Загальна методологія наукової роботи

ЗАГАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ

 

Лекція

з дисципліни „Методи наукових досліджень у спорті”

 

Наукове вивчення як основна форма наукової роботи

Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити і деякі загальні методологічні підходи до його проведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсі.

Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні і розвитку, тобто застосування історичного аспекту.

Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Краще і прогресивне із старого переходить у нове і надає йому сили та дієвості. Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті і набуває немов би другого життя, але в іншому, більш досконалому вигляді.

Вивчати в науковому сенсі - це означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. У науці мало встановити якийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, з'ясувати його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Накопичення наукових фактів у процесі дослідження - завжди творчий процес, в основі якого лежить задум ученого, його ідея У філософському визначенні ідея являє собою продукт людської думки, форму відображення дійсності Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відображено об'єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності.

Ідеї народжуються із практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, але не завжди відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішення Тоді на допомогу приходить спроможність дослідника пропонувати новий, зовсім незвичний аспект розгляду завдання, яке довго не могли вирішити за звичайних підходів до справи.

Нова ідея - не просто зміна уявлення про об'єкт дослідження шляхом строгого обгрунтування - це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незвичний, неочікуваний результат, який надто розходиться з загальноприйнятими положеннями науки - парадигмами. При цьому отримання нових знань відбувається за такою схемою: парадигма - парадокс - нова парадигма. Можна стверджувати, що розвиток науки - це зміна відмінних парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису, бо кожна з них відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, який не можна логічно вивести із відомих теорій Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, які не грунтуються на формальній логіці.

Розвиток ідеї до стадії вирішення завдання звичайно здійснюється як плановий процес наукового дослідження. Хоча в науці й відомі випадкові відкриття, проте тільки планове, добре обладнане сучасними засобами наукове дослідження дає змогу розкрити і глибоко пізнати об'єктивні закономірності в природі. Згодом іде процес продовження цільової та загальноідейної обробки первинного задуму, уточнення, зміни, доповнення і розвитку накресленої схеми дослідження з використанням різних методів пізнання.

Метод - це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретної задачі. Фактично різниця між методом та теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні: 1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів; 2) теоретичний - досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на три групи, грані між якими визначені приблизно:

методи емпіричного дослідження;

методи, використовувані на емпіричному та теоретичному рівнях;

методи теоретичного дослідження

Рис. Схема наукового дослідження

 

 

Детальне вивчення та аналіз літератури потрібні:

1. Для вибору теми дослідження, щоб чітко знати:

· що робота на вашу тему ще не виконувалась, або не була розпочата іншими дослідниками;

· які питання вже вирішені;

· існуючі ефективні методики отримання даних та ін.

2. Для проведення експерименту:

· пояснення отриманих результатів;

· внесення коректив в дослідження.

Етапи роботи над літературою:

· складання питальника;

· складання списку літератури;

· вивчення літератури і складання картотеки;

· аналіз літературних джерел;

· висновки.

Складання питальника - це розділення теми на окремі запи­тання, що допомагає систематизовано вибирати літературу, роз­ширювати діапазон пошуку даних в потрібних межах і в той же час не веде дослідника в сторону суміжних питань.

Під час роботи з літературою виникає необхідність викону­вати відповідні записи або нотатки.

Існує декілька форм запису:

1. План - відображує структуру першоджерел з виділенням основних питань та підзапитань до них з більш докладним поді- лом, ніж в змісті.

2. Тези - являють собою розгорнутий план з розшифровкою окремих пунктів та положень.

3. Цитування. Його використовують тоді, коли зміст думки, висловленої автором, недостатньо зрозумілий, або хочуть зміц­нити свої припущення даними інших авторів.

4. Викладення думки автора своїми словами - найбільш складна форма запису, тому що вимагає грунтовного знання пред­мету, вміння аналізувати і чітко викладати прочитаний текст без викривлення сенсу, викладеного автором.

5. Комбінована - поєднання окремих форм запису.

Зберігання інформації.

Пошук необхідної літератури в бібліотечних каталогах треба супроводжувати веденням карток. В картку вписують:

- шифр книги (лівий кут);

- бібліотеку (лівий кут);

- повний бібліографічний опис з вказівкою обсягу в сто­рінках.

