Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Є 00 Н і перші кроки в галузі роззброєнняСодержание книги
Поиск на нашем сайте
• 00Н і деколонізація @ Розгортання боротьби за права людини айк^^йУА^к^^^іаййа^кй^аайК^ак^ї^^ • Утворення 00Н ^Ї^У/^а«^К4»К««%»К<<йй8й»^^<*:-8»>1^^ • Радянські війська зустрілися з військами союзників на території Німеччини 25 квітня 1945р. Друга світова війна наближалася до завершення. Саме в цей день у Сан-Франциско відкрилася конференція з метою заснування Організації Об'єднаних Націй. На той час то була одна з найбільших дипломатичних конференцій, у якій брали участь 282 делегати з 50 країн, 1,5 тис. радників, експертів. У Сан-Франциско з'їхалося понад 3,5 тис. дипломатів, політиків, журналістів, аби стати свідками історичної події. Головна мета конференції полягала в тому, щоб ухвалити Статут 00Н, визначити її цілі, принципи, струк-ТУРУ, основи функціонування. Проект Статуту вже існував. Він був розроблений ще в 1944р. в Думбартон-Оксі. РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» Але конференція в Сан-Франциско не стала суто урочистим засіданням. Справа в тому, що проект було підготовлено представниками лише великих країн — США, СРСР, Великобританії та Китаю. Малі й середні країни мали свої міркування щодо основ функціонування і цілей нової організації. До того ж не всі принципові питання були остаточно погоджені й між великими державами, наприклад, питання про застосування права «вето». Все це спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки взаємоприйнятних рішень. У ході обговорення до проекту Статуту протягом 62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок^ уточнень, доповнень. Так, коли обговорювався розділ «Секретаріат», малі країни висунули свої пропозиції на 1000 сторінок. Найскладнішим виявилося питання про право «вето». Малі країни виступали проти цього принципу, розцінюючи його як порушення рівноправності членів 00Н. Ситуації додавало напруженості прагнення СРСР до тотального права «вето», що мало поширюватися як на процедурні, так і непроцедурні питання. Завдяки дипломатичним зусиллям усі спірні питання вдалося вирішити. 25 червня 1945 р. Статут 00Н був одностайно схвалений, а наступного дня — 26 червня — офіційно підписаний представниками 50 країн — фундаторів 00Н. Пізніше Статут підписала також Польща, ставши 51-м членом-фундатором 00Н. Статут набрав чинності 24 жовтня 1945 р. До цього часу його ратифікувала більшість членів-фундаторів (29 із 51), включаючи всі п'ять великих держав. Усіма фундаторами Статут був ратифікований до 27 грудня 1945 р. 10 січня 1946 р. з відкриттям першої сесії Генеральної Асамблеї Організація Об'єднаних Націй почала функціонувати. Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення. Вона породила 00Н — головний міжнародний інструмент підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган сприяння багатоплановому співробітництву країн і народів. Проголошені Статутом 00Н загальнолюдські цінності, права людини, демократичні принципи мирного Тема 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» співіснування справили могутній вплив на весь повоєнний розвиток світу. Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та розв'язання складних міжнародних проблем. На жаль, уже перші повоєнні роки позначилися поворотом країн антигітлерівської коаліції, насамперед США і СРСР від співробітництва до стратегічного й політичного протиборства, що призвело до «холодної війни» — глобального протистояння двох суспільно-політичних систем. Гострі суперечності міжнародних відносин адекватно віддзеркалювалися в 00Н, справляючи згубний вплив на всю її діяльність. Ідеологізація міжнародних відносин перетворила Організацію Об'єднаних Націй на головну арену ідеологічних і політичних баталій, що паралізовувало діяльність її органів, особливо найважливішого з них — Ради Безпеки. Негативні наслідки «холодної війни» виявлялися в усіх сферах, зокрема в питанні про прийняття нових членів в 00Н. За Статутом (ст. 4) організація відкрита для всіх миролюбних держав, які беруть на себе зобов'язання, закріплені в Статуті, і можуть виконувати ці зобов'язання. Але для прийняття нового члена необхідні позитивне рішення Ради Безпеки, що ухвалюється за умови згоди постійних членів, і кваліфікована більшість (2/3) присутніх і голосуючих членів Генеральної Асамблеї. Протягом перших десяти років існування 00Н організація поповнилася лише дев'ятьма новими членами. За-мороження процесу розширення членства 00Н було безпосереднім результатом «холодної війни». Американське домінування в 00Н, і зокрема в Раді Безпеки, зривало позитивні рішення стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою чергу, накладав «вето» на кандидатів із протилежного блоку. Тільки в 1955 р., в умовах певного послаблення «холодної війни» після закінчення війни в Кореї і смерті Й. Сталіна, визначилися зрушення в підході до прийняття нових членів. Було досягнуто домовленості про прийняття «пакетом» 16 нових членів, у тому числі 4 східноєвропейських держав (Албанії, Болгарії, Угорщини та Румунії). РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- ї НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
»>>ї»»»Х^»»»9»09&»ї»В»МО»вОО»»Ов»ї»»в&»>»»9»»0»9»»» • Підтримання миру й міжнародної безпеки •вв«»»к-а^«»к.:««-^»мі<««вс№-й»м««»»с-»«№-:^^ умовах глобального протистояння Схід—Захід) керівництво 00Н мусило виявити гнучкість ут пошуках компромісних рішень із різних міжнародних питань. Але особливої винахідливості вимагали дії з підтримання миру і міжнародної безпеки. Справа в тому, що події у світі після другої світової війни розвивалися складно, суперечливо і далеко не завжди так, як це передбачалося в період утворення 00Н. Головною метою 00Н засновники цієї організації вважали врегулювання суперечок і конфліктів між державами мирними засобами, шляхом переговорів (глава VI Статуту). В разі актів агресії передбачалися колективні примусові дії аж до застосування військової сили на основі глави VII. Творці 00Н усвідомлювали, що миротворчі дії організації будуть успішними лише за умови продовження співробітництва переможців у другій світовій війні, насамперед великих держав: США, СРСР, Великобританії, Франції та Китаю. Головною силою системи колективної безпеки мали стати великі держави — постійні члени Ради Безпеки. Але розвиток подій у світі вніс такі докорінні зміни в міжнародні відносини, що втілити в життя положення й ідеї Статуту повною мірою виявилося неможливо. Якщо з використанням мирних засобів урегулювання конфліктів (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж та ін.) особливих проблем не виникало, то застосування механізму колективної безпеки унеможливлювалося через розходження стратегічних і політичних інтересів представників різних блоків, насамперед СРСР і США. Заклик до колективних воєнних дій з метою припинення війни в Кореї (1950—1953 рр.) не дістав належного відгуку. Лише 16 із 60 членів 00Н виділили певні військові контингенти в об'єднану групу, що виступала під прапором 00Н. Понад 90 % сухопутного й морського персоналу та майже вся авіація міжнародного контингенту були американськими. Уроки корейської Т е м а 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»
війни переконливо показали нежиттєздатність передбаченого Статутом колективного застосування військової сили в умовах протистояння великих держав. Треба було шукати альтернативу, бо життя породжувало чимало конфліктів, які не піддавалися врегулюванню шляхом переговорів. До того ж характер конфліктів, що вибухали після другої світової війни, був не завжди таким, як це передбачалося в 1945 р. Конфлікти виникали не тільки між державами, але й усередині держав у вигляді громадянських воєн, рухів визволення з-під колоніального ярма тощо. Ставало очевидним, що застосування міжнародної сили в таких конфліктах малопродуктивне, а часто і шкідливе. Бо важко було визначити, яку конфліктуючу сторону треба підтримувати. Тим більше що всі конфлікти, пов'язані з антиколоніалізмом чи внутріполітичною боротьбою в країнах між лівими і правими, розглядалися супердержавами крізь призму своїх стратегічних інтересів. Отже, життя підказувало нову, не передбачену Статутом форму підтримання миру: використання збройних контингентів, але без застосування їхньої бойової сили. Так народилися операції 00Н з підтримання миру. Вони були імпровізацією, побудованою на положеннях і ідеях глав VI і VII Статуту та реаліях міжнародного життя. Як слушно зазначав Генеральний секретар 00Н Даг Хаммар» шельд, характеризуючи правові основи операцій 00Н, їх треба було б