Криза колоніалізму та її. чинники Перша хвиля деколонізації Бандунзька конференція країн Азії та Африки

«Третій світ». Становлення руху афро азіатської солідарності

авйвйВййбВййМ!В!й^^

• Криза колоніалізму та її чинники

азйаааабааа^-ааа^^к^^^

До другої світової війни колоніальні володіння займали приблизно третину земної суші. В ко­лоніях та на підмандатних територіях проживало

близько одної третини населення Землі, ще одна його третина припадала на напівколоніальні країни.

По закінченні другої світової війни розпочався процес деколонізації, який тривав кілька десятиріч та спричи­нився до ліквідації колоніальних імперій.

Основними чинниками розпаду колоніальних імперій були:

1- Поразка в другій світовій війні Німеччини, Італії та Японії й утрата ними своїх колоніальних володінь.

2. Значне ослаблення колоніальних імперій Велико­британії, Франції, Голландії та Бельгії.

4 9-302

 

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

3. Розвиток національно-визвольного руху, підвищен­ня національної самосвідомості, економічне зростання в колоніях під час другої світової війни.

4. Здобуття деякими колоніями, безпосередньо втяг­нутими в другу світову війну, досвіду збройної боротьби.

До Статуту 00Н були включені положення про рів­ноправ'я та самовизначення народів. Мандатну систему Ліги Націй заступила опіка 00Н, яка мала метою ство­рення умов для надання незалежності підлеглим тери­торіям.

Ступінь антиколоніальної активності, піднесення на­ціонально-визвольного руху в різних частинах світу був неоднаковим: він зумовлювався рівнем розвитку народів, що їх населяли, та їхньої політичної свідомості.

 

• Перша хвиля деколонізації

ї»їйї»»»ї»яїїй»5й?айр?ййяя»^^

озпад колоніальних імперій розпочався на азіат­ському континенті.

Азіатські народи більшою мірою, ніж інші залеж­ні народи, виявилися втягнутими до прямої участі в другій світовій війні, в тому числі в лавах Опору, що допомогло створити в Індокитаї, Бірмі, на Філліпінах та в Індонезії масові народні армії. В Індії колонізатори самі надали зброю численним індійцям, мобілізованим для участі у війні з Японією та Німеччиною. Це не могло минутися безслідно з огляду на історію визвольної боротьби індійського народу. Схожі процеси відбувалися й на Близькому Сході. ^

Слід урахувати й те, що істотно змінилися Ііатріар-хальні соціально-економічні структури країн Азії, набули розвитку капіталістичні виробничі відносини, з'явилися пролетаріат та національна буржуазія, які були заінтере­совані, хоч і з різних причин, у ліквідації системи ко­лоніальної та напівколоніальної залежності.

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

Головні події на континенті розгорнулися в перше повоєнне десятиріччя. Першими проголосили незалеж­ність країни Близького Сходу й Південно-Східної Азії.

Складні процеси відбувалися у Французькому Індо­китаї. 2 вересня 1945 р. проголосила незалежність Демок­ратична Республіка В'єтнам. Але Франція зробила спробу відновити там колоніальний режим. Це призвело до вій­ни за незалежність. У березні 1949 р. Франція надала не­залежність В'єтнаму, в 1953 р. — Кампучії та Лаосу, в 1957 р. —Малайї.

На Близькому Сході розпочався крах мандатної сис­теми. Великобританія мусила в 1946 р. погодитися на незалежність Йорданії. Ще під час другої світової війни (в 1941 р.) була формально проголошена незалежність Сирії та Лівану — підмандатних територій Франції, але фак­тично вони стали незалежними в 1946 р. після виведення французьких збройних сил.

Боротьбу індійського народу за незалежність очолив утворений ще в 1885 р. Індійський національний конгрес.

У 1947 р. Індія отримала статус домініону. В країні поширилися масові індо-мусульманські сутички. Велико­британія запропонувала «план Маунтбеттена», який передбачав поділ країни. В серпні 1947р. утворилися неза­лежні Пакистан і Індійський Союз.

