Новлення режимів «народної демократії»

• «План Маршалла» та східноєвропейські країни. Створення Комінформу та РЕВ

• Радянсько-югославський конфлікт. По­дальша сталінізація країн Східної Європи

• Польські та угорські події 1956 р. Реакція

СРСР

• РЕВ і ОВД наприкінці 50-х — в 60-ті роки

• «Празька весна» 1968 р. «Доктрина Бреж­нєва»

• Особливості міжнародних відносин країн

Східної Європи в 70-ті роки

«Система міжнародних відносин но­вого типу»

 

П

ісля другої світової війни жодна з європейських країн не зазнала таких докорінних змін, як країни Східної Європи, визволені від окупації фашистської Німеччини або від союзу з нею Радянською Армією ціною жертв сотень тисяч її солдатів та офіцерів-

т е м а 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу?»

Війна була завершена в центрі Європи. За спиною радянських солдатів залишилися Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія, Болгарія та держави Прибал­тики, включені напередодні другої світової війни, як і українські та білоруські території, що потрапили до Польщі, територія колишньої Бессарабії, у склад СРСР. Тільки Югославія й Албанія визволилися від фашистської окупації здебільшого власними силами, під проводом комуністичних партій, що належали до Комінтерну. Та­ким чином, унаслідок перемоги антигітлерівської коаліції низка країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) від­новила державність.

Принципова позиція союзників (СРСР, США, Вели­кобританії) відносно визволених країн Західної й Східної Європи (тут термін Східна Європа використовується так, як його вживали в перші повоєнні роки, в тому числі в Організації Об'єднаних Націй. За сучасною терміноло­гією ці країни належать до регіону Центральної й Східної Європи) була викладена на конференції в Ялті (1945) у «Декларації про визволену Європу». В Декларації підкрес­лювалося, що три держави проводитимуть взаємні кон­сультації з питань створення демократичних режимів у визволених країнах, викорінення нацизму й фашизму, вільного вибору народами форми правління, демо­кратичних установ. Формулювання Декларації, підготов­лені американськими дипломатами, виходили із західного розуміння демократії. Американський учасник конфе­ренції в Ялті Ч. Болен пізніше дивувався, чому СРСР погодився на цей текст. В. Молотов («права рука» Сталіна в зовнішніх справах) згадував, що текст видався йому «надмірним». Але Сталін наказав погодитися, бо «ми зможемо виконувати його згодом по-своєму. Справа У співвідношенні сил». І справді, повоєнна політика СРСР у регіоні свідчила, що там, де співвідношення сил складалося на користь СРСР, Сталін невідхильно нав'язував свою волю. Так постали державні структури, відносини яких з Москвою дуже нагадували модель «старшого брата» у відносинах між республіками і цент-рем СРСР. Більшість керівників комуністичних партій країн ЦСЄ прийняли «правила гри» й, принаймні на початку існування європейської соціалістичної системи, неухильно виконували накази з Москви.

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Намагаючись посилити принадність «реального соціа< лізму», відносини між країнами «соціалістичного табору» або «співдружності», на Сході стали називати «мЬк^ народними відносинами нового типу», основою яких вва­жалися ідейна єдність, принцип пролетарського та со­ціалістичного інтернаціоналізму, інші принципи^ діяль­ності комуністичних партій в той час. Насправді нового в цих відносинах практично нічого не було порівняно з аналогічними багатосторонніми відносинами капіталіс­тичних країн. ³

г " •

К-РУ

- ^^;

Сателітизація країн Східної Європи. Становлення режимів «народної де­мократії»

перші повоєнні роки в зовнішній політиці

У1^ СРСР, інших країн ЦСЄ та західноєвропейських,; країн зберігалася інерція союзних відносин у боротьбі з фашистською Німеччиною. Провідною лінією політики було запобігання відродженню німецького мі­літаризму. В 1943—1949. рр. СРСР уклав із країнами ЦСЄ низку договорів, які передбачали співробітництво у справі відвертання «німецької загрози». Країни регіону підпи­сали аналогічні договори між собою, що створило мережу угод, які зобов'язували країни-учасниці до взаємних консультацій з питань зовнішньої політики, а також до розвитку всебічного співробітництва. Загалом країни ре­гіону підписали понад 35 договорів, що визначали їхні

взаємини після другої світової війни.