віднести до неіснуючої глави «шість із половиною». Ця думка виглядає цілком слушною, оскільки операції з підтримання миру за своїм змістом і характером є дещо середнє між методами мирного врегулювання спорів, передбаченими главою VI, і примусовими заходами, передбаченими главою VII, але без практичного застосування сили проти порушника миру. Перші спроби використання військового персоналу 00Н мали місце в 1947 р. в Індонезії й на Балканах, але тоді були залучені невеликі групи офіцерів, які діяли не під керівництвом Генерального секретаря. У 1948р. у зв'язку з арабо'ізраїльською війною була створена Організація 00Н для спостереження за перемир 'ям. У 1949 р. 00Н створила групу спостерігачів в Індії й Пакистані. Досвід цих перших груп спостерігачів проклав РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- ^ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)» шлях до інших форм і методів підтримання миру. В перші післявоєнні роки ще не фігурував термін ^операції з підтримання миру». Вживалися такі назви, як «легіон 00Н», «польові кадри 00Н» та ін. Термін «підтримання миру» вперше ввійшов у міжнародний лексикон у 1956 р., коли у зв'язку з конфліктом Англії, Франції та Ізраїлю з Єгиптом Перша надзвичайна спецсесія Генеральної Асамблеї ухвалила резолюцію про створення Надзвичайних Збройних сил 00Н, які діяли в зоні Суецького каналу понад 10 років. Назва «операції 00Н з підтримання миру» остаточно усталилася в 1965 р., коли Генеральна Асамблея створила Спецкомітет з операцій з підтримання миру. Особливість таких операцій полягає в тому, що військбві контингенти використовуються не як бойова сила, а як механізм для припинення ворожнечі і як буфер між конфліктуючими силами. У формуванні операцій 00Н як методу врегулювання міжнародних конфліктів важливу роль відіграв досвід Надзвичайних сил 00Н у зоні Суецького каналу. Особливість цієї операції полягала в тому, що вона була розпочата не рішенням Ради Безпеки, а Генеральною Асамблеєю. Справа в тому, що учасниками конфлікту були два постійні члени Ради Безпеки — Англія і Франція, які мали право «вето». Склалася кризова ситуація. У зв'язку з цим Рада Безпеки ухвалила резолюцію про скликання надзвичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї на основі резолюції 1950 р. «Єдність на користь миру». Ця резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю у зв'язку з війною в Кореї, передбачала, що коли в умовах порушення миру або акту агресії Рада Безпеки неспроможна діяти через відсутність єдності серед її постійних членів. Генеральна Асамблея може вдатися до необхідних кроків аж до рекомендації використання збройних сил з метою підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки. Сутність конфлікту полягала в тому, що в липні 1956 рї Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу^ що зачіпало інтереси Англії та Франції. В цій загостреній ситуації 29 жовтня ізраїльські війська вдерлися на територію Єгипту, просуваючись до каналу. Розвиток подій призвів до воєнного втручання також Англії та Франції. Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» Шукаючи союзників у боротьбі проти англо-франко-ізраїльської агресії, президент Єгипту Гамаль Абдель Насер звернувся до міжнародного співтовариства із закликом про допомогу, і радянське керівництво з розумінням поставилося до можливості направлення добровольців. Виникла надзвичайно небезпечна ситуація, оскільки в міжнародний конфлікт були втягнуті великі держави. В цих умовах 1 листопада 1956 р. розпочалася перша надзвичайна сесія Генеральної Асамблеї, присвячена су-ецькій кризі. Вона закликала негайно припинити вогонь, вивести війська і вжити невідкладних заходів для відновлення судноплавства на каналі. Англія і Франція заявили, що вони погодяться на виконання резолюції тільки в разі введення в зону військ 00Н. 4 листопада Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію, що пропонувала створення Надзвичайних Сил 00Н. Резолюція була прийнята 57 голосами. 