Є Укладання мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини

• УРСР і розв'язання дунайської проблеми Є Участь УРСР у розв'язанні німецького

питання Є Діяльність ЮНРРА в Україні

• Врегулювання територіальних питань та зміни українських кордонів і складу насе­лення після завершення другої світової війни

• Українська РСР у міжнародних

відносинах періоду загострення «холод­ної війни» та посилення блокового протистояння

П

еріод, про який ідеться, є одним із найсклад­ніших і суперечливих як з точки зору станов­лення й розвитку системи міжнародних відно^ син у повоєнний час, так і з точки зору ролі і місця СРСР у цій системі загалом і Української РСР як складової Радянського Союзу зокрема. Цей період має ряд харак­терних особливостей. Свій початок він бере тоді, коли друга світова війна вступила у свою заключну фазу, коли питання про перемогу над фашистською Німеччиною ан­тигітлерівської коаліції було практично вирішене й, от^»

<<»ма ⁹ Українська РСР на міжнародній арені ^те (1944—1979 рр.)

 

^оли на перший план дедалі очевидніше висувалися проб­леми повоєнної розбудови світу. Це був період, коли си-<гуа'гивна близькість СРСР, США, Великобританії, зумов­лена насамперед наявністю спільного ворога — фашист­ської Німеччини, почала руйнуватися, коли розбіжності в поглядах країн-союзниць на повоєнний устрій світу ста­вали дедалі глибшими, а то й прямо протилежними. Це був період «холодної війни» й гострого блокового проти­стояння, період, коли людство не раз перебувало на межі світової ядерної катастрофи. Період, який почався «холод­ною війною»^ закінчився вторгненням військ СРСР до Аф­ганістану й подальшим загостренням міжнародної обста­новки.

В контексті викладеного слід розглядати всі інші скла­дові системи міжнародних відносин цієї доби. Для УРСР цей період був наповнений важливими подіями, які, од­нак, не піддаються одномірній оцінці. Саме в цей період в УРСР був створений Наркомат закордонних справ, на конфе­ренції в Сан-Франциско вона стала країною-членом і фунда­тором 00Н. УРСР уклала свої перші двосторонні угоди, взяла участь у Паризькій та Дунайській (Белградській) кон­ференціях, стала непостійним членом Ради Безпеки 00Н тощо. Починаючи з 50-х років можливості участі УРСР в міжнародному житті звужуються. Зовнішньополітичні пов­новаження УРСР, визначені відповідним Законом 1944 р. та конституційними змінами того ж року, на практиці набирали все більш формального характеру. Чи не єдиним міжнародним форумом для УРСР залишалася 00Н. Однак період, про який ідеться, за всіх його складнощів і протиріч немає підстав малювати однією чорною фарбою. Як за­значає відомий український дипломат В. Скофенко, не ^ зовнішньополітичну діяльність України радянської Доби відкидати геть, треба її всебічно, зважено й об'єк-їивно проаналізувати, зокрема те, що зробили тоді ук-РЯнські дипломати з точки зору національних інтересів Країни.

<,..••

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

зк-ж^-х-^м-х^х^к^х^я^'»:-:-»»:^^^^^^^

"* "''"-"'«ІІ),

• Створення та розгортання діяльності Наркомату закордонних справ УРСр

<»Я«»К<-»»Х<-№К-:-»:«уК'Х«««-:-Х-К»^^^^^^^

агадаємо, що Україна мала власне зовнішньо­політичне відомство ще в період із грудня 1917 р. до травня 1920 р., тобто за доби україн­ських визвольних змагань. Зовнішньополітичний орган створила й УСРР, яка виникла після повалення УНР Однак зі вступом до складу СРСР вона втратила свої зовнішньополітичні повноваження, а Народний коміса­ріат закордонних справ УСРР був ліквідований. Протягом наступного періоду аж до 1944 р. УРСР не мала свого зовнішньополітичного відомства. Повноваження в цій сфері цілком перебрала на себе Москва.

В 1944 р. вище політичне та державне керівництво СРСР ухвалило рішення про перетворення Наркомату за­кордонних справ СРСР із загальносоюзного на союзно-республіканський. Закон про це затвердила 1 лютого 1944 р. Х сесія Верховної Ради ^ СРСР. Було внесено й відповідні зміни до КонституціьСРСР (ст. 18 «а»). За директивою з Москви VI сесія Верховної Ради УРСР 4 березня 1944 р. ухвалила Закон про утворення Нарко­мату закордонних справ УРСР. Відповідні зміни були внесені до Конституції УРСР (ст. 15 «б»). УРСР делегува­лося право брати безпосередню участь у міжнародних зносинах. Декларувалося також, що УРСР має право при­значати й відкликати своїх повноважних представників в інших країнах, вступати в безпосередні зв'язки з іно­земними державами. Разом з тим Конституція СРСР за­лишила за СРСР право визначати загальні напрями зов­нішньої політики й відносин з іншими державами.

