Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Передумови виникнення «холодної війни» початок «холодної війни» Становлення блокового протистояння Особливості протистояння Заходу і Сходу в другій половині 50-х — на початку 60-х років

Поиск

ї^»:.^^»^»»?те^^-йй№^^адай%-^?к5»ж^

• Передумови виникнення «холодної війни»

»:Л^К«•^»X<•:•^^^»^»»X•:•:•^К•>К<•^^В№^;^«^«<»В«О^X•^:^^^^

ермін «холодна війна» вживається для характе­ристики конфлікту, сторони якого не вдають­ся до використання збройних сил одна проти одної. Виникнення самого терміна датується приблизно XIV ст. Щодо конфронтації між СРСР і західними держа­вами на чолі зі США цей термін уперше був ужитий британським часописом «Триб'юн» восени 1945 р. в ко­ментарі відомого письменника Д. Оруелла. Пізніше, на початку та наприкінці 1947 р., цей термін підхопили відповідно Б. Барух та В. Ліпман. Характерно, що всі «автори» терміна «холодна війна» не були професійними політиками чи, принаймні, не брали в той час участі в

т

Тема З

«Холодна війна?» та структурне закріплення біполярності в Європі


 


державній діяльності. Та, мабуть, саме тому, не зв'язані традиційною обережністю дипломатії, вони втілили в дещо застарілу метафору загальне відчуття поступового

переходу союзників у другій світовій війні від партнерства до протистояння.

Насправді переростання протистояння в перманентну конфронтацію відбулося дещо пізніше, у 1947—1949 рр. Саме тоді стало очевидним, що лідери обох таборів уже кардинально переглянули ставлення до колишніх союз­ників і «логіка війни» стала для них домінуючою. Але жоден із них не вдавався до використання терміна «хо­лодна війна», утвердився ж він у політичній риториці

лише з виникненням гострих кризових ситуацій у полі взаємовідносин Заходу та Сходу.

Однією з найважливіших складових конфронтації, яка призвела до «холодної війни», була ідеологічна. Дві над­держави — переможниці в другій світовій війні нама­галися перебудувати світ згідно зі своїми ідеологічними настановами, тому їхня зовнішньополітична діяльність набувала, певною мірою, месіанського характеру.

СРСР, як ніколи після відмови ще у 20-х роках від ідеї світової революції, був близький до реалізації цієї над-мети на практиці, принаймні в деяких частинах світу.

США вдруге у своїй історії відкинули принцип не­втручання в європейські справи, оскільки це дорівнювало невтручанню у глобальні політичні процеси. І друга спро­ба мала бути безумовно вдалою. США прагнули не лише стати «першими серед рівних», а й одноосібне домінувати в повоєнному світі. Така позиція дістала відображення в ідеологічній схемі «Пакс Американа». Складовими запла­нованого успіху були економічна міць США, ослаблення західноєвропейських держав та їхня економічна й полі­тична залежність від північноамериканського партнера і, нарешті, монопольне володіння атомною зброєю.

У цій ситуації головною загрозою не тільки для опе­ративних інтересів, а й для ідеологічних концепцій обох наддержав стали вчорашні союзники. Для США до до­воєнного протистояння двох антагоністичних систем до­далася загроза поширення впливу СРСР у ключових регіонах світу — Європі та Азії. Крім того, СРСР був

найвірогіднішим претендентом на порушення «атомної монополії».


РОЗДІЛ І

СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД. НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»


 


Згодом конфронтація стала елементом ідеологій обох сторін і допомагала лідерам військово-політичних блоків консолідувати навколо себе союзників «перед обличчям зовнішнього ворога». Справді, нове протистояння вима­гало згуртованості всіх членів обох протилежних таборів — капіталістичного й соціалістичного. Але оскільки ще свіжими були спогади • про спільну боротьбу проти єдиного ворога, залучення всіх партнерів до конфронтації вимагало від обох наддержав неабияких ідеологічних зусиль щодо створення «образу ворога». Це підвищувало рівень «ідеологізації» політики наддержав, бо демонізація супротивника та інші містифікації щодо походження протистояння (протистояння добра й зла, світла й тем­ряви тощо) призводили до посилення впливу ірраціо­нальних чинників на практичну політику.

Ще одним конче важливим чинником формування ситуації невідворотного перетворення «холодного миру» на «холодну війну» став «ядерний фактор» — прин­ципово нове явище в повоєнних міжнародних відно­синах. Гонка ядерних озброєнь була не наслідком, а скоріше визначальним чинником «холодної війни».