Поразка Японії надихнула на визвольну боротьбу на­роди Індокитаю, Бірми, Малайї, Індонезії, які проголо­сили свою незалежність, щойно стало відомо про розгром Японії. Радянська Армія, ліквідувавши квантунське угру­повання японських військ, допомогла Китаю вигнати японських окупантів. У 1948 р. Великобританія надала незалежність Цейлону. В тому самому році проголосили незалежність дві корейські держави.

4 липня 1946 р. США визнали незалежність Філіппін, 4січня 1948р. проголосила незалежність Бірма.

Індонезія протягом трьох століть була колонією Гол­ландії та Португалії. За років другої світової війни її оку­пувала Японія. Після капітуляції Японії в серпні 1945 р. Індонезія проголосила незалежність.

Під приводом роззброєння залишків японської армії Голландія і Великобританія восени 1945 р. розпочали в Індонезії інтервенцію. Але Великобританія вже на почат­ку 1946 р. вивела свої війська.

4*

 

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- ^т НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНІМ

Після безуспішних спроб воєнними засобами зберегти свій колоніальний режим в Індонезії Голландія надала їй незалежність та вивела свої війська. В серпні—листопаді 1949 р. було досягнуто домовленість про визнання Гол­ландією суверенітету Республіки Сполучених Штатів Індо­незії та про входження її до складу Нідерландсько-індонезійського Союзу на чолі з голландською короле­вою.

15 червня 1950 р. Індонезія офіційно проголосила себе унітарною республікою, а за кілька років (у квітні 1956 р.) розірвала всі договори конференції «круглого столу».

У вересні 1950р. Індонезія стала членом 00Н.

До середини 50-х років майже вся Азія, за винятком кількох територій, визволилася від колоніальної залеж­ності. На цей час територія колоніальних володінь змен­шилася майже вдвоє порівняно з довоєнним часом.

З середини 50-х років розпочався новий етап розпаду колоніальних систем. ^

Одну з найважливіших Особливостей нового етапу становило те, що розпад колоніальних систем наближав­ся до вирішальної стадії. Процес ліквідації цих систем набрав глобального характеру. Національно-визвольна боротьба була спрямована не лише проти тієї чи іншої колоніальної держави, а проти колоніальної ^системи в

цілому.

Підсумком цього етапу став крах колоніальних систем в Африці. Слід зазначити, що процес деколонізації роз­почався тут раніше, відразу після закінчення другої сві­тової війни.

Африканський континент було поділено між різними європейськими державами. Відсталість та роз'єднаність африканських народностей, відсутність чіткої класової диференціації та незрілість політичного руху, здавалося, давали колонізаторам підстави для сподівань на довгі ро­ки неподільного панування.

Але африканці думали інакше. Африка зробила чи­малий внесок у справу перемоги над фашизмом, і це допомогло її народам усвідомити свою силу. За приблиз­ними розрахунками, близько 1 млн африканців було мо­білізовано в армії союзників та близько 2 млн обслуго­вували діючі війська. Зросла роль африканської інтеліген-

Теи% § ^Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися,

..^Н^ідна міжнародну арену

ції, з середовища якої вийшло багато борців за свободу Африки: Кваме Нкрума, Джомо Кеніата, Ахмед Секу Туре, Патріс Лумумба та ін. Реальною політичною силою на континенті став панафриканський рух. У зверненні П'ятого панафриканського конгресу (Манчестер, жовтень 1945 р.), що зібрав представників різних партій, профспілок, на­ціональних організацій з усіх кінців Африки, було прого­лошено: «Усі колонії мають бути вільними від закордон­ного контролю, як політичного, так і економічного».