Народним комісаром закордонних справ УРСР було при­значено О. Корнійчука. Щодо структури наркомату тя функцій його підрозділів, то перший відділ наркомату мав відати питаннями відносин з сусідніми державами, другий — з Англією та США, третій — з Болгарією» Югославією, Угорщиною, Грецією та Туреччиною, на чет­вертий відділ покладалося вирішення питань, пов'язаних

< кла 9 Українська РСР на міжнародній арені Т⁰¹" (1944—1979 рр.)

Німеччиною І? підписанням мирних договорів з її Союзниками в Єї^опі. Значна увага приділялася добору й •дгоговЦ¹ кадрів. 'До Вищої дипломатичної школи СРСР 'дипломатичних курсів при НКЗС СРСР з України планувалося направити 50 чоловік. Великий інтерес до розгортання роботи НКЗС УРСР виявили представники ^рубіжних країн, зокрема посол США в СРСР А. Гар-піман та посол Великобританії в СРСР А. Керр. До Києва вибули перші іноземні делегації, представники засобів расової інформації. 12 липня 1944 р. з формальних при­чин (незнання іноземної мови) Москва звільняє О. Кор­нійчука з посади. Народним комісаром закордонних справ було призначено відомого партійного функціонера 1 Мануїльського. З його приходом значно посилився політико-ідеологічний аспект діяльності наркомату. І це не було випадковим: Д. Мануїльський одночасно обіймав посаду члена політбюро ЦК Компартії України, де відпо­відав за «ідеологічну роботу». Майже весь 1944 та 1945 рр. пройшли під знаком очікування в Україні встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами. Цього, однак, не сталося. Разом з тим були зроблені перші кроки на шляху утвердження міжнародної присутності

УРСР.

НКЗС УРСР взяв участь у підготовці Угоди між урядом

УРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ), а також Угоди з ЮНРРА (Адміністрація допо­моги й відбудови при Об'єднаних Націях). У листопаді 1944 р. до Києва після відвідин Москви прибула юго­славська делегація в складі І. Шубашича та Е. Карделя.. І листопада 1944р. в Київському університеті їм. Г. Г. Шев^ ченка відкрився факультет міжнародних відносин. Чимало його випускників згодом стали відомими дипломатами^ вченими. Серед них — А. Бутейко, В. Василенко, К. Забігайло, В. Скофенко, Б. Тарасюк, Г. Удовенко,^ П. Удовиченко, Г. Цвєтков та багато інших. У 1945 р. почав видаватися журнал «Сучасне та майбутнє», в якому висвітлювалися проблеми зовнішньої політики й між­народних відносин. Предмет особливої уваги^Наркомату Кордонних справ УРСР становили питання^ пов 'язані з Убезпеченням участі УРСР у майбутній міжнародній °Рганізації. Москва, як відомо, на конференції в Думбар-^н-Оксі,і поставила питання про включення всіх

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

радянських республік до числа ініціаторів її створення Радянська вимога не дістала підтримки на конференції, д кінцевому підсумку на Кримській (Ялтинській) конфе, ренції було досягнуто домовленості про те, що на май­бутній міжнародній конференції УРСР разом із БРСр будуть визнані країнами — членами й фундаторами 00Н. Над підготовкою відповідних документів працював Наркомат закордонних справ УРСР.

йїй»?ййййіі.а»йй№^<<-й»й-:?.й%г«і^

• Участь УРСР в Установчій конфе­ренції 00Н у Сан-Франциско. Вихід УРСР на міжнародну арену

й»}»»»:-:^»»:^^:^^^-:-:»:-:^»»:^^^^^

лтинська домовленість про включення УРСР та БРСР до числа членів—фундаторів 00Н по-різному тлумачилася сторонами. Нагадаємо, що до Сан-Франциско запрошувалися тільки ті країни, які підписали Декларацію Об'єднаних Націй 1942 р., або ті, які потім приєдналися до неї. Ні серед перших, ні серед других радянських республік не було. СРСР вважав, що оскільки УРСР та БРСР перебували в стані війни з Ні­меччиною, то вони автоматично запрошуються до Сан-Франциско. США й Великобританія виходили з того, що рішення про запрошення УРСР та БРСР до Сан-Фран­циско має бути ухвалене шляхом голосування на самій конференції. Розбіжності сторін щодо цієї проблеми викликали чергове загострення ситуації. 24 квітня 1945 р., ще до початку конференції, В. Молотов в ультимативній формі ще раз виклав радянську вимогу про автоматичне визнання УРСР та БРСР членами 00Н.

