дій з метою припинення війни в Кореї (1950—1953 рр.) не дістав належного відгуку. Лише 16 із 60 членів 00Н ви­ділили певні військові контингенти в об'єднану групу, що виступала під прапором 00Н. Понад 90 % сухопутного й морського персоналу та майже вся авіація міжнародного контингенту були американськими. Уроки корейської


Т е м а 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»


 


 

війни переконливо показали нежиттєздатність передбаче­ного Статутом колективного застосування військової сили в умовах протистояння великих держав.

Треба було шукати альтернативу, бо життя породжува­ло чимало конфліктів, які не піддавалися врегулюванню шляхом переговорів. До того ж характер конфліктів, що вибухали після другої світової війни, був не завжди та­ким, як це передбачалося в 1945 р. Конфлікти виникали не тільки між державами, але й усередині держав у ви­гляді громадянських воєн, рухів визволення з-під коло­ніального ярма тощо. Ставало очевидним, що застосуван­ня міжнародної сили в таких конфліктах малопродук­тивне, а часто і шкідливе. Бо важко було визначити, яку конфліктуючу сторону треба підтримувати. Тим більше що всі конфлікти, пов'язані з антиколоніалізмом чи внут­ріполітичною боротьбою в країнах між лівими і правими, розглядалися супердержавами крізь призму своїх страте­гічних інтересів.

Отже, життя підказувало нову, не передбачену Стату­том форму підтримання миру: використання збройних контингентів, але без застосування їхньої бойової сили. Так народилися операції 00Н з підтримання миру. Вони були імпровізацією, побудованою на положеннях і ідеях глав VI і VII Статуту та реаліях міжнародного життя. Як слушно зазначав Генеральний секретар 00Н Даг Хаммар» шельд, характеризуючи правові основи операцій 00Н, їх треба було б віднести до неіснуючої глави «шість із по­ловиною». Ця думка виглядає цілком слушною, оскільки операції з підтримання миру за своїм змістом і характе­ром є дещо середнє між методами мирного врегулювання спорів, передбаченими главою VI, і примусовими захо­дами, передбаченими главою VII, але без практичного застосування сили проти порушника миру.

Перші спроби використання військового персоналу 00Н мали місце в 1947 р. в Індонезії й на Балканах, але тоді були залучені невеликі групи офіцерів, які діяли не під керівництвом Генерального секретаря.

У 1948р. у зв'язку з арабо'ізраїльською війною була ство­рена Організація 00Н для спостереження за перемир 'ям.

У 1949 р. 00Н створила групу спостерігачів в Індії й Пакистані. Досвід цих перших груп спостерігачів проклав


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- ^ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

шлях до інших форм і методів підтримання миру. В перші післявоєнні роки ще не фігурував термін ^операції з під­тримання миру». Вживалися такі назви, як «легіон 00Н», «польові кадри 00Н» та ін. Термін «підтримання миру» вперше ввійшов у міжнародний лексикон у 1956 р., коли у зв'язку з конфліктом Англії, Франції та Ізраїлю з Єгип­том Перша надзвичайна спецсесія Генеральної Асамблеї ухвалила резолюцію про створення Надзвичайних Зброй­них сил 00Н, які діяли в зоні Суецького каналу понад 10 років.

Назва «операції 00Н з підтримання миру» остаточно усталилася в 1965 р., коли Генеральна Асамблея створила Спецкомітет з операцій з підтримання миру. Особливість таких операцій полягає в тому, що військбві контингенти використовуються не як бойова сила, а як механізм для припинення ворожнечі і як буфер між конфліктуючими силами.