Зворотній бік можна використовувати для скороченої анота­ції або переліку викладених автором питань.

Тематичний вибір літератури.

Етап тематичного підбору літератури характеризується мак­симальною конкретизацією переліку літературних джерел. Сюди включаються всі праці, які відносяться до даної теми (виду спорту, галузі науки) та основні роботи (підручники, фундамен­тальні посібники) з суміжних областей науки.

Підбір літератури до теми виконується за такими джерелами як:

1. Бібліотечні каталоги:

- алфавітний - в якому каталожні картки розставляються за алфавітним порядком за прізвищами авторів, або за назвами кни­жок (коли автора не вказано);

- систематичний - в якому каталожні картки розставлені по галузях науки, а також підібрані по розділах (наприклад: "Фі- зичне виховання дітей та підлітків", "Фізичне виховання сту­дентської молоді" і ін.);

- предметні каталоги - які за алфавітним порядком включа­ють перелік питань, що входять до основних тем та проблем, за якими підібрано літературу. Такі каталоги існують в більшості випадків в великих та спеціальних бібліотеках.

2. Бібліографічні довідники, з описанням підготовлених до публікації, тих, що знаходяться в друці та тільки що надруко­ваних наукових робіт.

3. Вказівники переліку статей, виданих за рік в останніх номерах журналів.

4. Списки літератури в кінці книг (монографій, учбових посібників та ін.).

5. Консультації у спеціалістів, працюючих над даною темою. Як правило, літературні джерела підбирають в зворотному порядку. Однак, зворотно хронологічний порядок підбору літе­ратури не означає, що і аналіз проводять в тому ж напрямку.

Вибір теми.

Кількість тем, які потребують розробки - теоретично і практично безмежна.

Обрати тему дослідження нелегко. Не можна забувати, що тему наукової роботи слід шукати не на стороні, а в своїй практичній діяльності.

Тема, яку Ви обрали для дослідження, повинна бути акту­альною. Однією з зовнішніх ознак актуальності теми - є її відношення до проблем, над якими в даний час працюють вчені.

В деяких випадках, актуальність теми визначається місце­вими умовами.

Тема наукової роботи не повинна бути нав'язана дослідни­ку. Дослідник повинен обирати тему за власним бажанням. Тема повинна мати чітко окреслені кордони.

Обираючи тему дослідження необхідно враховувати:

1. Тематику досліджень наукового колективу, в якому зна­ходиться дослідник.

2. Рівень теоретичної і практичної підготованості дослід­ника.

3. Спроможність кваліфікованого наукового керівництва.

4. Наявність відповідних умов та засобів для організації дослідження.

5. Оптимальне коло питань, які вбирає тема дослідження.

6. Практична можливість виконання теми.

Визначення завдань.

Кожна тема дослідження, якою б вона не була, може мати декілька аспектів рішення. Всі вони, як правило, не можуть бу­ти розроблені одночасно. Після вибору теми необхідно встанови­ти те коло завдань, яке стане предметом дослідження.Завдань ставиться декілька і кожне з них повинне відображувати ідею наукової роботи. Чим складніші завдання, тим їх повинно бути менше. Треба визначити оптимальну їх кількість.

Іноді неможливо вирішувати одну задачу, не вирішивши по­передньо іншу. В деяких випадках вирішення однієї задачі без вирішення іншої робить ціле дослідження незакінченим.

Кількість задач, як правило, повинна бути невеликою. Кож­на поставлена задача повинна мати рішення, яке відображається в одному або в декільках висновках.

Розробка гіпотези.

Різнобічні знання предмету дослідження дозволяють вже на початковому етапі розробити гіпотезу (її називають робоча гіпотеза) про причини явища, яке буде вивчатися, про його зв'яз­ки з іншими явищами, про можливі шляхи доказу положення, яке висувається.

Гіпотеза про можливі зв'язки явища - описова гіпотеза; гіпотеза не тільки про зв'язки, але і причини, які їх породжують - пояснююча гіпотеза (А.Баженов, 1960).

Значення гіпотези:

1. Вона дозволяє знайти вихід теорії в практику.