У 1947—1948 рр. відбулося велике антиколоніальне повстання на Мадагаскарі. Його очолила партія «Демок­ратичний рух за мальгашське відродження», створена в 1946 р. на базі широкого об'єднання різних верств насе­лення. Франція відповіла масовими репресіями. Воєнні дії охопили п'яту частину території острова з населенням близько 1 млн. У ході придушення повстання було вбито понад 100 тис. мальгашів, близько 20 тис. активістів руху ув'язнено. Проте ця героїчна боротьба позначилася на долі континенту.

В 1952 р. проти англійських колонізаторів повстав на­род Кенії. Це повстання, що дістало назву «мау-мау», набрало характеру своєрідної селянської війни й тривале понад чотири роки. Базою для повстанців слугували не­пролазні джунглі. Під час придушення повстання англій­ські війська вбили понад 11 тис. африканців, понад 60 тис. були ув'язнені в тюрмах та концтаборах. В органі­зації повстання колонізатори звинуватили Спілку афри­канців Кенії, створену 1946 р. Спілку заборонили, а її лідерів заарештували. Серед них був і Джомо Кеніата — майбутній перший президент незалежної Кенії.

У різних районах Африки прокотилися численні страйки, які мали не тільки економічний, а й політичний характер. Загальний страйк портових робітників у Матаді (Бельгійське Конго) в 1945 р. вилився у збройну сутичку з поліцією та військами. В Алжирі в травні 1945 р. жерт­вами розправ із хвилею виступів стали 45 тис; алжирців. Масові заворушення на континенті мали місце й пізніше. В Аккрі (Золотий Берег — тепер Гана) в лютому 1948 р. англійська поліція розстріляла демонстрацію, організо­вану спілкою ветеранів війни. Сумний підсумок репресій:

29 убитих та понад 200 поранених. У Нігерії в листопаді 1949 р. під час розстрілу африканських шахтарів, що

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

страйкували в місті Енугу, було вбито 18 та поранено

31 особу. ^

Африканський нащонально-визвольний рух^набирав дедалі зріліших форм. Постали політичні партїї^іцо очо­лили боротьбу за незалежність: «Народна партія конвен­ту» в Золотому Березі під проводом Кваме Нкрумщ «На» ціональна рада Нігерії та Камеруну» під керівництвом ви­датного політичного діяча Б. Азіківе, «Демократичний рух Африки»^ що розгорнув свою діяльність у більшості фран-і цузьких колоній, та інші організації. Їхня діяльність пос-і тупово підривала позиції колонізаторів. ^»

В Африці активізувався арабський національно-ви^ звольний рух. ^

У повоєнний період Лівія стала першою державою на африканському континенті, яка здобула незалежність. У 1950 р. 00Н прийняла рішення про надання їй незалеж­ності. У грудні 1951 р. Лівію було проголошено незалежним королівством, л,

У 1956 р. здобули незалежність Марокко та Туніс, у 1958р. —Гвінея. В 1954 р. розпочалася визвольна війна в Алжирі, яка завершилася 1962 р. Під час референдуму 99 % алжирців проголосували за незалежність. У 1962 р. була проголошена Алжирська Народна Демократична Рес­публіка. Франція мусила визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру спричинило цілковитий розпад Фран­цузької колоніальної імперії.

Проголошення незалежності Судану в 1956 р. від­булося на хвилі повоєнної антиколоніальної боротьби^ Доля Судану значною мірою пов'язана з долею арабською го, в тому числі єгипетського, національно-визвольного руху. В 1899 р. під час колоніального поділу Африки Судан формально отримав статус англо-єгипетського кондомініуму (спільне керівництво), а фактично став бри­танською колонією.

Антиколоніальний рух у Єгипті дістав відгук у Судані. У 1951 р. парламент Єгипту денонсував угоду 1899 р. та проголосив Судан частиною Єгипту. Англія не визнала цього рішення, посилила свою військову присутність у Судані, проте, не покладаючись на воєнне вирішення проблеми, зробила ставку на суданський сепаратизм. Слід зазначити, що половину населення країни станов­

Тема 5' Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися. на міжнародну арену

лять араби, що мешкають на півночі, на кордоні з Єгип­том, а південна частина країни заселена африканцями з числа негритянських етнічних спільнот. Це є істотним фактором політичної нестабільності.