У формуванні операцій 00Н як методу врегулювання міжнародних конфліктів важливу роль відіграв досвід Над­звичайних сил 00Н у зоні Суецького каналу. Особливість цієї операції полягала в тому, що вона була розпочата не рішенням Ради Безпеки, а Генеральною Асамблеєю. Справа в тому, що учасниками конфлікту були два пос­тійні члени Ради Безпеки — Англія і Франція, які мали право «вето». Склалася кризова ситуація. У зв'язку з цим Рада Безпеки ухвалила резолюцію про скликання над­звичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї на ос­нові резолюції 1950 р. «Єдність на користь миру». Ця резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю у зв'язку з війною в Кореї, передбачала, що коли в умовах порушен­ня миру або акту агресії Рада Безпеки неспроможна діяти через відсутність єдності серед її постійних членів. Гене­ральна Асамблея може вдатися до необхідних кроків аж до рекомендації використання збройних сил з метою під­тримання або відновлення міжнародного миру й безпеки.

Сутність конфлікту полягала в тому, що в липні 1956 рї Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу^ що зачіпало інтереси Англії та Франції. В цій загостреній ситуації 29 жовтня ізраїльські війська вдерлися на те­риторію Єгипту, просуваючись до каналу. Розвиток подій призвів до воєнного втручання також Англії та Франції.


Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

Шукаючи союзників у боротьбі проти англо-франко-ізраїльської агресії, президент Єгипту Гамаль Абдель Насер звернувся до міжнародного співтовариства із закликом про допомогу, і радянське керівництво з розумінням по­ставилося до можливості направлення добровольців. Виникла надзвичайно небезпечна ситуація, оскільки в міжнарод­ний конфлікт були втягнуті великі держави.

В цих умовах 1 листопада 1956 р. розпочалася перша надзвичайна сесія Генеральної Асамблеї, присвячена су-ецькій кризі. Вона закликала негайно припинити вогонь, вивести війська і вжити невідкладних заходів для від­новлення судноплавства на каналі.

Англія і Франція заявили, що вони погодяться на ви­конання резолюції тільки в разі введення в зону військ 00Н. 4 листопада Генеральна Асамблея ухвалила резо­люцію, що пропонувала створення Надзвичайних Сил 00Н. Резолюція була прийнята 57 голосами. 19 пред­ставників держав утрималися, зокрема представники со­ціалістичних країн, які вважали, що проти агресорів тре­ба було вжити жорсткіших заходів.

У цій операції брали участь контингенти 10 країн (Ка­нада, Швеція, Фінляндія, Данія, Індія та ін.). Надзви­чайні Сили 00Н налічували до 6 тис. чоловік. Керував операцією Генеральний секретар, якому допомагала група військових — представників країн-учасниць. Військове керівництво здійснював Командувач Сил, призначений Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Генерального секретаря Дага Хаммаршельда. Командувач діяв під ке­рівництвом Генерального секретаря. Національні підроз­діли підпорядковувались національним командирам, а вони — Командувачу Силами 00Н. Солдати й офіцери національних підрозділів носили свою національну фор­му. Своєрідною емблемою 00Н стали запропоновані Да-гом Хаммаршельдом блакитні каски й берети.

Сили 00Н контролювали кордони між Ізраїлем і Єгиптом у районі Таза та Сінайськоео півострова. Функції Сил 00Н полягали в тому, щоб вести спостереження за дотриманням лінії перемир'я, виведенням військ, під­тримкою порядку та стабільності в смузі Газа. Після відведення іноземних військ від зони Суецького каналу й відновлення єгипетського контролю над каналом між-


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- -Л НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»


 


народні Сили 00Н продовжували перебувати на єгипет­ській території з метою роз'єднання конфліктуючих сто-:

рін. '

У ході операції додержувалися принципи, які ство­рили правові засади майбутніх операцій 00Н. Основою проведення операції була згода Єгипту на розташування іноземних військ на його території. Було застережено, що війська 00Н не є окупаційними за своїми цілями та характером і покликані не воювати, а підтримувати мир. Збройна сила могла бути використана лише з метою са­мооборони.

•і

4«ФЄОФ6»ОМ««ФММЄФв««М4«Фв«ФИ«ЄФввФ6Є»ММ«ФФЄФОвФ»Н4»»^

• Операція 00Н у Конго

4Є»«4«Ф«тФв«'ШііФ^-»М^МЄ«в«ФМіФ»М4іФФ»»С^»№-^»^^^

Операція в Конго протягом тривалого часу була найбільшою за масштабами. Контингент 00Н налічував до 20 тис. чоловік.