2. Розробка гіпотези - це народження нових ідей.

3. Гіпотеза формує предмет дослідження (наприклад: вив­чення варіантів співвідношення навантажень та відпочинку, тільки теоретичне передбачення дозволяє відібрати ті, які в більшості відповідають поставленим завданням).

4. Гіпотеза дозволяє не розгубитись в кількості отримує- мих фактів.

5. Вдало сформульована гіпотеза - це шлях, яким повинен йти дослідник.

Джерела розробки гіпотези:

1. Узагальнення педагогічного досвіду.

2. Аналіз вже існуючих наукових фактів.

3. Подальший розвиток наукових теорій.

Гіпотези виникають на основі здорового глузду та інтуіції.

Теоретична і практична цінність кожної гіпотези зростає в тому випадку, якщо під час її розробки враховуються наступні положення:

1. Гіпотеза повинна мати можливість принципової перевір­ки, тобто це положення повинно бути обгрунтовано фактичним ма­теріалом, який отриманий під час дослідження.

2. Гіпотеза, яка розроблена, повинна пояснювати все коло аналогічних питань, які складають суть явища, що вивчається дослідником.

3. Бажано, щоб гіпотеза мала застосування до широкого ко­ла педагогічних явищ.

4. Гіпотеза не повинна суперечити раніше знайденим і вив­ченим науковим фактам.

5. Гіпотеза повинна бути принципово проста (наприклад: кількість навчально-тренувальних занять впливає на стан спор­тивної майстерності).

6. Зміст гіпотези не повинен містити тих понять, які не мають теоретичного і експериментального обгрунтування, тобто понять, які самі можуть бути предметом дослідження.

7. Будь-яка гіпотеза, як припущення, носить в собі харак­тер ймовірності, однак ця ймовірність повинна мати логічну обгрунтованість.

8. Гіпотеза повинна розглядатися як шлях для подальших досліджень.

План дослідження.

Після розробки гіпотези складається план дослідницької роботи. План не догма, він доповнюється, змінюється, аналізується. Стандартних схем плану дослідницької роботи немає.

Підбір груп учасників дослідження.

Для того, щоб різнобічно оцінити правильність підбору груп, необхідно враховувати деякі характерні риси пе­дагогічного дослідження:

- будь-які педагогічні дослідження є порівняльними;

- порівнювати можна результати експериментальної групи з результатами контрольної групи;

- можна порівнювати результати "сьогоднішніх" досліджень з результатами, які були отримані на тих самих людях, але раніше;

- можна порівнювати результати, отримані на даній групі людей, які існують в науці.

Необхідність застосування тих чи інших способів порівнян­ня педагогічного процесу диктує особливі вимоги до підбору досліджуємих: особи, які підлягають дослідженню, повинні бути максимально ідентичні за своїми характеристиками.

Найчастіше порівнюють такі характеристики: вік, стать, рівень фізичної підготовленості, спортивну спеціалізацію, рі- вень спортивної майстерності, професію, режим життя і трудової діяльності.

Слід враховувати і відношення осіб, які підлягають дос­лідженню, до наукової роботи, яку проводить дослідник (пози­тивне або негативне). Бажано позитивне.

Часто в дослідницькій роботі вивчається не вся сукупність одиниць педагогічного явища, а лише їх відібрана частина, в такому випадку застосовують вибірковий метод в статистиці. Цей метод побудовано на об'єктивній дії "Закону Великих чисел", який передбачає поширення вибіркової сукупності на усю сукуп­ність, тобто генеральну сукупність.

Одною з основних вимог, які пред'являються до вибіркової сукупності є - репрезентативність (максимальне відображення характеристик генеральної сукупності).

Застосовуючи вибірковий метод дослідник повинен вирішити два завдання: кого обрати для досліджень і скільки їх потрібно.

Для підбору учасників досліджень використовують способи випадкової вибірки:

- варіант алфавітних списків;

- варіант лотереї;

- таблиці випадкових чисел (Н.В.Смірнов, І.В.Дунін-Бара­новський, 1965).