В 1955 р. Установчі збори Судану ухвалили рішення про проголошення незалежності, а в 1956р. було проголо­шено незалежність Судану.

Характерну особливість розвитку національно-ви­звольного руху в цей період становило те, що з локально відокремлених рухів він переріс у глобальний, поширився на всі основні райони колоніальних імперій. З півдня хвиля національно-визвольного руху посунулася на північ та прокотилася потім по Західній, Центральній та Східній Африці.

Таблиця. Проголошення незалежності країн Азії та Африки

Дата Азія Африка

 

17 серпня 2 вересня 22 березня -17 квітня 4 липня ^^г

Індонезія В'єтнам

Трансйорданія

Сирія

Філіппіни

1 січня 5 серпня

Ліван ^ ІНДДЇСЬКИЙ Союз

 

4 січня 4 лютого липень

Бірма^їіґЦейлон Лаос

 

'„*.<.

 

26 січня

ІНДІЯ

 

 

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Дата	Азія	Африка
24 грудня	Лівія
• • /: '
9 листопада	Кампучія
1 січня		Судан
2 березня		Марокко
20 березня		Туніс
б березня		Гана
31 серпня	Малайська	-^
	федерація
2 жовтня		Гвінейська Республіка
1 січня		Камерун
27 квітня		Того
20 червня		Федерація Малі
26 червня		Малагасійська Республіка
ЗО червня		Республіка Конго
1 липня		Сомалійська Республіка
1 серпня		Олгомея
3 серпня		Республіка Нігер
5 серпня		Верхня Вольта
7 серпня		Берег Слонової Кості
11 серпня		Чад
13 серпня		Центрально-Африканська
		Республіка
15 серпня		Конго (Браззавіль)
16 серпня	Кіпр
17 серпня		Габон
20 серпня		Республіка Сенегал
1 жовтня		Федерація Нігерія
28 листопада		Мавританія
27 квітня		Сьєрра-Леоне
9 грудня		Танганьїка
1 січня	ч	Західне Самоа

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

Дата Азія Африка

 

1 липня З липня 9 жовтня 10 грудая 12 грудня 6 липня 24 жовтня 18 лютого 11 листопада ЗО вересня 4 жовтня 10 березня 6 вересня 12 жовтня 5 липня $ липня 12 липня 25 липня 28 червня 27 червня 18 квітня

Королівство Бурунді Республіка Руанда

Алжир Уганда

Занзібар Кенія

Малаві Республіка Замбія

Гамбія Південна Родезія

Республіка Ботсвана Королівство Лесото

Маврикій Свазіленд Екваторіальна Гвінея

Острови Зеленого Мису Коморські Острови Острови Сан-Томе і Принсіпі Мозамбік

І Сейшельські Острови

І Республіка Джібугі 1980

Зімбабве

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

 

к-:»»:-»»»:»»»:»»»^^»^^^^^^^^

• Бандунзька конференція країн Азії та Африки

<!-К<-К-:-:у№К-:-»К-К-К<-»:-К-^^^^^^^^

Здобуття реальної політичної незалежності краї­нами Азії й Африки перетворило їх на рівно­правних суб'єктів міжнародних відносин. Кож­на з них отримала можливість вибору шляхів розвитку.

18—24 квітня 1955 р. в Бандунзі (Індонезія) з ініціа­тиви Індонезії, Бірми, Індії, Пакистану та Цейлону відбу­лася конференція^ в якій взяли участь 29 країн та те­риторій Азії й Африки, зокрема КНР і Японія. Азцр представляли 23 делегації, Африку — 6. І

Той факт, що учасниками конференції були як со­ціалістичні країни — ДРВ і КНР, так і країни, що вхо­дили у військово-політичні блоки з країнами Заходу — Пакистан, Туреччина, Таїланд, Ірак, зумовив значні розбіжності в позиціях сторін.