«Ядерний фактор» став новим утіленням традиційного для світових держав підходу до вирішення міжнародних проблем з позиції сили. Наддержави отримали технічну можливість знищити будь-якого опонента, що відрізняло їх від інших держав та підштовхувало до максимальної глобалізації своєї політики. Водночас саме наявність ядерного потенціалу спричинила створення ситуації, коли, за висловом Р. Арона, «мир неможливий^ війна неймовірна». Маючи військовий потенціал, що' давав змогу стерти супротивника з лиця землі, жодна зі сторін не могла вдатися до подібного кроку, бо відповідь була б такою ж нищівною. Ознакою нової- ситуації стало «балан­сування на межі війни» — сутність усього повоєнного протистояння та основа певної стабільності під час «хо­лодної війни».


Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

Початок «холодної війни»


апруження у відносинах між союзниками зрос­тало поволі. Гострі пропагандистські випади з обох сторін траплялися й раніше, але справжня конфронтація розпочалася лише 1946 р. Перші кроки сторін у напрямі конфронтації скоріше становили вияв концепції отримання, диктувалися намаганням зберегти досягнутий у результаті другої світової війни статус-кво. На цьому етапі розвитку конфлікту двох систем сторони лише поволі закріплювалися на територіях, що перебували в зоні їхнього військового контролю, прагнучи створити міжнародні умови для ефективного захисту національних інтересів.

 

Точками відліку «холодної війни» традиційно вважа­ються три історичні події: промова Й. Сталіна на зборах виборців (1946), фултонська промова В. Черчилля (1946) та проголошення «доктрини Трумена».

У своїй промові перед виборцями 9 лютого 1946 р. Сталін закликав радянський народ до нових жертв заради зміцнення обороноздатності держави. Водночас жодного слова не було сказано про можливості співпраці із Захо­дом. Слід зауважити, що в передвиборному зверненні ЦК ВКП(б) від 2 лютого 1946 р, співпраця з союзниками визначалась як головна складова повоєнного світового устрою. Але наступного ж дня — 3 лютого — у США розпочалася пропагандистська кампанія з приводу радян­ського «атомного шпіонажу» (до речі, про інтерес спец-служб СРСР до «Манхеттенського проекту» американ­ському керівництву стало відомо щонайменше за півроку до появи відповідної інформації у ЗМІ). Якщо зіставити Ці факти, певну жорсткість виступу Сталіна можна пояс­нити саме реакцією на американський демарш.

Захід відповів гострими випадами на адресу Радянсь­кого Союзу. Суспільну думку вже почали готувати до майбутньої зміни курсу щодо союзників. Фултонська про­мова Черчилля (1946) стала однією з найпомітніших подій У цьому контексті. Черчилль у цій промові першим серед західних політиків ужив термін «залізна завіса», запровад-


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ.БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»»

жений ще Геббельсом, і таким чином констатував поділ Європи на зони, що контролювалися протилежними сто­ронами. Але занепокоєння в нього викликала насамперед можливість поширення радянського впливу за «залізну завісу», порушення вже існуючого балансу. Найбільшу небезпеку Черчилль убачав у комуністичних партіях Великобританії та Сполучених Штатів, хоча, за його власним висловом, комунізм у цих країнах «перебував ще в дитячому віці». Черчилль не висловив і побоювань щодо можливості воєнного нападу СРСР на країни Захо­ду. Він боявся не нової війни, а результатів тої, що вже завершилася. СРСР, який переміг у війні та вперше розірвав «буферний пояс», що ізолював його від світу, відчув, за думкою Черчилля, апетит до «нелімітованої експансії свого впливу та ідеології». Висновок промови був очевидний: необхідно консолідувати країни Заходу та підсилити їх у військовому відношенні, щоб запобігти подальшому посиленню СРСР. Жодним чином не йшло­ся в промові про контрнаступ та «відкинення комунізму», які стали ідеологічною основою «холодної війни». Фул-тонська промова скоріше була декларацією «холодного миру», стримування СРСР, але аж ніяк не проголошен­ням «холодної війни».