19 представників держав утрималися, зокрема представники соціалістичних країн, які вважали, що проти агресорів треба було вжити жорсткіших заходів. У цій операції брали участь контингенти 10 країн (Канада, Швеція, Фінляндія, Данія, Індія та ін.). Надзвичайні Сили 00Н налічували до 6 тис. чоловік. Керував операцією Генеральний секретар, якому допомагала група військових — представників країн-учасниць. Військове керівництво здійснював Командувач Сил, призначений Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Генерального секретаря Дага Хаммаршельда. Командувач діяв під керівництвом Генерального секретаря. Національні підрозділи підпорядковувались національним командирам, а вони — Командувачу Силами 00Н. Солдати й офіцери національних підрозділів носили свою національну форму. Своєрідною емблемою 00Н стали запропоновані Да-гом Хаммаршельдом блакитні каски й берети. Сили 00Н контролювали кордони між Ізраїлем і Єгиптом у районі Таза та Сінайськоео півострова. Функції Сил 00Н полягали в тому, щоб вести спостереження за дотриманням лінії перемир'я, виведенням військ, підтримкою порядку та стабільності в смузі Газа. Після відведення іноземних військ від зони Суецького каналу й відновлення єгипетського контролю над каналом між- РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- -Л НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»
народні Сили 00Н продовжували перебувати на єгипетській території з метою роз'єднання конфліктуючих сто-: рін. ' У ході операції додержувалися принципи, які створили правові засади майбутніх операцій 00Н. Основою проведення операції була згода Єгипту на розташування іноземних військ на його території. Було застережено, що війська 00Н не є окупаційними за своїми цілями та характером і покликані не воювати, а підтримувати мир. Збройна сила могла бути використана лише з метою самооборони.
4«ФЄОФ6»ОМ««ФММЄФв««М4«Фв«ФИ«ЄФввФ6Є»ММ«ФФЄФОвФ»Н4»»^ • Операція 00Н у Конго 4Є»«4«Ф«тФв«'ШііФ^-»М^МЄ«в«ФМіФ»М4іФФ»»С^»№-^»^^^ Операція в Конго протягом тривалого часу була найбільшою за масштабами. Контингент 00Н налічував до 20 тис. чоловік. Небезпечний конфлікт у Конго виник у цій колишній колонії Бельгії після здобуття незалежності ЗО червня 1960р. Всі провідні посади в державному апараті й офіцерські посади в армії обіймали бельгійці або інші європейці. Тому відразу після проголошення незалежності почалися виступи солдатів проти бельгійських офіцерів і цивільного населення проти засилля іноземців. Під при4 водом відновлення порядку бельгійські війська, розташо^ вані тут на двох базах, увійшли в ряд міст без згоди конголезького уряду Лумумби. Тим часом Чомбе — пре^ зидент однієї з провінцій — Катанги проголосив її незалежність як окремої держави. В цих умовах керівництво Конго звернулося по допомогу до 00Н. 14 липня 1960 р. Рада Безпеки закликала Бельгію вивести свої війська з Конго й уповноважила Генерального! секретаря Дага Хаммаршельда забезпечити конголезької му урядові військову допомогу, яка має надаватися доти, доки сили національної безпеки не стануть здатними виконувати свої функції. Т е м а 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» Вже наступного дня в Конго прибули контингенти з Гани й Тунісу. Через місяць в Операції 00Н у Конго вже брало участь 14 тис. чоловік. Керівництво 00Н виходило з того, що контингент не повинен втручатися у внутрішні справи Конго і має використовувати силу тільки для самооборони. Але розвиток подій висував перед операцією й завдання, які важко було здійснити, не порушуючи принцип цілковитої нейтральності. Завдання, поставлені в ряді резолюцій Ради Безпеки і резолюції від 20 вересня 1960 ^./їухваленої^ надзвичайною сесією Генеральної Асамблеї, зводилися до такого: відновлення і підтримання закону й порядку, захист життя людей і власності на території всієї країни, відновлення і підтримання територіальної цілісності Конго, відвернення громадянської війни і врегулювання міжплемінних конфліктів, захист Конго від зовнішнього втручання у внутрішні справи, насамперед шляхом усунення іноземних найманців у сепаратистській Катанзі, тощо. Виконання цих завдань безумовно виходило за межі «буферної» ролі контингенту. Трагедією конголезького народу став розкол у його керівництві, зокрема між президентом Касавубу, на якого робили ставку країни Заходу, і прем'єр-міністром Лумум-бою, якого підгримував СРСР. Загострення суперечностей призвело до того, що Касавубу звільнив Лумумбу з посади прем'єр-міністра, а Лумумба у відповідь звільнив Касавубу з посади президента. В цих умовах начальник штабу Мобуту розпустив парламент і заарештував