 

Небезпечний конфлікт у Конго виник у цій колишній колонії Бельгії після здобуття незалежності ЗО червня 1960р. Всі провідні посади в державному апараті й офіцерські посади в армії обіймали бельгійці або інші європейці. Тому відразу після проголошення незалежнос­ті почалися виступи солдатів проти бельгійських офіцерів і цивільного населення проти засилля іноземців. Під при4 водом відновлення порядку бельгійські війська, розташо^ вані тут на двох базах, увійшли в ряд міст без згоди конголезького уряду Лумумби. Тим часом Чомбе — пре^ зидент однієї з провінцій — Катанги проголосив її неза­лежність як окремої держави. В цих умовах керівництво Конго звернулося по допомогу до 00Н.

14 липня 1960 р. Рада Безпеки закликала Бельгію ви­вести свої війська з Конго й уповноважила Генерального! секретаря Дага Хаммаршельда забезпечити конголезької му урядові військову допомогу, яка має надаватися доти, доки сили національної безпеки не стануть здатними ви­конувати свої функції.


Т е м а 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

Вже наступного дня в Конго прибули контингенти з Гани й Тунісу. Через місяць в Операції 00Н у Конго вже брало участь 14 тис. чоловік. Керівництво 00Н виходило з того, що контингент не повинен втручатися у внутрішні справи Конго і має використовувати силу тільки для са­мооборони. Але розвиток подій висував перед операцією й завдання, які важко було здійснити, не порушуючи принцип цілковитої нейтральності. Завдання, поставлені в ряді резолюцій Ради Безпеки і резолюції від 20 вересня 1960 ^./їухваленої^ надзвичайною сесією Генеральної Асамблеї, зводилися до такого: відновлення і підтриман­ня закону й порядку, захист життя людей і власності на території всієї країни, відновлення і підтримання тери­торіальної цілісності Конго, відвернення громадянської війни і врегулювання міжплемінних конфліктів, захист Конго від зовнішнього втручання у внутрішні справи, насамперед шляхом усунення іноземних найманців у се­паратистській Катанзі, тощо. Виконання цих завдань бе­зумовно виходило за межі «буферної» ролі контингенту.

Трагедією конголезького народу став розкол у його керівництві, зокрема між президентом Касавубу, на якого робили ставку країни Заходу, і прем'єр-міністром Лумум-бою, якого підгримував СРСР. Загострення суперечно­стей призвело до того, що Касавубу звільнив Лумумбу з посади прем'єр-міністра, а Лумумба у відповідь звільнив Касавубу з посади президента. В цих умовах начальник штабу Мобуту розпустив парламент і заарештував Лумум­бу. Керівництво 00Н вважало неможливим силою визво­ляти його, бо це означало б втручання у внутрішні справи Конго. Після невдалої втечі Лумумба був знову заарешто­ваний і переданий у Катангу, де його стратили.

На початку 1961 р. в Конго одразу функціонувало кілька урядів: уряд Касавубу—Мобуту в Леопольдвілі, який був визнаний більшістю членів 00Н; уряд прихильника Лумумби Гізенги в Стенлівілі, який визнали соціалістичні країни і кілька африканських країн; у Катанзі діяв режим Чомбе, а в провінції Касаї прагнув до автономії місцевий керівник.

За таких суперечливих обставин, особливо у зв'язку з загибеллю Лумумби, посилилася критика з боку СРСР на адресу Дата Хаммаршельда. Була висунута пропозиція про усунення його з посади Генерального секретаря.,


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В серпні й вересні 1961 р. відбулися військові сутички між силами Чомбе і військами 00Н. З метою врегулю­вання конфлікту в Катанзі Даг Хаммаршельд домовився про особисту зустріч із Чомбе. Але 17'вересня 1961 р. Даг Хаммаршельд загинув в авіаційній катастрофі на шляху в Ндолу, де мали проводитися переговори про припинення воєнних дій.