Головна увага на конференції приділялась розробці практичної програми мирного співіснування та незалеж­ного розвитку країн Азії й Африки, подальшій боротьбі проти колоніалізму.

Заключне комюніке містило Декларацію щодо сприяння загальному миру й співробітництву.

Узгодженою платформою конференції, як це зафік­совано в її заключному комюніке, стали антиколоніалізм і антиімперіалізм. У комюніке дістала відображення й ідея мирного співіснування держав, що належать до різ­них систем, були сформульовані 10 принципів мирного співіснування.

Ці принципи конкретизували ідеї п'яти принципів мирного співіснування («панча шила» — п 'ять принципів), проголошених раніше в преамбулі угоди між КНР та Індією про торгівлю і зв'язки Тибетського району Китаю з Індією. Вони передбачали:

1) взаємну повагу до територіальної цілісності і су­веренітету;

2) ненапад;

3) невтручання у внутрішні справи;

4) рівноправність і взаємну вигідність;

Тема б Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

5) мирне співіснування. До 10 принципів мирного співіснування ввійшли:

1) повага до основних прав людини, а також цілей та

принципів Статуту 00Н;

2) повага до суверенітету та територіальної цілісності

всіх країн;

3) визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і

малих;

4) утримання від інтервенції й втручання у внутрішні

справи інших країн;

5) повага до права кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом 00Н;

6) утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни;

7) утримання від агресії проти територіальної ціліс­ності або політичної незалежності будь-якої країни;

8) врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шля­хом;

9) сприяння взаємним інтересам і співробітництву;

10) повага до справедливості й дотримання міжнарод­них зобов'язань.

Бандунзька конференція мала велике міжнародне зна­чення. По-перше, вона свідчила про зміцнення незалеж­ного зовнішньополітичного курсу країн, що визволилися. По-друге, її рішення сприяли як подальшому розвиткові національно-визвольного руху, так і утвердженню в між­народних відносинах принципу мирного співіснування. Нарешті, конференція заклала засади Руху неприєднання — нового напряму у світовій політиці.

Подальші міжнародні конференції країн, що визво­лилися, 50-х років (Конференція солідарності народів Азії й Африки в Каїрі 1957р., Конференція незалежних країн Аф­рики в Аккрі 1958 р.; Конференція народів Африки в Тунісі 1958 р' та ін.) доповнили, розширили й уточнили прин­ципи мирного співіснування, зробивши їх важливим еле­ментом міжнародного спілкування. ^г)х,:

_•-* /•:.Ґ'Ї

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

^К«•^^^»»:•>»>К«•»»^>:«•:^А»;•>»:•^»»^^^^^^

• «Третій світ». Становлення руху афро-азіатської солідарності

н • • 1

ові самостійні держави, що постали на тери-юріях колишніх колоніальних імперій, разом з іншими економічно малорозвинутими країнами Азії, Африки та Південної Америки утворили «третій світ>,

Цілісність та специфіку країн «третього світу» визна­чав цілий комплекс чинників. Вони мали багато спіль­ного: низький рівень економічного розвитку; особливе місце в системі світового господарства; багатоукладну економіку; наявність гострих економічних, демографіч­них, соціокультурних проблем, шляхи рішення яких ще не були знайдені. Водночас існували й чинники, що роз'єднували ці країни: нерівномірність соціально-економічного розвитку, поляризація орієнтацій у міждер­жавних відносинах тощо.

Національно-визвольний рух у цей час вирізнявся розвитком та зміцненням внутрішньої згуртованості.

Зовнішньополітична діяльність афро-азіатських дер­жав спрямовувалася на збереження і зміцнення міжна­родного миру та безпеки, подолання колоніалізму, ра­сизму в усіх формах і виявах, розвиток взаємного спів­робітництва. Зовнішньополітична активність молодих су­веренних держав діставала відображення в міжнародних актах, прийнятих самостійно або спільно з іншими дер­жавами.

