З колишніми союзниками Німеччини

»ЮЯЙ^ЗД:::%їй:Яйї:їйї5йїй:::Я5й:й:й^^^^^

ісля завершення другої світової війни на порядок денний висунулися питання правового оформлення її міжнародно-політичних наслідків, мирного вре­гулювання в Європі. Країни-переможниці досягли домов­леності про розробку та укладення мирних договорів з

Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944—1979 рр.)

колишніми союзниками Німеччини — Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією. У відповідності з попередньою спільною домовленістю між СРСР, США та Великобританією про участь у наступній мирній конфе­ренції п'яти британських домініонів СРСР зажадав додат­кових п'яти місць для УРСР, БРСР, Литовської, Естон­ської та Латвійської РСР. Однак поступку було зроблено дише щодо перших двох радянських республік.

Порядок підготовки й підписання мирних договорів обговорювався на кількох міжнародних конференціях і нарадах. У розробці проектів мирних договорів брали участь такі держави: з Італією — СРСР, США, Великобританія, Франція; з Румунією, Болгарією та Угорщиною — СРСР, США, Великобританія; з Фінляндією — СРСР і Велико­британія. Право участі в конференції отримала 21 держа­ва — всі п'ять членів Ради міністрів закордонних справ (РМЗС) та 16 інших держав, у тому числі УРСР. Кон­ференція відкрилась у Парижі в Люксембурзькому палаці 29 липня 1946р.

Делегацію УРСР на Паризькій мирній конференції очолював заступник Голови Ради Міністрів УРСР, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. До складу делегації входили також О. Война, проф. М. Петров-ський, проф. В. Корецький, проф. М. Птуха, А. Баранов-ський, В. Тарасенко, О. Касименко, В. Коваленко, проф. Ф. Примак, М. Лисенко, М. Лукін. Представники УРСР були обрані на ряд відповідальних посад: Д. Мануїль­ський — віце-головою з політичних і територіальних пи­тань для Італії, А. Барановський — головою комісії для Румунії, М. Птуха — доповідачем комісії для Угорщини (після того, як представник Чехословаччини відмовився від цієї посади).

Участь делегації УРСР у роботі Паризької мирної кон­ференції викликала неоднозначну оцінку українських за­кордонних організацій. Одна з них — «Український кон­гресовий комітет в Америці» на чолі з президентом С. Шу-мейком — звернулася до Паризької мирної конференції зі спеціальним меморандумом, у якому заперечувалася законність повноважень делегації, очолюваної Д. Ма-нуїльським. Це звернення, однак, не мало якихось прак-їЗДних наслідків. Західні держави не ризикнули поста-

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ^с

вити під сумнів статус делегації УРСР і тим самим викли. кати невдоволення Москви.

і На початку роботи конференції бурхливі дебати ви­никли при обговоренні питання про запрошення деяких держав з дорадчим голосом. Делегація СРСР, зокрема виступила проти запрошення Австрії. Палку дискусію спри-ї чинила пропозиція Югославії запросити до Парижа деле­гацію Албанії. СРСР підтримав югославську пропозицію. На підтримку Албанії за дорученням Москви виступив глава делегації УРСР Д. Мануїльський. У результаті на конференцію були запрошені й Албанія, й Австрія.

Делегація УРСР брала активну участь в обговоренні найголовніших питань — територіальних, політичних, економічних. Вона була членом усіх створених на конфе­ренції комісій з політичних та територіальних питань щодо кожної країни — колишньої союзниці Німеччини, а також економічної комісії для Італії та економічної комісії для Балкан і Фінляндії. Слід, однак, підкреслити ще раз, що позиція УРСР, лінія поведінки її делегації на Паризькій конференції визначалася Москвою. Крім того, за УРСР, як, до речі, і за БРСР не було визнано права на окремі воєнні репарації та реституції. Вказівкам із Моск­ви відповідала позиція делегації УРСР з територіальних питань. Виступаючи 14 серпня 1946 р. на пленарному засіданні Паризької конференції з питань греко-болгар-'ського кордону, Д. Мануїльський підтримав Болгарію,. яка входила до групи країн прорадянської орієнтації. Конференція, однак, не прийняла ніякої рекомендації з цього питання, залишивши його відкритим: 12 делегацій не погодилися з ухваленим раніше рішенням комісії для Болгарії від 1 жовтня 1946 р. про незмінність греко-бол-гарського кордону.