В умовах порушення катанзькими сепаратистами угод про припинення вогню Рада Безпеки 24 листопада 1961р. надала безпрецедентні повноваження виконуючому обо­в'язки Генерального секретаря У Тану. Мова йшла про застосування радикальних заходів, навіть воєнних у разі необхідності, для негайного усунення і депортації з Ка-танги всіх іноземних військових і політичних радників^* що не входили в контингенти військ 00Н. З метою само­оборони військам 00Н було дозволено проводити обме-* жені воєнні дії. То був певний відхід від принципів про-< ведення операцій з підтримання миру.

Після довгих зволікань у січні 1963 р. Чомбе мусив відмовитися від ідеї утворення сепаратної держави. Це означало, що мета операції 00Н в основному була досяг­нута: єдність Конго відновлена; іноземні найманці усу­нуті; поступово відновлювався порядок у країні. Д люто­му 1963 р. почалося планомірне виведення військ ООН^ яке остаточно завершилося ЗО червня 1964р. (

• 00Н і перші кроки в галузі роззброєння

»Я!^5^г^^^6^^^^^^^^^й:^^^бЙ«^^^ІЮ^


Ж пал Ш^ЩО і^^^ми

наліз положень Статуту 00Н свідчить про те, що ставлення її фундаторів у 1945 р. до пробле-^ми роззброєння мало свої відмінності. Тоді роз­зброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні го­ловної мети: миру й безпеки. Це пояснювалося, мабуть, тим, що на той час ще невідомо було про загрозу ядерної зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав підстав для оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєння.


Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

Тому якщо Статут Ліги Націй закликав до скорочення озброєнь. Статут 00Н лише проголошував мету регулю­вання озброєнь.

Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї ко­лективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання міжнародного миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контин­генти національних військово-повітряних сил для спіль­них міжнародних примусових дій. Створювався Воєнно» Штабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки для підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і «можливого роззброєн­ня» (ст. 47).

Статутом не передбачалося створення механізму конт­ролю над роззброєнням. Застосування Сполученими Штатами атомної бомби проти японського міста Хіросіма б серпня 1945р. внесло корінні зміни в бачення проблеми роззброєння. Перед міжнародним співтовариством постає невідкладне завдання заборони ядерної зброї, застосуван­ня якої приховувало смертельну загрозу людству. Моно­польне володіння атомною зброєю Сполученими Шта­тами (до 1949 р., коли СРСР ліквідував цю монополію) загострило радянсько-американські відносини. Гонка ядерних озброєнь перетворилася на провідний і найне-безпечніший напрям розвитку «холодної війни». Бороть­ба навколо проблеми заборони ядерної зброї посіла цент­ральне місце в дебатах, присвячених роззброєнню. Пер­шою резолюцією, ухваленою 24 січня 1946 р. першою се­сією Генеральної Асамблеї, була резолюція про створення Комісії з атомної енергії. До неї ввійшли представники членів Ради Безпеки й Канади. Мета Комісії полягала в розробці- конкретних пропозицій щодо встановлення контролю за використанням атомної енергії лише в мир­них цілях і знищення атомної зброї та всіх інших засобів масового знищення.

Пізніше, 14 грудня 1946р., Генеральна Асамблея ухва­лила резолюцію, яка визнала центральну роль роззбро­єння в справі підтримання миру й безпеки.

Тоді ж визначилися протилежні позиції щодо атомної енергії та її використання.


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»


 


План СТТТА був викладений у Комісії з атомної енергії Бернардом Барухом 14 червня 1946р. «План Барухауперел- бачав: створення Міжнародного агентства з атомного розвитку, яке здійснюватиме під керівництвом Ради Без­пеки контроль над використанням атомної енергії, після створення системи контролю вся атомна зброя має бути знищена, а виробництво нових атомних бомб забороне­но; Агентство мало стати єдиним власником атомної си­ровини, контролювати всю діяльність у галузі атомної енергії в інтересах всіх країн, володіти монополією на дослідження і розвиток у галузі атомної енергії.