Узгоджувалися з подібною позицією і дії США, які приділяли значно більшу увагу не тискові на СРСР та східноєвропейські країни народної демократії, де саме в цей час усувалися з урядів представники центристських партій, а ситуації в країнах Західної Європи. США засто­сували весь свій вплив на союзників, щоб навесні 1947 р. відправити у відставку міністрів-комуністів з урядів західноєвропейських країн. Наступним кроком США в посиленні протистояння стало ідеологічне обгрунтування нових напрямів зовнішньої політики. Це завдання мала виконати «доктрина Трумена»^ висунута адміністрацією США на початку 1947 р. Доктрина проголошувала необхідність переходу від «стримування» до «відкидання» комунізму. І хоча «доктрина Трумена» гарантувала саме збереження статус-кво, вона заклала, підґрунтя для на­ступних контрзаходів, ^ ц

До часу висунення «доктрини Трумена» суперечка в керівництві СЛІА між «ідеалістами», що стояли за про­довження партнерства з СРСР (це насамперед Е. Руз-


Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

вельт, син Ф. Рузвельта, та міністр торгівлі Г. Воллес), і «реалістами», які відкидали можливість такого партнерст­ва та вважали першочерговим завданням запобігання поширенню радянського впливу у світі (морський міністр Д. форрестал, Д. Ачесон, Д. Кеннан, Ч. Болен), потроху вирішувалась на користь останніх. Нарешті на початку 1947 р. президент Трумен остаточно прийняв позицію «реалістів». 12 березня 1947 р. він виступив у конгресі з промовою, у якій виклав власне бачення концепції «стримування». Задля відвернення загрози просування комунізму на Захід Трумен закликав удатися не до зброй­ної сили, а до масованої фінансової допомоги країнам, де існувала небезпека посилення лівих. Він запропонував надати Туреччині та Греції фінансову допомогу, спрямо­вану передусім на перебудову збройних сил.

«Холодна війна» ще не стала справжньою війною, але чітко визначилося глобальне протистояння двох наддер­жав. Це протистояння призвело до консолідації союз­ників СРСР і США в межах двох таборів, що проти­стояли один одному. Внутрішня логіка цього протистоян­ня, що вже переростало в «холодну війну», вимагала від сторін залучення до конфліктів і втручання в розвиток подій у будь-якій частині світу. Зусилля США та СРСР спрямовувались передусім на домінування у військовій сфері. З самого початку протистояння розгорнувся процес мілітаризації обох наддержав. Це виявлялося в уповільненні темпів демобілізації у збройних силах СРСР, зберіганні обсягів військових видатків на рівні воєнного періоду тощо. Аналогічні вимоги висувалися до союзників по коаліціях.

США не забували й про захист своїх економічних позицій, насамперед у Європі. Але щоб набути міцних союзників у Європі проти СРСР та забезпечити експансію американської промисловості в регіон, не­обхідно було відбудувати зруйновані та виснажені війною економіки європейських країн. Цій меті відповідала прог­рама широкомасштабної економічної допомоги, відома під назвою «план Маршалла». Проте реалізація цього плану спричинила різке посилення конфронтації. По­зитивна ідея допомоги країнам Європи в повоєнній ьідбудові їхніх економік пов'язувалася з установленням


З 9-302

 

 


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД< НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНІМ

доволі жорсткого контролю США за діяльністю країн, що приймали план. Ці умови, що викликали непорозуміння навіть із західноєвропейськими союзниками США, були неприйнятними для СРСР. Наприклад, така умова, як узгодження експортних планів країн—учасниць плану, закрила б можливості поставок до СРСР збагаченого» урану з Німеччини та Чехословаччини, що означало б підрив ядерної програми Радянського Союзу і збережен­ня ядерної монополії США. Саме тому СРСР відмовився від підтримання розрядки, що тривала з осені 1946 р., і прийняв тезу «про розкол Європи на два табори». ^

Ще більш загострилося протистояння із запроваджен­ням різноманітних економічних обмежень для СРСР та східноєвропейських країн. Утворення КОКОМ, поклика­ного стати на заваді наданню країнам східного блоку новітніх технологій, стимулювало протистояння в еконо­мічній сфері та ізоляцію між ринками Заходу та Сходу.

Не дивно, що реакція СРСР на подібні кроки була негативною і він удався до заходів у відповідь. У вересні 1947 р. у Польщі пройшла нарада комуністичних партій, яка започаткувала створення Комінформу. І хоча прак­тична користь цього органу, що мав координувати комуністичний рух у світі, була невеликою, він все ж дав змогу СРСР посилити контроль переважно за європей­ськими компартіями, і побоювання Заходу, який убачав у всіх діях лівих сил вплив або навіть керівництво Москви, дістали нарешті матеріальне підтвердження.