Лумумбу. Керівництво 00Н вважало неможливим силою визволяти його, бо це означало б втручання у внутрішні справи Конго. Після невдалої втечі Лумумба був знову заарештований і переданий у Катангу, де його стратили. На початку 1961 р. в Конго одразу функціонувало кілька урядів: уряд Касавубу—Мобуту в Леопольдвілі, який був визнаний більшістю членів 00Н; уряд прихильника Лумумби Гізенги в Стенлівілі, який визнали соціалістичні країни і кілька африканських країн; у Катанзі діяв режим Чомбе, а в провінції Касаї прагнув до автономії місцевий керівник. За таких суперечливих обставин, особливо у зв'язку з загибеллю Лумумби, посилилася критика з боку СРСР на адресу Дата Хаммаршельда. Була висунута пропозиція про усунення його з посади Генерального секретаря., РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» В серпні й вересні 1961 р. відбулися військові сутички між силами Чомбе і військами 00Н. З метою врегулювання конфлікту в Катанзі Даг Хаммаршельд домовився про особисту зустріч із Чомбе. Але 17'вересня 1961 р. Даг Хаммаршельд загинув в авіаційній катастрофі на шляху в Ндолу, де мали проводитися переговори про припинення воєнних дій. В умовах порушення катанзькими сепаратистами угод про припинення вогню Рада Безпеки 24 листопада 1961р. надала безпрецедентні повноваження виконуючому обов'язки Генерального секретаря У Тану. Мова йшла про застосування радикальних заходів, навіть воєнних у разі необхідності, для негайного усунення і депортації з Ка-танги всіх іноземних військових і політичних радників^* що не входили в контингенти військ 00Н. З метою самооборони військам 00Н було дозволено проводити обме-* жені воєнні дії. То був певний відхід від принципів про-< ведення операцій з підтримання миру. Після довгих зволікань у січні 1963 р. Чомбе мусив відмовитися від ідеї утворення сепаратної держави. Це означало, що мета операції 00Н в основному була досягнута: єдність Конго відновлена; іноземні найманці усунуті; поступово відновлювався порядок у країні. Д лютому 1963 р. почалося планомірне виведення військ ООН^ яке остаточно завершилося ЗО червня 1964р. ( • 00Н і перші кроки в галузі роззброєння »Я!^5^г^^^6^^^^^^^^^й:^^^бЙ«^^^ІЮ^
наліз положень Статуту 00Н свідчить про те, що ставлення її фундаторів у 1945 р. до пробле-^ми роззброєння мало свої відмінності. Тоді роззброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні головної мети: миру й безпеки. Це пояснювалося, мабуть, тим, що на той час ще невідомо було про загрозу ядерної зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав підстав для оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєння. Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» Тому якщо Статут Ліги Націй закликав до скорочення озброєнь. Статут 00Н лише проголошував мету регулювання озброєнь. Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї колективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання міжнародного миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контингенти національних військово-повітряних сил для спільних міжнародних примусових дій. Створювався Воєнно» Штабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки для підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і «можливого роззброєння» (ст. 47). Статутом не передбачалося створення механізму контролю над роззброєнням. Застосування Сполученими Штатами атомної бомби проти японського міста Хіросіма б серпня 1945р. внесло корінні зміни в бачення проблеми роззброєння. Перед міжнародним співтовариством постає невідкладне завдання заборони ядерної зброї, застосування якої приховувало смертельну загрозу людству. Монопольне володіння атомною зброєю Сполученими Штатами (до 1949 р., коли СРСР ліквідував цю монополію) загострило радянсько-американські відносини. Гонка ядерних озброєнь перетворилася на провідний і найне-безпечніший напрям розвитку «холодної війни». Боротьба навколо проблеми заборони ядерної зброї посіла центральне місце в дебатах, присвячених роззброєнню. Першою резолюцією, ухваленою 24 січня 1946 р. першою сесією Генеральної Асамблеї, була резолюція про створення Комісії з атомної енергії. До неї ввійшли представники членів Ради Безпеки й Канади. Мета Комісії полягала в розробці- конкретних пропозицій щодо встановлення контролю за використанням атомної енергії лише в мирних цілях і знищення атомної зброї та всіх інших засобів масового знищення. Пізніше, 14 грудня 1946р., Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію, яка визнала центральну роль роззброєння в справі підтримання миру й безпеки. Тоді ж визначилися протилежні позиції щодо атомної енергії та її використання. РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