Радянський план, викладений А. Громико, передбачав укладення міжнародної конвенції про заборону вироб­ництва й застосування атомної зброї, яка мала закріпити такі зобов'язання: заборонити використання атомної зброї та виробництво атомної зброї, знищити протягом трьох місяців усі запаси атомної зброї; вважати будь-яке порушення конвенції серйозним злочином проти людст­ва; протягом шести місяців учасники конвенції мали ухвалити закони, які передбачали суворе покарання за порушення положень конвенції.

Пізніше, 11 червня 1947р., радянська сторона виклала своє бачення інспекцій і контролю: створити Міжнародну Контрольну комісію з повноваженнями контролю та інспекцій щодо мирного використання атомної енергії;

залишити у віданні урядів країн володіння й управління матеріалами та установами з атомної енергії; контроль має здійснюватися шляхом обмежених інспекцій, запитів інформації від урядів стосовно матеріалів; передбачався також контроль за існуючими атомними матеріалами.

Отже, виявилися такі основні розбіжності в підходах до атомного роззброєння:

1. Послідовність у заходах. США: спочатку встановити систему контролю, а потім здійснити атомне роззброєн­ня. СРСР: спочатку підписати договір про заборону атом­ної зброї.

2. Принцип власності й національного суверенітету. США: за міжнародну власність на атомні матеріали та установи. СРСР: міжнародна власність є втручанням у внутрішні справи країн і загрожує їх національному су­веренітету.

1

Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

3. Міжнародні інспекції. США^за жорсткий контроль. СРСР: за періодичні інспекції.

Існувало ще одне істотне розходження: США були проти застосування права «вето» при вирішенні Радою Безпеки питання про порушення угоди з атомної енергії. СРСР же твердо відстоював принцип права «вето» в Раді Безпеки і щодо атомних проблем. Американське доміну­вання в 00Н у ті роки забезпечило ухвалення в 1948 р. Генеральною Асамблеєю резолюції, основу якої стано­вили пропозиції США Радянський Союз не підтримав ці пропозиції й у січні 195Ц р. відмовився від участі в Ко­місії з атомної енергії.

Провідне місце в радянських пропозиціях щодо роз­зброєння посідали заклики до глобальних, радикальних заходів. Уже на першій сесії Генеральної Асамблеї в 1946 р. Радянський Союз виступив з програмою загального й повного роззброєння. Радянська ініціатива справила про­пагандистський ефект, зміцнила міжнародний авторитет СРСР, особливо серед прихильників миру, але виявилася нереальною в умовах загострення міжнародної напруже­ності.

Комісія з атомної енергії не справдила надій, що по­кладалися на неї, і згодом почали створюватися інші форуми для обговорення проблеми роззброєння. У січні 1952 р. була утворена Комісія з роззброєння в складі членів Ради Безпеки й Канади. Під тиском СРСР Генеральна Асамблея розширила склад цієї Комісії до 25 членів. А в 1958 р. до Комісії з роззброєння ввійшли всі члени 00Н. Ця глобальна інституція не мала на меті вироблення яки­хось конкретних планів щодо роззброєння. Вона слугува­ла радше форумом для обміну думками й концепціями з приводу роззброєння, а також інструментом морально-політичного тиску на великі держави, аби зрушити з міс­ця проблеми роззброєння. Пізніше функції цієї комісії перейшли до Першого комітету.

У 1959 р. був створений Комітет 10-ти з роззброєння, Східний блок тут представляли СРСР, Болгарія, Чехосло-ваччина, Польща та Румунія, а західний блок — США,? Великобританія, Італія, Франція і Канада. "

У 1961 р. під тиском країн «третього світу» Комітет 10-ти був розширений за рахунок введення 8 країн, що не приєдналися, і перетворився на Комітет 18-ти з роззброєння.


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Одне з центральних місць у переговорах про роз­зброєння в ці роки посідало питання про припинення випробувань ядерної зброї. Дискусії виявили серйозні розбіжності думок щодо кількості щорічних інспекцій, тривалості мораторію на випробування, зон інспектуван­ня, складу контрольного органу.

