Е Особливості протистояння Заходу і Сходу в другій половині 50-х — на початку 60-х років

?ії^йїйї^їйй%»йїяї^«%.йї^^^;%-»^«здаяя^?^

^мерть Й. Сталіна в березні 1953 р. спричинила певні зміни не лише в розподілі сил у ^г керівництві СРСР, а й у світовому масштабі. Розпочалася нова фаза розвитку міжнародних відносин. Унаслідок внутрішньопартійної боротьби за владу на початку 1955 р. лідером СРСР став М Хрущов, Він прого­лосив новий курс — на «мирне співіснування» між учасниками протистояння. У теоретичному плані ця ідея не була новою: вона висувалася В. Леніним у 20-х роках на противагу планам «світової революції». Хрущов, визначивши на XX з'їзді КПРС курс на «мирне співіс­нування» як «генеральну лінію» зовнішньої політики СРСР, уперше з тих часів надав ідеям засновника радян­ської держави практичного застосування.

Зміни, що їх зазнав зовнішньополітичний курс СРСР, спричинювалися низкою факторів. По-перше, Хрущов розумів, що будь-який конфлікт між двома наддержавами перетвориться на атомну війну. Нагромаджені атомні потенціали обох сторін були здатні дощенту знищити супротивника, а разом і більшу частину всього світу. По-Друге, створення Радянським Союзом атомної (1949) та водневої (серпень 1953) бомб, а також «тріади» носіїв ядерної зброї давало змогу завдати ефективного удару по території супротивника. Таким чином, значно слабшим стало відчуття «обложеної фортеці». По-третє, СРСР була необхідна мирна пауза для реалізації грандіозних планів економічних перетворень, що їх задумав Хрущов.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»»

Певні зміни відбулися й у західному таборі. Суецька криза 1956 р. (під час її Великобританія та Франція опинилися перед загрозою збройного конфлікту з СРСР і, не підтримані СЦІА та іншими західними країнами, мусили припинити воєнні дії) довела, що європейські країни не тільки залишаються вразливими, а й потрапили в залежність від «ядерної парасольки» США. Так з'яви-лися перші ознаки неоднорідності в західному таборі.

Більшого прагматизму набули й настанови політик ного керівництва США під час правління другої адмі­ністрації Д Ейзенхауера. США відмовилися від концепції «масованої війни» в умовах ядерного протистояння, замінивши її доктриною «обмеженої війни», що вже не передбачала тотального знищення супротивника, а лише перемогу в тому чи іншому конфлікті, з обмеженим за­стосуванням ядерної зброї на певному театрі воєнних дій. Подібні зміни уможливили певне потепління міжна­родного клімату. Поліпшенням відносин США і СРСР позначилася друга половина 1959 р. Певною мірою це спричинювалося надмірним загостренням кризи навколо Берліна, а також розгортанням відкритої конфронтації СРСР і Китаю, лідери якого звинуватили Хрущова та радянське керівництво в «ревізіонізмі». Конфлікт із Ки­таєм підривав позиції СРСР у «третьому світі» та розко­лював єдність соцгабору.

У вересні 1959 р. в Кемп-Девіді відбулася зустріч на вищому рівні між Хрущовим і Ейзенхауером. На жаль, ця зустріч не мала серйозних наслідків. Більш того, етап поліпшення радянсько-американських відносин скоро закінчився. Хрущов перебував під тиском як зовнішнім, з боку китайського керівництва, так і внутрішнім, з боку радянських неосталіністів. На адресу Хрущова лунали звинувачення в «невиправданих поступках світовому ім­періалізмові», в «угодовській» позиції щодо СЛІА. Віро­гідно, саме тому досить незначний епізод з американ­ським літаком-розвідником У-2, збитим 1 травня 1960 р. над територією СРСР, був використаний радянським лідером як привід для відмови взяти участь у Паризькій конференції на вищому рівні, призначеній на травень 1960 р. Ця конференція мала на меті пошук шляхів вирішення німецької проблеми, що залишалася головною

Тема 3 «Холодна війнам та структурне закріплення біполярності в Європі

кризовою проблемою у Європі. Таким чином, було втра­чено ще одну нагоду принаймні зменшити напруження протистояння в «холодній війні»*

Нова криза розпочалася вже за нової адміністрації Д. Кеннвді. В ніч із 12 на 13 серпня 1961 р. за наказом східнонімецького керівництва в Берліні було споруджено огорожу з колючого дроту навколо Західного Берліна, яку пізніше було замінено на бетонну стіну. Берлінський мур став матеріальним виразом поділу міста на західну і східну частини, символом розколу Європи на два ворогу­ючі табори. Наступним кроком на шляху загострення конфронтації стали події навколо розміщення радянських ракет з ядерними боєзарядами на Кубі. Розташування радянських ядерних сил у безпосередній близькості до США було не лише відповіддю на аналогічні дії США в Туреччині, а насамперед спробою СРСР принципово змінити ситуацію у світі на свою користь, здобути певну політичну перемогу над супротивником. Сполучені Штати також сприяли загостренню конфлікту. Маючи інформацію щодо розташування на Кубі радянських військ та ракет, керівництво США протягом чотирьох місяців вичікувало й прореагувало лише тоді, коли це стало вигідним США, великою мірою з внутрішньопо­літичних причин.

Загострення конфронтації внаслідок подібних дій обох сторін призвело до найнебезпечнішої кризи часів «холодної війни», відомої як «карибська криза». Ця криза багато в чому стала лакмусом, що виявив справжні мотиви поведінки СРСР і США на міжнародній арені. Радянський Союз прагнув із розміщенням ракет на Кубі досягти паритету зі США в ядерному протистоянні. Спо­лучені Штати, роздратовані вже самим фактом існування біля своїх кордонів держави з прорадянським режимом, під час кризи зі всією очевидністю продемонстрували непохитну вірність ідеї зон впливу світових держав та виключного контролю за ними з боку відповідних дер­жав. Такою зоною для США був Карибський басейн, і Сполучені Штати виявили готовність удатися до будь-^одас заходів, аби не допустити послаблення там свого впливу. Таким чином, обидві сторони підтвердили свою жорстку позицію щодо збереження тиску на країни-73

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-

^м них відносин. розгортання «холодної війни.

сателіти. Попри декларовані принципи самовизначення та загальної безпеки, вони керувалися"жппе вимогами

задоволення своїх національних інтересів.

Водночас слід зазначити, що «карибська криза» не

призвела до ядерної війни саме тому, що жодна з її сторін не бажала переростання політичного конфлікту у воєн­ний. СРСР намагався «залякати» США, змусити супро­тивника рахуватися із загрозою ядерного удару зблизька, що мало стримувати лідерів США. «Карибська криза» показала хисткість миру в епоху ядерного протистояння. Але саме вона змусила обидві наддержави замислитися над безглуздям ядерної війни та ядерного стримування. Ця криза стала останнім випадком прямого протистоян­ня сторін у «холодній війні», і жодного разу в майбут­ньому СРСР і США не доводили конфронтацію так

близько до межі світової ядерної катастрофи.

НІМЕЦЬКА ПРОБЛЕМА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Боротьба навколо німецького врегулюван­ня після Потсдамської конференції (1945—1949). Створення двох німецьких держав