Репрезентативність вибірки залежить і від кількості учас­ників дослідження. Для визначення їх оптимальної кількості не­обхідно враховувати наступні положення:

1. За кількістю розрізняють два види вибір­кової сукупності:

- для експериментальних і контрольних груп;

- для "масових" досліджень.

2. Кількість учасників має прямий зв'язок з числом досліджень, які проводять на кожній людині, яка приймає участь в дослідженнях.

3. Кількість учасників залежить від їх характеристик (спортсмени високої кваліфікації або низької; рівень фізичної підготовленості).

4. Число необхідних досліджень залежить від варіативності ознаки, яка характеризує те чи інше явище.

5. Чим більше ознак, які характеризують явище, тим більше досліджень.

6. Чим більша кількість вихідних даних, які характеризу­ють об'єкт дослідження, тим менша кількість учасників експерименту пот­рібна досліднику.

Практично визначити об'єм вибірки можна за допомогою ма­тематичних формул і таблиць достатньо великих чисел (Г.В.Осіпов, 1968).

Вибір методів дослідження.

Методи досліджень, які вибирає дослідник, повинні вирішу­вати завдання дослідження.

Підготовка документів.

Будь-яка наукова робота неможлива без розробленої науко­вої документації, в якій фіксуються результати досліджень. Стандартних форм документації немає, але є обов'язкова доку­ментація:

- Журнал - щоденник досліджень, де фіксуються всі резуль­тати пов'язані з експериментальною роботою.

- Протоколи досліджень, які бувають двох видів: індивіду­альні і загальні.

- Лікарсько-педагогічні картки, де фіксуються медичні і педагогічні характеристики дослідження.

Мають місце і інші додаткові документи фіксації результа­тів досліджень.

Організація умов досліджень.

Організація умов досліджень передбачає утворення обста­новки, яка відповідає задачам дослідження. Особливо важливо, створити абсолютно однакові умови при повторних порівняльних експериментах. Суттєву роль в дослідженнях відіграє своєчасна підготовка необхідного устаткування, інвентаря і апаратури.

При використанні динамометрів, спідографів та інших при­ладів, які мають тарування, необхідно періодично перевіряти їх показники ("чистота" досліджень). Користуватись приладами, які працюють на постійному або перемінному струмі, слід перед кож­ним дослідженням перевірити напругу електричної мережі.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Основна: 1. Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании (пособие для студентов, аспирантов и препод. - М.: Физкультура и спорт, 1978. - 233 с.

2. Аулик И.В. Определение физической работоспособности в клинике и спорте. -М.:Медицина, 1990.

3. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента: Учеб. пособие. Пер. с англ. — М.: Изд-во Моск. ув-та, 1982. — 464.с.

4. Осинов Г.В., Гвишиани Д.М. и др. Рабочая книга социо­­­лога. -М.: Наука, 1976. - 512 с.

5. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня. Методичні поради / Автор-упорядник Л.А. Пономаренко, доктор технічних наук, професор. — К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», Видавництво «Толока», 2001.- 80 с. — Бібліогр. с. 80

Додаткова: 1. Ашмарин Б.А. Методика педагогических иссле­­­дований в физическом воспитании. /Учеб. пособие. ЛГПИ, 1973.

2. Аулик И.В. Как определить тренированность спортсмена. - М.: Физкультура и спорт, 1977. - 102 с.

3. Донской Д.Д. Биомеханика. Учеб. пособие для студентів фак. физ.воспитания пед. ин-тов. - М.:Просвещение, 1975. - С. 19-28.

4. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологи­­­ческих исследований. -М.:Мысль, 1969. - С. 150-156.

5. Карпман В.П., Белоцерковский З.Б., Гуднов И.А. Тести­­­рование в спортивной медицине. -М.:ФиС, 1988.

6. Меркулова Р.А., Хрущев С.В., Хельбин В.Н. Возрастная кардиогемодинамика у спортсменов. -М.: Медицина, 1989.

7. Методика исследования в физической культуре /Под общ. Ред. Д.Донско-го. - М.: Физкультура и спорт, 1961.

8. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. -Киев: Здоровье, 1989.

 

 

ЗАГАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ

 

Лекція

з дисципліни „Методи наукових досліджень у спорті”