До 1961 р. підтримувалося добровільне припинення ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. СРСР, США й Великобританія підписали Договір про заборону ядерних випробувань, в атмосфері у космосі та під водою. Але пи­тання про підземні випробування залишилося невиріше-ним.

Отже, в напружених умовах «холодної війни» 00Н відігравала важливу роль як форум обговорення проб­леми роззброєння, з'ясування позицій держав, визначен­ня шляхів скорочення гонки озброєнь, заборони ядерної І зброї. Численні резолюції, ухвалені Генеральною Асамб­леєю, її допоміжними органами, комітетами та комісіями з роззброєння мобілізовували світову громадськість на боротьбу за заборону ядерних випробувань, заборону та знищення ядерної зброї. Тиск світової громадськості був одним із факторів, які позитивно впливали на політику | держав у галузі роззброєння. 1

• 00Н і деколонізація


мзд^^х^х^зд^:-:^^»»:*»:^^^^^^^

Проблема деколонізації посідала центральне міс­це в політичному житті міжнародного співто­вариства повоєнних років, що зумовлювалося масштабами та значенням проблеми, яка зачіпала долі мільйонів людей.

П

У 1939 р., на початок другої світової війни, налічу­валося понад 80 окремих колоніальних територій, де про­живала 1/3 населення земної кулі. У володіннях семи країн — Великобританії, Нідерландів, Франції, Бельгії,


Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

Португалії, Італії та Іспанії з загальним населенням 200 млн чоловік —«мешкало майже 700 млн людей.

Створена Лігою Націй система підмандатних територій (16 територій) не забезпечила помітних зрушень у житті корінного населення залежних країн. Лише одна підмандатна територія — Ірак — здобула незалежність. Сирія і Ліван були дуже близькі до незалежності, коли вибухнула друга світова війна. Спостерігалися певні пози­тивні зміни в діяльності колоніальної адміністрації на підмандатних територіях.

Завоюванню незалежності країнами й народами сприяла друга світова війна. З 51 фундатора 00Н 27 становили країни, що завоювали свою незалежність. Їх активна ді­яльність на конференції в Сан-Франциско справила значний вплив на остаточне формулювання ряду прин­ципових положень Статуту 00Н.

Проблемам залежних країн і народів присвячено три розділи Статуту. Розділ XI містить «Декларацію стосовно несамоврядних територій». Розділ XII передбачає створен­ня «Міжнародної системи опіки». Розділ XIII розкриває функції, повноваження та процедуру «Ради з опіки». Ста­тут проголосив рівноправ'я і самовизначення народів од­ним із принципів і цілей 00Н.

Система опіки включала: а) території, що були під­мандатними в системі Ліги Націй; б) території, що ві­дійшли від переможених держав у результаті другої сві­тової війни, і в) території, які добровільно уклали угоди про опіку з розвинутими державами.

Загалом у систему опіки потрапило 11 територій: Нова Гвінея (Австралія), Камерун і Тоголенд (Франція), Со-^ малі (Італія), Західне Самоа (Нова Зеландія), Камерун;

Танганьїка і Тоголенд (Великобританія), Руанда-Урунді (Бельгія) та ін.

Основне завдання системи опіки полягало в тому, щоб: зміцнювати міжнародний мир й безпеку; сприяти політичному, економічному, соціальному й культурному розвиткові населення підопічних територій, його прогре­су в напрямі до самоврядування або незалежності; заохо­чувати поважання прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії.

У 1957 р. частина Тоголенд, що перебувала під опікою Великобританії, стала державою Гана. У 1960 р. підопічна


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»


 


Ті

Франції частина Тоголенд проголосила себе Республікою Того. Сомаліленд у 1960 р. вийшла з-під опіки Італії й стала державою Сомалі. Так поступово міжнародна сис­тема опіки приносила позитивні результати.

Паралельно з роботою в країнах, що потрапили в сис' тему опіки, 00Н приділяла увагу несамоврядним терито­ріям. У 1946 р. налічувалося 72 такі території. Основою діяльності 00Н у цьому напрямі стала «Декларація щодо несамоврядних територій^. Вона передбачала сприяння під­вищенню добробуту жителів, розвиткові самоврядування, економічному, політичному, соціальному й культурному прогресові та ін.