План СТТТА був викладений у Комісії з атомної енергії Бернардом Барухом 14 червня 1946р. «План Барухауперел- бачав: створення Міжнародного агентства з атомного розвитку, яке здійснюватиме під керівництвом Ради Безпеки контроль над використанням атомної енергії, після створення системи контролю вся атомна зброя має бути знищена, а виробництво нових атомних бомб заборонено; Агентство мало стати єдиним власником атомної сировини, контролювати всю діяльність у галузі атомної енергії в інтересах всіх країн, володіти монополією на дослідження і розвиток у галузі атомної енергії. Радянський план, викладений А. Громико, передбачав укладення міжнародної конвенції про заборону виробництва й застосування атомної зброї, яка мала закріпити такі зобов'язання: заборонити використання атомної зброї та виробництво атомної зброї, знищити протягом трьох місяців усі запаси атомної зброї; вважати будь-яке порушення конвенції серйозним злочином проти людства; протягом шести місяців учасники конвенції мали ухвалити закони, які передбачали суворе покарання за порушення положень конвенції. Пізніше, 11 червня 1947р., радянська сторона виклала своє бачення інспекцій і контролю: створити Міжнародну Контрольну комісію з повноваженнями контролю та інспекцій щодо мирного використання атомної енергії; залишити у віданні урядів країн володіння й управління матеріалами та установами з атомної енергії; контроль має здійснюватися шляхом обмежених інспекцій, запитів інформації від урядів стосовно матеріалів; передбачався також контроль за існуючими атомними матеріалами. Отже, виявилися такі основні розбіжності в підходах до атомного роззброєння: 1. Послідовність у заходах. США: спочатку встановити систему контролю, а потім здійснити атомне роззброєння. СРСР: спочатку підписати договір про заборону атомної зброї. 2. Принцип власності й національного суверенітету. США: за міжнародну власність на атомні матеріали та установи. СРСР: міжнародна власність є втручанням у внутрішні справи країн і загрожує їх національному суверенітету.
Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» 3. Міжнародні інспекції. США^за жорсткий контроль. СРСР: за періодичні інспекції. Існувало ще одне істотне розходження: США були проти застосування права «вето» при вирішенні Радою Безпеки питання про порушення угоди з атомної енергії. СРСР же твердо відстоював принцип права «вето» в Раді Безпеки і щодо атомних проблем. Американське домінування в 00Н у ті роки забезпечило ухвалення в 1948 р. Генеральною Асамблеєю резолюції, основу якої становили пропозиції США Радянський Союз не підтримав ці пропозиції й у січні 195Ц р. відмовився від участі в Комісії з атомної енергії. Провідне місце в радянських пропозиціях щодо роззброєння посідали заклики до глобальних, радикальних заходів. Уже на першій сесії Генеральної Асамблеї в 1946 р. Радянський Союз виступив з програмою загального й повного роззброєння. Радянська ініціатива справила пропагандистський ефект, зміцнила міжнародний авторитет СРСР, особливо серед прихильників миру, але виявилася нереальною в умовах загострення міжнародної напруженості. Комісія з атомної енергії не справдила надій, що покладалися на неї, і згодом почали створюватися інші форуми для обговорення проблеми роззброєння. У січні 1952 р. була утворена Комісія з роззброєння в складі членів Ради Безпеки й Канади. Під тиском СРСР Генеральна Асамблея розширила склад цієї Комісії до 25 членів. А в 1958 р. до Комісії з роззброєння ввійшли всі члени 00Н. Ця глобальна інституція не мала на меті вироблення якихось конкретних планів щодо роззброєння. Вона слугувала радше форумом для обміну думками й концепціями з приводу роззброєння, а також інструментом морально-політичного тиску на великі держави, аби зрушити з місця проблеми роззброєння. Пізніше функції цієї комісії перейшли до Першого комітету. У 1959 р. був створений Комітет 10-ти з роззброєння, Східний блок тут представляли