Українська делегація взяла активну участь і в обгово­ренні питання про Юлійську Крайну. Ця прикордонна область Югославії з її головним портом Трієст після першої світової війни ввійшла в склад Італії. В травні 1945 р. більша її частина була передана Югославії, а порт Трієст із прилеглими районами опинився під контролем англо-американських військ. СРСР наполягав на тому? щоб передати всю Юлійську Крайну, включаючи Трієст, Югославії. Західні держави пропонували поділити ЮліЙ-

тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944— 1979 рр.)

ську Крайну між Італією та Югославією^ Трієст і прилеглі райони передбачалося перетворити на Вільну територію Трієст. Такою була попередня домовленість держав—чле­нів РМЗС. Д. Мануїльський 3 серпня 1946 р. підтримав позицію Москви. 14 вересня 1946 р. делегація УРСР на засіданні комісії для Італії запропонувала кілька допов­нень до Статуту Вільної території Трієст. Серед них: уста­новлення єдиних митних кордонів з Югославією, переда­ча управління залізничною мережею у відання Югославії, встановлення єдиної валютної системи, надання урядові Югославії права ведення зовнішніх зносин Вільної те­риторії Трієст тощо. Реалізація цих пропозицій УРСР, як зазначав глава делегації США Д. Бірнс, перетворила б Вільну територію Трієст на протекторат Югославії. Комі­сія для Італії переважною більшістю голосів відкинула пропозицію делегації радянської України. Остаточний ва­ріант мирного договору з Італією встановив кордони між Югославією, Італією і Вільною територією Трієст відпо­відно до французької пропозиції, котра виходила з прин­ципу етнічної рівноваги. В 1954 р. відбувся поділ Вільної території Трієст між двома державами: зона «А» (200 кв. км, населення — 290 тис.) відійшла до Італії, зона «Б» (520 кв. км, населення — 70 тис.) — до Югославії. Італія взяла на себе зобов'язання зберегти вільний порт у Трієсті.

Територіальних питань стосувалася також поправка, внесена делегацією УРСР до проекту мирного договору з Італією. Стаття в остаточній редакції зобов'язувала Італію передати Греції Додеканезькі острови.

На прохання угорської сторони УРСР виступила як посередник при розв'язанні спірних питань між Угорщи­ною, з одного боку, і Чехословаччиною та Румунією — з Другого. В комісії для Угорщини представник УРСР О. Война виступав з різних питань 10 разів. З метою обговорення питання про коригування кордону між Че­хословаччиною й Угорщиною біля м. Братислава була створена підкомісія під головуванням А. Барановського. Складність проблеми полягала в тому, що чехословацька сторона настоювала на збільшенні свого району в пів-Денному напрямку приблизно на 12 миль, пояснюючи цю №могу необхідністю розширення порту Братислава,

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

стиснутого з півночі й заходу гористою місцевістю, а зі сходу — болотистою низовиною. Підкомісія рекоменду, вала підтримати чехословацьку поправку до проекту мир­ного договору з Угорщиною як справедливу й обгрунто­вану. Делегація УРСР на Паризькій мирній конференції підтримала також чехословацьку пропозицію про пересе­лення угорців з Чехословаччини до Угорщини, а чехів та словаків — з Угорщини до Чехословаччини. При цьому Д. Мануїльський посилався на досвід переселення поль" ської меншини з території УРСР до Польщі й української меншини — з Польщі до України. Цю ідею, однак, не схвалила більшість держав—учасниць Паризької конфе­ренції. Чехословаччина погодилася на компромісну про­позицію представника Нової Зеландії вирішити питання шляхом переговорів Угорщини з Чехословаччиною. Після 1948 р. проблема угорської меншини в Чехосло-ваччині та чехословацької в Угорщині була загалом уре­гульована.