На продовження союзів воєнного часу в 1947—-1948 рр. велися переговори про підписання договорів, спрямованих проти загрози відродження німецького мілі-;

таризму, між Францією і Чехословаччиною, Францією і Польщею. Початок «холодної війни» завадив завершенню

цих переговорів. •^ 254 |

Тема Т Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

Країни ЦСЄ у зовнішній політиці дедалі більше почали орієнтуватися на Радянський Союз і погоджувати з ним свої зовнішньополітичні кроки. Йдеться передусім про країни—члени 00Н: Чехословаччину, Польщу, Югославію. Вони, наприклад, домагалися, щоб до 00Н були прийняті інші країни регіону — Албанія, Болгарія, Румунія, Угорщина. До речі, в групу країн Східної Європи в 00Н з 1945 р. входили й представники України та Білорусії. Під час сесій учасники групи проводили взаємні консультації з порядку денного. СРСР відігравав на цих консультаціях провідну роль. Постійний пред­ставник Чехословаччини в 00Н Я. Папанек, який зму­шений був піти у відставку, на засіданні Ради Безпеки 00Н у травні 1948 р. розповів, що радянські представ­ники примушували його виступати з питань, які «безпо­середньо не торкалися Чехословаччини», не дозволяли внести пропозицію про обрання Чехословаччини в Раду

Безпеки, про скликання сесії Генеральної Асамблеї 00Н у Празі тощо.

В 1948 р. відбулася перша спільна консультаційна на­рада країн регіону. 23—24 червня у Варшаві зібралися міністри закордонних справ Албанії, Болгарії, Чехосло­ваччини, Польщі, Югославії, Румунії, Угорщини та СРСР, щоб обговорити німецьке питання. Такі консультації прак­тикувалися понад 40 років, у тому числі в межах створеної 1955 р. Організації Варшавського договору.

Але на міжнародні відносини країн ЦСЄ в другій по­ловині 40-х років більше вплинули внутрішні процеси в країнах регіону, ніж наради з метою узгодження зов^ нішньої політики. В 1945—1949 рр. у цих країнах за під­тримки СРСР багатопартійна система поступово заміня­лася на однопартійну. З урядів під різним приводом ви­тіснялися представники буржуазних партій, хоча під час Другої світової війни вони брали участь в опорі фашист­ським окупантам і вважалися, згідно з Ялтинською дек­ларацією, «антифашистськими». Справа в тому, що в Ра­дянському Союзі взяла гору точка зору, що «дружніми» Країни на сході Європи можуть бути тільки тоді, коли Ними керують комуністичні партії. Такими з самого Початку були Албанія і Югославія, в партизанські уряди ^яких представники буржуазних партій не входили. Але в

 

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Румунії бур, жуазні партії мали досить вагомий вплив, а в Румунії до 31 грудня 1947 р. навіть зберігалася монархія.

Перші повоєнні роки продемонстрували також, що в країнах ЦСЄ крім прорадянських сил існували значні прошарки населення, прихильні до західних демо­кратичних порядків і занепокоєні створенням між Захо­дом і Сходом «залізної завіси», тобто системи, що пере­шкоджала виїздові громадян країн ЦСЄ в Західну Європу, а також насадженням чужих цим суспільствам порядків і

культури.

«Витіснення» представників некомуністичних партій з урядів і парламентів країн ЦСЄ проходило часто-густо шляхом проведення показових судових процесів над ни­ми, обвинувачень їх у «змові», у прислужництві «імперіа­лістам США та Англії» або у шпигунстві на їхню користь. У цих методах проглядувалося засвоєння горезвісного досвіду Радянського Союзу, який привнесли численні

радянські радники.

Так, на початку 1947 р. в Угорщині був заарештований

лідер партії дрібних селянських господарів Б. Ковач, восени 1947 р. розкрито «змови» буржуазних партій у Румунії, в Словаччині, лідера селянського руху в Болгарії Н. Петкова. В лютому 1948 р. в Празі був сформований уряд у складі виключно представників компартії Чехо-словаччини, яка спромоглася організувати масові демон­страції у свою підтримку і примусила президента Е. Бене» ша віддати їй владу. Представники некомуністичних партій не чинили опору й емігрували з країни, напо­лохані повідомленнями про стягування радянських військ в окупаційних зонах сусідніх Австрії й Німеччини. Зго­дом Бенеш пішов у відставку.