Слід зазначити, що в Декларації не йшлося про на­дання незалежності колоніям. Великі держави в 1945 р. висловили лише згоду «максимально сприяти добробуту населення цих територій у межах системи міжнародного миру й безпеки».

Першим кроком 00Н у цьому напрямі було створен­ня в 1946 р. Комітету з інформації щодо несамоврядних територій. Комітет вивчав інформацію, надану відповід­ними адміністраціями, і давав рекомендації Генеральній Асамблеї. Більш рішучі антиколоніальні позиції займали Генеральна Асамблея та її Четвертий комітет. З часом вони почали вимагати від урядів, щоб їхні щорічні звіти містили політичну інформацію. З радикальними змінами у світі антиколоніальні позиції в 00Н міцніли. Це яскра­во виявилося в дебатах з палестинського питання, в обго­воренні проблеми боротьби Індонезії за незалежність від Нідерландів, ситуації в колишніх італійських колоніях Лівії, Еритреї та Сомалі, становища в Алжирі, Марокко та Тунісі В 1956 р. Марокко і Туніс стали незалежними дер­жавами.

Але домінування в 00Н Сполучених Штатів та інших західних великих держав перешкоджало ухваленню Гене­ральною Асамблеєю рішучих резолюцій антиколоніаль­ного характеру. В 1960 р. у складі Генеральної Асамблеї відбулися радикальні кількісні та якісні зміни. Після 1945 р. 35 територій, що здобули незалежність, стали чле­нами 00Н. 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея прий­няла історичну Декларацію про надання незалежності ко­лоніальним країнам і народам. Про силу антиколоніальних

настроїв у світі і в 00Н переконливо свідчив уже той 126


т е м а 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

факт, що ніхто не наважився проголосувати проти і лише 9 країн утрималися (Австралія, Бельгія, Великобританія, Домініканська Республіка, Франція, Португалія, Іспанія, Південна Африка та Сполучені Штати Америки).

Важко переоцінити значення цього документа, який засвідчив спільне засудження людством колоніалізму.1 Декларація проголосила не тільки право, колоніальних* народів на незалежність, а й передбачила створення сприятливих умов для його втілення в життя. Декларація засудила пригнічення народів іноземними гнобителями, домінування й експлуатацію як порушення фундамен­тальних прав людини, що суперечить Статуту 00Н.

Декларація проголосила, що всі народи мають право на самовизначення; недостатня політична, економічна, соціальна й освітня підготовка не повинна слугувати перепоною для незалежності. Наголошувалося, що будуть припинені всі воєнні ДІЇ або репресивні заходи проти залежних народів, аби дати їм можливість мирно і вільно використати їх право на цілковиту незалежність.

Щодо підопічних, несамоврядних та інших територій, які ще не здобули незалежність, передбачалися негайні заходи для передання всієї влади народам цих територій без будь-яких умов у відповідності з їх вільно виявленим бажанням цілковитої незалежності й свободи.

Водночас Декларація містила принципово важливі положення щодо цілісності держав. Підкреслювалося, що будь-які спроби часткового або повного порушення національної цілісності й територіальної єдності країни несумісні з цілями та принципами Статуту 00Н.

Через рік після прийняття Декларації, в 1961 р.. Гене­ральна Асамблея утворила Комітет 17-ти для контролю за втіленням її в життя і вироблення необхідних реко­мендацій. У 1962 р. Комітет був розширений і став Комітетом 24-х. Антиколоніальний за своїм складом Ко­мітет 24-х одержав широкі повноваження в справі імпле­ментації Декларації 1960 р. Він виряджав місії, заслухову­вав петиції, робив рекомендації щодо ситуації на тій чи шшій території. В 1963 р. в списку Комітету налічувалося о4 колонії та підопічні території, які ще не досягли само­управління.

. 00Н відіграла значну роль у



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 275; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.103.28 (0.013 с.)