СРСР, Болгарія, Чехосло-ваччина, Польща та Румунія, а західний блок — США,? Великобританія, Італія, Франція і Канада. " У 1961 р. під тиском країн «третього світу» Комітет 10-ти був розширений за рахунок введення 8 країн, що не приєдналися, і перетворився на Комітет 18-ти з роззброєння. РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» Одне з центральних місць у переговорах про роззброєння в ці роки посідало питання про припинення випробувань ядерної зброї. Дискусії виявили серйозні розбіжності думок щодо кількості щорічних інспекцій, тривалості мораторію на випробування, зон інспектування, складу контрольного органу. До 1961 р. підтримувалося добровільне припинення ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. СРСР, США й Великобританія підписали Договір про заборону ядерних випробувань, в атмосфері у космосі та під водою. Але питання про підземні випробування залишилося невиріше-ним. Отже, в напружених умовах «холодної війни» 00Н відігравала важливу роль як форум обговорення проблеми роззброєння, з'ясування позицій держав, визначення шляхів скорочення гонки озброєнь, заборони ядерної І зброї. Численні резолюції, ухвалені Генеральною Асамблеєю, її допоміжними органами, комітетами та комісіями з роззброєння мобілізовували світову громадськість на боротьбу за заборону ядерних випробувань, заборону та знищення ядерної зброї. Тиск світової громадськості був одним із факторів, які позитивно впливали на політику | держав у галузі роззброєння. 1 • 00Н і деколонізація мзд^^х^х^зд^:-:^^»»:*»:^^^^^^^ Проблема деколонізації посідала центральне місце в політичному житті міжнародного співтовариства повоєнних років, що зумовлювалося масштабами та значенням проблеми, яка зачіпала долі мільйонів людей.
У 1939 р., на початок другої світової війни, налічувалося понад 80 окремих колоніальних територій, де проживала 1/3 населення земної кулі. У володіннях семи країн — Великобританії, Нідерландів, Франції, Бельгії, Тема б Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» Португалії, Італії та Іспанії з загальним населенням 200 млн чоловік —«мешкало майже 700 млн людей. Створена Лігою Націй система підмандатних територій (16 територій) не забезпечила помітних зрушень у житті корінного населення залежних країн. Лише одна підмандатна територія — Ірак — здобула незалежність. Сирія і Ліван були дуже близькі до незалежності, коли вибухнула друга світова війна. Спостерігалися певні позитивні зміни в діяльності колоніальної адміністрації на підмандатних територіях. Завоюванню незалежності країнами й народами сприяла друга світова війна. З 51 фундатора 00Н 27 становили країни, що завоювали свою незалежність. Їх активна діяльність на конференції в Сан-Франциско справила значний вплив на остаточне формулювання ряду принципових положень Статуту 00Н. Проблемам залежних країн і народів присвячено три розділи Статуту. Розділ XI містить «Декларацію стосовно несамоврядних територій». Розділ XII передбачає створення «Міжнародної системи опіки». Розділ XIII розкриває функції, повноваження та процедуру «Ради з опіки». Статут проголосив рівноправ'я і самовизначення народів одним із принципів і цілей 00Н. Система опіки включала: а) території, що були підмандатними в системі Ліги Націй; б) території, що відійшли від переможених держав у результаті другої світової війни, і в) території, які добровільно уклали угоди про опіку з розвинутими державами. Загалом у систему опіки потрапило 11 територій: Нова Гвінея (Австралія), Камерун і Тоголенд (Франція), Со-^ малі (Італія), Західне Самоа (Нова Зеландія), Камерун; Танганьїка і Тоголенд (Великобританія), Руанда-Урунді (Бельгія) та ін. Основне завдання системи опіки полягало в тому, щоб: зміцнювати міжнародний мир й безпеку; сприяти політичному, економічному, соціальному й культурному розвиткові населення підопічних територій, його прогресу в напрямі до самоврядування або незалежності; заохочувати поважання прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії. У 1957 р. частина Тоголенд, що перебувала під опікою Великобританії, стала державою Гана. У 1960 р. підопічна РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»