Я

Конференція розпочала свою роботу 25 квітня 1945р. Серед запрошених до конференції УРСР та БРСР не бу­ло. 27 квітня 1945 р. засідання глав делегацій (Керівного комітету) одноголосне ухвалило постанову про те, щоб включити дві радянські республіки до числа первісних членів міжнародної організації. Рішення про запрошення УРСР та БРСР до участі в конференції, поставлене на голосу-

•гема 9 Українська РСР на міжнародній арені ^ (1944—1979 рр.)

яання ЗО квітня 1945 р., одностайно підтримали делегати конференції. 1 травня 1945 р. Генеральний секретар кон­ференції А. Хісс надіслав до Києва телеграму на ім'я народного комісара закордонних справ УРСР Д. Мануїль-ського із запрошенням УРСР до участі в роботі конфе­ренції в Сан-Франциско. 6 травня 1945 р. делегація УРСР прибула до Сан-Франциско.

Наділення УРСР та БРСР зовнішньополітичними повно­важеннями та визнання їх членами—засновниками 00 Н викликало широкий міжнародний резонанс і неоднозначні оцінки. Переважна більшість західних аналітиків та полі­тиків погоджувалися в тому, що ні конституційні зміни 1944 р., ні рішення конференції в Сан-Франциско не внесли принципових змін у державно-політичний статус УРСР та БРСР, які не стали загальновизнаними суб'єк­тами міжнародного права й не мали змоги проводити власну, незалежну від Москви зовнішню політику. Існу­вали й інші точки зору, відповідно до яких УРСР здобула частковий міжнародно-правовий статус. В Декларації ОУН з приводу рішення конференції в Сан-Франциско відносно УРСР зазначалося, що незалежно від імперських розрахунків Москви, пов'язаних із членством УРСР в 00Н, фактом є те, що після Сан-Франциско Україна вийшла на міжнародну арену.

Очолювана Д. Мануїльським делегація УРСР на кон­ференції в Сан-Франциско налічувала 12 чоловік (заступ­ник Голови уряду УРСР І. Сенін, директор Інституту історії АН УРСР акад. М. Петровський, ректор Київсь­кого університету ім. Т. Г. Шевченка проф. В. Бондарчук, П. Удовиченко та ін.). Делегація УРСР включилася в роботу конференції на її вирішальному етапі, коли поча­лося обговорення й вироблення Статуту майбутньої організації. Голова української делегації очолював на цій конференції комітет, на який покладалося формулюван­ня преамбули, цілей та принципів Статуту 00Н. З ініціа­тиви УРСР до Статуту було включено низку важливих Положень, зокрема положення про сприяння міжнарод­ному співробітництву в розв'язанні економічних і соці­альних проблем, про загальну повагу й забезпечення прав і основних свобод людини незалежно від расової належ­ності, статі, мови й релігії. Д. Мануїльський входив також

^1^ 9-302

 

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

до Керівного комітету та брав участь у роботі першого комітету третьої комісії, де розглядалися структура й про. цедурні питання Ради Безпеки — головного органу май­бутньої міжнародної організації. Інші члени української делегації активно працювали в комісіях і комітетах кон­ференції. Робота української делегації в Сан-Франциско попри те, що вона проходила під пильним наглядом представників СРСР, стала важливим кроком України на важкому шляху до міжнародного визнання. 25 червня в оперному театрі Сан-Франциско в урочистій і святковій обстановці всі делегації, стоячи й аплодуючи, одноголос­не прийняли Статут О ОН. Наступного дня — 26 черв­ня — в Будинку ветеранів у Сан-Франциско всі 50 де, легацій підписали Статут 00Н і Статут Міжнародного суду. Серед перших ці документи підписала й делегація УРСР. 22 серпня 1945 р. Президія Верховної Ради Української РСР ратифікувала Статут 00Н.