Радикальні зміни в повоєнному політичному устрої

східноєвропейських держав вимагали рішучих дій також в економічній сфері. Перехід цих держав до. орбіти Ра­дянського Союзу привів до формування нових еконо­мічних відносин, що порушило, між іншим, довоєнні зовнішньоекономічні зв'язки. Конфронтаційний характер відносин по лінії Захід—Схід унеможливлював відбудову зв'язків із західноєвропейськими країнами, тож нагаль­ною потребою став пошук нових зовнішньоекономічних партнерів. Перші роки повоєнної відбудови багато в чому пов'язали країни Східної Європи з СРСР. Тому постало питання про створення організації економічного спів";

робітництва цих країн. У січні 1949 р. у Москві на нараді представників Болгарії, Польщі, Румунії, СРСР, УгорЩй-

66,


Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення», біполярності в Європі ^

ни та Чехословаччини було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Того ж року членом Ради стала Албанія, а наступного — НДР. СРСР установив тісні економічні зв'язки з країнами Східної Європи, що давало йому змогу більш ефективно впливати на їх розвиток. Водночас було завершено процес перебудови державного апарату в цих країнах, ключові керівні посади вже обіймали комуністи та їхні союзники, а самі комуністичні партії поступово втрачали свою незалежність від Москви. Таким.чином, інтенсифікувався процес сателізації схід­ноєвропейських країн, посилився контроль СРСР за по­літичними та іншими процесами їхнього суспільного життя.


«95Ю№&56Є^^^!^^К5і^і'5і^6М^Ї-^^^

• Становлення блокового протистояння

•»Ій№йЗД^^Й*%^-^-їй*:ЇЯйК№:й^?й*:Я?^^

еред загрозою нового протистояння життєво важливими для Західної Європи стали гарантії безпеки. Логіка конфронтації підказувала, що шукати їх слід не в загальноєвропейській системі, а в межах західного табору. Така система мала забезпечити недоторканність держав Західної Європи насамперед за рахунок зміцнення військового потенціалу. Центром вій­ськової інтеграції Західної Європи стала Великобританія.-Роз'єднана Німеччина та слабка Франція не сприймалися в Лондоні як гарантія проти поширення комунізму, тому для досягнення цієї мети необхідна була консолідація зусиль усіх держав Західної Європи та узгодження їхніх дій зі США. Великобританія відводила для себе роль сполуч­ної ланки між США і Європою.

 

Першим кроком до консолідації стало підписання 4 березня 1947 р. у Дюнкерку англо-французького Договору про союз та взаємну допомогу строком на 50 років. Його основною метою декларувалося «запобігання новій аг­ресії з боку Німеччини». г


РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ>»

Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р. англійський міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед палатою громад запропо­нував створити Західний союз європейських держав. Ця ініціатива дістала підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі розпочалася конференція представників Великобританії, Франції, Бельгії, Голландії та Люксем­бургу. 17 березня 1948 р. вони підписали Договір про економічне^ соціальне й культурне співробітництво та ко^ лективну самооборону. Цей договір дістав назву «Брюс­сельський пакт». Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася протидія «відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним питанням порядку денного конференції була проблема утворення західнонімецької держави та майбутньої її ін­теграції до європейських військових угруповань. Укла­дення «Брюссельського пакту» певною мірою вгамувало побоювання Франції та країн Бенілюксу щодо німецько­го реваншизму.

Згідно з договором формувалися консультативна рада

міністрів закордонних справ, військовий комітет мі­ністрів оборони та військовий штаб. На початку жовтня 1948 р. була створена військова організація Західного союзу. Реалізуючи свої плани розбудови системи безпеки в Європі, Великобританія у квітні 1948 р. провела таємні переговори зі Сполученими Штатами та Канадою щодо створення трьома державами Північноатлантичного сою­зу. За задумом Лондона, цей союз мав доповнити За­хідний у загальній системі безпеки та надати англії «ядерні гарантії» безпеки.. Сполучені Штати підтримали дії європейських союзників щодо військової інтеграції й були готові приєднатися до цього процесу.