Функція підтримання миру й міжнародної безпеки бу­ла одним із найважливіших аспектів зовнішньополітичної діяльності афро-азіатських країн. Ця функція охоплювала такі питання, як загальне й цілковите роззброєння (лікві­дація іноземних військових баз, виведення іноземних військ), заборона застосування атомної зброї й проведен­ня ядерних випробувань, мирне розв'язання міждержав­них конфліктів тощо.

Боротьба афро-азіатських країн за загальне й цілко­вите роззброєння та суворий міжнародний контроль за озброєннями мала на меті не лише збереження миру, а й вивільнення в разі роззброєння значних коштів і ресурсів

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

для подолання голоду, злиднів, неосвіченості й рабства на Землі. На сесіях Генеральної Асамблеї 00Н, у Ко­мітеті 00Н з роззброєння та в інших її органах пред­ставники країн Азії й Африки брали активну участь в обговоренні питань роззброєння, підкреслювали свою за­інтересованість у їх невідкладному розв'язанні, часто виступали з конструктивними пропозиціями.

Об'єктивні потреби незалежного розвитку змусили уряди національних держав Азії й Африки докласти зу­силь до ліквідації іноземних військових баз. Це питання розглядалося на Бандунзькій конференції 29 афро-азіат­ських держав.

Таким чином, позиції миролюбних сил в Азії й Аф­риці значно зміцнилися після краху колоніальних систем.

Розвиток національно-визвольного руху в країнах Азії й Африки поставив на порядок денний утворення між­народної організації з метою об'єднання їхніх зусиль на світовій арені.

У квітні 1955 р. в Делі відбулася конференція пред­ставників громадсько-політичних організацій 14 азіатських країн. Конференція утворила Міжнародний комітет солідарності народів азіатського континенту й закликала до утворення національних комітетів солідарності. До цього руху приєдналися громадсько-політичні організації африканських країн.

Перша конференція солідарності народів Азії й Африки проходила в Каїрі в грудні 1957 р. В ній брали участь представники політичних партій, громадських рухів, на­ціонально-визвольних рухів, національних комітетів солі­дарності більш ніж 20 країн Азії й Африки. Вони висту­пили ініціаторами створення Організації солідарності на­родів Азії й Африки (ОСНАА).

В багатьох країнах виникали національні комітети, які багато зробили для того, щоб допомогти місцевим патріо­тичним організаціям правильно зорієнтуватися в склад­ній обстановці революційної боротьби й визначити най-коротші шляхи для досягнення головної мети — заво­ювання політичної незалежності.

Прихильники руху ОСНАА прагнули до того, щоб зовнішньополітична діяльність кожного уряду підкоряла­ся загальним завданням антиімперіалістичної боротьби народів в умовах краху колоніалізму. Протягом свого

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

існування ОСНАА послідовно обстоювала ідеї свободи, незалежності, миру й дружби між народами, прогресу', основні зусилля організації спрямовувалися на боротьбу проти колоніалізму, подолання його політичних та еко­номічних наслідків, за національне відродження й со­ціальний прогрес.

Значну увагу рух афро-азіатськоЇ солідарності приді­ляв соціально-економічним проблемам країн «третього | світу», питанням забезпечення їхньої економічної неза­лежності. Важливу роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку для країн, що визволилися, віді­грав економічний семінар, організований ОСНАА в лю­тому 1965 р. в Алжирі. З метою налагодження співро­бітництва в подоланні соціально-економічної відсталості країн, що позбулися пут колоніалізму, рух афро-азіат-ської солідарності утворив спеціальний постійний еконо­мічний орган.

Загалом рух афро-азіатської солідарності надав проце­сові національного визволення міжнародно-політичного характеру і справив тим самим значний вплив на розви­ток міжнародних відносин.

 

 

ДІЯЛЬНІСТЬ 00Н В УМОВАХ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

• Утворення 00Н

• Підтримання миру й міжнародної безпеки

• Операція 00Н у Конго