На порядку денному Паризької мирної конференції чільне місце посідали економічні проблеми. Особливої гостроти набрали питання, пов'язані з репараційними ви­могами країн-переможниць. Природно, що в ці «розбір-ки» великих держав була втягнута й УРСР. Як уже зазна­чалося, ні УРСР, ні БРСР не отримали права на окремі воєнні репарації та реституції. Щодо економічних пи­тань, як і в інших випадках, українська делегація діяла в руслі московських директив. Українська делегація висту­пила проти поправки делегації Південне-Африканської Республіки (ПАР) про ведення розрахунків за товари, куплені в громадян Об'єднаних Націй, у рахунок ре­парацій за підвищеними, «справедливими» цінами. Така позиція делегації УРСР відповідала радянському переко­нанню в тому, що поправка ПАР — це спроба створення привілейованого становища для іноземних нафтових компаній у Румунії. Виступаючи 12 жовтня 1946 р. на пленарному засіданні конференції, Д. Мануїльський під­дав критиці пропозицію США про зменшення мінімаль­ної суми репарацій з Угорщини для СРСР. Делегація УРСР виступила проти того, щоб фінаноово-економічні претензії держав-переможниць до Італії задовольнялися за рахунок італійських активів у цих країнах. Делегація УРСР внесла поправку, суть якої зводилася до того, щоб

520 І

Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944—1979 рр.)

обмежити можливості держав-переможниць задовольни­ти свої матеріальні претензії до Італії. Українську поправ­ку не прийняли, і в мирному договорі з Італією вказува­лося, що претензії до Італії задовольнятимуться за раху­нок її активів, які перебували відповідно в межах юрис­дикції кожної з держав-переможниць. Гострі дискусії точилися навколо проблем іноземного капіталу в Румунії. Делегати УРСР в комісії для Балкан і Фінляндії В. Тара-сенко, М. Птуха, О. Касименко енергійно підтримали делегата СРСР В. Геращенка, який заявив, що вимоги цілковитої компенсації іноземним власникам завданих воєнними діями збитків, висунуті західними країнами, не мають достатніх підстав. Делегація УРСР запропонувала відповідну редакцію ст. 26 проекту мирного договору з Румунією. Проти неї проголосувало 10 членів комісії, «за» — 3, а Чехословаччина утрималася. Врешті-решт конференція ухвалила рішення про відшкодування 75 % збитків, завданих під час війни власності іноземних дер­жав на території колишніх союзників Німеччини.

Делегація УРСР виступила проти втілення в життя принципу «відкритих дверей» та «рівних можливостей», який західні країни мали намір покласти в основу розгля­ду на конференції в Парижі проблеми Дунаю. Радянська сторона вважала, що цей принцип цілком відповідає інте­ресам лише окремих країн, насамперед США та їхніх союзників. У результаті було прийнято рішення присвя­тити дунайській проблемі спеціальну міжнародну конфе­ренцію. Водночас сторони домовилися включити в мирні договори з Румунією, Болгарією та Угорщиною спеціаль­ні статті про судноплавство на Дунаї на базі принципу ^відкритих дверей» та «рівних можливостей».

Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини були підписані 10 лютого 1947 р. всіма учасниками Па­ризької конференції. Президія Верховної Ради СРСР ра­тифікувала мирні договори 29 серпня 1947 р. Вищі зако­нодавчі органи УРСР і БРСР не були залучені до процесу Ратифікації: вважалося, що ратифікація Президії Верхов­ної Ради СРСР автоматично поширювалася й на ці Республіки. Мирні договори набрали чинності 15 вересня 1947 р.

Рішення Паризької мирної конференції дістали неод­нозначну оіфїку у світі. Радянська історіографія ствер-

^ а'"''

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

докувала, що конференція-засвідчила важливу перемогу миролюбних сил, зміцнення фундаменту демократичного миру. В більшості країн світу домінували песимістичні оцінки результатів роботи Паризької конференції. Висту­паючи в палаті громад британського парламенту, В. Чер-чилль наголосив, що Паризька мирна конференція була поганою дипломатією. Проф. Гарвардського університету і спеціальний помічник президента США Джона Ф. Кен-неді Артур Шлезінгер-молодщий дав таку оцінку доку­ментам, прийнятим Паризькою мирною конференцією:

«Мирне врегулювання після другої світової війни було радше не гобеленом, а безнадійно заплутаним і зав'я­заним у вузол безладдям пряжі». Подальший розвиток подій показав, що система мирного врегулювання пово­єнних проблем не була міцною й надійною. Паризькі мирні договори 1947 р. неодноразово порушувалися, особливо СРСР та тими колишніми союзниками фашист­ської Німеччини, які потрапили до радянського блоку.