11 червня 1948 р. сенат США ухвалив резолюцію № 239 — «резолюцію Ванденберга». Ця резолюція означа­ла офіційну відмову Вашингтона від практики неприєд­нання до військово-політичних об'єднань за межами Західної півкулі в мирний час. Прийняття «резолюції Ванденберга» дало США змогу безпосередньо очолити процес створення військово-політичних блоків у всьому світі, і насамперед у Європі. 6 липня 1948 р. розпочалися ініційовані США таємні переговори між Сполученими


Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

Штатами, Канадою та членами Західного союзу. Темою переговорів стала «оборона Атлантичного регіону». Вже наприкінці 1948 р. одночасно з роботою над текстом май­бутнього договору США провадили консультації ще з сьома країнами Західної Європи: Італією, Данією, Іс­ландією, Норвегією, Португалією, Ірландією та Швецією. Лише останні дві відхилили пропозицію північноамери­канського партнера. Всі інші дали принципову згоду приєднатися до майбутнього блоку. 4 квітня 1949 р. Північноатлантичний пакт підписали у Вашингтоні пред­ставники Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США та Франції. З серпня того ж року договір набрав чинності. З метою підтримки атлантичної інтеграції в жовтні 1949 р. сенат США затвердив закон «Про взаємну військову допомогу». Вже в січні 1950 р. згідно з цим законом США уклали вісім двосторонніх угод із за­хідноєвропейськими членами НАТО про фінансову допо­могу у військовій сфері. В 1951 р., керуючись законом, конгрес затвердив суму асигнувань — 9,5 млрд доларів — для кредитування закупок військової техніки та облад­нання членами НАТО.

Наступним кроком у посиленні співпраці в межах НАТО стало підписання членами альянсу 19 липня 1951 р. конвенції «Про статус збройних сил країн—учасниць НАТО». Згідно з її положеннями США одержували право утримувати в Європі військові бази, збройні сили альянсу могли розташовуватися на території інших країн—членів НАТО, в обох випадках іноземні збройні сили фактично користувалися правом екстериторіальності. Але йшлося не лише про формальне об'єднання держав Західної Єв­ропи, а й про перетворення нових атлантичних зв'язків на справжню запоруку недоторканності, тобто формуван­ня ефективного військового утворення. А досягти цього було неможливо без участі Західної Німеччини. Проте перспектива ремілітаризації ФРН викликала занепо­коєння не лише на Сході, але й на Заході континенту.

Продовженням курсу Заходу на реінтегрування ФРН у європейські структури стало приєднання 18 квітня 1951 р. Німеччини до Договору про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі згідно з «планом Шумана».


.а..

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МОКНАРОД. НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»


 


Водночас Франція запропонувала ідею створення «євро­пейської армії», до складу якої мали входити й німецькі військові контингенти. Втілюючи в життя курс на відновлення військової моці Німеччини, західні держави вже в 1950 р» дали згоду на створення збройних сил ФРН, зняли обмеження військового виробництва, амністували значну кількість воєнних злочинців з числа кадрових військових. Останнім кроком на шляху консолідації Західної Європи стало включення ФРН до Західного

союзу та НАТО.

Цей крок викликав жорстку негативну реакцію СРСР.

Радянський Союз розірвав союзницькі угоди часів війни з Англією та Францією. У відповідь на відбудову військової машини Німеччини, що сприймалася Моск­вою як складова підготовки Заходу до наступу на СРСР, Радянський Союз удався до створення військового блоку, що мав об'єднати східноєвропейські країни народної де­мократії навколо СРСР та сформувати ефективні ме­ханізми єдиного управління збройними силами всього блоку. У травні 1955 р. у Варшаві СРСР, Польща, Болгарія, НДР, Румунія, Угорнщна та Чехословаччина підписали договір про створення Організації Варшавського договору (ОВД). Варшавський пакт не змінював радикаль­но ситуацію в Європі, бо на момент його укладення СРСР уже підписав двосторонні договори з країнами Східної Європи. Крім того, пакт не мав агресивного ха­рактеру, бо не виключав можливості поліпшення від­носин країн-членів із Заходом, декларував недоторкан­ність суверенітету держав-учасниць. Задля поліпшення ситуації на переговорах з німецької проблеми підпоряд­кування НДР єдиному командуванню відстрочувалося. Ще до укладення Варшавського договору, 15 травня 1955 р., СРСР підписав мирну угоду з Австрією, зобов'я­завшись вивести свої війська з її території. Отже, утво­рення Варшавського блоку не мало практичного значен­ня, а було ще одним актом залякування, який органічно укладався в картину конфронтації Заходу й Сходу протя­гом усієї «холодної війни».

З утворенням ОВД було завершено процес кон­солідації союзників обох наддержав, залучення їх до участі в глобальній конфронтації та легалізації нових


Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

союзницьких відносин у політичній, військовій та еко­номічній сферах. Блокова біполярність ставала реаль­ністю.


 




Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 841; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.255.198 (0.016 с.)