Однак у перші повоєнні роки, навіть за умов ко-змуністичного наступу, в країнах Центральної й Східної ^Європи переважала тенденція до збереження певних рис парламентаризму, визначення національного шляху роз­витку, не копіюючи радянський досвід. Ряд керівників компартій регіону висунули ідею назвати новий лад «на­родною демократією», щоб підкреслити його відмінність від радянської моделі. Спочатку радянське керівництво з цим погодилося, адже йшлося лише про зовнішнє офор-

•уема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

^дення статусу країн регіону. Насправді вони вже стали сателітами СРСР і слухняно прямували у фарватері його політики. Цей курс спирався не тільки на присутність радянської Армії в регіоні, а й на прихильність до комуністичних ідей досить значної частини населення. В кожній з країн чисельність комуністичних партій зросла. Сателітизація уявлялася їм реалізацією марксистсько-ленінської ідеї, вони вважали її необхідною, щоб створити міцний центр для просування справи комунізму в усьому світі, чинити опір імперіалізмові США та Англії й будувати за прикладом СРСР соціалізмі

«План Маршалла» та східно­європейські країни. Створення Комінформу та РЕВ

ЯЙ-й^ї^і^й-ЇЇ^^ЇЙйї^ЯЗДЙІ^іВДйЙЙЇЇ^^

1946—1947 рр. Сполучені Штати Америки були серйозно занепокоєні розрухою в країнах За­хідної Європи. Спеціально виряджений у Європу для з'ясування стану речей В. Клейтон повідомив американський уряд, що на континенті зруйновані традиційні економічні зв'язки, немає джерел інвестицій, збільшується безробіття. І все це навіть у країнах, які не зазнали втрат через воєнні дії на їхній території, не кажучи вже про Німеччину, Нідерланди та Бельгію, що потерпіли від боїв і бомбардувань. До того ж виснажила себе під час війни Великобританія. У США побоювалися зростання впливу комуністичних партій у Західній Європі та здобуття ними контролю над урядами, особливо у Франції та Італії. США надавали політичну підтримку антикомуністичним силам на виборах, але очевидною була й потреба в серйоз­ній економічній допомозі Західній Європі.

Проблема, проте, полягала в тому, що США не нава­жувалися відмовити Радянському Союзові, країнам Схід­ної Європи в участі у програмі повоєнної реконструкції. Тому у виступі державного секретаря СШАД Маршал-257

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ з, МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ла 5 червня 1947 р. йшлося про готовність США надати допомогу Європі в цілому, тобто коло країн—одер, жувачів допомоги не уточнювалося. Але, як свідчать американські джерела, головною метою «плану Маршал. ла» залишалася допомога Західній Європі. Ч. Болен співробітник державного департаменту, який у той час відповідав за підготовку документів, що стосуються аме­риканської ініціативи, запевняв Маршалла, що СРСР відмовиться від участі. Сам Маршалл уважав, що згода СРСР на участь у плані означатиме його «кінець». Запро­шення на міжнародну конференцію, присвячену планові Маршалла, були все ж таки надіслані СРСР, Польщі, Чехословаччині, які їх прийняли. Згодом, проте, в Москві вирішили, що на досвідченість польських і чехосло­вацьких представників «не можна розраховувати», і в досить грубій формі наказали їм відмовитися. Поїхала тільки делегація СРСР. В. Молотов у своєму виступі на­звав план Маршалла «планом поневолення Європи» й залишив конференцію. Надії Маршалла здійснилися. Західна Європа одержала близько 17 млрд доларів США і стала економічно незалежною від США. Невдовзі Західна Європа почала конкурувати зі Сполученими Штатами на світових ринках, помітно підвищився життєвий рівень

більшості західноєвропейського населення.