З цього часу й до дня проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. 00Н була, як уже зазначалося, майже єдиною трибуною, через яку світ отримував ін­формацію про наш народ, його історію й культуру. В перші повоєнні роки представники УРСР неодноразово обиралися до керівних органів 00Н, а сама УРСР — до організацій системи 00Н. У вересні 1945 р. в Лондоні нарком закордонних справ УРСР був обраний віце-голо­вою Підготовчої комісії 00Н. 10 січня 1946 р. УРСР разом з іншими 17 країнами стала членом Економічної й Соціальної Ради (ЕКОСОР). Формування нової струк­тури міжнародних організацій спричинило появу числен­них спеціальних органів і установ системи 00Н. УРСР приєднувалася до них або ж ставала однією з їх заснов­ниць. У 1946 р. вона була обрана членом кількох спеціалі­зованих органів ЕКОСОР: Статистичної комісії. Комісії з прав людини. Комітету в справах біженців і переміщених осіб тощо. В 1947 р. УРСР стала членом економічної комісії для Європи. Під час роботи першої сесії Гене­ральної Асамблеї 00Н у грудні 1946 р. делегата УРСР було призначено членом Ревізійної комісії 00Н. УРСР стала однією з країн—засновниць Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), створеної 7 квітня 1948 р. Про зростання міжнародного авторитету УРСР у ці роки свід;

чило обрання її членом Ради Безпеки 00Н на дворічний термін (1948—1949). л—— ^

^"

т е м а 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944— 1979рр.)

Як уже зазначалося, незважаючи на жорсткий конт­роль Москви, українські дипломати, які працювали в 00Н, інших міжнародних організаціях, намагалися за-ймати власну позицію з тих чи.інших питань. Загально­відомим є, наприклад, факт, коли делегат УРСР підтри­мав, на відміну від представника СРСР, думку делегації Південне-Африканської Республіки про те, що держава, винна в агресивних діях, має після врегулювання кон­флікту відшкодувати заподіяні нею збитки. За період свого членства в Раді Безпеки голосування УРСР тричі не збігалося з голосуванням делегації СРСР. Так, 4 листопа­да 1948 р. представник СРСР утримався під час голосу­вання резолюції з палестинського питання, а делегація УРСР голосувала проти резолюції. 5 жовтня 1949 р. пред­ставник УРСР голосував проти додаткового відшкодуван­ня витрат військових спостерігачів 00Н в Індонезії, пред­ставник СРСР — утримався. Такі красномовні факти свідчили про намагання хоч якоюсь мірою стверджувати «окремішність» української дипломатії, яка робила свої перші кроки. Разом з тим, певна річ, не слід і пере­оцінювати значення подібних фактів, бо за умов, що в них працювали українські дипломати в 00Н, інших між­народних організаціях, вони не робили погоди: «погода» визначалась Москвою.

Міжнародна діяльність УРСР у перші повоєнні роки не обмежувалась участю в роботі 00Н та інших міжна­родних організацій. Про інтерес міжнародної спільноти до УРСР, про певне зростання її міжнародного автори­тету свідчило й розширення її міжнародних контактів — економічних, політичних, культурних. Наприклад, 1 квіт­ня 1945 р. з візитом до Києва прибув президент Чехосло-ваччини Е. Бенеш, 17 квітня того ж року — Голова Ради міністрів Югославії Й. Б. Тіто, 10 жовтня 1946 р. — польська урядова делегація на чолі з М. Осубкою-Мо-равським, 10 квітня 1947 р. — відомий діяч Республі­канської партії США Г. Стассен, 11 серпня 1947 р. — Делегація Великих Народних зборів Болгарії, а 22 лютого 1948 р. — президент Угорщини Т. Золтан. З кінця 40-х років, як уже зазначалося, можливості участі УРСР у між­народній політиці стають дедалі обмеженішими.

т

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

г-к-»»»»»:-»:^^':^^^':^-^^^^^^^

• УРСР і розв'язання повоєнних проблем Європи

«к«<<-к-к<-№№к«<<<-к-:-:<-:у:-:-:<<^^^^^^

Виявом міжнародної присутності УРСР у перші повоєнні роки стала участь у розв'язанні проблем повоєнного розвитку Європи. При цьому слід ма­ти на увазі, що йдеться знов-таки про специфічну міжна­родну активність. В усіх принципових моментах вона була обмеженою, ініціювалася не Києвом, УРСР, а Москвою Радянським Союзом. Проте навіть за таких умов УРСР намагалася нагадувати світові про себе. Тією чи іншою мірою УРСР стала причетна до світової політики, до практики двосторонньої, зокрема конференційної, дипло­матії. Дипломатичний досвід, набутий тоді, відіграв і про­довжує відігравати позитивну роль у становленні й роз­витку зовнішньої політики та дипломатії сучасної Ук­раїни.

Слід підкреслити, що радянська історіографія прак­тично ігнорувала питання, пов'язані з участю УРСР у роботі Паризької та Дунайської конференцій, у вирішен­ні німецького питання, інших міжнародних проблем по­воєнної доби. Чи не єдиною спробою заповнення цієї прогалини до цього часу залишається монографія Л. Ле-щенка «Україна на міжнародній арені (1945—1949 рр.)», видана майже ЗО років тому.

^^^•№^56»9Кі!?і9!Іі5^^!^^

• Укладання мирних договорів