Франції частина Тоголенд проголосила себе Республікою Того. Сомаліленд у 1960 р. вийшла з-під опіки Італії й стала державою Сомалі. Так поступово міжнародна система опіки приносила позитивні результати. Паралельно з роботою в країнах, що потрапили в сис' тему опіки, 00Н приділяла увагу несамоврядним територіям. У 1946 р. налічувалося 72 такі території. Основою діяльності 00Н у цьому напрямі стала «Декларація щодо несамоврядних територій^. Вона передбачала сприяння підвищенню добробуту жителів, розвиткові самоврядування, економічному, політичному, соціальному й культурному прогресові та ін. Слід зазначити, що в Декларації не йшлося про надання незалежності колоніям. Великі держави в 1945 р. висловили лише згоду «максимально сприяти добробуту населення цих територій у межах системи міжнародного миру й безпеки». Першим кроком 00Н у цьому напрямі було створення в 1946 р. Комітету з інформації щодо несамоврядних територій. Комітет вивчав інформацію, надану відповідними адміністраціями, і давав рекомендації Генеральній Асамблеї. Більш рішучі антиколоніальні позиції займали Генеральна Асамблея та її Четвертий комітет. З часом вони почали вимагати від урядів, щоб їхні щорічні звіти містили політичну інформацію. З радикальними змінами у світі антиколоніальні позиції в 00Н міцніли. Це яскраво виявилося в дебатах з палестинського питання, в обговоренні проблеми боротьби Індонезії за незалежність від Нідерландів, ситуації в колишніх італійських колоніях Лівії, Еритреї та Сомалі, становища в Алжирі, Марокко та Тунісі В 1956 р. Марокко і Туніс стали незалежними державами. Але домінування в 00Н Сполучених Штатів та інших західних великих держав перешкоджало ухваленню Генеральною Асамблеєю рішучих резолюцій антиколоніального характеру. В 1960 р. у складі Генеральної Асамблеї відбулися радикальні кількісні та якісні зміни. Після 1945 р. 35 територій, що здобули незалежність, стали членами 00Н. 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея прийняла історичну Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам. Про силу антиколоніальних настроїв у світі і в 00Н переконливо свідчив уже той 126 т е м а 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни» факт, що ніхто не наважився проголосувати проти і лише 9 країн утрималися (Австралія, Бельгія, Великобританія, Домініканська Республіка, Франція, Португалія, Іспанія, Південна Африка та Сполучені Штати Америки). Важко переоцінити значення цього документа, який засвідчив спільне засудження людством колоніалізму.1 Декларація проголосила не тільки право, колоніальних* народів на незалежність, а й передбачила створення сприятливих умов для його втілення в життя. Декларація засудила пригнічення народів іноземними гнобителями, домінування й експлуатацію як порушення фундаментальних прав людини, що суперечить Статуту 00Н. Декларація проголосила, що всі народи мають право на самовизначення; недостатня політична, економічна, соціальна й освітня підготовка не повинна слугувати перепоною для незалежності. Наголошувалося, що будуть припинені всі воєнні ДІЇ або репресивні заходи проти залежних народів, аби дати їм можливість мирно і вільно використати їх право на цілковиту незалежність. Щодо підопічних, несамоврядних та інших територій, які ще не здобули незалежність, передбачалися негайні заходи для передання всієї влади народам цих територій без будь-яких умов у відповідності з їх вільно виявленим бажанням цілковитої незалежності й свободи. Водночас Декларація містила принципово важливі положення щодо цілісності держав. Підкреслювалося, що будь-які спроби часткового або повного порушення національної цілісності й територіальної єдності країни несумісні з цілями та принципами Статуту 00Н. Через рік після прийняття Декларації, в 1961 р.. Генеральна Асамблея утворила Комітет 17-ти для контролю за втіленням її в життя і вироблення необхідних рекомендацій. У 1962 р. Комітет був розширений і став Комітетом 24-х. Антиколоніальний за своїм складом Комітет 24-х одержав широкі повноваження в справі імплементації Декларації 1960 р. Він виряджав місії, заслуховував петиції, робив рекомендації щодо ситуації на тій чи шшій території. В 1963 р. в списку Комітету налічувалося о4 колонії та підопічні території, які ще не досягли самоуправління. . 00Н відіграла значну роль у
|
||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 275; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.103.28 (0.013 с.) |