Щодо країн Центральної й Східної Європи, то вони

не могли розраховувати на радянську допомогу, яка б дорівнювала обсягові допомоги США Західній Європі. СРСР щойно почав відбудову зруйнованої під час війни економіки. Все ж в окремих випадках, коли це давало негайні політичні дивіденди, така допомога надавалася. Так, у 1947 р. у зв'язку з катастрофічною посухою Чехо-словаччина, Румунія та деякі інші країни одержали зерно з СРСР, і Москва не упустила нагоду використати цей

факт для пропаганди успіхів колгоспного ладу.

Серйозні надії покладалися на створення Ради еко-

помічної взаємодопомоги (РЕВ). Згідно з порівняно ко­ротким повідомленням у радянській пресі, 5— 8 січня 1949р. в Москві відбулася нарада представників Болгарії»

Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини та СРСР» яка ухвалила рішення про створення РЕВ. Її завдання передбачали: обмін господарчим досвідом, розвиток тор"

958 ^'^°

тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

говельних відносин, надання взаємної технічної допо-^ моги? розгортання економічного співробітництва, обмін сировиною, продовольчими товарами, машинами, облад­нанням тощо. Про нехтування організаційним боком справи свідчить унікальність РЕВ у тому відношенні, що, ца відміну від інших міжнародних організацій, вона поча­ла свою роботу без затвердження Статуту або підписання основоположного договору. Практична діяльність РЕВ почалася з квітня 1949 р. РЕВ проголошувалася від­критою для інших країн Європи організацією»

В серпні 1949 р. в Софії були погоджені принципи безоплатної передачі технічних і наукових винаходів, з 1950 р. здійснено перехід від річних до довгострокових угод у межах РЕВ. 9 серпня 1952 р. Болгарія, Румунія, СРСР, Чехословаччина та Польща уклали угоду про будівництво мосту через Дунай.

Перший період діяльності РЕВ характеризувався роз­витком двосторонніх відносин між його членами. Істот­ного піднесення економік країн-членів, яке можна було б порівнювати з результатами реалізації «плана Маршалла»,^ досягти не вдалося. ^

У вересні 1947 р, нарада компартій, що проходила в невеличкому польському містечку Шклярська Поремба, ухвалила рішення створити Інформаційне бюро комуніс­тичних і робітничих партій» Західна преса коментувала цю подію як відновлення Комінтерну й на підтвердження аналогії одразу назвала Інформбюро Комінформом. (Подібна доля спіткала й РЕВ: на Заході її стали називати Комеконом») Створення Комінформу позначило новий етап у протистоянні Заходу й Сходу. У виступі голови Делегації ВКП(б) А, Жданоєа констатувався розкол світу на два протилежні блоки й підкреслювалася необхідність об'єднання всіх сил для боротьби з -імперіалістами й під­палювачами нової війни» В Комінформ із самого початку годили комуністичні й робітничі партії країн Східної Європи (крім Албанії), а також дві найчисленніші партії в Західній Європі — французька й італійська. Кожна з. Партій у Східній Європі закликалася очолити трудящих? Для будівництва соціалізму» Югославські представники, Окрема, гостро критикували КПФ і КПІ за невико­ристання можливостей для революційних перетворень у

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Франції та Італії. В січні 1948 р. було вирішено створити друкований орган Комінформу — газету «За тривалий мир, за народну демократію!» і розмістити її редакцію в Белграді. В комуністичному русі існувала версія, що таку довгу назву придумав Сталін, аби буржуазні газети, наво' дячи цю назву, пропагували таким чином «високі цілі комуністичного руху». Насправді, проте, в газетах по­силалися, як правило, на «орган Комінформу»...

Створюючи цю організацію, СРСР мав на меті дисциплінувати своїх союзників у Східній Європі й рес­таврувати принципи Комінтерну саме тоді, коли майже всюди в регіоні комуністи монополізували політичну владу. На думку ВКП(б), настав час для прискорення темпів «соціалістичних перетворень» — колективізації, індустріалізації й культурної революції. Остання, як свідчили події 1946—1948 рр. в СРСР, означала не тільки поширення освіти та масової культури, а й посилення боротьби зі «згубними впливами Заходу», з «космопо­літизмом», що особливо болісне сприймалося в країнах, які століттями поділяли культурні традиції Західної

Європи.